Обєкти та суб’єкти авторського права

ДИПЛОМНА РОБОТА

зі спеціальності 8.18010011 «Інтелектуальна власність»

Тема: «Способи захисту авторського права»

Завідувач кафедри Куліш А. М. ______________

(підпис)

Керівник проекту Семенов В. М. ______________

(підпис)

Консультант

з охорони праці Трунова І. О. ______________

(підпис)

Виконавець

студент групи ВЛ.м – 31 Романенко А. В. ______________

(підпис)

Суми 2014

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Юридичний факультет

Кафедра адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки

Освітньо-кваліфікаційний рівень магістр

Спеціальність8.18010011 – «Інтелектуальна власність»

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри

___________А.М.Куліш

“___” _______20___року

З А В Д А Н Н Я

НА ДИПЛОМНИЙ ПРОЕКТ (РОБОТУ) СТУДЕНТОВІ

_________________________________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

1. Тема проекту (роботи) __________________________________________________________________

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

керівник роботи ____________________________________________________

( прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)

затверджені наказом по університету від “___”___________20___ року №___

2. Термін здачі студентом закінченого проекту__________________________

3. Вихідні дані проекту (роботи) ______________________________________

__________________________________________________________________________

4. Зміст магістерської роботи (перелік питань, які потрібно розробити)__________________________________________________________________

5. Перелік графічного матеріалу (з точним зазначенням обов’язкових креслень)

________________________________________________________________________

6. Консультанти розділів роботи

Розділ	Прізвище, ініціали та посада керівника	Підпис, дата
завдання видав	завдання прийняв

7. Дата видачі завдання_____________________________________________

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

№ з/п	Назва етапів магістерської роботи	Строк виконання етапів магістерської роботи	Примітка

Студент-дипломник ____________ __________________

^{( підпис ) (прізвище та ініціали)}

Керівник проекту ____________ __________________

^{( підпис ) (прізвище та ініціали)}

РЕФЕРАТ

Структура й обсяг роботи. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що включає найменувань. Загальний обсяг бакалаврської роботи становить 80 с., список використаних джерел - сторінок.

Актуальність роботи полягає в тому, що однією з найважливіших умов формування правової держави є визнання і гарантування прав і свобод людини і громадянина. Гарантування прав і свобод повинне здійснюватися за допомогою установлених державою мір, у тому числі таких мір, які реально дозволили б здійснювати і захищати надані права і свободи.

Метою даної роботи є висвітлення питання цивільно- правового захисту особистих і майнових прав громадян, реалізація права захисту в сучасних умовах, прблеми, повязані з такою реалізацією, і можливі шляхи їх подалання.

Основними завданнями для розкриття мети роботи стануть:

- визначення сутності цивільно - правового захисту і правової охорони взагалі, грунтуючись на думки з цього приводу багатьох вчених.

- характеристика основних способів і засобів захисту особистих і майнових прав громадян.

- розгляд цивільно-правового захисту права приватної власності, прав інтелектуальної власності, особистих немайнових прав, що діє в сучасних умовах в Україні.

Предмет дослідження - праці провідних вчених - юристів російського і зарубіжного законодавства. Тема даної роботи носить дослідницький характер і передбачає всебічну характеристику об'єкта дослідження.

Об'єкт дослідження - це об'єкти авторського права.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що проведено комплексний аналіз сучасного стану захисту авторського права і суміжних прав.

Ключові слова: інтелектуальна власність, авторське право, вітчизняне законодавство, міжнародні стандарти, інтелектуальна діяльність.

ЗМІСТ

Розділ 1. ПОНЯТТЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА. ОБ'ЄКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Вступ

Актуальність теми. У сучасну епоху, звану «інформаційним суспільством», ми є свідками закономірного і геть очікуваного бурхливого розвитку інтелектуальної діяльності, роль якої зазнала якісні зміни сильно зросла.

Сьогодні інтелектуальна діяльність людини важлива й має першочергового значення як для духовному розвитку чоловіки й людства, але й соціального та скорочення економічної стану кожної держави. вона є важливою складовою безпекою держави, оскільки недостатній інтелектуальний потенціал, є, насамперед, наслідком недостатньою нормативно-правової бази на, веде до неконкурентоспроможною економіці, отже, слабкому державі. Нові інформаційні технології відкривають практично необмежені і ще погано вивчені, у правовому, а й у філософському сенсі можливості. Вони дозволяють значно ширше й швидше запровадити у життя нові результати інтелектуальної діяльності

Соціально-економічний розвиток держави значною мірою залежить від ефективності інтелектуальної, творчої діяльності людини. Розвиток суспільства переконливо підтвердив, що головним чинником сталого економічного розвитку держави може бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації і, в першу чергу, впровадження науково-технологічних новацій, які суттєво впливають на обсяги та якість виробництва і споживання.

