Особливості розвитку мережі “Інтернет” в Україні

Звичайно, у світових масштабах український “Інтернет” навряд чи можна назвати значним. Кількість українських користувачів (за різними оцінками, від 300 до 800 тисяч) насправді невеличка, адже у світі їх декілька десятків мільйонів. Але “Інтернет” в Україні потребують, і кількість під’єднань до мережі у нас постійно збільшується.

Одержати інформацію з “Інтернету” дуже просто, а оперативність можна порівняти з радіо: інформація доходить до користувача практично відразу після події. Зручними є Інтернет-версії газет і часописів: за коротку час можна ознайомитися з багатьма виданнями. Мережеві версії українських газет міцно утримують високі місця в рейтингах сайтів (тут можна згадати газети “День”, “Факти”, “Зеркало недели”, англомовну “Kievpost”). Не відстають інформ-агенства, як Інтернет-версії традиційних Уніану, “Інтерфакс-України”, так і суто мережеві: “Юкрейн Онлайн” (www.online.com.ua), Агентство Інтернет-новин (ain.online.com.-uain). Та й на трьох тисячах українських сайтів інформації дуже багато: від новин і прогнозів погоди - до розваг і наукових праць.

Щодня український “Інтернет” поповнюють десятками різноманітних веб-сторінок, і задовольнити свої інформаційні потреби може кожний. Студенти знайдуть тут матеріали для рефератів і курсових, бізнесмени ознайомляться з котируванням, знайдуть ділових партнерів і дані про конкурентів. Кожен може стати причетним до того, що відбувається у світі й в Україні, а тим паче розважитися, знайти роботу, друзів і навіть кохану (коханого).

Швидкий зв’язок (комунікативна функція) - величезна перевага “Інтернету”. Це телеконференції, участь в чатах, де багато користувачів можуть спілкуватися на теми, що їх цікавлять, у режимі он-лайн, оперативно обмінюватися великими обсягами даних.

Репрезентативна функція мережі в Україні сьогодні ще розвинута недостатньо, та зараз уже багато компаній впевнені, що найбільш ефективний засіб заявити про собі в усьому світі - це створити власний інформаційний ресурс, власну сторінку з інформацією про фірму, її досягнення та плани. Тому серед нових українських веб-сторінок, що з’являються щодня, все більше сайтів вітчизняних виробників і компаній.

Говорячи про “Інтернет” і його користь, варто згадати і про тих, без кого доступ до мережі був би неможливий - про українських провайдерів. Можна довго сперечатися, хто кращий, а хто гірший, у кого дешевше, у кого канали більші-товстіші-ширші, та все одно без допомоги провайдера, неможливо навіть надіслати лист електронною поштою, не кажучи вже про вихід у світову мережу. Безумовно, провайдери є різні, й сьогодні їх в Україні - близько ста п’ятдесяти (тільки в столиці - понад двадцять). Як приклад компанії, що орієнтується на корпоративного клієнта, який потребує найвищої якості й сервісу, можна навести “Глобал” (www.gu.net), присутній практично в усіх регіонах України.

Сервіс найширший: нещодавно навіть з’явилися спеціальні веб-картки для входу в “Інтернет”. Вони дозволяють, не звертаючись до провайдера, одержувати доступ до мережі, і це, безумовно, вельми заощаджує час, який, як відомо, - гроші.

Ще один унікальний для України проект – “Морський старт”. Його головне завдання - виведення на орбіту великої кількості супутників із допомогою ракет КБ “Південне”. Нинішні швидкості ще 5 років тому здавалися просто фантастикою, а через декілька років Інтернет-зв’язок через супутник стане для нас цілком звичною справою. Вже існує проект “Спейсґейт” - швидкісний доступ в “Інтернет” через побутову відеоапаратуру, тобто через невеличку супутникову “тарілку”, побутовий тюнер для прийому Тб-програм. У такий спосіб можна одержати дуже пристойну швидкість обміну даними: до 500-600 кілобітів на секунду. Особливість проекту “Спейсгейт” у тому, що з супутника отримують саме український “Інтернет”, який набуває розмаху в Києві завдяки співпраці компаній “Глобал Юкрейн”, “Телсі” та “ММЦ-Інтерньюз-СТБ”.

