Література для самоосвіти:1, 3, 7

Питання для самоконтролю:

1. Вкажіть відмінні характеристики Internet.

2. Що таке Інтернет?

3. Що необхідно для під'єднання комп'ютера до Інтернет?

4. Яка історія виникнення Інтернет?

5. Яка мережа була в основі виникнення Інтернет?

6. Опишіть структуру Інтернет.

7. Яким чином здійснюється під’єднання до Інтернет?

8. Якими характеристиками повинен володіти домашній комп'ютер для Internet?

9. На чому грунтується вибір модему?

10. Які існують типи АТС?

11. Що береться до уваги при виборі провайдера?

12. Що виконують програми дозвонювання?

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РОБОТИ INTERNET

ІР–адреса. Комутація пакетів. TCP/IP

Порти і служби

Глобальні імена і покажчики ресурсів

Уніфікований покажчик ресурсів

Засоби загального доступу до internet

ІР–АДРЕСА. КОМУТАЦІЯ ПАКЕТІВ. TCP/IP

Internet має деякі характеристики пошти, телеграфу і телефону. Так само як у телеграфі, у Internet використовується цифрова передача інформації. Як у телефонній мережі кожному телефону привласнюється телефонний номер, так кожному комп'ютеру в Internet привласнюється свій номер, що називається ІР–адресою.

Кожна машина в мережі Internet має свою унікальну ІР–адресу. IP–адреса – 32-бітне число, що прийняте записувати у виді 4 чисел, розділених крапками. Наприклад:

193.124.243.76

128.8.2.1

Кожне десяткове число тут може набувати значення від 0 до 255.

Будь-яка ІР–адреса складається з двох частин: адреси мережі (ідентифікатора мережі, Network ID) і адреси хоста (ідентифікатора хоста, Host ID) у цій мережі. Завдяки такій структурі ІР–адреси комп'ютерів у різних мережах можуть мати однакові номери. Але оскільки адреси мереж різні, ці комп'ютери ідентифікуються однозначно і не можуть бути поплутані один з одним.

З поняттям ІР–адреси тісно зв'язане і поняття хоста (host). Найчастіше це поняття ототожнюють з поняттям комп'ютера, підключеного до Internet. У загальному випадку під хостом розуміється будь-який пристрій, що використовує протокол TCP/IP для спілкування з іншим устаткуванням. Тобто крім комп'ютерів, це можуть бути і маршрутизатори, і концентратори і т.д. Ці пристрої також володіють своїми унікальними ІР–адресами - як і комп'ютери вузлів мережі і комп'ютери користувачів.

Для того, щоб визначити ідентифікатор мережі від ідентифікатора хоста, застосовується спеціальне 32-бітне число, що називається маскою підмережі (subnet mask). Маска підмережі також являє собою набір з 4 чисел, розділених крапками, як і будь-яка ІР–адреса. Маска підмережі застосовується також для логічного поділу великих ІР–мереж на ряд підмереж меншого масштабу.

Найбільш глибока аналогія існує між Internet і поштою: інформація передається у вигляді окремих пакетів. Якщо потрібно передати довге повідомлення, воно розбивається на потрібне число шматочків, і кожний з них забезпечується адресами одержувача, відправника і деякою службовою інформацією. Кожен пакет передається по Internet незалежно від усіх інших, і, у принципі, пакети можуть надходити різними маршрутами. Після прибуття пакетів на місце з них збирається вихідне повідомлення. Це називається комутацією пакетів.

Мережа проектувалася таким чином, щоб для роботи в ній не було потрібно ніякої інформації про конкретну структуру мережі. Для передачі інформації з мережі комп'ютер-джерело поміщав дані в певний «конверт», указував на цьому «конверті» конкретну адресу комп'ютера-приймальника і передавав пакет, що вийшов у результаті цих дій, у мережу.

Протокол IP, що є вдалим способом організації зв'язку між зовсім різними комп'ютерами (які, до того ж, можуть працювати під управлінням різних операційних систем), є основою комп'ютерних мереж.

Важливість протоколу IP як основи Internet підкреслюється визначенням: «Internet - це всі мережі, що використовують протокол IP, що кооперуються для формування єдиної мережі своїх користувачів». Однак слід помітити, що в даний час існують способи підключення до Internet і не ІР–мереж. Тому наведене визначення не зовсім коректне.

Якщо на пошті сортувальний пункт перевантажений роботою, то лист усе рівно дійде до адресата, але із затримкою. Точно так само в Internet перевантаження позначається у вигляді збільшення часу відгуку і нарівно лягає на всіх користувачів.

