Створення та редагування баз даних засобами SQL

Windows

Створення папки.

Файл → Создать → Папку.

Копіювання, переміщення об’єктів методом перетягування.

Якщо перетягування відбувається в межах одного диску то відбувається переміщення. При перетягуванні з одного диску на інший – відбувається копіювання.

Копіювання, переміщення об’єктів за допомогою буферу обміну.

Правка → Копировать (Вырезать). Правка → Вставить.

Для копіювання або переміщення кількох об’єктів їх потрібно виділити (Shift, Ctrl).

Перейменування, знищення та відновлення об’єктів

Для перейменування - команда Переименовать(F2). Після цього ввести нову назву.

Для виключення випадкового знищення об'єктів використовують – Корзина.

Linux

За допомогою командного рядка:

Копіювання файлів

командою cp(copy). cp readme readme2

Перейменування і переміщення файлів

командою mv (move). mv document.txt Work – переміщення. mv order.txt orderNew.txt - перейменування

Перегляд файлів

командою cat(кішка). cat file1

Створення файлів і каталогів

Створення каталогів mkdir. mkdir Work

Створення пустих файлів touch.touch file1

Видалення файлів

команда rm.rm ghost.png

В графічній оболонці Linux теж можна створювати, копіювати, перейменовувати, переміщати та видаляти файли. Все це можна зробити за тією ж схемою, що і у Windows.

9.Види комп’ютерної графіки. Особливості растрових графічних зображень. Загальна характеристика програми для обробки растрових графічних зображень.

Комп'ютерна графіка- це двовимірні зображення, які створюються, перетворюються, обробляються і відображаються засобами обчислювальної техніки, включаючи апаратні і програмні засоби.

Для відображення графіки використовують монітор, принтер, плотер тощо.

Піксельна (растрова) графіка застосовується у випадках, коли графічний об'єкт представлено у вигляді комбінації точок (пікселів), яким притаманні свій колір та яскравість і які певним чином розташовані у координатній сітці. Такий підхід є ефективним у випадку, коли графічне зображення має багато напівтонів і інформація про колір важливіша за інформацію про форму. Піксельна графіка залежить від оптичної роздільності, оскільки її об'єкти описуються точками у координатній сітці певного розміру. Роздільність вказує кількість точок на одиницю довжини.

У векторній графіці базовим елементом є лінія, яка описується математичною формулою. Таке представлення даних компактніше, але побудова об'єктів супроводжується неперервним перерахунком параметрів кривої у координати екранного або друкованого зображення. Лінія є елементарним об'єктом, якому притаманні певні властивості: форма, товщина, колір, тощо.

Фрактальна графіка, як і векторна, заснована на математичних обчисленнях. Але, базовим елементом є математична формула, ніяких об'єктів у пам'яті комп'ютера не зберігається і зображення будується виключно по рівняннях. Фрактальна графіка міститься у пакетах для наукової візуалізації для побудови, як найпростіших структур так і складних ілюстрацій, що імітують природні процеси та тривимірні об'єкти.

Тривимірна графіка призначена для імітації тривимірних образів об'єктів у фото або відеозйомці, які можуть бути попередньо підготовані у пам'яті комп'ютера.

Особливості растрових графічних зображень

• Растрове зображення складається з таблиці пікселів

• Всі точки растру мають однакову оптичну щільність

• Растрове зображення має певну роздільність і глибину представлення кольорів

• При масштабування втрачається якість.

• Розмір файлу є пропорційним до площі зображення, роздільності і типу зображення.

• фотореалістичність.

• складність управління окремими фрагментами зображення.

10. Поняття векторного контуру. Загальна характеристика програми для обробки векторних графічних зображень.

Векторна графіка - це графіка, в якій зображення описується кривими Безьє з використанням опорних точок, які створюють тим самим контур зображення. Колір задається кольором контура і області усередині цього контура. Векторний графічний об'єкт включає два елементи: контур і його внутрішню область, яка може бути порожньою або мати заливку у вигляді кольору, колірного переходу (градієнта). Контур може бути як замкнутим, так і розімкненим. У векторному об'єкті він виконує подвійну функцію. По-перше, за допомогою контуру можна змінювати форму об'єкта. По-друге, контур векторного об'єкта можна оформляти (тоді він буде грати роль обведення), попередньо поставивши його колір, товщину і стиль лінії ...

Програмні засоби для роботи з векторною графікою призначені, в першу чергу, для створення ілюстрацій і меншою ступінню для їх обробки.

Принципи векторної графіки базуються на відмінному від піксельної графіки математичному апараті і мають метою побудувати лінійні контури, складені з елементарних кривих, які описуються математичними рівняннями.

Під час редагування елементів векторної графіки змінюються параметри прямих і вигнутих ліній, які описують форму цих елементів. Можна переносити елементи, змінювати їх розмір, форму і колір, але це не відіб’ється на якості їх віртуального уявлення. Векторна графіка не залежить від роздільної здатності, тобто може бути показана в різноманітних вихідних пристосуваннях із різною роздільною здатністю без втрати якості.