“Інтернет” в Україні перейде на новий рівень для кожного з нас, коли розвинуться системи електронної комерції. Ми реально зможемо замовляти через мережу і продукти, і книги, і послуги, платити за мобільний зв’язок, комунальні послуги, сплачувати податки, зрештою, просто розраховуватися з допомогою “Інтернету”. А це заощадить час і гроші кожного з нас.

З погляду технічних можливостей мережі, сьогодні все залежить від продуктивності процесорів і пропускної здатності каналів. Будуть канали передавати в кожний будинок мегабіт даних за секунду - буде телебачення через “Інтернет”. Будемо дивитися інтерактивне телебачення - те, що замовимо. Буде шість мегабітів - братимемо участь в мультимедійних транснаціональних іграх.

Ще два роки тому 88% користувачів “Інтернету” жили в розвинутих країнах. Комп’ютер коштував місячну зарплату середнього американця і восьмирічну зарплату середньостатистичного мешканця Бангладешу. До речі, в Україні комп’ютер вартістю 500 дол., за середньої офіційної зарплати в 260 гривень, можна заробити приблизно за рік, звичайно, економлячи на харчуванні.

У деяких країнах Африки середня ціна доступу до “Інтернету” складає 100 дол., у США - 10. А в Україні ця послуга коштує в середньому 20-30 дол. Утім, у чверті країн світу й донині немає хоча б одного телефону на 100 чоловік... Але це нікому не заважає говорити про глобальний розвиток світу за допомогою “Інтернету”.

Як підкреслює Генеральний секретар ООН Кофі Аннан “головним завданням, що стоїть сьогодні перед ООН, є забезпечення глобалізації, що повинна стати позитивним фактором для всіх народів світу”.

Для нас ці слова можуть здатися усього лише декларацією. Насправді ж події розгортаються з божевільною швидкістю.

Наприклад, Індія - уже найбільший у світі постачальник програмного забезпечення. Торік ця країна з нерозвиненою інфраструктурою продала його на суму 4 млрд. $, що є рекордною цифрою для усього світу. До речі, в Індії щороку готують 64 тисячі професіоналів у галузі комп’ютеризації, однак потреба у фахівцях цього профілю - 3 мільйони чоловік. Таке співвідношення типове і для інших країн.

Ірландія - рекордсмен у виробництві телефонних “гарячих ліній”, а Малайзія - з наснагою створює “інкубатори” для дослідницьких центрів...

Нинішній “інформаційний бум” припадає на використання інформаційних технологій для електронної комерції. У цьому напрямі особливо просунулися деякі країни Західної Європи, Японія, Австралія і Сінгапур.

Причому, на сцену глобальної електронної комерції щомісяця виходить нова країна. Наприклад, у Малайзії останнім часом особливо бурхливо розвиваються торгові веб-сайти. В Індії за допомогою “Інтернету” місцеві рибалки довідуються про погоду... Як говорять індійці, уміння користатися комп’ютером - добре для самооцінки. Мовляв, “раніше мі жили в бідності, і ніхто нас не поважав, а тепер справи пішли значно краще”.

Навчають комп’ютерній грамоті в спеціальних комп’ютерних центрах. У багатьох країнах, що розвиваються, вони базуються на поштах і в “сільрадах”. Причому головний акцент у навчанні робиться не на технології, а на надання інформації.

Наприклад, у віддалених регіонах Африки встановлюють комп’ютерні контейнери, які використовують для дистанційного навчання, електронної торгівлі, і що дуже важливо - як медичні довідники.

А по Малайзії пересуваються автобуси, начинені комп’ютерами. Вони зупиняються біля кожної школи на кілька тижнів, щоб учні всіх класів могли залучитися до комп’ютерної грамоти... Зрозуміло, що ці “транспортні засоби” підключені до “Інтернету”.

Представники ООН (з чиєї ініціативи, власне, й відбувається комп’ютерне навчання вже протягом 4 років) говорять, що впровадження комп’ютеризації в сільських місцевостях дає чудові результати. У підсумку сільські жителі одержують ті ж послуги і можливості, що і жителі міст.

В Україні - на відміну від Індії і Малайзії, - подібних проектів немає. На жаль, ресурси Програми розвитку ООН в Україні дуже обмежені. Тим більше ПРООН в Україні проводить оцінку “електронної готовності” країни, результати якої будуть обнародувані.