У сучасних умовах прогресивний розвиток будь-якої сфери діяльності людини - культури, промисловості, агропромислового комплексу, охорони здоров'я тощо - неможливий без належного науково-технічного забезпечення та духовного розвитку суспільства.

Характерною ознакою кінця XX століття стала масова поява на ринку нового виду товару - об'єктів права інтелектуальної власності. При цьому темпи зростання обсягів торгівлі цим товаром зростають значно швидше, ніж для звичайних товарів.

Україна є учасницею міжнародних договорів з питань інтелектуальної власності, зокрема таких найважливіших у цій сфері, як Паризька конвенція про охорону промислової власності та Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, а також ряду договорів, які включають питання інтелектуальної власності, як-от: угода про торговельні відносини з США та договір про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом.

Метою роботи є теоретичне обґрунтування авторського права. Відповідно до поставленої мети були вирішені такі задачі:

- аналіз теоретичних та методичних підходів щодо організації авторського права;

- вивчення складу, структури авторського права;

- розглянути становлення та розвиток захисту прав авторів на сучасному етапі, а також закріплення авторського права і суміжних прав у вітчизняному інформаційному законодавстві;

- проаналізувати законодавчу базу функціонування авторського права в Україні з точки зору повноти, досконалості, несуперечливості окремих норм одна одній та положенням міжнародних угод.

Об’єктом дослідження є норми та критерії існування авторського права і суміжних прав, проаналізовано найновіші на сьогодні норми вітчизняного законодавства та тематичних міжнародних договорів.

Предметом дослідження є порушення авторських прав на літературні, художні та інші твори, а також недотримання цих прав самими власниками, увагу даного дослідження зосереджено на головних принципах функціонування авторського права і суміжних прав.

Методи дослідження. За допомою історичного методу розглянуто процес становлення та розвитку нормативної бази щодо захисту авторського права і суміжних прав, методами порівняння та системно-структурним з’ясовується стан сучасного вітчизняного законодавства при дотриманні ними прав авторів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що проведено комплексний аналіз сучасного стану захисту авторського права і суміжних прав.

РОЗДІЛ 1. Поняття авторського права

1.1 Поява авторського права

Сферою застосування авторського права є права творчих праців­ників на результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стиму­лювати процес творчої діяльності і довести її результати до максималь­но широкого кола осіб. Законодавство у сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу, і передусім ті з них, які так чи інакше пов'язані із засобами масової інформації — пресою, радіомов­ленням і телебаченням, кінематографом, електронними інформацій­ними системами.

Ідея охорони авторського права виникла з часу винаходу дру­карського верстата. Можливість тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів зумовила появу нових професій, які називаються в Англії «stationers» (торгівці друкованою продукцією). Ці підприємці вкладали значні суми в придбання паперу, у вироб­ництво друкарських машин, а також в наймання робочої сили, що передбачало авансування коштів, які відшкодовуються від продажу друкованої продукції. У такій ситуації, за відсутності якої-небудь форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії, інвес­тування у видавничу справу було небезпечною і ризикованою спра­вою, яка часто призводила до розорення підприємців. Йшов пошук забезпечення якої-небудь форми охорони; і вона з'явилася у формі привілеїв, що надаються владою. Такі привілеї давали бенефіціа-ріям виняткові права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права кни­говидання за допомогою штрафів, арештів, конфіскацій підробле­них копій і, можливо, стягнення збитків. У цьому вже прогляда­лися основні риси системи сучасного авторського права.

До кінця XVII ст. система привілеїв (надання монопольних прав королівською владою) дедалі частіше зазнавала критики і дедалі голосніше звучали голоси авторів, які відстоювали свої права. В Англії у 1709 році це призвело до появи Статуту Анни, визнано­го першим положенням про авторське право. Предмет цього закону був відображений в його довгому заголовку як підтримка вчення і закріплення за управомоченими володільцями права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виняткове право на перевидання книжки протягом 14 років з часу першої її публіка­ції; автор міг передавати це право видавцеві, що звичайно і робило­ся. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років, який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін охорони авторського права становив 28 років з дати першої публі­кації. Відносно книжок, уже надрукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року. Особ­лива увага приділялася охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів. На практиці найбільшу вигоду отримали ви-давці-книготоргівці. Закон встановлював умови реєстрації і депо­нування: опубліковані книжки повинні були реєструватися в Sta­tioners Hall (Центрі книговидавництв), а копії депонуватися для користування в університетах і бібліотеках (кількість копій в кін­цевому підсумку досягла дев'яти).

