Записки книжкового консультанта

З огляду на тупість питань, дебільність поведінки, особливості менталітету, відвідувачів книгарні можна класифікувати за видами, рівнем інтелекту, фізіологічними особливостями і т. д. і т. п. Спілкуючись з працівниками інших магазинів (не обов'язково книжкових), обмінюючись враженнями і досвідом, я вирішив об'єднати результати наших спостережень і коротенько описати основні види і характерні їм ознаки.

Отже, є два основні види відвідувачів книгарень:

1. Покупатєлі (покупці звичайні). Нажаль являють собою найменший відсоток від загальної кількості відвідувачів. Є абсолютно нормальними людьми, вітаються, спілкуються в легкій тактовній формі, не задають глупих питань, не заводять полеміки, загалом лишають по собі приємні враження.

2. Колупатєлі – антонім терміну "покупатєлі" (як на диво співзвучний). Є абсолютно протилежним видом, хоча має дуже схожі зовнішні ознаки з "покупатєлями".

В свою чергу колупатєлі поділяються на кілька підвидів:

- "Читачи";

- Задроти;

- Мізкоклюї ("коршуни", мудили, "стільникові магнати");

- "Сумчаті" (Не плутати з невинними тваринками);

- Дибіли;

- "Підараси" (Не плутати з секс-меншинами, хоча то ще ті підараси).

"Читачи". Мають розумний (начитаний) вигляд, іноді вітаються. Полюбляють затримуватись в книгарні на кілька годин, гортають сторінки майже всіх книжок (причому досить вибірково). Загалом, не відомо чим керуючись гортають доволі дивно: від середини, хаотично, в зворотньому напрямку і т. д. На пропозицію допомоги консультанта реагують легким переляком. На спробу консультанта більш наполегливо запропонувати свою допомогу щоб "читач" визначився з покупкою, обурюються і поспіхом купують щось з розряду найдешевшого. Іноді просто гордо виходять з книгарні з явно удаваною діловитістю.

Задроти. Мають зацькований, понівечений жорстоким соціумом вигляд. На вітання консультанта не реагують, або реагують трохи знітившись. Розгублено намагаються щось пригадати, хаотично блукають поглядом. Зазвичай просто, тупо нудяться і нудять оточуючих, топчуться на одному місці. Йдуть з книгарні власне нічого не подивившись, та й нічого не пояснивши (або навіть і не з'ясувавши), що саме їм потрібно було. В більшості випадків ображаються на весь світ, особливо звинувачуючи всіх і все у тому, що тут немає саме того, що їм треба, або взагалі нічого немає. Виходячи з приміщення (а можливо й постійно) щось бубонять собі під ніс.

Мізкоклюї ("коршуни", мудили, "стільникові магнати"). Зазвичай мізкоклюї приходять до книгарень з кілометровими списками нікому не відомих, а можливо й навмисно вигаданих, або вигуглених з інтернету прізвищ сумнівних авторів і назв книг. Метою мізкоклюя є якомога глибший витрах мозку працівника книгарні, а виведення його з психічної рівноваги вважається найвищим досягненням. Важливе місце в ієрархії колупатєлєй займають "коршуни", себто ті ж самі мізкоклюї, але на відміну від звичайних мають здатність нападати зненацька відносно невеликими групами. Іноді засипають питаннями поперебійно один через одного, іноді ж атакують спільно.

Мізкоклюї-мудили порівняно з "коршунами", атакують виключно самостійно, зазвичай мають досить не привабливий вигляд. Здатні на словесні грубощі. В основному це грубо кажучи бидло.

А ще є "стільникові магнати" – це жлоби, які заходять до магазину, гучно балакаючи в свій мобільник. Аж пнуться, випендрюються, ось подивітьчся який в мене телефон є, майже як книжка розміром, аж біля вуха не вміщається. Всім якось байдуже, що в мене є мобільник, так я навмисно вам на вухо порозказую тут. А є й зметиковані кмітливчики, що полюбляють фотографувати камеркою з телефону обкладинки книжок, а потім показують ті мініпуські кокозяблікі: "Дивіться, а у вас є така книжка?" Та що ж там побачиш? І чи не простіше було б замість того щоб фотографувати обкладинку просто записати назву книги і прізвище її автора.

"Сумчаті". Цей підвид включає в себе особливості всіх підвидів наведених вище. Характерною ознакою є обов'язкова наявність великого лантуха (баула, сумки). Свої торби вони обирають якомога габаритніші, котрі зазвичай не вміщаються до камери схову. Улюбленим заняттям "сумчатих" є снування лабіринтами книгарні, рухаючи й збиваючи своїми торбами книжки з полиць і промо-столів. На прохання консультанта скористатися камерою схову реагують по різному. Найчастіше вживанішим аргументом відмови є коронна фраза "ми не на довго". Часом пояснюють це розмірами своєї ноші, проте залишити її під наглядом працівників відмовляються. Іноді на звертання консультанта не реагують взагалі, або ж відверто ігнорують. При більш наполегливій спробі працівника переконати "сумчатого" колупатєля діяти згідно правил, виказують своє незадоволення, проте сумку так і не залишають, тримаючи її в обіймах наче рідну.

