Розділ i. причини повстання. постать спартака

Зміст

Вступ.……………………………………………….………………………3

Розділ I Причини повстання. Постать Спартака.……………………...8

Розділ II Початок і хід повстання…………………………………….. 14

Розділ III Останній бій Спартака. Значення повстання...…………… 20

Висновки.…………………………………………………………………26

Список використаних джерел і літератури………………………….......28

Вступ

Актуальність теми. Повстання італійських рабів, кероване Спартаком, належить до числа найбільших рухів пригноблених мас античного суспільства. Таким його робить і велике число повсталих, і широкі територіальні рамки, і надзвичайна напруженість боротьби.

Повстання спалахнуло в самому серці римської держави, в Італії, охопивши її значну частину. Ніколи ще рабовласницьке суспільство не стояло так близько до загибелі, і ніколи завдання визволення рабів не було, здавалося, так близько до вирішення.

Повстання рабів під проводом Спартака вважається найбільш значною подією періоду кризи римського республіканського ладу I ст. до н. е. і оцінюється як найбільш яскравий прояв класової боротьби в давні часи. Тому актуальним є знову переглянути події повстання крізь данні сучасної історичної науки.

Об’єктом дослідження є історія Стародавнього Риму доби Пізньої Республіки.

Предметом дослідження є повстання рабів під проводом Спартака.

Мета роботи передбачає об’єктивне висвітлення подій повстання та його значення в історії Стародавнього Риму.

Для досягнення поставленої мети пропонується вирішити наступнізавдання:

• з’ясувати причини повстання;

• охарактеризувати образ Спартака;

• дати оцінку першим успіхам повсталих;

• встановити процес придушиння повстання;

• з’ясувати його значення в історичній науці;

Хронологічні рамкироботи охоплюють період з 74 по 71 рр. до н. е.

Географічні межі роботи охоплюють територію Апенінського півострова, тобто осередок римської республіки.

Історіографія проблеми. Історично повстання Спартака освітлено прекрасно. До цієї теми зверталися багато вчених. Всі дослідники повстання перебували так чи інакше під чарівністю образу Спартака – борця за свободу, Спартака – визволителя рабів, створеного уявою романістів.

Перші відомості про це повстання ми отримуємо від античних істориків, зокрема Плутарха і Аппіана, а також Селлюція.

Плутарх в праці “Порівняльні життєписи”, описує це повстання вказуючи на його масштаби, навіть називаючи кількість повсталих на різних етапах цієї боротьби [14].

Щодо Аппіана, то він також надає нам інформацію і свій погляд на повстання рабів на чолі з Спартаком в праці “Громадянські війни”. Автор окреслює мужність воєначальника повстання, а також вказує на масштаби цього руху [5].

Що стосується більш сучасних дослідників, чиї праці присвячені питанню повстання рабів під проводом Спартака, слід відзначити японського історика Масаокі Доі. Дослідження цього історика вносять суттєвий вклад у вивчення історії повстань рабів у античному Середземномор’ї. Його перу належать понад 50 наукових робіт, більша частина присвячена народним рухам стародавнього Риму. У коло наукових інтересів вченого входять історія Сицілійського повстання рабів, історія раннього християнства.

Особливу увагу він приділяє вивченню повстання Спартака. В монографії “Історичне значення повстання Спартака”, він підкреслює всесвітнє значення особистості і імені Спартака, як символу боротьби пригнічених рабів за свободу. Слід відзначити працю Масаокі “Бібліографія повстання Спартака (1726-1978 рр.)”, яка є однією з найбільш повних в світовій науці.

Для більш детального вивчення повстання під проводом Спартака, цікавою працею є монографія Масаокі Доі “Чому Спартак вирішив залишитися в Італії?”, де вчений дає свій варіант твердження стосовно даного питання. Серед інших праць історика по даній темі можна відзначити статтю “Повстання Спартака і антична Фракія”, а також брошура публіцистичного характеру “Повстання Спартака і війна у В’єтнамі”, в якій Масаокі співставляє героїчні рухи давнини з сучасними [17].

Також великий внесок в історію зробив радянський дослідник А.В. Мішулін, який в монографії “Спартак” [9], подає матеріали і своє бачення цього повстання. Заслугою відомого радянського дослідника старовини, покійного професора А. В. Мішуліна, є те, що він присвятив чимало часу і праці вивченню повстання Спартака. Ця тема свідомо обходилася і замовчувалася буржуазними істориками, не зацікавленими в тому, щоб привертати увагу до тих подій світової історії, які свідчать про боротьбу пригноблених класів проти своїх поневолювачів [10].