Internet при роботі під Windows використовує протокол TCP/IP (два тісно зв'язаних протоколи). Цей протокол регламентує, як слід розбивати довге повідомлення на пакети, як повинні бути улаштовані пакети, як контролювати прибуття пакетів до місця призначення, що робити у випадку помилок і інші деталі.

Важливе достоїнство комутації пакетів - це легкість об'єднання в єдину мережу різних по швидкості каналів зв'язку. У зв'язку з цим якість вашого підключення до Internet може варіюватися в дуже широких межах.

ПОРТИ І СЛУЖБИ

ІР–адреса дає змогу точно ідентифікувати комп'ютер, але в ряді випадків цього недостатньо. Справа в тім, що на кожнім вузлі можуть бути запущені найрізноманітніші служби Internet, що забезпечують передачу електронної пошти, файлів, гіпертекстової інформації і т.п. Кожна служба використовує свій протокол прикладного рівня.

Для упорядкування роботи кожної служби відведений окремий порт, що представляє собою число від 0 до 65534. Для найбільш популярних служб зареєстровані стандартні номери портів. Так, для FTP це 21, для HTTP - 80, SMTP - 25, РОРЗ - 110. Однак це усього лише загальноприйняті значення за замовчуванням, тому власник вузла може настроїти ці служби на роботу із зовсім іншими портами. Часто це дає змогу легко вирішувати деякі проблеми, наприклад, забезпечити підтримку різних кодувань кирилиці в Web. Для реалізації цього досить передбачити автоматичне перекодування документа на сервері в залежності від того, з яким портом спілкується клієнтський додаток.

ГЛОБАЛЬНІ ІМЕНА І ПОКАЖЧИКИ РЕСУРСІВ

У більшості комп'ютерів у Internet є власне ім'я, а не тільки ІР–адреса. Служба, що забезпечує переклад імен комп'ютерів у їхні ІР–адреси, називається Доменною Службою Імен (DNS). Ім'я комп'ютера записується як кілька слів, розділених крапками, наприклад:

student.group.institute

Це відображає ієрархічну, чи доменну, структуру служби DNS. У нашому прикладі student - це ім'я комп'ютера в домені другого рівня group.institute, що належить домену першого рівня institute. Адміністратор, що відповідає за домен першого рівня institute, зареєстрував домен другого рівня group.institute і передав туди все повноваження на реєстрацію нових імен у межах цього домену. У свою чергу адміністратор домену group.institute зареєстрував ім'я student.group.institute за певною ІР–адресою. Така структура служби DNS забезпечує, з одного боку, унікальність імен комп'ютерів у межах усього Internet, а з іншого боку, чіткий поділ адміністративної відповідальності.

DNS - це особлива служба Internet, тому що вона використовується всіма іншими службами, від WWW до Telnet. Переклад імен DNS у ІР–адреси відбувається автоматично.

Хоча не існує особливих правил, як називати домени, у застосуванні доменів першого рівня склалася певна практика. Вони розділяються на географічні й організаційні домени.

Таблиця 3.1. Домени першого рівня

Географічні	Організаційні
Введені у 80-і роки	Введені 3 2001 р.
.са-Канада .de-Німеччина .fr-Франція .ru — Росія .ua -Україна .us-США .uk- Великобританія	.com — комерційні .edu - освітні .gov - урядові .mil - воєнні .net - організації, що забезпечують роботу мережі .org- некомерційні	.info - загальні .biz - бізнес .name - приватні особи .museum - музеї .аеrо - авіаіндустрія .coop - ділове співробітництво

У назвах доменів дозволяється використовувати тільки латинські букви, цифри і знак «тире».

У загальному випадку число складових доменного імені може містити від двох і більше частин. Але найчастіше доменне ім'я компанії складається з трьох складових, де перша частина - ім'я хоста, друга - ім'я домену компанії, і остання - ім'я домену чи країни ім'я одного з 12 спеціальних доменів. Так, якщо ваша компанія називається «ABCD», то швидше за все Web-сервер фірми буде названий www.abcd.ua чи www.abcd.com.ua чи www.abcd.com чи abcd.com (www у доменному імені не є частиною домену другого рівня. Це - «безкоштовний додаток» до домену другого рівня, «www» є доменом третього рівня в домені другого рівня. Домени третього рівня не вимагають реєстрації. Будь-який домен третього рівня створюється самостійно власником домену другого рівня).

УНІФІКОВАНИЙ ПОКАЖЧИК РЕСУРСІВ

При роботі з браузером для одержання інформації необхідно вказати адресу необхідного ресурсу в адресному полі браузера з використанням спеціального формату - URL.