Векторний формат більш компактний, проте він зовсім непридатний для збереження фотографічних зображень. У цьому форматі задавати їх математично було б дуже громіздко. А ось рисунки і креслення значно зручніше і практичніше зробити саме в векторному вигляді.

Основними перевагами векторної графіки є:

1) зміна масштабу без втрати якості і практично без збільшення розмірів вихідного файлу,

2) невеликий розмір файлу в порівнянні з растровими зображеннями,

3) висока якість друку,

4) можливість редагування кожного елемента зображення окремо.

Основними недоліками векторної графіки є такі:

1) складність експорту з растрового в векторний формат,

2) неможливість застосування численної бібліотеки ефектів, які застосовуються під час роботи з растровими зображеннями.

11. Призначення та функціональні можливості програм для обробки текстових документів. Особливості редагування та форматування документів у середовищі редакторів тексту.

Для обробки текстової інформації використовується додатки загального призначення - текстові редактори. Ці програми дозволяють створювати, редагувати, форматувати, зберігати і роздруковувати документи. Текстові редактори діляться залежно від своїх функціональних можливостей.

Прості текстові редактори призначені для управління тільки змістом текстового документа За допомогою простих текстових редакторів можна редагувати текст, а також здійснювати найпростіше форматування шрифту. Такі програми використовують, коли зовнішнє подання тексту не має особливого значення. Їх застосовують для підготовки коротких нотаток, вихідного тексту програм, повідомлень електронної пошти. Ці програми дозволяють редагувати і будь-які інші файли даних, що мають текстовий формат, наприклад, деякі файли налаштування в різних операційних системах.

Більш досконалі текстові редактори - текстові процесори,які дозволяють управляти не тільки змістом, а й оформленням тексту. Ці додатки мають широкий спектр можливостей по створенню документів (вставка списків і таблиць, засоби перевірки орфографії, збереження виправлень та ін.)

Для підготовки до публікації в Інтернеті Web-сторінок і Web-сайтів використовуються Web-редактори (наприклад, Macromedia HomeSite).

Основні функції текстового редактора:

• Створення нових текстових документів.

• Введення і редагування тексту.

• Пошук і заміна елементів тексту.

• Збереження змінених документів.

• Друк текстових документів.

Редагування - перетворення, що забезпечує додавання, видалення, переміщення або виправлення змісту документа. У процесі роботи над документом іноді буває необхідно замінити одне багаторазово зустрічається слово на інше. Для цих цілей у більшості текстових редакторів існує операція Знайти і замінити.

Важливу роль при створенні документа відіграє система перевірки правопису, яка дозволяє уникати орфографічних і граматичних помилок і міститься в більшості текстових редакторів.

Форматування документу – це зміна його зовнішнього вигляду. Розрізняють три основні операції форматування: символів, абзаців, сторінок.

Поняття символмістить в собі не тільки окремий символ, але і слово, фразу, а також фрагмент тексту, який не є абзацом. Можна змінювати параметри: стилю, кольору, ефекти. При форматуванні абзаців крім параметрів шрифту задаються параметри розміщення абзацу: вирівнювання і відступи відносно полів сторінки, інтервали між абзацами і між рядками в середині абзацу. Форматування сторінок. Файл/ Параметры страницы. При цьому відкривається діалогове вікно «Параметры страницы» в якій є:

Поля - дозволяє встановити розміри верхнього, нижнього, лівого і правого полів.

Ориентация: Книжная, Альбомная

Образец - показує, який вигляд матиме сторінка з встановленими параметрами поля при друкуванні.

Вкладка Размер бумаги дозволяє вибрати стандартні розміри із списку форматів, які підтримує Microsoft Word.

12. Основні поняття електронних таблиць. Загальна технологія роботи з електронними таблицями.

Електронна таблиця (ЕТ) - це комп'ютерний еквівалент звичайної таблиці, що складається із рядків і граф, на перетині яких розташовуються клітки, в яких міститься числова інформація, формули і текст. Табличний процесор - це комплекс взаємопов'язаних програм, призначений для обробки електронних таблиць. Табличні процесори являють собою зручний засіб для проведення бухгалтерських і статистичних розрахунків. У кожному пакеті є сотні вбудованих математичних функцій і алгоритмів статистичної обробки даних.

Microsoft Excel – табличний процесор, який надає можливості економіко-статистичних розрахунків, графічних інструментів. З її допомогою ведуть різноманітні списки, каталоги і таблиці, складають фінансові та статистичні звіти.

Основними поняттями в Excel є робочий аркуш та робоча книга.

Робочий аркуш – це основний тип документа, що використовується в Excel для збереження та маніпулювання даними, який складається із стовпців та рядків. Перетин одного рядка та стовпця визначає комірку.

Робоча книга – сукупність робочих листів, об’єднаних спільним іменем. Робоча книга зберігається з розширенням .xls.