Ще одне віяння часу - національні портали, завдяки яким будь-який громадянин Землі може побачити, що ж пропонує та чи інша країна. Як правило, на цих веб-сайтах розміщують основні дані, присвячені економіці, культурі країни, а також туристичні послуги. Цікаво, що на сайтах Китаю та Індії є навіть дані про суми, скеровані на подолання бідності, а назви проектів і фотографії їхніх виконавців публікуються в обов’язковому порядку.

Експерти ООН говорять, що для кожної країни дуже важливо створити професійний веб-сайт.

А що ж Україна? У квітні 2000 року ПРООН і Світовий банк розпочали роботу зі створення проекту “Україна: глобальний розвиток за допомогою “Інтернету”, який містить у собі крім всіляких освітніх заходів підтримку широкомасштабного веб-сайту “Ворота в Україну”.

Крім основної інформації про економіку, приватизацію та інвестиційні потреби України, проект запропонує комплексний огляд країни, і шляху її розвитку.

До речі, створюються “Ворота в Україну” як великомасштабний світовий веб-сайт “Ворота до глобального розвитку”. Це буде універсальна структура для обміну інформацією, знаннями, можливостями, товарами і послугами.

Першими потенціальними спонсорами розвитку системи “Інтернет” в Україні стали американці, що явно вже примірялися до можливостей українського “Інтернету”. Зокрема, одна із західних мережевих корпорацій ще рік тому відкрила в Києві своє представництво... Започаткування перших вітчизняних web-холдингів відбулося тихо і майже непомітно для стороннього ока. Власне, про веб-холдінги заговорили лише в зв’язку з неосяжними інвестиціями в українські мережеві проекти, що їх пов’язували з іменами двох впливових американців – Джозефа Леміра (фундатор “Гала-радіо”) та Джеда Сандена (“Кіеv-Роst”). Перший заповзявся розкручувати холдинг під назвою “Gala.net”, другий доклав зусиль до появи “Супутник-медіа”.

Ще одним іноземним інвестором української мережі стала компанія “Сігма-Блейзер”, яка, окрім Інтернет-проектів (volia.com), вклала кілька мільйонів доларів у київське телебачення.

Поява росіян на ринку вітчизняного Інтернет-контенту передбачалась давно, але якихось помітних рухів на цьому терені не відбувалось. Лише в січні, разом з “мережними” чутками про купівлю російськими компаніями низки найжиттєздатніших українських ресурсів (серед яких найрозкрученіший сайт пошуку роботи KIEV-JOB.com.ua), постав проект під назвою “Аванпорт”. Власне, про величну і походження своїх інвестицій упорядники свіжоутвореного web- холдингу сором’язливо і делікатно мовчать. Називають лише свої інвестиції “безпрецедентними”, даючи волю журналістській фантазії.

Для Росії контент (інформація, що наповнює мережу) - бізнес, що давно склався. Вже давно нікого не дивує, що НТВ послалося на Lenta.ru, Інтернет-видання намагаються тіснити традиційні медіа.

Однак ставка комерсантів у змістовному наповненні мережі завжди робилась на розважальні сайти (анекдоти, чати, еротика тощо). 60% користувачів шукають .у мережі саме розваг. Розвиток російського Інтернет-наповнення свого часу стимулювався попитом населення.

За висновками експертів, у розвитку Інтернет-контенту Україна відстає від решти світу років на п’ять, а від Росії - на два. І розвиток цей продиктований передусім незворотністю побудови самобутнього вітчизняного контенту на противагу пропонованого російськими ресурсами.

Полишені привабливості, українські сайти були позбавлені зацікавлених відвідувачів. Сайти, що їх не відвідують, не мають з чого дбати про розвиток свого наповнення. Розірвати це замкнене коло здатні лише принципові інвестиції, левова частка яких йде на позамережевий промоушн.

У Росії розуміють усі перспективи розвитку українського Інтернет-контенту. Досвід бере своє: поки українські контентники тикаються, як сліпі кошенята, у їхніх російських колег давно набите синці на потрібних місцях. Досі Україна просто не становила для російських інвесторів значного інтересу. 60% українських користувачів “Інтернету” “сиділи” на російських ресурсах. Розвиток вітчизняного сервісу і контенту спричинив поступовий відтік українців з рунету (російського “Інтернету”). Ми поступово призвичаїлись до близьких серцю і розуму сайтів, своїх же каталогів та лічильників. Безкоштовна пошта, що географічно міститься в Києві, а не в Москві чи Петербурзі, доказує свої переваги. На сьогодні кількість наших відвідин російської «Інтернет»-зони впала до 25-35%.

