Загальна характеристика південно-західного наріччя

Діалекти об’єднуються в наріччя – найширше діалектне угрупування. Південно-західні діалекти поширені в південно-західній Україні. Сюди входить і Закарпатська область. У них найбільше збереглися архаїчні форми і фонетичні риси давніх епох. Південно-західне наріччя охоплює південні райони Волинської, Рівненської та Житомирської областей, Львівську, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку, Івано-Франківську, Чернівецьку і Закарпатську області [2, с. 25]. Деякі говірки південно-західного наріччя збереглися на території Польщі, лемківський говір поширений на території Чехо-Словаччини, окремі говірки південно-західного наріччя побутують на території Молдови та Румунії, а переселенські також у Югославії, Канаді, США, Австралії. Волинські говірки поширені на півдні Волинської, Рівненської та Житомирської і на півночі Львівської, Хмельницької та Волинської областей; наддністрянський говір на більшій частині Львівської, у південних районах Тернопільської та північно-західних районах Івано-Франківської областей; надсянські – у верхів'ї річки Сян на крайньому заході Львівської області та деяких населених пунктах у районі Перемишля – Ярослава (Польща); бойківський говір охоплює гірські райони Львівської та північно-західні частини гірських районів Івано-Франківської (до р. Лімниці) областей; закарпатський діалект – Закарпатську область від річки Уж до річки Шопурка. Буковинський діалект поширений у Чернівецькій області (крім гірських районів). На Покутті побутує покутський діалект. Подільські говірки охоплюють південь Хмельницької та Вінницької, північ Одеської та захід Кіровоградської областей. У південно-західному наріччі виділяють три групи діалектів :

· волинсько-подільську, що об’єднує волинський говір і подільський, що поширені на території історичних Волині та Поділля;

· галицько-бцуковинську об’єднує наддністрянський говір, покутсько-буковинський, гуцульський, надсянський говори, що поширені на історичних територіях Галичини та Буковини;

· карпатську групу, що об’єднує бойківський говір, закарпатський, лемківський говори.

У творах художньої літератури своєрідність говірок може відображатися по-різному. Залежно від того, які специфічні риси передаються в діалектних словах їх можна класифікувати, виділяючи чотири основні групи:

1. Слова, що передають особливості звукової структури говірки – фонетичні діалектизми.

2. Слова, що відрізняються граматичними формами від слів літературної мови – морфологічні діалектизми.

3. Передані в літературній мові художнього твору особливості побудови речень і словосполучень, властиві говорам – синтаксичні діалектизми.

4. Використовувані в мові художньої літератури слова із словникового складу говірки – лексичні діалектизми. Такі діалектизми неоднорідні за своїм складом, тому виділяються:

а) семантичні діалектизми – при однаковому звуковому оформлення такі слова в говірці мають протилежну літературному значення (омоніми по відношенню до літературної еквіваленту);

б) лексичні діалектизми з повною різницею в плані змісту від літературного слова (синоніми по відношенню до літературної еквіваленту);

в) лексичні діалектизми з частковою відмінністю в морфемному складі слова (лексико-словотвірні діалектизми), в його фонематичній і акцентуалогічній сфері.

Покутський говір – один з говорів південно-західного наріччя. Поширений в Івано-Франківській (південно-східні райони) і в Чернівецькій областях. На заході межує з гуцульським говором, на північному заході та півночі з наддністрянським говором і на півночі і північному сході з подільським говором. Складається з двох говіркових масивів – покутських і буковинських (основних) говірок. До буковинських дуже близькі північно-бессарабські говірки у східних районах Чернівецької області. Покутсько-буковинський говір має низку спільних рис із сусідніми наддністрянськими, гуцульськими і бойківськими говірками. Найближчий він до наддністрянського говору, що дає підставу визначити його як перехідний між буковинським і наддністрянським, але на основі буковинського.

Досліджували цей говір І. Верхратський, Ю. Карпенко, К. Кисілевський, Б. Кобилянський, В. Прокопенко.