При запуску Excel на листах робочої книги відображається сітка, яка розділяє рядки на стовпці. Зверху над стовпцями відображаються заголовки (А, В, С…..). Зліва від рядків відображаються їх номери (1, 2, 3…).

Табличний процесор може мати кілька режимів роботи:

Режим готовності - режим, у якому відбувається вибір комірки або блоку для корегування чи виконання якоїсь операції. У цьому режимі текстового курсору немає, а є виділення активної комірки кольором.

Режим ведення даних - режим, коли починають вводити дані у певну комірку, з якого після введення даних знову переходять до режиму готовності або до командного режиму.

Командний режим - при переході до цього режиму (за допомогою команди (слеш) або ) можна вибрати і виконати певну команду (пункт) головного меню. Після виконання команди (збереження, друк чи ін.) відбувається повернення до режиму готовності.

Режим редагування - у режимі редагування вміст активної комірки з'являється на контрольній панелі, доступний для внесення змін.

Сукупність команд, що надається у розпорядження користувача електронної таблиці, можна розбити на такі типові групи:

- команди для роботи з файлами;

- команди редагування ;

- команди форматування;

- команди для роботи з вікнами;

- команди для роботи з електронною таблицею як з базою даних;

- друк;

- отримання довідкової інформації;

- використання графіки.

Технологію роботи з ЕТ:

На першому етапі формується структура електронної таблиці

На другому етапі відбувається робота з даними

Третій етап дозволяє у графічному виді представити результати

Четвертий етап забезпечує вивід результуючих даних на друк.

13. Поняття про бази даних та системи управління базами даних. Реляційна модель бази даних.

База даних – це єдине, централізоване сховище даних певної предметної області, до якої мають доступ багато програм.

Основні вимоги до баз даних

Бази даних з точки зору кінцевого користувача мають відповідати таким основним умовам:

• мати можливість оновлення, поповнення і розширення;

• забезпечувати високу надійність зберігання інформації;

• видавати повну і вірогідну інформацію на запити;

• мати засоби, що забезпечують захист баз даних від несанкціонованого доступу.

Користувачі баз даних:

Адміністратор бази даних (АБД) – створення БД.

Системні і прикладні програмісти. контроль за функціонуванням, розробка програм, що розширюють можливості СУБД.

Широке коло користувачів – це фахівці, які використовують відомості, що містяться в БД.

Класифікація баз даних

За технологією обробки даних бази даних підрозділяються на:

Централізована база даних зберігається в пам’яті однієї обчислювальної системи.

Розподілена база даних складається з декількох, можливо пересічних або навіть дублюючих один одного частин, що зберігаються в різних ЕОМ обчислювальної мережі.

За способом доступу до даних бази даних розділяються на:

• бази даних з локальним доступом;

• бази даних з віддаленим (мереженим) доступом.

Системи централізованих баз даних з мереженим доступом припускають різну архітектуру подібних систем:

Файл-сервер - припускає виділення однієї з машин мережі як центральн, на якій зберігається спільно використовувана централізована БД. Всі інші машини мережі виконують функції робочих станцій.

Клієнт-сервер -крім зберігання централізованої БД, забезпечується виконання основного об’єму обробки даних. Специфікою архітектури клієнт-сервер є використання мови запитів SQL.

Системи управління базами даних (СУБД) – це спеціальний пакет програм, що забезпечує створення, супроводження і використання баз даних багатьма користувачами.

На даний момент розрізняють такі категорії СУБД:

• однофайлові, що допускають одночасну роботу з одним файлом.

• багатофайлові - обробку інформації у вигляді різних екранних форм непроцедурними мовами запитів;

• інтегровані - включено внутрішню мову програмування.

• сервери БД, побудовані на основі архітектури «клієнт/сервер».

За ступенем універсальності розрізняють два класи СУБД:

• системи загального призначення;

• спеціалізовані системи.

Реляційна модель даних

Поняття «реляційний» пов’язане з розробками відомого американського фахівця в області систем баз даних Е. Кодда. Ці моделі характеризуються простотою структури даних, зручним для користувача табличним уявленням і можливістю використання формального апарату алгебри відносин і реляційного числення для обробки даних. Реляційна модель даних є сукупністю взаємозв’язаних двовимірних таблиць – об’єктів моделі. Зв’язки між двома логічно зв’язаними таблицями в реляційній моделі встановлюються по рівності значень однакових атрибутів цих таблиць.

Кожна реляційна таблиця володіє властивостями:

• кожен елемент таблиці являє собою один елемент даних;

• всі елементи в стовпці мають однаковий тип і довжину;

• кожен стовпець має унікальне ім’я;

• однакові рядки в таблиці відсутні;

Між двома реляційними таблицями можуть бути сформовані зв’язки.

Завдяки наявним зв’язкам досягаються такі переваги:

1. Вдається уникнути дублювання-інформації.

2. Легко проводити зміни.

3. Легко уникнути встановлення помилкових зв’язків між різними таблицями даних.

14. Загальна характеристика системи управління базами даних MS Access та її основні можливості.