Можна сказати, цього моменту чекали, й істотне зниження числа відвідань українцями російської зони стало умовним сигналом до дії.

При цьому виважена і перевірена на власному ринку стратегія давала росіянам значні переваги перед тими ж американцями. Останнім доводилося приміряти на українську мережу схеми і формули західного «Інтернет»-бізнесу, що, як правило, різняться як небо і земля. Російським інвесторам “АВАН-ПОРТ” пощастило обійтись меншою кров’ю, адже їхній веб-холдинг будувався із уже готових і розкручених сайтів.

Лише один згаданий вище KIEV-JOB.com.ua (відтепер – “AJOB”) приніс новонародженому кілька тисяч відвідань щодня.

Ситуація в Україні виглядає таким чином - співвідношення між кількістю ресурсів та кількістю користувачів залишається досить високим.

Невтримний інтернетівський “романтизм” українських користувачів з нескінченними розмовами навколо того, “як підключитися” і “де що шукати” ще кілька років тому зіштовхнувся з жорстокою реальністю: виявляється, в “Інтернеті” є багато сайтів, у яких пропонуються різного роду послуги. Але платні.

Для західних громадян покупка у віртуальних магазинах починаючи від ювелірних прикрас і завершуючи автомобілями, так саме звичні, як для нас походи на колгоспний базар.

Визначити українського користувача платних послуг в “Інтернеті” не важко: це нечисленні покупці різного роду інформаційних послуг і програмного забезпечення, тобто тих продуктів, без яких “ніяк не можна”, якщо хочеш іти в ногу із сучасними інформаційними технологіями.

Сьогодні в Україні до транзакцій, які найбільш практикуються через “Інтернет”, можна додати оплату членства в наукових товариствах і асоціаціях і покупки в електронній бібліотеці. Українські користувачі, зіткнувшись з дев’ятим валом “інформаційного сміття”, досі не підозрюють, що цей потік несе потенційні кошти, яких нам так не вистачає.

Мало хто з’ясовує питання “комерційного начиння” та “економічної віддачі”, але ж весь “хрещений світ” давно зрозумів, що важливий не сам “Інтернет”, а його економічно цінний зміст. З бізнесменами легше. У більшості своїй вони чудово розуміють, що треба розміщувати в “Інтернеті” відомості про свої товари та послуги чи про інвестиційні об’єкти, чи щось інше, що може сподобатися потенційному покупцю.

Можна з упевненістю говорити, що всі більш-менш серйозні суб’єкти підприємницької діяльності в Україні, компанії чи банки, мають свою www демонстраційну сторінку в “Інтернеті”.

Запитання “на засипку” для пересічного громадянина України: “Чи існує правова підтримка надання товарів та послуг з допомогою електронної комерції?” І як провести оплату всіх цих товарів (книг і вина) з України, де гарантії їх отримання? Узагалі-то система оплати через “Інтернет” проста до наївності: у вас запитають або номер вашого банківського рахунка, або дані вашої кредитної картки. Відкрити рахунок у зарубіжному банку українському громадянину просто неможливо. Оплатити покупку зі свого валютного рахунка можна. Але не більше 1 тис. доларів на місяць (або не більше 4 тисяч доларів на рік), і то при пред’явленні документа (контракту), який це підтверджує. Взагалі-то інструкція НБУ “Правил переказу іноземної валюти за межі України на рахунок особистих коштів фізичними особами - резидентами і нерезидентами” №245 від 10.04.1997 року не забороняє, але й не описує процедури покупки через “Інтернет”. Залишається лише пластикова картка.