У XVIII ст. неодноразово виникали тривалі спори і судові роз­гляди з питань співвідношення авторського права згідно із загаль­ним правом і Статутом Анни. Остаточне рішення було прийняте у 1774 році Палатою лордів у справі Дональдсон проти Беккета. Згідно із загальним правом за автором закріплювалося виняткове право на видання творів, але після опублікування права на авторський твір регулювалися лише Статутом. Регулювання прав на неопубліковані твори на основі загального права тривало до прийняття у 1911 році Закону про авторське право, який його скасував. Існуюче авторське право в Англії ґрунтується на положеннях цього закону.

У Франції перехід від системи привілеїв до системи авторського права був частиною загальних змін у житті країни, зумовлених ре­волюцією, що скасували привілеї всіх видів, включаючи привілеї видавців. У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея прийняла два декрети, які заклали основу французької системи авторського права. Декретом 1791 року забезпечувалося право автора на пуб­лічні виконання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким від-ступалося це право. Декретом від 1793 року автору надавалося ви­няткове право перевидання його творів протягом життя, а також 10 років після його смерті на користь його спадкоємців і правона­ступників. Як бачимо, таке вирішення питання відрізняється від норм Статуту Анни. У Франції ці права розцінюються як «права автора» і використовуються протягом життя автора незалежно від опублікування і дотримання такої формальності як реєстрація. Од­нак і в Англії, і у Франції ці права розглядалися, по суті, як права власності, забезпечуючи автору чи його спадкоємцеві або правона­ступнику майнову цінність твору, що охороняється.

Подальшим етапом розвитку авторського права була поява в Ні­меччині філософських концепцій, згідно з якими творча діяльність розглядалася як продовження або відображення особистості автора, і відносно якої він мав право на охорону, такої діяльності як части­ни його особистості внаслідок природної справедливості. Ця концеп­ція значно вплинула на розвиток авторського права в континенталь­ній Європі і, зокрема, сприяла розвитку «droit тогаї», або моральних прав (немайнових прав авторів).

На закінчення цього короткого історичного огляду слід зверну­тися до історії Сполучених Штатів Америки і відзначити, що до 1976 року, коли було прийнято чинний і в даний час Закон Сполу­чених Штатів про авторське право. Авторське право в Сполучених Штатах Америки базувалося значною мірою на первинних положен­нях англійського Статуту Анни. Так, перший федеральний амери­канський закон, прийнятий у 1790 році, передбачав термін охорони книжок, географічних карт і морських карт протягом 14 років з дати першої публікації, який міг бути продовжений за життя автора і за умови дотримання суворих вимог реєстрації і депонування. Ці особ­ливості зберігалися в праві Сполучених Штатів до 1976 року, коли було прийнято чинний нині закон, що встановив термін охорони протягом життя автора і додатково 50 років (нині — 75 років) після його смерті, тим самим привівши його у відповідність із законами практично всіх країн, де діє авторське право. Однак Закон 1976 року (до приєднання США до Бернської конвенції) зберігав вимоги реє­страції та депонування, джерелом походження яких був Статут Ан­ни 1709 року.

Суть концептуальних відмінностей між системами загального і цивільного права полягає в тому, що країни загального права роз­глядають авторське право фактично як форму власності, яка може бути створена автором — фізичною або юридичною особою, і яка мо­же використовуватися так само, як і будь-яка інша форма власності, при цьому складові його правомочності спрямовані лише на корис­тування майновим потенціалом цієї власності. У країнах цивільного права право автора також розглядається як таке, що має риси влас­ності. Авторське право так само, як і система загального права, праг­не охороняти майновий зміст цієї власності. Однак, і в цьому по­лягає відмінність, — є додаткове вимірювання прав автора, тобто інтелектуальна або філософська концепція, яка проголошує, що твір автора є вираженням його особистості, яке внаслідок природної спра­ведливості вимагає охорони тією ж мірою, що і майновий потенціал твору.