Microsoft Access – це програма, призначена для роботи з реляційними базами даних в середовищі Windows. Працюючи з Access, можна: розбивати дані на логічно пов’язані частини; вводити, змінювати та знаходити необхідні дані; знаходити дані за умовами, що задаються; автоматизовувати виконання стандартних задач; встановлювати зв’язки між даними; створювати власні готові до роботи з базою даних програми, що містять меню, діалогові вікна та командні кнопки.

В Access поняття “база даних” стосується одиничного файлу, що вміщує всю інформацію. Кожна база даних може складатися з таких об’єктів:.

• Таблиця – це основний об’єкт бази даних, призначений для збереження даних.

• Запит – вибирає дані з таблиць згідно з умовами, що задаються.

• Форма – відображає дані з таблиць або запитів відповідно до форматів, описаних користувачем.

• Звіт – відображає і друкує дані з таблиць або запитів згідно з описаним користувачем форматом.

• Сторінка – забезпечує роботу з базами даних з комп’ютерної мережі Internet.

• Макрос – автоматизує стандартні дії на основі команд, обраних користувачем.

• Модуль – автоматизує складні операції, які не можна описати за допомогою макрокоманд.

СУБД Access 2002 має значну кількість майстрів – спеціальних програм, які в діалоговому режимі допомагають автоматично будувати потрібні елементи. Наприклад, майстер таблиць, майстер підстановок, майстер форм, майстер звітів, майстер кнопок тощо. Для зручності роботи майстри поділяються на кроки. Користувач має змогу пропускати деякі кроки чи повертатися до попередніх.

Створення та редагування баз даних засобами SQL.

SQL – це структурована мова запитів, яка надає засоби створення і обробки даних в реляційних БД. Вона орієнтована на операції з даними представлених у вигляді логічно взаємозв’язаних сукупностей таблиць.

Для створення БД і зміни її структури в SQL передбачена мова визначення даних DDL.

Мова DDL базується на 3-х основних командах:

· CREATE – дозволяє визначити і створити об’єкт БД

· DROP – призначена для видалення існуючого об’єкту БД

· ALTER – за допомогою якої можна змінити визначення об’єкту БД.

Основні команди:

CREATE DATABASE <name databese> – дозволяє створити БД.

DROP DATABASE <name database>– видалити існуючу БД.

CREATE TABLE <TABLE NAME> (<COLUMN NAME> <DATA TYPE> [(<SIZE>)],... ) ; - створ. табл.

Видалення всього вмісту таблиці: DELETE FROM <TABLE NAME>;

Видалення таблиці (за умови, що вона є порожньою): DROP TABLE <TABLE NAME>;

Додавання стовпця до таблиці: ALTER TABLE <TABLE NAME> ADD <COLUMN NAME> <DATA TYPE> <SIZE>;

Додавання інформації в базу даних: INSERT INTO <table name> VALUES «value>, <value> . . .);

Змінити оцінки всіх студентів на 5: UPDATE USP SET OCENKA = 5;

16. Глобальна мережа Інтернет, принципи функціонування, ідентифікації комп’ютерів.

Комп'ютерна мережа - система зв'язку між двома чи більше комп'ютерами.

Комп’ютерні мережі за розташуванням мережних комп’ютерів поділяються на:

· Локальною мережею наз. комп’ютерна мережа, що об’єднує комп’ютери даної локації.

· Регіональні мережі об’єднують комп’ютери певного регіону: району, області, країни.

· Глобальні мережі – мережі, які об’єднують комп’ютери кількох країн.

Мережа Інтернет - це система об'єднаних комп'ютерних мереж глобального загальнолюдського суспільства, яка в наш час покриває практично всю поверхню земної кулі.

Кожний комп'ютер, підключений до Internet, повинен мати свою адресу. В Internet використовуються два типи адрес: IP-адреси і доменні (від англ. domain — галузь, сфера).

IP-адреса є послідовністю з чотирьох чисел, розділених крапками. Кожне з чисел займає 1 байт = 8 бітів (тому їх часто називають октетами), тобто може набувати значень від 0 до 255. Ліва частина IP-адреси визначає конкретну мережу в Internet і називається ідентифікатором мережі (англ. network ID). Права частина IP-адреси визначає конкретний комп'ютер у цій мережі й називається ідентифікатором комп'ютера (англ. host ID). Для адресування використовуються три класи IP-адрес: А, В і С Клас ІР-адреси визначає, скільки октетів відводиться під адресу мережі і скільки під адресу комп'ютера.

IP-адреси класу А призначені для роботи з невеликою кількістю (до 126) мереж, які містять велику кількість комп'ютерів (до 16 777 214). Тому в таких адресах один октет - найлівіший - задає адресу мережі, а три правих - адресу комп'ютера в цій мережі.

IP-адреси класу В призначені для роботи із середньою кількістю мереж (до 16 384), що містять середню кількість комп'ютерів (до 65 534). У таких адресах два лівих октети - це ідентифікатор мережі, а два правих - ідентифікатор комп'ютера.