Формат адреси називається URL (Uniform Resource Locator - уніфікований покажчик ресурсу). Однак останнім часом термін URL часто вживають у розумінні просто адреси, а не його формату.

На самому початку адреси обов'язково указується відповідний протокол (http, ftp), а потім після роздільників (://) указується ІР– чи DSN-адреса. До адреси можна включати просто складені імена доменів, доповнювати їх іменами файлів (у тому числі повними з указівкою каталогів).

ЗАСОБИ ЗАГАЛЬНОГО ДОСТУПУ ДО INTERNET

Особливих складнощів при підключенні одного комп'ютера до Internet немає, але при підключенні комп'ютерів, об'єднаних у локальну мережу, виникає проблема. Купити для кожного комп'ютера модем і телефонну лінію - дуже дорого. Вирішити проблему допомагають спеціальні утиліти (програми), що надають доступ до Internet через один комп'ютер всім іншим комп'ютерам мережі.

До таких засобів відносяться проксі–сервери - програми-посередники, що встановлюються на комп'ютері локальної мережі, що має доступ до Internet. Завдання проксі - перенаправляти пакети HTTP і FTP до Internet і перевіряти (і, якщо треба, обмежувати) права доступу клієнта. Проксі–сервери створені для всіх популярних служб Internet. Крім того, існує універсальний проксі–сервер, що називається Socks. З його допомогою можна підключити до Internet такі програми, як ICQ, IRC і т.д.

Деякі з проксі–серверів оснащені брандмауером, що дає змогу захистити локальну мережу від вторгнень ззовні. Звичайно, він працює на рівні ІР–адрес і номерів портів протоколу TCP/IP. З його допомогою можна заборонити доступ з Internet до сервера локальної мережі і, таким чином, відгородити його від нападу хакерів.

Однією з переваг використання проксі–сервера - прискорення доступу в Internet. Це стає можливим завдяки тому, що дані із сайтів, уже відвіданих користувачем, зберігаються якийсь час у кеші проксі–сервера.

Робота програм, що забезпечують загальний доступ у Internet, побудована на наступних принципах:

трансляція мережних протоколів (Network address translation - NAT) - це технологія, що перетворить пакети, послані з одного з комп'ютерів ЛВС таким чином, що вони виглядають так, начебто їх відсилає проксі–сервер. Надіслані у відповідь пакети розсилаються внутрішнім ПК у ЛОМ;

призначення портів (Port mapping) забезпечує доступ до обраних служб, захищеним за допомогою NAT;

фільтрація пакетів (Packet filtering) є базовим модулем безпеки будь-якого брандмауера. Використовуючи дані з пакета (такі як ІР–адреси джерела і приймача, тип мережного протоколу і т.д.), він або дозволяє проходження пакетів, або блокує їх;

верифікація пакетів (Packet verification) - це настроювання до фільтра пакетів, має захищати ЛОМ від атак, впродовж яких атакуючий фальсифікує ІР–адресу джерела пакета.

У таблиці 3.2 розглянуті програмні продукти для «роздачі» Internet, що працюють під ОС Windows.

Таблиця 3.2. Засоби загального доступу в Internet у порівнянні

Програмний продукт	МуРrоху 3.0	Win 98/Me	WinGate 4.4	WinProxy 4.0
URL (www.)	sw-home.f2s.com	microsoft.com	wingate.com	winproxy.com
Розроблювач	Dmitry Silchenko	Microsoft	Qbik New Zealand Ltd.	Ositis Software, Inc.
Ціна, $	Безкоштовно	входить в ОС
Функції:
NAT	-	+	+	+
Proxy–сервер	+	-	+	+
Proxy–cache	+	-	+	+
Port mapping	-	-	+	+
Port filtering	-	-	+	+
Підтримка осн. протоколів	Тільки HTTP	+	+	+
Обсяг для інсталяції, MB	0,4	0,9

Література для самоосвіти: 1, 3, 7.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке ІР–адреса?

2. Формат ІР–адреси.

3. Що таке маска підмережі, її приначення?

4. Що таке комутація пакетів?

5. Що таке TCP/IP?

6. Дайте визначення порта?

7. Для чого потрібна доменна служба імен?

8. Які домени Ви знаєте?

9. Який формат доменного імені?

10. Що таке URL?

11. Для чого використовують проксі–сервери?

СЕРВІСИ ІНТЕРНЕТ

Сервіси (служби) Інтернет

Протоколи Інтернет

Всесвітня павутина WWW

Основні поняття

Браузери

Пошук інформації.

Канали.