Дибіли. Зазвичай це симбіоз задротів і мізкоклюїв-мудил, в основному відвідують книгарню по двоє-троє, часом і групами побільше, іноді самотужки, але вкрай рідко. Характерною ознакою є безглузде гиготіння, дурнуватий сміх, "Васа, смарі сюда!" – реакція на будь-що, що може містити на їх думку еротичний зміст, і не тільки. Як правило заходять до книгарні чисто поржать, мають збочене почуття гумору. Дибіли ж одинаки навідміну від групованих почуття гумору не мають зовсім, вони взагалі не виявляють жодних емоцій, часто демонструють свій псевдо-інтелект. Над деякими просто не вистачає таблички з написом "імбецил". Не рідко серед них трапляються й сумчаті. Декотрі особливо обдаровані можуть наважитись на крадіжку, при чому це може бути як і спланований злочин, так і спонтанний прояв клептоманії.

"Підараси". Найповніше і найнасиченіше поєднання усіх підвидів згаданих вище. Різні ознаки можуть проявлятися в різних пропорціях, тому "підараса" дуже легко сплутати з будь-яким іншим колупатєлєм. Найлегше розпізнати їх серед інших за акабсьою формою, так як серед цих курсантів 90% складають потенціїні "підараси". Проте є в них і позитивні сторони. Наприклад серед них ви майже ніколи не зустрінете "читача" або "сумчатого", так як читати вони майже не вміють, а велетенські торби "по уставу нє положено", та й з рештою їхній мозочок ще до таких вигадок не доріс. Також окрім акабів у цьому підвиді трапляються комуняки, українофоби, москвофіли, і проча наволочь.

На сьогоднішній день тема колупатєлєй ще досить не вивчена, тому може викликати багато питань і суперечок. Наприклад у сфері товарів побутового призначення та косметики і парфумів колупатєлі класифікуються дещо інакше. Ось кілька з них:

- Пришельци (не плутати з прибульцями);

- Гуманоїди;

- мань'яки.

Насправді ж цих різновидів значно більше, тож надалі по мірі їх вивчення, я намагатимусь описати притаманні їм характеристики якомого детальніше.

1-2 червня 2011 р.

Продовження записок

"Чаплі". Серед представників цього підвиду трапляються особи лише жіночої статі. Можливо є й інші не хлопчик, не дівчинка, такі собі окейчики, але поміченими з певними повадками чаплі на сьогоднішній день були лише жінки. Ну, "жінки" звучить для них надто улесливо, скоріш треба казати тьолки мабуть... (бо часом добряче бидлують, навіть бидльовіше за мудил.) Полюбляють переступати через доволі високі стільці, замість того, щоб відсунути їх у бік. Особливо кумедно це виглядає коли вони в коротких спідницях. Часом іноді й приємно поглянути на жіночі ноги, але в книгарні то зрештою не доречно. Леді блять...

Кінець вересня-початок жовтня 2011 р.

"Змєї шипящіє" або "цвіркуни шепчущіє". Водяться в будь-якому з підвидів, характерною ознакою є зміїне сичання у відповідь на привітання працівника книгарні. Щось на кшталт:

– Доброго дня!

– сСс... (киває головою вітаючись).

Супроводжується це не то сичання, не то цикання, ледь помітним кивком голови. Іноді найдотепніші з них можуть наважитись спробувати вимовити "Асьцє". Запитуючи щось подивитись у пошуковій базі видають неприємні для слуху звуки, щось схоже на "цсц-шчствфпткцстщтшсцтс-с-с-с".

Протягом останніх кількох днів почастішали візити до нашої книгарні стареньких пердунів мізкоклюйного типу. Наприклад дивлячись диски в розділі аудіокниг, все перевертають шкереберть, потім потрібно чимало часу щоб навести лад в алфавітці. Правда є й ще гірші, що просять розпакувати дорогий словник і гортаючи слинявлять палець. Ну і звісно ніхто з них ніколи не збирається нічого купувати, проте мозок виссуть не гірше від решти молодших колупатєлєй. Інколи звичайно ж бувають і вийнятки, але трапляються дуже рідко. Насмілюсь дати їм назву, яка на мою думку найбільше пасує до цього підвиду "дід-мізкоїд" або "дєд-мазгаєд", тут вже кому як зручно.

Листопад 2011 р.

"Танкісти". Не дивлячись на назву, скоріш за все не мають відношення до танкових військ, хіба що чимось схожі зовні. Чимало "танкістів" використовують навушники, це додає їм особливої броні й допомагає "захиститися" від консультантів. Обов'язковим елементом одягу є так звана шапка "ушанка", або щось з виду схоже на те що нагадує танковий шолом, хоча в даному випадку мабуть правильно було б вживати термін «шлєм». Декотрі користуються додатковим екіпіруванням, – поверх шапки вдягають каптур або ж замотуються шарфом чи хусткою. Загалом поводять себе за принципом "нічого не чую, нікого не бачу", ігнорують будь які спроби з ними контактувати. Підвид цей зазвичай можна зустріти в книгарнях лише в зимову пору, оскільки їхні головні убори влітку розплавили б їм мозок, і тоді само собою не стало б потреби йти до книгарні взагалі.

21 лютого 2012 р.