IP-адреси класу С призначені для роботи з великою кількістю мереж (до 2 097 092), що містять малу кількість комп'ютерів (до 254). У таких адресах три лівих октети містять ідентифікатор мережі, а крайній праворуч - ідентифікатор комп'ютера.

Належність до класу IP-адреси визначають за значенням першого октету: якщо у першому октеті число від 1 до 126 - це ІР-адреса класу А, якщо від 128 до 191 — класу В, якщо від 192 до 223 — класу С.

Проте з погляду людини існування однієї тільки чисельної адресації виявилося не зручним. Тому в Інтернет були введені домени з іменами, крапками, що розділяються (наприклад, www.cnet.com). Звернення до такого домена в першу чергу прямує до так званого сервера імен доменів (Domain Name Server - DNS), який на ім'я домена відновлює IP-адресу і переадресовує запит за цією адресою.

17. Основні служби глобальної мережі Інтернет і їх коротка характеристика.

На даний момент найпопулярнішими службами Інтернету є:

1.Веб-служби:

Всесві́тня павути́на (World Wide Web)— найбільше всесвітнє багатомовне сховище інформації в електронному вигляді: десятки мільйонів пов'язаних між собою документів, що розташовані на комп'ютерах, розміщених на всій земній кулі.

Веб-форум — на форумі створюються теми для спілкування, що робить його кращим за чат. Всі, кого цікавить певна інформація, можуть зручно й швидко переглянути її на форумі.

Блог («мережевий журнал чи щоденник подій») — це веб-сайт, головний зміст якого — записи, зображення чи мультимедіа, що регулярно додаються.

Вікі-проекти — це веб-сайт, що дозволяє користувачам змінювати самостійно зміст сторінок на ньому.

Інтернет-магазин — місце в інтернеті, де відбувається прямий продаж товарів споживачеві.

2.Електронна пошта— типовий сервіс відкладеного зчитування (off-line).

3.Файлообмінна мережа — сукупна назва мереж для сумісного використання файлів. Часто в основі файлообмінних мереж лежать однорангові комп'ютерні мережі.

4.IP-телефонія — це технологія, що дозволяє використовувати будь-яку IP-мережу як засіб організації та ведення телефонних розмов, передачі відеозображень та факсів у режимі реального часу.

5.IRC— сервіс Інтернет, який надає користувачам можливість спілкування шляхом надсилання текстових повідомлень багатьом людям з усього світу одночасно (в режимі реального часу).

6.Віддалене керування. При віддаленому керуванні іншим комп’ютером мережі користувач зі свого комп’ютера може керувати роботою віддаленого комп’ютера.

7.Система електронних платежів— це загальнодержавна платіжна система, яка забезпечує здійснення розрахунків в електронній формі.

18. Основні поняття та елементи мови розмітки гіпертексту.

HTML (англ. HyperText Markup Language) — стандартна мова розмітки веб-сторінок в Інтернеті.

HTML-документ складається з головного елементу html, до змісту якого додаються інші елементи. Кожен елемент має свою унікальну назву, яка записується латинськими літерами і не чутлива до їх регістру. В загальному вигляді елемент має три складові: теги (початковий та кінцевий), атрибути та зміст (контент).

Тег — це назва елементу, записана у кутових дужках (< >). Атрибути задають технічну інформацію про елемент.

Зміст елементу — це вся необхідна текстова та графічна інформація документу, яка буде відтворюватися браузером на екрані.

Документ HTML має чітку структуру. Спочатку в документі має бути вказана декларація типу документа (!doctype), у якій зазначається DTD. Одразу після неї починається головний елемент документу — html. До змісту елемента html спочатку може входити елемент head, а за ним елемент body. Елемент head окреслює межі так званої "шапки" документу, де записується технічна інформація про документ, а елемент body несе в собі "тіло" документу — весь його корисний зміст.

Шапка документа (head)

Елемент head містить в собі технічну інформацію про документ, таку як назва, ключові слова (для пошукових роботів) та інші метадані. Браузери не відтворюють зміст елементу на екрані.

Модель змісту: до змісту елемента входять елементи title, також можуть бути присутні елементи script, style, object, link та meta.

Назва документа (title)

Елемент title є назвою документа і застосовується для визначення його загального змісту.

Теги: початковий (<title>) і кінцевий (</title>) теги завжди мають бути присутні у розмітці.

Атрибути: lang — мова; dir — напрямок тексту;

Метадані документа (meta)

Тіло документа (body)

В тілі документа знаходиться його корисний зміст. Для текстових браузерів вся інформація постає у вигляді суцільного тексту, а для графічних браузерів тіло документа можна уявити як полотно, на якому з'являється весь зміст документу: текст, зображення, кольори, графіка та інше.

Теги: може не мати початкового та кінцевого тега.

Модель змісту: до елементу body у необмеженій кількості входять блок-елементи або елемент script, а також можуть з'являтися елементи ins або del.