Завантаження файлів (FTP)

Сервіси (служби) Інтернет.

Під час пересилання інформації у мережі один комп'ютер робить запит (комп'ютер-клієнт), а інший - надає відповідь (комп'ютер - сервер). Такі комп'ютери відрізняються між собою, зокрема, встановленим програмним забезпеченням. Програми, які здійснюють запит, називають клієнтами, а які опрацьовують запит і надають відповідь - серверами. Між цими програмами має бути однозначна відповідність, вони повинні розуміти одна одну. Пара програм - для клієнта та сервера - утворюють службу Інтернет.

Існують універсальні та спеціалізовані служби Інтернет. Спеціалізовані служби доступні вузькому колу користувачів і спеціалістів. Універсальні служби може використовувати кожний. Основне програмне забезпечення для роботи з універсальними службами входить до комплекту операційних систем. До основних служб належать:

· WWWабо WEB - служба;

· електронна пошта (e-mail);

· служба новин UseNet;

· служба пересилання файлів між комп'ютерами FTP;

· служба Gopher;

· служба Telnet;

· служба WAP.

Служба WWW (World Wide Web або WEB - служба) вважається найбільш популярною. Це система відображення та обміну інформацією. Вона надає доступ майже до всіх видів ресурсів мережі. В основі WWW лежить концепція опрацювання гіпертексту, яку ми розглядатимемо пізніше.

Електронна пошта (e-mail) дає змогу користувачам обмінюватись листами-повідомленнями. Одночасно з текстовими повідомленнями можна передавати файли в різних форматах: графіку, звук тощо.

Службу UseNet називають службою новин або телеконференцією. Принципи роботи служби новин схожі до роботи електронної пошти, однак у UseNet повідомлення направляються не конкретній людині, а так, щоб їх міг отримати кожний, хто виконає підписку на ті чи інші новини.

Служба FTP призначена для пересилання файлів між комп'ютерами. Ця служба дає змогу швидко та якісно пересилати файли великих розмірів, зокрема, програми, звукові та відеофайли та ін.

Служба Gopher дає змогу шукати, отримувати та відображати потрібну інформацію у текстовому форматі. Це давня служба і сьогодні вона майже не розвивається.

Службу Telnet використовують для віддаленого доступу до ресурсів інших комп'ютерів.

Останнім часом популярними стали нові служби Інтернет: інтерактивний чат, аудіо- і відеоконференції, де користувачі можуть спілкуватися в режимі реального часу тощо.

Протоколи Інтернет.

Сукупність правил взаємодії клієнта та серверу, називають протоколом. Звичайному користувачеві не обов'язково знати його зміст, але варто орієнтуватись, який протокол використовує та чи інша служба. Розглянемо основні протоколи мережі Інтернет.

На початку 70-х років розроблено спеціальний протокол міжмережної взаємодії, який назвали протоколом TCP/IP {TransferControlProtocol/InternetProtocol).

TCP (TransferControlProtocol) - протокол управління пересиланням даних. Він визначає правила розбиття інформації на пакети певного розміру та формату, їх доставки до адресата певними маршрутами й об'єднання пакетів в єдине ціле.

IP (Internet Protocol) - протокол міжмережної взаємодії. Він дає можливість коректно пересилати інформацію між комп'ютерами, які мають різну архітектуру та різні операційні системи.

HTTP (HyperText Transfer Protocol) - протокол служби WWW. Це протокол пересилання і відображення гіпертексту, тобто web-сторінок. Він дає змогу за допомогою спеціальних програм - браузерів - отримувати і переглядати web-сторінки.

Протоколи електронної пошти: SMTP, РОРЗ та ІМАР.

SMTP {Simple Mail Transfer Protocol) - простий протокол пересилання повідомлень. Він дає змогу пересилати поштові повідомлення від комп'ютера користувача на сервер.

РОРЗ та ІМАР дають змогу користувачеві забирати або читати повідомлення з поштового серверу. РОРЗ (PostOfficeProtocol) - протокол поштового відділення, ІМАР (InternetMailAccessProtocol) - протокол доступу до електронної пошти, їхні принципи роботи мало чим відрізняються, і зазвичай немає різниці, який протокол використовувати.

FTP (File Transfer Protocol) - протокол пересилання файлів. Він дає змогу пересилати файли будь-яких форматів із FTP - серверу на комп'ютер користувача або навпаки.

З розвитком мобільного зв'язку значно зросла роль електронних повідомлень. Протокол WAP надає доступ до сервісів Інтернет користувачам мобільних телефонів, пейджерів, електронних органайзерів, що використовують різні стандарти зв'язку.