Найголовнішими особливостями покутсько-буковинського говору є:

1) фонетичні особливості покутсько-буковинського говіру :

- [а] після м'яких приголосних переходить в [е], [и], [і] – у ненаголошеній і наголошеній позиціях – душ’е, ш’епка і ш'иипка, пор'идок. Лише після [й] перехід [а] в [е], [і] обмежений – йійце, йек, пойес;

- перед флексійними -а, -у – вулица, терница, на вулицу, копицу;

- у прикметниках і прислівниках на -ск, -зк, -цк, – ниско, польский, вітц’іўский, німецкий;

- у закінченнях давньої дієвідміни – булисмо, ходилисте;

- палаталізація [ш], [ж], [ч] частіше у східнонадпрутських говірках – жити, чис, ш’:е), рідше у західнонадпрутських;

- палаталізація [р], особливо в іменниках з суфіксом -ар – віўчер, косар, а також в інших випадках – церква, терх;

- переважне оглушення приголосних – біп, сат, лісти, тхакі, хоч можливе і паралельне вживання дзвінких приголосних – зубке, але книшке;

- послідовний перехід [т’] у [к’], а [д’] у [ґ’] – ґіт «дід», ґуіўка «дівка», кіло «тіло», ниґіле «неділя».

2) Морфологічні особливості покутсько-буковинського говору:

- розрізнення твердих, м'яких і мішаних типів відмінювання іменників – конем, коневи, кулешеў, вулицеў;

- закінчення давального і місцевого відмінків однини іменниками жіночого роду колишніх і- та ja- основ -и – соли, по земли, на стерни;

- залишки форм двоїни – дві йейці, дві хаті;

- відсутність м'якої групи прикметників – синий, -а, -е, горішний, -а, -е;

- утворення вищого ступеня прикметників і прислівників з суфіксами -ішч, -іш’-, -ч- – даўнішчий, менче, менчий, а також за допомогою частки май –май білший, май старший, май раненко;

- активне функціонування префіксу ві- – віпити, віганели;

- форми інфінітива на -чи – пеичи, стричіси;

- у буковинській групі говірок поширення дієслівних форм типу ход’у, нoс’у, вoз’у;

- у 3-й особі однини і множини дієслів II дієвідміни можливі форми з опущеним кінцевим -т – він хoде, бaче, вони хoде, рoбле, йіди;

- вживання паралельних форм майбутнього часу дієслів – будемо робити – мемо робити, будеш банувати – меш банувати;

- наявність «складних» форм минулого часу – ходииўйім (-йем), ходииўйіс (-йес), ходилисмо;

- енклітичні форми особових займенників – ми, ти, си, му – давальний відмінок; мі, кі, го, йі – знахідний відмінок;

- наявність рухомої зворотної частки -ся/-сі, як у постпозиції, так і в препозиції у різних її фонетичних варіантах – са, са, си;

- характерні прислівники бавно (поволі), підсилювальна частка -ко після дієслів (ходи-ко) і ади (ади йа майу).

У лексиці багато елементів, властивих і більшості говірок південно-західного наріччя: блеяти «бекати» (про овець), ватра «вогнище», «черінь», ґазда, газдини «господар, господиня», житници «сироватка», кугут «півень», лилик «кажан», рішча «хмиз», або ж найближчим сусіднім говіркам: гуцульським – барабули «картопля», веремне «погода», гладун «глечик», ґрунт «садиба», кньезь «молодий, наречений», кньигині «молода, наречена», тайстра «торба», xітанка «гойдалка»; наддністрянським – ґуц «вузол», доўбач (-ак) «дятел», маґліўница, маґіўница «рубель для качання білизни», карник «приміщення для курей – курник». Є й чимало характерних покутсько-буковинських лексем: вевирица «білка», ворошка «сонечко», ґлужана «стебла кукурудзи», грінка «відрізаний шматок хліба», дручок «рубель до воза», кирпа «вид високої жіночої зачіски», коўтач «дятел», літра «металева кварта пити воду». Для лексики покутсько-буковинського говору характерними є значний паралелізм та широка семантична розгалуженість [2, с. 209-217].

Отже, південно-західне наріччя суттєво відрізняється від південно-східного та поліського своєю граматичною будовою, лексикою, а частково і фонетичною системою, оскільки більше зберігає рис попереднього етапу розвитку української мови, на основі чого в ньому розвинулися і характерні ознаки, відмінні від двох інших наріч. Це пояснюється певними історичними чинниками: відокремленістю місцевості південно-західних (особливо карпатських) говорів від інших територій країни, враховуючи не тільки їх географічне розташування, але й політичні умови розвитку, що в свою чергу призвело до порівняно меншої інтенсивності міжтериторіальних відношень. Покутсько-буковинський говір південно-західного наріччя характеризується особливостями організації мови на всіх її рівнях: фонетичному, морфологічному, синтаксичному та лексичному. Відповідно, у лінгвістичній традиції власне лексичні діалектизми визначають як слова, що позначають поняття, яким у літературній мові відповідають інші лексичні одиниці, з іншим планом вираження: жіноча коса – заплітка, племінниця – сестрінка [Мойсієнко 2012, 90]. Роман Марії Матіос «Черевички Божої Матері» фіксує широке коло традиційних і сучасних народних назв, що репрезентують різноманітні реалії, дії, пов’язані з економічним, політичним і культурним життям краю Покуття.