Головними напрямами духовної творчості людей є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке і бере на себе авторське право.
В об'єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки. Авторське право встановлює сприятливі правові умови для творчої діяльності, забезпечує доступність результатів цієї діяльності всьому суспільстві. Воно визначає і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.
У суб'єктивному розумінні, авторське право — це сукупність прав, які належать автору або його правонаступнику у зв'язку зі створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва.
Основними нормативними актами, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з авторським правом, є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про авторське право та суміжні права" у редакції від 11 липня 2001 р. та інші закони. Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають також типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.
Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971 р.); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передають через супутники (1974 р.). Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладення міжнародних договорів є конституційним правом.
Для правильного й однозначного застосування законодавства про захист авторського права важливе значення має також судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематизує й аналізує таку практику, робить висновки, про які повідомляє суди. Авторське право в об'єктивному розумінні являє собою сукупність правових норм, що регулюють коло суспільних відносин зі створення та використання творів науки, літератури і мистецтва.

Авторське право в суб'єктивному розумінні - це особисті немайнові та майнові права, які виникають у автора у зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом.

Об'єктом авторсько-правових відносин є нематеріальне благо у вигляді продукту духовної творчості, а саме твори науки, літератури, мистецтва.

Для інституту авторського права характерний принцип незастосування будь-якої формальності для виникнення правової охорони прав на твір. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) і означає, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також додержання будь-яких інших процедур. Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охорони сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доводити їх належність, оскільки законом передбачена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов'язок підтвердження належності прав може бути покладено на неї лише у ході судового провадження у разі оспорювання цього факту іншою особою.

Обєкти та суб’єкти авторського права

Обєкти авторського права

До об'єктів авторського права відносять твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Законодавство пропонує досить широкий перелік різноманітних за характером творчості та формою вираження творів, яким надається охорона. Однак він не є вичерпним, що дає змогу надавати охорону тим об'єктам, які виникатимуть у майбутньому завдяки розвитку науки, культури і техніки та будуть відповідати загальним ознакам твору. У науковій літературі авторські твори часто класифікують за їх змістом. Якщо твір являє собою систему понять, - це науковий твір, а якщо - систему образів, - це твір художній. Останні, у свою чергу, поділяються натвори літератури (белетристичні, публіцистичні, драматичні та ін.), музичні та музично-драматичні твори, аудіовізуальні, твори образотворчого мистецтва, твори хореографії та пантоміми, твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; твори ужиткового мистецтва, фотографічні твори. Також закон надає охорону таким творам, як комп'ютерні програми та бази даних, які можуть містити елементи наукового та інформаційного характеру. За своєю формою наукові та художні твори можуть бути письмовими (книги, брошури, статті), усними (виступи, лекції, промови, проповіді), у вигляді картин, зображень, ілюстрацій, карт, планів, креслень, ескізів, пластичних форм (декорації, макети). Причому охороні підлягають твори незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, незалежно від ступеня їх завершеності, а також факту їх оприлюднення. Необхідною умовою авторсько-правової охорони є ознаки, яким повинен відповідати будь-який твір. До таких ознак належать: творчий характер результату діяльності людини та об'єктивна форма вираження твору. Творчість визначається як сфера духовного виробництва, інтелектуальна діяльність людини, яка характеризується певними якостями. Продукт творчості - це результат відображення у свідомості людини оточуючої її об'єктивної дійсності. Творчість - складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед собою поставив, та іншими факторами. Творчість породжує щось якісно нове і таке, що відрізняється неповторністю, оригінальністю та унікальністю.

Твір повинен мати зовнішню об'єктивну форму вираження та існувати самостійно від автора. Під об'єктивною формою твору розуміється форма, яка робить твір не просто доступним для сприйняття інших людей, а й відтворюваним.

Разом з тим авторське право охороняє не відокремлений зміст твору, не його відокремлену форму, а твір як єдність форми і змісту. Охорона надається твору в цілому як результату творчої діяльності, але насамперед у зв'язку з його формою, яка дозволяє відокремити твір за зовнішніми ознаками2. Однаковими думками, ідеями, інформацією можуть володіти різні люди, але форма їх вираження завжди буде відрізнятися та залежати від індивідуальних інтелектуальних та психологічних якостей автора. Тому завданням авторського права є охорона індивідуальної, творчо створеної форми вираження ідей, думок, образів і понять. Частиною 3 ст. 8 Закону передбачено, що правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

У процесі творчої діяльності можуть створюватися не тільки абсолютно нові твори, а й творчі переробки вже існуючих. Це можуть бути сценарії, створені на базі літературного твору, або аранжування чи оркестровки музичного твору, тексти перекладів тощо. Якщо новий творчий продукт містить елементи іншого твору, що охороняється, але сам є результатом творчої праці зі створення нової форми, такий об'єкт називається похідним або залежним. Похідні твори охороняються авторським правом як окремі творчі результати, але за умови, що вони були створені без порушення авторського права осіб, чиї твори були використані для творчої переробки, тобто за згодою останніх.