Всесвітня павутина WWW

1. Основні поняття служби WWW. Більшість користувачів починають мандрівку в Інтернет, зазвичай, з перегляду web–сторінок. Часто поняття Інтернет асоціюють з поняттям WWW (World Wide Web) - це мільйони web–сторінок, які зберігаються на різних комп'ютерах.

Як і більшість служб Інтернет, службу WWW обслуговують дві програми: web–сервер та web– браузер (клієнт).

Розглянемо основні поняття, що стосуються WWW.

Web - сервер - це під'єднаний до Інтернет комп'ютер, на якому виконується спеціальна програма - сервер, яка зберігає файли і здійснює пошук у Web–просторі.

Web - браузер - це програма, яка виконується на комп'ютері користувача. Вона здійснює пошук ресурсів у Web: відправляє запит на сервер і отримує від нього потрібну інформацію.

В основі служби WWW лежать поняття гіпертексту, гіпертекстового посилання та мова HTML, яку використовують для створення web–сторінок.

Ідея гіпертексту полягає у налагодженні зв'язків між різними web–об'єктами. Такий зв'язок забезпечують гіпертекстові посилання.

Гіпертекстове посилання - це короткий підкреслений і виокремлений іншим кольором текст у документі, картинка чи інший елемент, клацнувши на якому мишею отримують доступ до зв'язаного з ним об'єкта, наприклад, тексту, малюнка, музичного чи відеофайлу, іншої сторінки тощо.

Web–сторінка - це текстовий документ, написаний мовою HTML. Текст зберігається на web–сервері. Він може містити посилання на різні об'єкти: рисунки, діаграми, звукові файли, елементи мультимедіа тощо.

Останнім часом стали популярними динамічні web–сторінки. Вони формуються в момент звертання до них із компонентів, які завбачливо вставлені дизайнером з деякої бази даних серверу. Прикладами таких компонентів можуть бути канали, прогноз погоди, результати торгів на біржі, спортивні новини, ціни в Інтернет – магазинах тощо.

Web–caйm (web–вузол) - декілька сторінок, об'єднаних єдиним тематичним змістом, або які належать єдиному власникові. Web–сайти утворюють за певними правилами, які вивчатимемо.

Web–портал - спеціально підготовлена web–сторінка, з якої, зокрема, зручно починати пошук ресурсів у WWW. З web–порталу можна швидко отримати корисну інформацію: прогноз погоди, програму телебачення; оглянути каталоги мережних ресурсів; здійснити пошук необхідної інформації; зареєструвати власну поштову web–скриньку; скористатись засобами для створення та розміщення своїх web–сторінок тощо. Приклади порталів: Мета, BigMir, Yahoo, Yandex, Narod та ін.

Ресурсом в Інтернет може бути текст, рисунок, музика, файл, а також запис у базі даних поштового серверу тощо. Оскільки кожний ресурс в Інтернет має свою адресу, то, клацнувши на гіперпосиланні, користувач має змогу завантажити на свій комп'ютер відповідний ресурс.

Адресу ресурсу називають URL-адресою.

URL– адреса (URL - Uniformed Resourse Locator) - уніфікований покажчик ресурсу. URL–адреса складається з назви прикладного протоколу, символів „:” або „://”, назви серверу (доменне ім'я комп'ютера) та повного шляху до певного ресурсу. Всі компоненти адреси відокремлені символом „/”. Отже, загальний вигляд URL–адреси такий:

<назва протоколу>://<назва серверу>/<шлях до ресурсу>/<назва ресурсу>

Найпоширеніші прикладні протоколи: http - протокол служби WWW, який дає змогу переглядати web–сторінки; ftp–протокол пересилання файлів з одного комп'ютера на інший; news– протокол серверу новин UseNet; mailto - поштовий протокол тощо. Прикладами URL-адрес:

• http://www.uar.net – web–сторінка провайдера UARNet;

• ftp://ftp.uar.net/pub/Netscape - копія ftp–серверу Netscape;

• file:///c:/My documents/click.exe - файл на комп'ютері користувача;

• mailto:[email protected] - електронна адреса тощо.

Розрізняють відносні адреси й абсолютні. Відносні адреси визначають розташування інших ресурсів відносно деякого базового ресурсу. Абсолютні позначають конкретні адреси URL.

2. Браузери. Для перегляду web–сторінок на комп'ютері користувача необхідно встановити відповідну програму. Така програма називається web–браузером. Основні функції браузера - згенерувати запит до серверу, отримати відповідь та відобразити web–сторінку на моніторі клієнта.