Алe якщо є віртуальний магазин, віртуальна бібліотека, то чому ж не бути віртуальній картці? “Віртуальну” картку на базі міжнародної платіжної системи VISA запропонував своїм клієнтам КБ “Приватбанк”. “Інтернет-картка” замінює звичайну міжнародну пластикову картку при оплаті послуг і товарів через мережу “Інтернет”, здійсненні поштових/телефонних замовлень, оплаті регулярних платежів. Власнику картки просто необхідно в полі запиту «номер картки» внести номер своєї картки і відправити запит. Якщо на рахунку є необхідна сума, запит буде виконаний, а сума замовлень буде автоматично списана з рахунку клієнта. При використанні “Інтернет-картки” для здійснення регулярних платежів власник картки заповнює доручення на самостійне списання підприємством, яке надає послуги регулярних платежів, з його рахунку. Ковальов Вадим Леонідович, начальник департаменту пластикових карток КБ “Приватбанк”: “Інтернет-картка” має всі атрибути картки звичайної: клієнт укладає з банком відповідну угоду з відкриття й обслуговування цільового карткового рахунку, йому відкривається цільовий картковий рахунок, а його картці присвоюється номер відповідно до стандартів міжнародної платіжної системи VISA. Проте сама картка не випускається, а клієнту просто повідомляється номер його “віртуальної картки”.

Звичайно, за цією карткою неможливо зняти готівку в банкоматі, а також обслуговуватись у торгово-сервісній мережі. “Віртуальна картка” несе досить вузьке функціональне навантаження - здійснення платежів через “Інтернет”. Але саме завдяки цьому тарифи на відкриття і обслуговування “Інтернет-картки” набагато нижчі порівняно із звичайною пластиковою карткою.

Свого часу вельми популярним був вислів, що хтось там увійшов в “Інтернет” і не повернувся. Після зникнення Георгія Гонгадзе цей колися дотепний жарт набув фатального відтінку - українських журналістів викрадають з “Інтернету” (інший варіант - зникають в “Інтернеті”). Гонгадзе зник, будучи редактором Інтернет-проекту “Українська правда”. Він зник звідти, звідки в Україні ще ніхто не зникав. Його неможливо буде знайти, не відповівши спочатку на запитання, навіщо Гія ввійшов в “Інтернет”, що він там шукав і знайшов. Це не гра слів та понять. Це - пароль та логін для входу в систему.

Реальний поштовх для розвитку української журналістики в “Інтернеті” дали минулорічні президентські вибори. Амбіційним дядькам свої послуги запропонували малоамбітні молодики, чий інтернетівський сенс життя зводився до цього основним чином до пошуку в мережі нових анекдотів, “шарових” комп’ютерних програм, порнографії тощо. До 1999-го вітчизняних інформаційних Інтернет-ресурсів, орієнтованих насамперед на нашого читача (користувача) фактично не було. Ті, які існували, не надавали чогось ексклюзивного, особливого, притаманного для “Інтернету”. “Голод” доводилося вгамовувати через всюдисущу Росію. Аж раптом вибух – з’являється півтора десятка сайтів із промовистими назвами. Політики заводять власні сторінки, проводять у мережі конференції, неофіційно борються за звання “найінтернетізованішого” політика. “Переміг” у цьому неофіційному заліку, Євген Марчук. (Цікава деталь: переможець виборів Леонід Кучма свою веб-сторінку www.kuchma.com відкрив уже після виборів і присвятив власним передвиборчим одкровенням у книзі “Про найголовніше”).

Так з’явилися передумови для появи вже в цьому році десятків Інтернет-сторінок інформаційно-аналітичного спрямування. Фактично кожного тижня виникає 1-2 повноцінних ресурси, дизайн яких, до речі, також дедалі прогресує, наближаючись до світових стандартів. Точних цифр про кількість користувачів “Інтернету” в Україні немає. Вважається, що десь протягом наступного року ця цифра сягне одного відсотка від загальної кількості населення (кожен сотий). Так чи інакше, оскільки збільшується кількість користувачів, пропорційно збільшуються й ресурси, відповідно до класичного правила: зростає попит - збільшується пропозиція. Саме завдяки цьому фактору ми повинні завдячувати відносно швидкому як для нашої країни росту вітчизняних Інтернет-ресурсів, у тому числі й інформаційно-аналітичних.

Роблячи висновок з усього вище сказаного, слід зауважити, що кількість українських користувачів “Інтернету” досить не значна у світових масштабах. Це зумовлюється насамперед тривалою економічною і політичною нестабільністю, високою тарифікацією на підключення до “Інтернету” та користування ним, відсутністю стабільного якісного високопрохідного зв’язку тощо.