До об'єктів авторського права належать складені твори - різноманітні збірники, якщо вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням певного матеріалу (збірники творів, обробок фольклору, енциклопедії, словники, антології, газети, журнали та інші періодичні видання). При цьому умовою охорони є дотримання авторських прав на твори, що увійшли до них як складові частини. Авторські права упорядника поширюються на новий складений твір у цілому та не охоплюють самі твори, дані чи інформацію, що становлять його зміст. Тому автори окремих об'єктів, включених до складеного твору, мають право використовувати їх незалежно від усього збірника, якщо інше не передбачено авторським договором з його упорядником. Зокрема, вони вправі надавати дозвіл на підбір та розташування їх творів іншим упорядникам.

До складених творів належать компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності. Згідно зі ст. 433 ЦК творча компіляція даних охороняється як така, тому ця охорона не поширюється на матеріал, що є складовим компіляції. Останній може бути самостійним об'єктом авторського або іншого інтелектуального права особи, яка створила чи придбала певну інформацію. Авторське право на бази даних не повинно зачіпати прав інших осіб на матеріал цієї бази. Тому створення і подальше її використання має відбуватися тільки за згодою правоволодільців об'єктів, що компілюються з певною метою.

Авторське право охороняє не тільки твір у цілому, а й будь-яку його частину, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальну назву твору.

Не визнаються об'єктами авторського права, згідно зі ст. 434 ЦК та ст. 10 Закону: а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації: б) твори народної творчості (фольклор) - приказки, частівки, танці, художні промисли, народні костюми, тощо; в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; г) державні символи України, державні нагороди, символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, символіка територіальних громад, символи та знаки підприємств, установ та організацій, але після їх офіційного затвердження (флаги, герби, гімни, ордени); д) грошові знаки; є) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право (своєрідне право, право особливого роду).

Субєкти авторського права

суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, тобто безпосередній створювач твору (ст. 1 Закону).

При створенні твору спільною творчою працею кількох осіб первинні авторські права виникають у них одночасно і вони визнаються згідно зі ст. 436 ЦК та ст. 13 Закону співавторами. Авторське право на створений у співавторстві твір належить їм спільно. Визначальними ознаками співавторства є, по-перше, сумісна творча праця і творчий внесок кожного зі співавторів. Не визнається співавторством допомога технічного, організаційного, фінансового характеру. Другою ознакою співавторства є створення єдиного цілісного результату спільної творчої праці. Для нього характерним є те, що виключення окремих частин твору, що створювалися різними авторами, або взагалі неможливе з причин їх тісної взаємопов'язаності, або фізично можливе, але тягне за собою неможливість використання твору як єдиного цілого, призводить до втрати твором первісного значення. Співавторство може бути двох видів - подільне та неподільне. Неподільне співавторство має місце, коли твір утворює одне нерозривне ціле, тому що він або спочатку до кінця створювався спільно поєднаними діями кількох осіб, або його частини, що були створені різними авторами, не мають самостійного значення. Подільне співавторство характеризується тим, що твір складається із частин, створених різними авторами, і кожна з них має самостійне значення та може використовуватися відокремлено від твору в цілому. Співавторам спільно належить право на використання твору в цілому. Тому його використання іншими особами потребує згоди кожного співавтора та кожен з них має право на отримання за це винагороди. Відносини між самими співавторами мають узгоджуватися у договорі між ними. Якщо твір був створений у неподільному співавторстві, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на використання або зміну твору. Подільне співавторство дає право кожному співавтору використовувати свою частину на власний розсуд, якщо між собою вони не домовились про заборону таких дій. Авторська винагорода за використання належить їм у рівних частках.

До первинних суб'єктів слід віднести також роботодавця, якому належать майнові права на службовий твір. Останнім є той, що створений у порядку виконання службового завдання або трудової функції.

До похідних суб'єктів належать набувачі авторських прав на твори: особи, які уклали з автором авторський договір; спадкоємці, до яких майнові права перейшли у спадщину, а також інші особи - правонаступники.