Перший web–браузер з назвою Line Mode Browser створив Тим Берне Лі у 1990 році. Цей web–браузер функціонував у командному режимі і обслуговувався програмою Telnet. Перший графічний браузер Mosaic створено у 1993 р. Тепер існує багато браузерів, однак найпопулярніші є Internet Explorer, Mozilla та Netscape Navigator. Принципи роботи різних браузерів незначно відрізняться один від одного. До стандартного комплекту Windows входить доволі потужний web–браузер Internet Explorer. Розглянемо власне цю програму.

Перед тим, як почати працювати з програмою Internet Explorer, потрібно підготувати web–браузер до зручної для користувача роботи. Ці налаштування виконують лише один раз, і вони діятимуть у наступних сеансах автоматично. Розглянемо найважливіші установки. Як вони реалізуються конкретно дізнаєтесь з ходу виконання практичної роботи.

Під час приєднання до Інтернет кожний браузер запускає початкову сторінку. За замовчуванням Internet Explorer завантажує сторінку компанії свого виробника - фірми Microsoft. Користувачеві вона навряд чи буде корисною, тому варто задати адресу своєї сторінки, адресу web–порталу або починати роботу браузера з порожньої сторінки.

Після введення користувачем адреси з помилкою браузери автоматично звертаються до деякої бази даних з метою відшукати сторінку з подібною адресою. Internet Explorer за замочуванням звернеться до бази даних свого виробника – компанії Microsoft. Від таких дій браузера мало користі, тому слід навчити браузер не робити запитів до своєї бази даних.

Web–сайти та web–сторінки можуть час від часу змінюватися. Зазвичай браузери автоматично методом копіювання поновлюють ті сторінки, адреси яких занесені користувачем у папку Улюблені (Favorites). Це займає певний час. Якщо в такому автоматичному поновленні немає потреби, варто від нього відмовитись.

Профілем користувача називають особисті відомості про користувача, а саме: ім'я, домашня адреса, службові реквізити, посада, відомості про сім'ю тощо. Браузер налаштований так, щоб автоматично відсилати своєму виробникові інформацію про користувача. Можна заборонити браузеру цю форму шпіонажу.

Література для самоосвіти:1, 3, 7 - student2.ru

Рис. 4.1. Вікно програми Internet Explorer

Для економії часу роботи в Інтернет інколи корисно завантажувати не всю сторінку, а лише текст, що є на ній. Якщо виникає необхідність відобразити інші об'єкти це завжди можна зробити.

Якщо користувач відвідує деякі сторінки часто, не варто кожного разу вводити їхні адреси. Достатньо занести ці адреси в папку Улюблені. Для перегляду такої сторінки достатньо відкрити цю папку і клацнути на відповідній адресі. Крім того, папку Улюблені можна налаштувати так, що в ній будуть відображатись не адреси, а назви відповідних сторінок, що значно полегшує роботу.

Якщо користувач упевнений, що на сторінці, яку він переглядає, є цікава для нього інформація, то для уникнення перегляду всієї сторінки він може скористатись засобами пошуку. Браузер дає змогу відшукати потрібну інформацію на сторінці за допомогою ключових слів.

Усі сторінки, які відвідував користувач останнім часом, Internet Explorer заносить у журнал. Тож, якщо користувачеві знов знадобилась одна з цих сторінок, він може відкрити журнал та викликати її, не вводячи адреси в адресний рядок.

Web–сторінки користувач може зберегти на своєму комп'ютері. Можна зберегти не всю сторінку, а лише її окремі об'єкти: текст, малюнок, програмний код сторінки тощо.

Коли на локальному комп'ютері є копії web–сторінок, для їхнього перегляду можна перейти в режим автономної роботи, тобто від'єднатись від Інтернет. Це економить час роботи в мережі.

Браузер також дає змогу переглянути зв'язані посилання, надіслати або отримати пошту, перечитати новини, відправити електронною поштою посилання на сторінку або саму сторінку, відредагувати сторінку засобами редактора Word тощо.

Пошук інформації. Канали. Завантаження файлів (FTP)

1. Пошук інформації. Одне з призначень служби WWW - це відшукання потрібної інформації в Інтернет. Однак для цього необхідно мати її адресу. Є декілька способів відшукання інформації. Оскільки, назви web–сторінкам надають за певними правилами, то можна зробити спробу просто вгадати адресу потрібної сторінки.

Мати доменну адресу першого рівня вважається престижно. Тому всі відомі компанії намагаються купити собі власне таку адресу. Отже, можна спробувати відшукати потрібну адресу за назвами фірми та відповідного домену.