Західноєвропейська наукова література про Спартака і керованому ним повстання рабів надзвичайно бідна. Тому серйозне дослідження А. В. Мішуліна “Cпартаківське повстання”, що вийшло у світ в 1936 р., є не тільки єдиною великою працею в історичній літературі з цього питання,але й також це дослідження вперше висунуло багато важливих проблем, пов'язаних з оцінкою історичного значення найважливішого революційного руху давнини. Дана брошура є науково-популярним викладом тих основних спостережень та висновків, до яких прийшов автор на підставі багаторічної роботи [11].

Велику цікавість представляє розділ книги, що має назву: “Боротьба спартаківців після загибелі свого вождя”. Тут А.В. Мішуліну вдалося досить переконливо показати, що боротьба із залишками революційної армії Спартака тривала значний час і після трагічної загибелі вождя повсталих рабів. У цьому розділі автор, на підставі аналізу промов Цицерона проти колишнього намісника Сицилії Верреса, розкриває зв'язок спартаківців з сицилійськими рабами, а потім вказує на наявність союзу між рештою частинами спартаківської армії і піратами на півдні Італії. Все це показує, наскільки глибокий характер мали причини, що викликали повстання Спартака. Питання про боротьбу залишків революційної армії Спартака після загибелі їх вождя в буржуазній науці достатньо не вивчалося. Вивчення історії повстання проф. А. В. Мішуліна показало, що пануючому класу Риму довелося витратити чимало часу і зусиль на те, щоб остаточно придушити повстання і ліквідувати останні осередки опору на території Римської держави.

Проте найбільшої ціни, як на мене, мають дослідження С.Л. Утченка. Вченому який багато часу присвятив вивченню історії античності. Так в праці “Стародавній Рим. Події. Люди. Ідеї.”, автор подає новий погляд, щодо повстання. Він вказує на наслідки повстання, які були жахливими. Історик говорить, що вони,наслідки, серйозно вдарили по стану економіки Риму. Ця інформація була упущена і замовчана попередніми вченими під тиском тодішньої влади [16].

Ще один дослідник, який займався вивченням даного питання є німецький історик, філолог і юрист Теодор Моммзен. Найвідомішою його працею, що принесла йому всесвітню славу є “Історія Риму”. Вона вперше викладена на підставі ряду історичних джерел, знайдених автором під час подорожей по Італії, на підставі достовірних документів, а не сказань і легенд. Перші три томи, що охоплюють період від заснування Риму до падіння республіки, вийшли в 1854-1857 роках, п'ятий том, присвячений римським провінціям, з'явився в 1885 році, четвертий том, в якому передбачалося викласти правління імператорів, написаний не був. Саме в цій праці Моммзен характеризує повстання рабів і на відмінно від інших вчених стверджував, що воно, повстання, ніяк не вплинуло на подальшу долю рмської держави [13].

Серед інших дослідників, що займалися вивченням повстання рабів можна назвати таких: Хефлінг Г. [18], Кнабе Г.С. [7], Штаерман Е.М. [18], Балух В.О. і Ковцур В.П. [22], Беккер К.Ф. [23], Бокщанін А.Г. [24], які внесли свій вклад в розвиток світової історичної науки.

Методологія дослідження. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові (метод загальної характеристики) та основні історичні методи (хронологічний, історико-порівняльний та узагальнення), дозволити об'єктивно підійти до висвітлення подій цього періоду історії Стародавнього Риму, викласти його в логічно завершеній і послідовній формі.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури.

Практичне значення результатів. Дане дослідження може бути використане для підготовки наукових доповідей на історичному гуртку, для поглибленого висвітлення теми на практичних заняттях з історії Стародавнього Риму. Доцільно використовувати роботу для підготовки відповідей на семінарських заняттях, для написання рефератів і творчих робіт. До того ж на основі цієї роботи можна буде скласти плани-конспекти уроків з всесвітньої історії під час проходження педагогічної практики в школі. Існує можливість використання даної праці в підготовці лекцій для закладів освіти та культури, де вивчається дана тема.

Апробація результатів. Рукопис курсової роботи обговорено на засіданні кафедри всесвітньої історії історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету ім. І.Огієнка. А також дана тема розглядалася на семінарському занятті з основ наукових досліджень.

Розділ I. Причини повстання. Постать Спартака

У ті далекі часи, коли відбувалося повстання Спартака, під Римом мався на увазі не тільки саме місто, а й могутня держава. Римляни виявилися дуже войовничим, агресивним народом. Протягом V-III століть до н.е. вони вели майже безперервні війни на території Італії. В результаті цих воєн вся країна підкорялася Риму і він перетворився у велику державу [19, с. 164].

У результаті загарбницьких воєн в Рим хлинули величезні багатства. По-перше, це була військова здобич, яка після кожного вдалого бою, походу, взяття, міст діставалася кожному солдату, командиру. По-друге, римська держава збагачувалася за рахунок контрибуції, які накладалися в кінці війни на переможені народи [20, с. 143-145].