Отже, діалект – це говір, який вживають на певній території, люди однієї професії. Південно-західне наріччя характеризується певними рисами, які відрізняють його від інших говорів. Широке розгортання робіт з вивчення українських говорів дало нам можливість охопити та дослідити усі особливості, які зазначені в нашій роботі. Крім фонетики й морфології ми звернули увагу на синтаксис, лексика, словотвір, хоч дослідження цих рівнів структури української діалектної мови вимагатиме ще великих зусиль.

Розділ 2. АНАЛІЗ ВИКОРИСТАНИХ ДІАЛЕКТИЗМІВ У ПОВІСТІ МАРІЇ МАТІОС «ЧЕРЕВИЧКИ БОЖОЇ МАТЕРІ»

2.1. Функціональна роль діалектизмів у творі «Черевички Божої Матері»

Діалектизми – слова, які вживається на певній території поширення національної мови і має певні відмінності супроти літературної мови [15, с. 112]. Проте поняття діалектизму тлумачать іноді й досить широко, розуміючи під ним не тільки слово, а й будь-який інший елемент у літературній мові, взятий з діалекту.

Так, наприклад, діалектизми [ грец. dialektos – мова; розмова; наріччя] – 1. Фонетичні, граматичні й лексичні особливості, притаманні певним діалектам, уживані в мові художньої літератури як засіб стилізації. 2. Специфічні риси певних діалектів (фонетичні, граматичні, лексичні, акцентуаційні), які вкраплюються в мовлення, що загалом відповідає нормам літературної мови. Отож, виходячи з того, що діалектизми виконують три основні функції – комунікативну, етнографічну та експресивно-виражальну слід зазначити, що кожна з цих функцій використана в аналізованому творі. Наприклад, комунікативна – автор вживає слова, які притаманні саме тому говору, в якому творить письменник, ці елементи спостерігаються в мові персонажів, тобто використовуються замість слів літературної мови. Наприклад:

- «…коли над головою повними жменями висипалися дрібні зірниці…» (зорі);

- «… а Іванка до цоту запам’ятала лякливу історію братовбивства…» (дуже точно);

- «…у кориті мама розчиняла тісто на хліб, у кориті байцували свіжину, тримали сушені сливи…» (маринувати);

- «… а ще би насварити братів, які зривають яблучка – зелепуги ще до Спаса» (зелені);

- «Смійся, Якове, смійся: горі дараба йде» (уверх, річковий пліт);

- «Зісьо витягує з-поза пояса штанів телинку» (різновид сопілки);

- «Затримавши дихання так, що аж починає млоїти..» (нудити);

- «…мама тримає у верхній шухляді дерев’яного креденсу у великій – про гостя – кімнаті…» (буфет для посуду);

- «Тоді тато махнув на жінок рукою і пішов до іншого примітивника – Івана Притуляка» (чарівник);

- «Казали, що Дорині легені, ослаблі, чи то від застуди, чи від якоїсь іншої боли…» (хвороба);

- «перед незмінним докторовим куферком, з яким Маєр не розлучався ніколи» (ручна дерев’яна валіза);

- «…а наостанок – поливаний глечик свіжої гуслянки» (кисле молоко);

- «Ні цеї нехарі, що живе з нею в хаті…» (гадюка);

- «Якби була вас не змудрувала, а таки вмерла?» (обдурити);

- «Він ось-ось вискочить з-під свербивусу…» (шипшина);

- «… трималася своєї хати, щоб горихмарник не забрав її з собою» (чорт);

- «Вона згадувала недавно батькову з мамою розмову про шварцівників…» (торговець-контрабандист);

- «Іди, дончику, я тобі покажу, хто тебе так спудив» (назва дитини, незалежно від статі, перелякати);

- «… напомацки бере зелене горнятко з поташем…» (сода);

- «Недурно зайшов до нас москалик у переступний рік!» (високосний);

- «Ото може, хто і позарився» (позаздрити);

- «А у вас самих грунта, товар, вам хата у Дідьковій Ямі…» (худоба);

- «Чудо – та й фертик» (кінець);

- «Ви так дві скалилися, ніби в чотири руці гаратати мене маєте» (бити);

- «…поки баби перемиють ябка від грузий» (болото);

- «Зсипай ці йони…» (сорт яблук);

- « Аби гезунт, а решта – байка» (байдуже);

- «Стріляє канона – і випроваджує чоловіка на небо» (гармата);

- «… і та калюхата Хая стоїть перед царськими вратами…» (черевата, з животом);

- «А тепер з тої бесіди потекло саме трійко…» (отрута) (1, с. 5-150).