19. Особливості використання каскадних таблиць стилів.

Каскадні таблиці стилів (англ. Cascading Style Sheets або скорочено CSS) — спеціальна мова, що використовується для відображення сторінок, написаних мовами розмітки даних. Найчастіше CSS використовують для візуальної презентації сторінок.

CSS має різні рівні та профілі. Наступний рівень CSS створюється на основі попередніх, додаючи нову функціональність або розширюючи вже існуючі функції. Рівні позначаються як CSS1, CSS2 та CSS3. Профілі — сукупність правил CSS одного або більше рівнів створені для окремих типів пристроїв або інтерфейсів.

CSS прийшла на заміну табличній верстці веб-сторінок. Головна перевага блочної верстки — розділення змісту сторінки та їх візуальної презентації.

CSS використовується авторами та відвідувачами веб-сторінок для того, щоб визначити кольори, шрифти, верстку та інші аспекти вигляду сторінки. Один і той самий HTML документ може бути відображенний по-різному в залежності від використаного CSS. Стилі для відображення сторінки можуть бути:

1) Стилі автора (інформація надана автором сторінки):

- зовнішні таблиці стилів (англ. stylesheet), частіше за все окремий файл або файли .css

- внутрішні таблиці стилів, включені як частина документу або блоку

- стилі для окремого елементу

2) Стилі користувача

- локальний .css-файл, вказаний користувачем для використання на сторінках і вказаний в налаштуваннях браузера

3) Стилі переглядача (браузера)

- стандартний стиль переглядача, наприклад стандартні стилі для елементів, визначені браузером, використовуються коли немає інформації про стиль елемента або вона неповна.

Для того щоб включити таблицю стилів CSS потрібно зберегти код CSS у файл і потім включити або імпортувати його в HTML сторінку.

Включення CSS-файла до сторінки (HTML):<link rel="stylesheet" href="example.css" type="text/css">

CSS може бути визначений в <head> частині сторінки або для елементу сторінки через style.

20. Основні етапи розв’язування прикладної задачі з використанням комп’ютера. Поняття моделі. Аналіз похибок.

Етапи розв’язання прикладної задачі з використанням комп’ютера

Етап 1. Постановка задачі

Етап 2. Побудова інформаційної моделі

Етап 3. Розробка алгоритму

Етап 4. Комп’ютерна реалізація алгоритму

Етап 5. Аналіз результатів

Модель – спрощене подання реального об’єкта, що відбиває лише найголовніші його риси. За допомогою моделі можна краще зрозуміти структуру, основні властивості, закони взаємодії складових об’єкта дослідження, навчитися керувати цим об’єктом та прогнозувати наслідки керування.

Моделі поділяють на класи:

- вербальні(отримані в результаті розумової діяльності, подані в словесній формі);

- знакові(виражені за допомогою спеціальних графічних засобів або умовних малюнків, схем);

- за галуззю використання(навчальні, дослідницькі, технічні, ігрові та ін..);

- за фактором часу(статичні й динамічні);

- за способом подання(матеріальні та інформаційні).

Для дослідження об’єкта не обов’язково створювати матеріальну модель, часто достатньо зібрати необхідну інформацію про об’єкт в потрібній формі, тобто створити інформаційну модель. За інструментами реалізації інформаційні моделі поділяють на комп’ютерні і некомп’ютерні.

Наступними дуже важливими етапами розв’язування задачі за допомогою комп’ютера є створення алгоритму дій та реалізація цього алгоритму в програмі.

21. Алгоритм і його основні властивості. Способи запису алгоритмів. Базові структури алгоритмів. Методи проектування алгоритмів.

Алгоритм — це послідовність дій, спрямованих на розв’язання поставленої задачі.

Властивості алгоритму:

Дискретність. Алгоритм повинен складатися з послідовності скінченних, окремих кроків.

Визначеність. Кожна команда алгоритму однозначно визначає дії виконавця і не припускає подвійного тлумачення.

Формальність. Будь-який виконавець, який володіє заданою системою команд, може виконати заданий алгоритм, не вникаючи в суть задачі.

Результативність. Виконання алгоритму не може закінчуватися невизначеною ситуацією або зовсім не закінчуватися.

Масовість. Можливість використання його для розв’язання задач одного класу.

Базові структури алгоритму — це структури, за допомогою яких створюється алгоритм для розв’язання певної задачі. Існують три основні алгоритмічні структури:

Лінійний алгоритм — дії в таких алгоритмах виконуються послідовно, одна за однією.

Розгалужений алгоритм — вибір дій у разі виконання або невиконання заданої умови.

Циклічний алгоритм — це алгоритм, у якому передбачено повторення деякої серії команд.

Основна особливість базових алгоритмічних структур — це їх повнота, тобто цих структур достатньо для створення найскладнішого алгоритму.