Усі завойовані Римом землі і держави перетворювалися на так звані провінції, обкладалися великими податками і піддавалися самій нещадній експлуатації. По-третє, крім грошей, крім золота і срібла, різного роду дорогоцінних виробів, творів мистецтва, рідкісних заморських товарів і предметів розкоші, в Рим хлинули величезні маси живого товару – рабів.

Саме в цей час Рим перетворюється на справжню рабовласницьку державу. Загальна чисельність рабів безперервно зростала, рабська праця використовувалася в самих різних галузях господарства. Руками рабів вирощувалась земля, добувалася руда, будувалися дороги, водогони, громадські будівлі [21, с. 340; 2, с. 150]. На млинах і в пекарнях, в ремісничих майстерень і домашніх господарствах - скрізь застосовувалась праця рабів.

Від каторжної праці, постійного недоїдання, від жахливих умов життя раби вмирали десятками, але це не турбувало їх господарів. Раб вважався не особистістю, лише річчю, яка цілком належить своєму господареві, “одухотвореним знаряддям” [7, с. 148-151]. Живий товар був такий дешевий, що простіше і вигідніше купити на ринку нових рабів, ніж збільшувати витрати на утримання старих.

Ще більш жахливим, набагато більш небезпечним для життя було становище тих рабів, яких робили гладіаторами. Перш ніж приступити до висвітлення причин і подій цього повстання необхідно в першу чергу з’ясувати таку величну особистість, як Спартак, який був ініціатором і керівником цього повстання.

Хто ж він – Спартак, чиє ім'я перетворилося у свідомості людей на символ визвольної боротьби? Про біографію Спартака відомо дуже мало. Наприклад, те, що Спартак походив з Фракії (нинішня Болгарія) з племені медів. В якості конкретного місця його народження прийнято вказувати місто Санданські в Родопських горах, майже на кордоні з Югославією. У I столітті до н. е. там розташовувалася столиця племені, місто Медон [9, с. 1-6; 10, с. 13-16]. Меди були великим і сильним племенем, що сприйняли до того ж багато рис грецької культури. Своє походження вони зводили до легендарної Медеї. Її син від афінського царя Егея – Мед був за переказами першим правителем медів. Швидше за все, Спартак народився в аристократичній родині. На цей факт вказує не тільки його ім'я, співзвучне з родовим ім'ям боспорського царського роду Спартокідів, в ньому самому помітно чарівність владної сили, притаманне людям, які звикли перебувати у вершини суспільної піраміди. Та й та впевненість, з якою Спартак управляв своєю величезною армією, може свідчити на користь припущення про його приналежність до знаті.

Фракійці славилися людьми войовничими. Вони не тільки вели нескінченні міжплемінні війни, а й постачали найманців в армії інших держав. У таких народів кар'єра військового зазвичай вважалася єдино гідною чоловіка, тим більше якщо належить до знатного роду. Спартак тут не був винятком. У вісімнадцять років він уже служив у римській армії, у допоміжних фракійських частинах. Римська армія на той час не знала собі рівних, і Спартак мав можливість познайомитися з її організацією, практикою ведення військових дій, сильними і слабкими сторонами. Цей досвід згодом дуже став йому у нагоді.

Після кількох років служби Спартак дезертирує і повертається до Фракії, де в цей час відновилася війна проти римлян. Нам, практично, нічого не відомо що слідувало за цією подією в етапах його біографії. Античні джерела на цей рахунок украй мізерні, та все ж вони дозволяють зробити один дуже важливий висновок. Спартаку не доводилося залишатися пустим глядачем історичного спектаклю, що розгортався на території Середземномор'я в I столітті до н. е. [12, с. 58]. В його натурі було якийсь авантюристичний початок, який неодмінно захопив його в центр бурхливих подій тієї епохи, подій, переважно військових. Мабуть, життя солдата, найманця була ближче і зрозуміліше для Спартака, ніж будь-яка інша.

Можна припустити, що крім римської він побував також в армії царя Понту, Мітрідата, одного з найсильніших і запеклих ворогів Риму. Спартак знав всі зміни військового щастя, двічі опинявся в Римі в якості раба. У перший раз йому вдалося втекти, і він, можливо, приєднався до однієї з численних в той неспокійний час розбійницьких зграй, що діяли на території Італії. Про це начебто говорять слова Флора: "Спартак, цей солдат з фракійських найманців, що став з солдата дезертиром, з дезертира – розбійником, а потім за шанування його фізичної сили – гладіатором”.