Проте UA-net робить все-таки деякі кроки назустріч “Інтернету”. За фінансової підтримки американців у країні, зокрема в Києві, створюються “наші” веб-сайти, інтернет-версії газет і часописів, інформ-агенств тощо. А також, за рахунок власних коштів, створюються інтернет-портали в кожному обласному центрі.

Висновки

Отже, “Інтернет” – це проста, але в той же час досить складна комп’ютерно-інформаційна система. Вона немає організаційної структури, але для того, щоб користувач зумів потрапити в неї, існує спеціальна складна багатоступінчаста схема входу через численних посередників (“провайдерів”).

Інтернет привабливий щей тим, що керування мережними ресурсами тут абсолютно децентралізовано - на своєму сервері чи сайті кожен може представляти будь-яку інформацію в будь-якому порядку за умови, що вона технічно сумісна з підтримуваними системою і браузерами, технічними протоколами.

Основна функція мережі - надання різних послуг для своїх користувачів. В основному, вона передає або надає інформацію різного виду - аудіо-, відео-, текстову тощо.

До того ж Інтернет надає не тільки величезну кількість всілякої інформації, але і можливість спілкування в реальному часі, використовуючи спеціальні програми. Плюси подібної електронної комунікації – знищення відстаней, можливість термінової відповіді, створення співтовариств по інтересах, а також, при бажанні, повна анонімність і створення легенди, тобто можливість «існувати» в іншій фізичній і моральній оболонці (хоча про користь останнього плюса зараз йде широка дискусія в суспільстві).

Можна констатувати факт, що система “Інтернет” є одночасно молодою за часовим аспектом і застарілою. Адже наукові розробки у сфері “Інтернет” та програмного забезпечення даної системи постійно тривають і з кожним днем мережа обновлюється. Усередині “Інтернету” постійно відбуваються зміни, внаслідок створення нових програм для кращого функціонування системи, для кращої пропускної здатності вузлів, ліній, серверів та швидкості передачі інформації. Саме тому систему можна назвати молодою - вона вдосконалюється і оновлюється кожного дня і кожної години.

В даний час в “Інтернеті” відбувається період підйому, багато в чому завдяки активній підтримці з боку урядів європейських країн і США. США, будучи засновником мережі, виділяє найбільше грошей у світі (понад 2 мільйони доларів) на створення нової мережної інфраструктури. Дослідження в області мережних комунікацій фінансуються також урядами Великобританії, Швеції, Фінляндії, Німеччини.

Однак, державне фінансування - лише невелика частина засобів, що надходять, тому що мережа стає усе більш “комерційнішою” (80-90% засобів надходить із приватного сектора). Це свідчить тільки про одне – про постійну еволюцію “Інтернету”.

Взагалі для функціонування “Інтернет” потребує наявності новітніх досягнень НТР. Його поширення та формування в сучасних умовах визначається деякими показниками: ступенем комп’ютеризації країни; рівнем телефонізації країни; розвиненістю, якістю і величиною тарифів систем електрозв’язку країни; наявністю в країні досить великої кількості загальнодоступних баз даних, різних довідкових служб і т.д. Також поширення “Інтернету” залежить від наявності потрібної кількості “провайдерів” у країні та помірних тарифів за користування мережею.

У регіональному зрізі система “Інтернет” розміщена досить не рівномірно. Ведучі позиції зайняли економічно розвинуті країни, зокрема США, Зх. Європа, Японія. В даний час близько 60% користувачів “Інтернету” живе в США, 21% у Європі і 6% - у Японії.

Різна інтенсивність звернень жителів регіонів до “Інтернету” пояснюється багатьма причинами. Головна з них - істотні розходження між державами по показниках, що визначає можливості і прагнення використовувати світовий, інформаційний простір. Наступні причини, відсутність потрібної кількості сильних “провайдерів”, хостів, якісного зв’язку, забезпеченості комп’ютерами і т.д. і т.п.. Усе це гальмує розвиток “Інтернету” у світі.

Кількість українських користувачів “Інтернету” досить не значна у світових масштабах. Це зумовлюється насамперед тривалою економічною і політичною нестабільністю, високою тарифікацією на підключення до “Інтернету” та користування ним, відсутністю стабільного якісного високопрохідного зв’язку тощо.