Наприклад, якщо ви хочете дізнатись, які нові послуги надає компанія Київстар, то можна спробувати в адресному рядку набрати адресу www.kyivstar.net. Новини на телеканалі "1+1" можна спробувати пошукати за адресою www.1plus1.tv.

Інший спосіб відшукання інформації - це аналіз і відсікання частини адреси URL. Якщо вас зацікавив якийсь сайт, то можна спробувати перевірити зміст інших розділів цього вузла, методом скорочування справа наліво URL-адреси у полі адресного рядка. Наприклад, якщо цікава сторінка

http://www.kyivstar.net/service/lib/sms.html, то можна спробувати переглянути, що є на сторінках http://www.kvivstar.net/service чи http://www.kyivstar.net.

Однак, головними засобами відшукання потрібної інформації в Інтернет є каталоги та пошукові покажчики. Це сервери, які відрізняються принципами збору інформації. Каталоги формують люди, покажчики створюються автоматично.

Література для самоосвіти:1, 3, 7 - student2.ru

Рис. 4.2. Початкова сторінка Yahoo!

Є багато різних каталогів. Зазначимо, що інформацію для каталогів люди збирають вручну, тож вони не в змозі опрацювати все, що є у WWW. Тому якщо ви не знайшли потрібної інформації в одному каталозі, варто пошукати в іншому.

Один з найбільших каталогів - Yahoo! (www.yahoo.com. рис. 4.2). Над ним працюють понад 150 редакторів. Він нараховує понад 1 мільйон ресурсів. Достатньо великими та продуктивними є каталоги List.Ru (www.list.ru). Холмс (holms. ukrnet.net) тощо.

Пошукові покажчики формуються без участі людини, тому їхні ресурси набагато більші, ніж ресурси каталогів. Покажчики переглядають web–сторінку, знаходять усі розташовані на ній гіперпосиланням, копіюють відповідні ресурси, на які вказують ці посилання та ін. Пізніше відбуватиметься індексація сторінок: формується база даних, де кожному слову ставиться у відповідність адреса ресурсу, де воно знаходиться; опрацьовуються запити клієнта, який шукає сторінки з потрібними йому словами; та видаються результати. Результати подаються у вигляді списку гіперпосилань.

Щоб прискорити процес каталогізації сторінок і сайтів та зробити його ефективнішим, під час створення сторінки дизайнер найважливіші слова зазначає на її початку. Такі слова називаються ключовими.

Найвідоміші пошукові покажчики: Яндекс (www.yandex.ru); Alta Vista (www.altavista.com); Google (www.google.com), що дає змогу налаштувати український інтерфейс; Northern Light (www.northernlight.com); Рамблер (www.rambler.ru); Йохохо (yohoho.vostok.net); Webber (www.webber.net.ua) та ін.

Існує багато різних пошукових систем. У кожної такої системи свої методи збирання інформації. Інтернет збільшився настільки, що внаслідок пошуку можна отримати список із тисяч посилань на різні web–сторінки. Щоб цього уникнути, дотримуйтесь таких рекомендацій:

ретельно підбирайте ключові слова для пошуку;

не вводьте відразу всі ключові слова;

використовуйте нетрадиційні факти;

правильно будуйте запит;

перевіряйте орфографію у тексті;

використовуйте тематичний пошук, якщо система надає таку можливість.

Є певні правила введення ключових слів, коли за допомогою спеціальних символів можна задати конкретний запит. Таку систему пошуку називають розширеним пошуком. Про правила розширеного пошуку певної системи можна дізнатись, викликавши допомогу (help). Такі правила у всіх системах мало чим вирізняються. Розглянемо головні з них, які діють майже у всіх пошукових системах:

Поле введення	Результат
університет Україна	Будуть відображені всі знайдені web–сторінки, які містять слова університет та Україна або одне з цих слів
+університет -Україна	Будуть відображені web–сторінки, які містять слово університет, але не містять слова
	Україна. Між знаками "+" та "- " й ключовими словами пропуски не ставляться
„університет Україна"	Будуть відображені сторінки, в які входить введена фраза повністю
універ*	Будуть відображені усі знайдені web–сторінки зі словами, які починаються з літер універ
університет or академія not коледж and Україна	Будуть відображені сторінки, в які входять слова університет або академія, слово Україна і не входить слово коледж

Між словами пошуку можна вставляти логічні операції and (і), or (або) та not (ні).