Через якийсь час Спартак вдруге потрапив у полон і був проданий в якості гладіатора в капуанську школу Лентула Батіата. Посилання в гладіатори була в пізньої Римської Республіці відстроченим варіантом смертної кари. На аренах билися засуджені злочинці з рабів, найнижчий, безправний і зневажливий прошарок. Гладіатори-добровольці з'явилися в Римі в більш пізні часи.

Правда, Плутарх стверджує, що в школу Батіата потрапляли не за злочини, а лише за жорстокістю свого господаря [18, с. 133]. В основному там знаходилися галли і фракійці, недарма вважалися в Римі людьми войовничими і непокірними. Не виключено, що певний відсоток з них складали військовополонені, лише недавно розлучилися зі свободою і до рабства не звикли. В таких умовах для змови і заколоту необхідний був лише вождь, і ним став Спартак, цей природжений лідер і організатор, відважна і підприємлива за вдачею людина.

Причини, які посприяли повстанню Спартака, історики називають різні. По-перше, римляни перейняли у скорених ними етрусків звичай боїв на смерть за участю полонених чи куплених рабів, які організовували під час тризни на честь небіжчика. Приблизно до кінця II століття до н.е. вони влаштовували сутички бійців-гладіаторів винятково на похоронних святах, що носили риси релігійного жертвопринесення. Згодом це видовище, що лоскотало нерви, стало в римлян настільки популярним, що відбувалися гладіаторські ігри, у яких брало участь кілька десятків пар гладіаторів, які билися на смерть.

Школи гладіаторів, де готували майбутніх бійців для виступу на арені, були схожі на в'язниці, а не на центри навчання бойового мистецтва. Під час навчання з гладіаторами поводилися дуже жорстоко, щоб виховати їх справжніми бійцями, здатними на будь-яку крайність у бою [10, с. 22-25].

Римське суспільство, у повсякденному житті ставилося до гладіаторів із презирством і відразою. Закон визначав становище гладіаторів, як людей без права на особисте життя. Гладіатор не міг бути вільний, навіть якщо брався за це ремесло добровільно. У цьому випадку людина продавалася в рабство.

Другою імовірною причиною повстання гладіаторів була діяльність агентів царя Мітридата в Римі, столиці смертельно ворожої йому Італії, спрямована на будь-яку дію, яка спричинялася б до порушення стабільності в цій країні. Понтійський цар, який для досягнення своєї мети спирався на підтримку демократичних кіл Малої Азії, Греції і Риму, неодноразово застосовував у своїй політиці тактику скасування боргів і набору звільнених рабів у лави своєї армії.

За період воєн з Римом Мітридат прийняв у свої війська кілька десятків тисяч рабів, подарувавши їм волю та довіривши зброю. Відомо, що загони, сформовані з рабів, боролися на боці Мітридата в Греції не менш непохитно, ніж наймані воїни царя, і не було жодного випадку зради з їхнього боку.

Мітридат Євпатор, що уклав союз із супротивником римського сенату Серторієм, не міг афішувати своїх зв'язків зі Спартаком, що могло відштовхнути від нього серторіанців – демократів, які були римськими рабовласниками. Початок повстання Спартака за часом збігається з початком третьої війни Мітридата з Римом. Легіони, сформовані в Італії в 74 р. до н.е. були відправлені в Малу Азію, війська, сформовані раніше під командуванням Помпея і Меттела, боролися в Іспанії проти Серторія. Момент для повстання був підібраний вдало.

Гідно подиву те, як Спартак зумів у чужій країні, покладаючись лише на себе і невелику групу прихильників – гладіаторів, зібрати, організувати й озброїти загони, перетворивши їх згодом з маси рабів у боєздатну армію. Вождь повсталих рабів зумів не тільки організувати боєздатну, дисципліновану армію, але й установити в ній порядки, що виключали збагачення воїнів.

Отже, постать Спартака є дійсно великою і величною. Так Плутарх про нього писав: “Cпартак … чоловік, не лише відзначався великою відвагою і фізичною силою, а і по розуму і характеру стояв вище свого положення і взагалі більше похожий на елліна ніж можна було очікувати від чоловіка його роду”. Це ім’я і події які з ним зв’язані є актуальними в світовій літературі, а сам К. Маркс писав про нього так: “Спартак являється найкращим хлопцем у всій античній історії” [14, с. 119].

Таким чином, хоч історики висувають багато ймовірних та дійсних версій, але головна причина залишається незмінною, яка зводиться до того, що виникнення повстання Спартака, і не тільки, а й інших повстання, які спостерігалися в Римі, спричинила соціальна нерівність, яка супроводжувалась боротьбою за верховенство в суспільстві. Соціальну нерівність спричинило не що інше, як рабство, яке підтримувала Римська держава і яке призвело до поділу суспільства на верхи і низи, вільних і невільних, рабовласників і рабів.