Проте UA-net робить все-таки деякі кроки назустріч “Інтернету”. За фінансової підтримки американців у країні, зокрема в Києві, створюються “наші” веб-сайти, інтернет-версії газет і часописів, інформ-агенств тощо. А також, за рахунок власних коштів, створюються інтернет-портали в кожному обласному центрі.

Нарешті українці можуть “вилізти” з Рунету і знайти багато корисної та необхідної інформації на вітчизняних сайтах. Ще й до того ж за підтримки ПРООН і Світового банку в Україні почали створювати проект “Україна: глобальний розвиток за допомогою “Інтернету”. Побачимо, що з цього вийде, а поки-що треба прислухатися до порад американців на рахунок української мережі, оскільки вони вкладають в неї значні кошти і покладають великі надії стосовно її розвитку

Слід зауважити, що на даному етапі свого розвитку система “Інтернет” має досить багато недоліків і внаслідок цього виникає величезна кількість невирішених проблем: викрадення тисяч чи мільйонів доларів хакерами; ламання програм та сайтів кракерами; виведення з ладу величезних кількостей комп’ютерів; віруси, що також завдають шкоди комп’ютерам; відсутність цензури і цей список можна було б ще довго продовжувати. Все це завдає моральної, а інколи і фізичної шкоди людям. Через “Інтернет” в США можна без будь-яких проблем придбати вогнепальну зброю, і ми добре пам’ятаємо про вбивства дітей в американських школах саме з такої зброї. Не кажучи вже про порносайти та різні збочення (досить непристойні та аморальні фотографії і відео), яких в “Інтернеті”, як говориться, на кожному кроці.

Та з недоліками, чи без них, “Інтернет” прогресує і вчені предбачають йому велике майбутнє. Адже крім недоліків мережа має досить багато позитивних сторін, які значно поліпшують життя людей у всьому світі

Але не даремно систему “Інтернет” називають “всесвітньою павутиною”, вона обплутує нас із кожним днем все більше і більше. Необачні ризикують упійматися серйозно і надовго, перетворившись на абсолютно віртуальних особистостей, що виходять із мережі тільки для задоволення природних потреб (навіть про сон мова не йде). Настало тисячоліття інформації, і головна проблема - не заплутатись остаточно і зуміти відокремити зерно від полови.

ЛІТЕРАТУРА

1. Булгаков В.Б. Золотой век бесплатного “Интернета”. // Комп&ньоН. - 1999. - №11 (111) 15березня – 19 березня. – 24 с.

2. Гордієнко Г.В. Входження України у всесвітню систему інформації. // Нова політика. - 1999 р. - №5 – С. 64-67.

3. Демінський С.О. Гроші в Мережі. // Політика і культура. - 2001. - №5 (88) / 13-19 лютого. - С. 34-36.

4. Демонополізація “Інтернету”. // Молода дипломатія. - 2000. - №4 (18). – 17 с.

5. Інформаційна тривога. // Пробудись. - 1998. - 8 січня. – С. 3-12.

6. Кушніренко А.Г., Леонов А.Г., Кузьменко М.А. та інші. Информационные и комуникационные технологии в образовании. // Информатика и образование. - 1998. - №5. – С. 85-92.

7. Мелешко К.Б. “Інтернет” ворота в Україну. // Політика і культура. - 2001 р. - №1 (84) / 16-21 січня. – С. 30-32.

8. Новые информационные технологии. - М.: Дрофа. - 1999. – С. 48-67.

9. Сек А.А. Журналістика тікає в “Інтернет” // Україна молода. - 2000. - 20 жовтня. – 4 с.

10. Сталенко С.М. UA-нет напередодні мережевого буму. // Політика і культура. - 2001. - №5 (88) / 13-19 лютого. - С. 34-36.

11. Тимченко О.Л. Ну, комп’ютере ти даєш! // Україна молода. - 1999. - 23 червня. – 5 с.

12. Чубукова О.Д. Інформаційний вибух!.. Інформаційний голод. // Віче /2 (95) 2000. - С. 133-137.

13. Що таке “Інтернет”? // Пробудись. - 1997. - 22 липня. – С. 3-13.

14. www.odci.gov/cia

15. www.yahoo.ru

16. www.uaportal.com

17. www.referats.ru

18. www.compromat.ru

Наши рекомендации