Мова твору сучасної письменниці Марії Матіос «Черевички Божої Матері» належить до південно-західного наріччя, або діалектної групи, а саме до галицько-буковинської групи говорів. Покутсько-буковинські, або надпрутські говірки, поширені на Покутті і північній Буковині, стали основою для лексичної тканини твору. Етнографічна функція – це, коли діалектизми передають певні відомості про культуру жителів території (в нашому прикладі Буковина). Тому в повісті Марії Матіос діалектизми виконують етнографічну функцію, адже одні слова можуть позначати зовсім інше значення, ніж в нашому середовищі. Наприклад:

- «…смутно дивиться на Іванку леда примруженими очима…» (ледве);

- «…щоби міль не їла вовняні підстилки і футро…» (хутро);

- «…а пес гавкав денно і нощно…» (вночі);

- «Мой брє!, аби гезунт!» (вигук – отаке!);

- «Що мали робити твої тато!» (твій);

- «Мусіли би трембітарів наймати…» (мусили);

- «…щоб напасти на неї, пограбувати і втекти назад у свою ґаліцію.» (Галичина);

- «Вас учора тут, здаєми’ся, не було?» (здається);

- «Ото, може, хто і позарився» (позаздрити);

- «Тоді, в городі, Параска такого наторкотіла мамі…» (швидко говорити);

- «А май далі, Іванко!» (ще);

- «І сцо я такого смішного сказав?» (що);

- «Зісьо, ти це такоз знаєш!» (також);

- «Та просіть, діти, Бога, абисьте були щасливі…» (аби, щоб);

- «…і дуже того пройду Левка любила, що ніц була би не робила…» (нічого);

- «…хто тепер на войну буде брати…» (війна);

- «Ну, гай, най буде по-твоєму» (хай);

- «А що ще зачнеться, як уже война зачалася?» (почалася);

- «А генде межи жидами…» (онде, між) (1,с. 24-190).

На нашу думку, комунікативна та етнографічна функції схожі, адже вони виражають саме особливості буковинського говору, показують діалектизми, які характеризують південно-західне наріччя.

Експресивно-виражальна функція діалектизмів використовується переважно з метою того, щоб надати індивідуальності мови персонажів, що охарактеризувати дійсність, передати колорит мовлення:

- «Бо решта – нечуйні;

- «У неї вуха чуйні і серце відкрите»;

- «…у Борсукових корівок молока не забрала?» (, с. 40-49).

Серед територіальних діалектизмів є слова стилістично нейтральні й слова яскраво експресивні, образні. У розмовній мові вони є засобом вільного, невимушеного, повсякденного спілкування людей, які ще не оволоділи нормами літературної мови або звикли у побуті користуватися діалектною лексикою. У художньому мовленні діалектизми використовуються як важливий засіб зображення місцевого колориту, специфіки побуту і як засіб передачі індивідуального мовлення героїв твору. Зовсім не вживаються діалектизми у діловому і науковому стилях.

Отже, Марія Матіос у повісті «Черевички Божої Матері» з метою відтворення регіонального колориту та для мовної характеристики персонажів органічно і вдало використала чимало південно-західних лексем, причому не тільки в діалогах героїв «– Гездечки (тут) ця дитина, Петре, – моя онука, Іванка» (1, с. 56), але й в авторському мовленні «Як спокійнилася небіжка Австрія і поділилися народи, то галіціяни (галичани) хоч і відійшли до Польщі, а все ж вам було позволено (дозволено) тримати городи» (1, с.57). Це, без сумніву, вдалий художній прийом, що створює ефект суб’єктивної оповіді й дозволяє сприймати роман, як індивідуалізовану версію історії України. У нашій роботі, ми спираємося на вузький підхід і під терміном діалектизми розуміємо відображені в художньому творі фонетичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні, семантичні та інші особливості мови, властиві південно-західному наріччю в зіставленні з літературною мовою.