Майже усі пошукові системи дають змогу здійснювати пошук за категоріями, наприклад, мистецтво, спорт, відпочинок, бізнес тощо. Це значно зменшує обсяги знайденої інформації. Також можна здійснити пошук відомостей про деяку особу, фірму тощо за допомогою спеціальної служби, яка називається „Пошук людей". На сьогодні такий пошук ефективний стосовно громадян США й Австралії.

Окрім каталогів і покажчиків для пошуку інформації в Інтернет можна використовувати спеціальні програми, які розташовані на комп'ютері користувача. Приклади таких програм: WebCompass, Copernic 2000 (програму можна скопіювати із серверу www.copernic.com). Аlеха (www.alexa.com). Вони передають запит відразу багатьом пошуковим системам, приймають усі відповіді, опрацьовують їх і подають результати у зручній для користувача формі.

2. Канали. Це засоби періодичного отримання інформації на певні теми з Інтернет. Каналами є web–сайти, які призначені для доставки (аналогічно до підписки) інформації з Інтернет на комп'ютер користувача. Канали відображають динамічну інформацію, таку як погода, останні спортивні новини, біржові прогнози тощо. На канал треба підписатися. Після цього користувач регулярно отримуватиме свіжу інформацію на певну тему.

3. Служба FTP. Для пересилання файлів з одного комп'ютера на інший існує спеціальна служба, яку називають FTP. Цю службу обслуговує однойменний протокол FTP (File Transfer Protocol) - протокол пересилання файлів. Він дає змогу обмінюватись файлами між клієнтом і сервером (вузлом FTP) в обох напрямках. На вузлах FTP можна знайти різноманітні програми, графічні та звукові файли тощо. На ці сервери можна помістити свої файли, якщо ви маєте на це дозвіл.

Щоб скопіювати файл із серверу FTP на комп'ютер користувача, необхідно спочатку задати адресу відповідного FTP–серверу, а потім зареєструватись - ввести своє ім'я та пароль. Якщо користувач не має на сервері свого облікового запису (зареєстрованого імені та пароля), він може зайти лише на загальнодоступні сервери (режим анонімності). На деякі з таких серверів можна потрапити автоматично, інші вимагають реєстрації анонімного користувача. Тоді на запит імені необхідно ввести - anonymous, а на запит пароля -будь-яке слово.

Деякі файли на FTP–серверах можуть бути доступні кожному, інші - лише окремим користувачам, які мають на це право доступу. Загальнодоступні файли, зазвичай, розташовані в папці pub (public - загальнодоступний).

Для пошуку файлів в Інтернет можна використати звичайні пошукові системи, однак це не ефективно. Для такого пошуку існують спеціальні програми. Вони здійснюють пошук необхідних файлів тільки на FTP–серверах. Однією з таких програм є система Archie. Запустити цю систему можна, наприклад, скориставшись web–порталом Yahoo!

Для роботи з FTP–серверами на комп'ютері користувача необхідно інсталювати спеціальну програму - FTP–клієнт. Існує два типи FTP–клієнтів: FTP–клієнти, які працюють у командному режимі, та FTP–клієнти з графічним інтерфейсом. Сучасні браузери також дають змогу з'єднуватись з вузлами FTP. Це стосується й Internet Explorer. Під час з'єднання з FTP–сервером програма Internet Explorer із звичайного браузера перетворюється у FTP–клієнта та забезпечує передачу та прийняття потрібного файлу з віддаленого комп'ютера.

Зручні можливості для FTP–зв'язку надають також програми Windows Commander та Far.

Майже усі сучасні FTP–клієнти дають змогу докачувати файли, тобто не обов'язково відразу копіювати на комп'ютер користувача весь файл. Якщо зв'язок з Інтернет з деяких причин був розірваний, то після повторного приєднання до мережі FTP–клієнт продовжить копіювати файл з того місця, на якому було перерване попереднє завантаження.

Файли на FTP–серверах знаходяться, зазвичай, у архівах.

Є два формати пересилання файлів: текстовий (формат ASCII) та двійковий. Текстовий формат застосовують лише для пересилання звичайних текстових файлів, для всіх інших типів файлів (програми, рисунки, звуки, мультимедіа тощо) - двійковий.

Література для самоосвіти: 1, 2, 7.

Питання для самоконтролю:

1. Що називають службою Інтернет і які служби ви знаєте?

2. Що таке протоколи Інтернет і які протоколи ви знаєте?

3. Для чого призначена WEB - служба?

4. Який протокол використовує WEB - служба?

5. Для чого призначена електронна пошта?

6. Які протоколи використовує електронна пошта?

7. Для чого призначена служба новин?

8. Для чого призначена служба FTP?

9. Для чого призначена служба Telnet?

10. Яку службу обслуговує протокол WAP?