Способи запису алгоритму

· словесний

· псевдокод

· схематичний:

Структурний підхід до створення алгоритмів — це метод розробки алгоритму, який забезпечує легкість читання алгоритму, простоту перевірки правильності виконання алгоритму, зручність у його модифікації. Цей метод передбачає:

• конструювання алгоритму з використанням трьох базових алгоритмічних структур;

• використання методу покрокової деталізації, тобто подрібнення задачі на більш прості задачі,

• аналіз алгоритму, тобто контроль правильності кожної структури алгоритму і взаємозв’язків структур.

Перевагою структурного підходу є його модульність. Модуль — це послідовність логічно пов’язаних команд, яка оформлена у вигляді окремого алгоритму. Ці допоміжні алгоритми можна конструювати й аналізувати окремо та незалежно, використовуючи їх потім в основному алгоритмі або інших допоміжних алгоритмах.

Допоміжні алгоритми. При структуруванні алгоритму виникає необхідність у розв’язанні додаткових завдань. Назвемо алгоритм для виконання основної задачі основним алгоритмом. Тоді алгоритм для розв’язання допоміжної задачі, виділеної в окрему структуру, назвемо допоміжним алгоритмом. Цей алгоритм призначений для досягнення допоміжної мети на шляху розв’язання основної задачі. Кожний допоміжний алгоритм має своє унікальне ім’я, за яким його можна розпізнати серед інших допоміжних алгоритмів і на це ім’я викликати його з іншого алгоритму за допомогою команди виклику допоміжного алгоритму.

22. Класифікація мов програмування. Системи програмування, інтегровані середовища програмування.

Алгоритмічні мови, які призначені для побудови описів алгоритмів, що орієнтовані на їх виконання комп’ютером, називають мовами програмування. Існуючі мови програмування можна поділити на дві групи: мови низького рівня і мови високого рівня.

Мова низького рівня – це мова машинного кодування. Машинна мова – набір двійкових кодів для роботи центрального процесора конкретного типу. Працювати з такою мовою важко через велику кількість команд у двійковій формі і різноманітність процесорів. Трохи вище лежить мова Ассемблера (від англ. складати, компонувати). У мові ассемблера використовуються символьні позначення вказівок, які легко зрозуміти і запам’ятати.

Мова програмування високого рівня (МВР) – мова, що складається з операторів, схожих на звичайні слова. Програми такими мовами дозволяють формулювати завдання для комп’ютера в звичайних для людини категоріях. Мови програмування високого рівня поділяються на процедурні (детальний опис розв’язування задачі, тобто точно вказує дії щодо реалізації алгоритму шляхом переліку необхідних процедур) і непроцедурні (використання об’єктів і декларацій).

Процедурні мови, у свою чергу поділяються на операціональні (Fortran, Basic, C) і структурні (Pascal, Модула).

Серед непроцедурних виділяють об’єктні мови (C++, Delphi, Visual Basic) і декларативні(мови логічного програмування – Prolog, SmallTalk; мови функціонального програмування – Lisp). Програма, написана декларативною мовою, являє собою опис моделі предметної галузі засобами математичної логіки або ієрархії функцій. Робота з програмою декларативною мовою полягає у задаванні програмі запитів, відповіді на які формулюються програмою на підставі її бази знань.

Системи програмування– це засоби, які надають можливість автоматизації процесу створення та опрацювання програм користувача:

Інтегровані середовища програмування– це засоби, які об'єднують редактор текстів програм, транслятор, засоби для складання та налагоджування програм (Turbo Pascal, Turbo Basic).

Системи візуального програмування– це засоби, що надають можливість швидкого створення програм шляхом візуального проектування макета в графічному вигляді (Visual Basic, Delphi).

Системи програмування містять:

· компілятор, який перетворює вихідний модуль програми алгоритмічною мовою об'єктний код;

· редактор, який дозволяє створювати тексти програм і файлів даних;

· бібліотеки стандартних програм;

· довідкову службу.

23. Основні положення методології об’єктно-орієнтованого програмування.

Об’єктно-орієнтоване програмування (ООП) являє собою спосіб програмування, який нагадує процес мислення людини. Він з’явився в результаті еволюції мов програмування. Цей спосіб програмування більш структурований у порівнянні з іншими і дозволяє створювати модульні програми з представленням даних на певному рівні абстракції. Програми, написані на основі ООП, є більш гнучкими і більш відкритими для внесення змін. Незручності об’єктно-орієнтованого програмування полягають у необхідності відмовитися від догматичної уяви про програмування.

Об’єктно-орієнтовані мови програмування характеризуються трьома основними властивостями:

1. Інкапсуляція – об’єднання записів з процедурами і функціями, які працюють з полями цих записів і формують новий тип даних – об’єкт.

2. Наслідування – визначення об’єкта і використання всіх його властивостей для побудови ієрархії породжених об’єктів з можливістю для кожного з них доступу до коду і даних всіх батьківських об’єктів.

3. Поліморфізм – присвоювання певній дії одного імені, яке потім сумісно використовується всією ієрархією об’єктів, причому кожен об’єкт ієрархії виконує цю дію характерним саме для нього способом.

