Глобальна мережа Інтернет

План

1. Комп’ютерні мережі: поняття мережі, класифікація, основні характеристики та принципи використання.
2. Апаратне та програмне забезпечення комп’ютерних мереж.
3. Глобальна мережа Інтернет.
4. Адресація ресурсів.
5. Основні послуги (служби) глобальної мережі Інтернет.
6. Система World Wide Web. Поняття про гіпертекстовий документ.
7. Принципи пошуку інформації в Інтернет.
8. Броузер Internet Explorer.

Комп’ютерна мережа – це сукупність комп’ютерів, зв’язаних між собою системою пересилання інформації. Таку систему складають:

· комунікаційне (мережне) апаратне обладнання – це пристрої, призначені для забезпечення роботи мережі, для перетворення сигналів комп’ютера в сигнали, пристосовані для передавання лініями зв’язку;

· комунікаційне (мережне) програмне забезпечення – це набір програм, що забезпечують роботу мережного устаткування та обмін інформацією між комп’ютерами в мережі;

· лінії (канали) зав’язку – це обладнання, за допомогою якого комп’ютери з’єднані в мережу. Канали зв’язку характеризуються пропускною здатністю – кількістю інформації, яку можна передати за одиницю часу (біт/с).

У кожній комп’ютерній мережі для перенесення даних від одного учасника мережі до іншого використовується середовище обміну (канали зв’язку), в якому дані передаються у вигляді електричного, електромагнітного або світлового сигналу.

1. Коаксіальний кабель – це мідна жила діелектричній оболонці з екрануючим покриттям. Розрізняють одно- та багатоканальні кабелі. Особливості: висока стійкість до перешкод, легкість монтажу висока швидкість передачі даних, простота підключення нових вузлів.
2. Вита пара – містить два або більше (парну кількість) взаємо ізольованих, звитих між собою провідників. Особливості: легкість монтажу, погана захищеність від електромагнітних впливів і механічних пошкоджень, використання у невеликих локальних мережах.
3. Волоконно-оптичний кабель складається з оптичного волокна всередині захисної оболонки, вкритої іншою оболонкою. Його використовують для високошвидкісного передавання даних (до кількох гігабайт на секунду) з мінімальними витратами. Особливості: складний монтаж, висока швидкість.
4. Радіоканал– особливостями є відсутність кабелів, погана захищеність, екранування сигналу стінами будівель, труднощі з виділенням вільного діапазону частот.
5. Інфрачервоні променівикористовують для побудови бездротових мереж на невеликих відстанях. Особливості: мобільність у межах офісу, зазнають впливу погодніх умов.
6. Супутниковий канал– використовується для об’єднання учасників мережі на великих відстанях. Особливості: дорогий спосіб передавання, але максимально можлива площа покриття.

Як середовище передачі даних може використовуватися існуюча телефонна мережа. З’єднання комп’ютера з телефонною лінією здійснюється через спеціальний пристрій – модем. Модем перетворює дискретний сигнал компютера в аналоговий сигнал телефонної лінії (модуляція) при передачі та аналоговий сигнал телефонної лінії в дискретний сигнал (демодуляція) для компютера на прийомі. Недолік такої мережі - є низька швидкість обміну.Адресою комп’ютера в такій мережі є номер телефону, до якого підключений комп’ютер.

Комп’ютери підключаються до ліній звязку локальних мереж через мережні адаптери (мережеві карти), які вставляються найчастіше в гнізда розширення материнської плати комп’ютера, також набувають поширення мережеві адаптери, інтегровані з материнською платою та адаптери, що приєднуються до USB порта комп’ютера, що дає змогу приєднати робочу станцію або сервер до мережі без розкриття корпусу.

Всі мережеві плати характеризуються: адресою адаптера; підтримуваним мережевим середовищем передачі; розрядністю; швидкістю роботи; шиною даних, яка забезпечує обмін інформацєю між материнською платою та мережевою картою; типом мікросхеми контролера.

• колективну обробку даних;
• обмін даними між користувачами мережі;
• спільне використання програмного забезпечення;
• спільне використання периферійних пристроїв (принтерів, модемів та інших пристроїв);
• підключення до комп’ютерної мережі.

Комп’ютерні мережі умовно поділяються: за територіальним принципом, типом, призначенням, типом комп’ютерів у мережі, розташуванням комп’ютерів .

Робоча станція – це окремий комп’ютер мережі.

Робоча група – так називають користувачів локальної мережі.

Незалежно від типу комп’ютерної мережі, обмін даними між учасниками мережі відбувається невеликими пакетами фіксованого розміру – фреймами. Кожен фрейм (пакет) містить ідентифікатор повідомлення, ідентифікатор відправника, ідентифікатор одержувача.

Топологія мереж – це геометрична схема з’єднання вузлів мережі. Назви різних топологій обумовлені зовнішнім видом схеми підключення кабелів між серверами й робочими станціями.

Робочі станції можуть знаходитись на значній відстані від серверу. Якщо комп'ютер-клієнт з'єднаний із сервером за допомогою телефонної чи іншої лінії зв'язку, то таке з'єднан­ня називають віддаленим доступом до мережі. Апаратну підтримку з'єднання здійснює пристрій, що називається мо­демом. Комп'ютер з віддаленим зв'язком до серверу інакше називають абонентським пунктом.

Функціонування мереж підтримують спеціальні комп'юте­ри, які використовують тільки для адміністративних потреб. Во­ни перевіряють стан комп'ютерів, розширюють або звужують мережу, ведуть облік, надають користувачам інформацію щодо ресурсів мережі.

Для об'єднання локальних мереж використовують комп'ю­тери і програми, які називаються шлюзами для мереж з різни­ми протоколами і мостами для мереж з однаковими протоко­лами.Для захисту корпоративної інформації чи для відсікання потоків непотрібних даних використовують пристрій, що ви­конує захисні функції і називається брандмауером. Користувач (абонент) спілкується з іншими абонентами мережі через свій власний комп'ютер за допомогою спеціаль­ного програмного забезпечення — „Телекомунікації".

Глобальна мережа Інтернет.

Як пересилається інформація між комп'ютерами в мере­жі Інтернет? Комп'ютери оснащують спеціальним обладнан­ням і програмами, об'єднують між собою за допомогою ліній зв'язку, якими пересилається інформація. Під час переси­лання інформація автоматично розбивається на частини, які називаються пакетами. Усі пакети нумеруються. У заголо­вок пакета автоматично записується його номер, інформація про відправника й одержувача. Пакети пересилаються від одного комп'ютера до іншого, доки не дійдуть до адресата. Проміжні комп'ютери, через які проходять пакети, називають маршрутизаторами. Маршрутизатор визначає, які на даний момент з'єднання існують і які найліпше підходять (менше завантажені) для транспортування пакета. Тому пакети не завжди пересилаються єдиним шляхом. Вони можуть пересилатися різними маршрутами. Коли всі пакети дійдуть до місця призначення, спеціальна програма аналізує їхні заголовки, об'єднує пакети й інформація набуває первинного вигляду.