Отже, присвоєння людині особистого номеру засуджено на міжнародному і державному рівнях.

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ВІДМОВУ

Від пропонованих умов договору постачання

Природного газу побутовим споживачам

Ознайомившись з умовами Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2500 (далі – договір), а також із заявою-приєднанням до договору та з формою рахунку Постачальника на оплату за спожитий газ, відмовляюсь від пропонованих умов договору, не відмовляючись від споживання газу.

Конституція України проголошує: «земля, її надра, водні та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону» (ст.13).

У відповідності до ст.11 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» про будь-яке очікуване реформування у сфері житлово-комунальних послуг органи місцевого самоврядування повинні завчасно інформувати громадян України через засоби ЗМІ, залучати громадян до участі в обговоренні планів, проектів реформування. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування. «Процедура погодження договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін» (Р.VI, ст.26 ч.5). Ні завчасного інформування, ні обговорення, ні громадських слухань, ні можливості з боку громадян внесення пропозицій в проект договору не було, що є прямим порушенням даного Закону. У процесі укладення договору Цивільний кодекс України також виділяє дві стадії: пропозиції (не диктату!) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною (ст.638). Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові. Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами і належним чином оформили угоду. Договір вважається недійсним, якщо він є несправедливим і неправомірним. Отже, на законодавчому рівні порушені, по-перше, процедура впровадження змін у сфері комунальних послуг щодо забезпечення громадян природним газом, по-друге, процедура укладення договору. Моя незгода з умовами договору є вимогою для повернення зазначеного процесу у законне русло, у відповідність до Конституції України, яка має найвищу юридичну силу і якій повинні відповідати всі закони і підзаконні нормативно-правові акти (ст.8).

Присвоєння людині ЕІС-коду в системі ГРМ – «персонального коду ідентифікації Споживача» – є неприпустимим порушенням вироку Міжнародного Нюрнберзького трибуналу над фашистськими злочинцями, яким у 1946 році визнано присвоєння людині персонального номеру злочином проти людства, що не має терміну давності. Забороняю присвоювати мені ЕІС-код, будь-які інші особисті номери/коди. Вважаю розбудову системи на основі персональних номерів злочином проти держави, проти народу. Постанова Верховної Ради України № 3248-VI від 19 квітня 2011 року нагадує про чинність вироку Нюрнберзького трибуналу і закликає пам'ятати про мільйони співвітчизників, які віддали своє життя за незалежність Батьківщини, нашу свободу, свободу наших дітей.

Згідно з Цивільним кодексом України людина «набуває прав та обов’язків і здійснює їх під своїм ім’ям. Ім’я складається із прізвища, власного імені та по батькові» (ст.28), а не з числа та штрихів. Ім'я людини, як і її здоров'я, і життя, честь і гідність, є «особистим немайновим благом» (ст. 201). Право на «ім'я» (ст.294), на використання імені «у всіх сферах своєї діяльності» (ст.296), як і право на «свободу» (ст.288); «повагу до гідності та честі» (ст.297); «особисту недоторканність» (ст.289) – є немайновими правами, які належать кожній людині від народження, і від яких людина «не може відмовитися, а також не може бути позбавлена цих прав», і якими людина «володіє довічно» (ст.269).

Отже, присвоєння людині особистого номеру засуджено на міжнародному і державному рівнях.

Згідно з висновками наукових експертиз, проведених з 1997 до 2010 року в різних країнах світу, зокрема в Україні, штрих-кодовий варіант запису цифрового ідентифікатора (використовується при автоматизованій обробці персональних даних) містить символіку, яка ображає релігійні почуття християнина. Про духовне значення і наслідки прийняття людиною такого числового (штрих-кодового) ідентифікатора говорить Откровення Іоанна Богослова (Откр. 13, 16-18; 14, 9-11). Примушування людини до прийняття ідентифікатора (штрих-коду) з такою символікою заборонено ст. 3 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації»: «ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії». Обмеження прав громадян, які не приймають символіку, не сумісну з їх віросповіданням, заборонено ст. 4 вказаного Закону: «Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав громадян залежно від їх ставлення до релігії, чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом». Таким чином, держава гарантує мені реалізацію моїх конституійних прав за своїм ім'ям, а не за особистим числовим (штрих-кодовим) ідентифікатором.

У заяві-приєднанні вказано, що «своїм підписом Споживач підтверджує згоду на автоматизовану обробку його персональних даних згідно з чинним законодавством та можливу їх передачу третім особам». Але відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» термін «згода» означає «добровільне волевиявлення», тобто право людини на свободу – конституційне немайнове довічне право. Стаття 32 Конституції України гарантує: «ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди». Не даю згоду на збір і обробку моїх персональних даних і забороняю їх збір і обробку. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України: «збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене» (м.Київ, 20.01.2012, № 2-рп/2012, Справа №1-9/2012).

Положення договору (до речі, затвердженого підзаконним актом) з погрозами відключити газ споживачам «у разі незгоди укласти договір з постачальником» на примусово нав'язуваних протизаконних умовах, брутально порушують Конституцію України, відповідно до якої: «Україна є незалежна, соціальна, правова держава» (ст.1);«правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (ст.19).

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів»: «якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним» (ст.18 п.5); «Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції» (ст.19 п.4); «права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення» (ст.21 ч,2);

Враховуючи викладене, керуючись вироком Міжнародного Нюрнберзького трибуналу, Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про захист персональних даних», Законом України «Про захист прав споживачів», іншими законами України, при наданні послуг з постачання природного газу

ЗАБОРОНЯЮ:

• присвоювати мені ЕІС-код, будь-які інші цифрові (буквено-цифрові, штрих-кодові, QR-кодові, біометричні тощо) ідентифікатори, збирати і обробляти інформацію щодо мене, розміщувати ці дані в базах даних, реєстрах, в інтернеті, зокрема на веб-сайті Постачальника, створювати «особистий кабінет» — особисту веб-сторінку споживача, передавати дані щодо мене третім особам;