Об’єктно-орієнтоване візуальне програмування – це новий підхід до побудови складних програм та їх систем. Первинно він зародився в деяких мовах програмування, таких як, Ада, Smalltalk, С++, Borland Pascal. До появи ООП в мовах програмування господарювало процедурне програмування. Основою програми були процедури і функції, тобто дії. Програміст визначав, які дії йому потрібні для розв’язування поставленої задачі, реалізовував ці функції та об’єднував їх у програму. Програма, зазвичай, мала достатньо чіткий алгоритм роботи.

В об’єктно-орієнтованому програмуванні головною, відправною точкою є не процедура, не дія, а об’єкт.

З іншого боку, взаємодія користувача з комп’ютерною програмою– це також взаємодія двох об’єктів: програми і людини, які обмінюються одне з одним певними повідомленнями. Прикладна програма, побудована за принципами об’єктної орієнтації, не являє собою послідовність певних операторів, жорсткий алгоритм. Об’єктно-орієнтована програма – це сукупність об’єктів і способів їх взаємодії. При цьому окремим, і у багатьох випадках головним об’єктом, можна вважати користувача програми.

Переважна більшість прикладних програм для Windows побудована на принципах ООП, тобто, після запуску додатку на екрані з’являється її головне вікно з великою кількістю різноманітних об’єктів – кнопок, меню, списків тощо. Прикладна програма “очікує” дій користувача – повідомлень, які надходять від натискання клавіш клавіатури, переміщення курсору миші тощо. Після того, як таке повідомлення надходить від користувача, воно сприймається певним об’єктом програми і тепер вже користувач очікує повідомлення від додатку. Така взаємодія, характерна для об’єктно-орієнтованого підходу до програмування, відбувається протягом всієї роботи користувача з програмою.

24. Основні елементи мови програмування Pascal (C++).

В алгоритмічних мовах програмування існують структурні елементи аналогічні будь якій мові ( український, англійській …).

Лексема – елементарна конструкція, яка є мінімальною одиницею мови, що має самостійний зміст.

Алфавіт мови включає :

− великі та малі літери латинського алфавіту ;

− арабські цифри ;

− пробільні символи

− спеціальні символи, . ; : ? ! / \ | ~ () {} [] < > # % ^ & - + * =

Ідентифікатори. При записі ідентифікаторів:

− можуть використовуватися великі та маленькі літери латинського алфавіту, арабські цифри, символ підкреслювання;

− ідентифікатор не може починатися з цифри і не може містити пробілів;

− у якості ідентифікаторів не можуть використовуватися ключові слова;

− компілятор сприймає літери верхнього та нижнього регістрів, як різні літери.

Конструкції завершуються символом( ;) виключенням є лише директиви пре процесора, які починаються символом( #), оператори та блоки визначення функції, які обмежуються фігурними дужками.

Константи. Існують чотири типи констант: цілі, дійсні, рядкові та символьні.

Загальна форма визначення констант має вигляд:

CONST <тип> <ім’я> = <значення>

Модифікатор CONST попереджує будь яке присвоєння даному об’єкту, а також інші дії, що можуть вплинути на зміну значення.

Коментар. Текст що міститься у дужках /* текст*/ ігнорується компілятором, тобто вважається коментарем до програми. При створенні однорядкового коментаря використовується символ // текст.

25. Оператори повторення і розгалуження у мові програмування Pascal (С++).

Оператори розгалуження:

Оператор IF

Реалізує розгалуження програми в залежності від перевірки умови на істинність.

IF (<умова>) <оператор>;

Умова містить оператори порівняння:

>, <, >=, <=, = =, !=

У конструкціях мови СІ/С++ оператори можуть бути блочними. Блок починається з відкриваючої фігурної дужки„{” та закінчується закриваючою „}”. Весь вміст блоку розглядається компілятором як єдиний оператор.

Оператор IF-ELSE

Реалізує розгалуження програми в залежності від перевірки умови.

Якщо умова набуває значення „ істина ”, то виконується оператор_1, якщо умова „ Хибна ” – оператор_2.

IF (<умова>) <оператор_1>;

ELSE<оператор_2>;

Якщо умова складається з декількох частин то у мові С++

застосовуються логічні операції: && логічне І; || логічне АБО; ! логічне заперечення.

При використанні логічних операцій умова групується в дужки.

Оператор вибору SWITCH

Оператор вибору застосовується коли необхідно здійснити вибір одного варіанту із багатьох.

SWITCH(<вираз>)

{

CASE <константне значення1>: <оператор1>; BREAK;

CASE < константне значення2>: <оператор2>; BREAK;

DEFAULT>: <операторn>; BREAK;

}

Використання оператора починається з обчислення виразу, після чого управління передається одному з операторів, за умови, що значення константи співпадає зі значенням виразу. Гілка DEFAULT спрацьовує, якщо значення виразу не відповідає жодній зі значень констант. Обов’язковим є застосування оператора BREAK у кожному CASE – фрагменті.