Тема: Виключні права на засоби індивідуалізації товарів, робіт та послуг і їх виробників

Семінарське заняття 13

1. Право юридичної особи на комерційне найменування:

ü Поняття і зміст комерційного найменування;

ü Реєстрація комерційного найменування і його цивільно-правове значення;

ü Виключне право юридичної особи на комерційненайменування та його цивільно-правова охорона.

2. Право на товарний знак (знак обслуговування) (торговельну марку:

ü Поняття і види товарних знаків і знаків обслуговування;

ü Оформлення прав на товарний знак (знак обслуговування);

ü Виключне право на товарний знак (знак обслуговування) та його цивільно-правова охорона.

3. Право на зазначення місця походження товару (географічне зазначення).

ü Поняття зазначення місця походження товару;

ü Оформлення прав на зазначення місця походження товарів;

ü Виключне право на зазначення місця походження товарів та його цивільно-правова охорона.

1.Право юридичної особи на комерційне найменування:

Термін «комерційне найменування» є новим для законодавства України про інтелектуальну власність. За чинним раніше законодавством цей інститут називався «фірмове найменування» або «фірма». Поняття «фірмове найменування» закріплене в міжнародно-правових актах, учасницею яких є Україна (ст. 1, 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності, ст. 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (1967 p.), а також в окремих актах законодавства України (ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7.06.1996 р.; ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (в редакції Закону від 12.01.2006 p.). З огляду на це, в ст. 420 Цивільного кодексу України, де міститься перелік об'єктів права інтелектуальної власності, згадуються «комерційні (фірмові) найменування». Тобто поняття «комерційне найменування» і «фірмове найменування» розглядаються як синонімічні.

Сьогодні в Україні не прийнято спеціального закону, який регулював би відносини щодо використання комерційного (фірмового) найменування.

Законодавство України не містить визначення комерційного (фірмового) найменування. У літературі суть фірмового найменування, як правило, зводиться до того, що це певне позначення (найменування), під-яким підприємець виступає в цивільному обороті і яке індивідуалізує цю особу поряд з іншими учасниками цивільного обороту.

Комерційне (фірмове) найменування має наметі індивідуалізувати певну особу в процесі здійснення нею діяльності з виробництва або реалізації товарів, надання послуг. Як і торговельна марка (знак для товарів та послуг), комерційне найменування виконує функцію індивідуалізації. Однак, якщо перша індивідуалізує товари та послуги суб'єкта серед товарів та послуг і

нших осіб, то комерційне найменування індивідуалізує самого суб'єкта, його діяльність в цілому. Отже юридична особа може мати декілька торговельних марок, зареєстрованих для різних видів товарів та послуг, але тільки одне комерційне найменування.

Комерційне найменування має відповідати ряду вимог. У зв'язку з цим у літературі вказуються три принципи:

істинність фірми;

виключність фірми;

постійність фірми.

Принцип істинності полягає в тому, що комерційне найменування не має вводити споживачів в оману щодо справжньої діяльності особи (ст. 489 ЦК України). Цей принцип потрібно тлумачити з урахуванням принципу свободи підприємницької діяльності (ст. 3 ЦК України) і положень про правоздатність юридичної особи (ст. 91 ЦК України).

Принцип виключності означає, що комерційне найменування має давати можливість відрізняти цю особу з-поміж інших (ст. 489 ЦК України). Основне призначення комерційного найменування — індивідуалізація певної особи. Як правило, це забезпечується завдяки оригінальності комерційного найменування, яке має відрізнятися від вже існуючих комерційних найменувань інших осіб.

Принцип постійності передбачає стабільність комерційного найменування, що забезпечується, як правило, протягом всього часу існування юридичної особи.

Поняття «комерційне найменування» своїм змістом передбачає, що воно стосується лише суб'єктів підприємницької діяльності. Сказане відображено, зокрема, у ст. 90 ЦК України, яка закріплює право на комерційне найменування не за всіма юридичними особами, а лише за підприємницькими товариствами. До них ЦК України зараховує господарські товариства й виробничі кооперативи. Крім цього, до суб'єктів права на комерційне найменування належать також передбачені ГК України приватні підприємства, що здійснюють підприємницьку діяльність, державні комерційні підприємства, комунальні комерційні підприємства.

Отже, не є суб'єктами права на комерційне найменування юридичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Складнішим є питання про можливість фізичних осіб - підприємців бути суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування. Слід звернути увагу на те, що ст. 159 ГК України прямо передбачає, що суб'єкт господарювання — юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування. При цьому громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я.

Не визнається суб'єктом права на комерційне найменування філія чи представництво юридичної особи (ст. 95 ЦК України), просте товариство як таке (ст. 1132 ЦК України), оскільки вони не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 489 ЦК України право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування і охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Законодавство України пов'язує виникнення права на охорону комерційного найменування з фактом його першого використання. Такий підхід повністю відповідає ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності, яка передбачає, що фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов'язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака.

Водночас ч. З ст. 489 ЦК України передбачає, що відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Сьогодні в Україні поки що відсутній такий реєстр як і закон, який передбачав би порядок його ведення.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування відповідно до ст. 490 ЦК України є:

право на використання комерційного найменування;

право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Використання комерційного найменування іншими юридичними особами

без дозволу володільця не повинно допускатися. Тому володілець комерційного найменування має право вимагати від інших осіб припинення неправомірного використання комерційного найменування.

З огляду на те, що основною функцією комерційного найменування є індивідуалізація конкретного суб'єкта, передання майнових прав на комерційне найменування іншій особі можливе лише в одному випадку — якщо такі права передаються разом з цілісним майновим комплексом особи чи його відповідною частиною.

ЦК України не обмежує чинність майнових прав на комерційне найменування конкретним строком, вираженим у роках. Оскільки майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування безпосередньо пов'язані з функціонуванням юридичної особи, то з ліквідацією юридичної особи чинність зазначених майнових прав припиняється.

2.Право на товарний знак (знак обслуговування) (торговельну марку:

Знак для товарів і послуг – це позначення, знак за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від товарів та послуг інших осіб. Такими знаком можуть бути слова, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. У Цивільному кодексі України відносно знаку для товарів і послуг вживається термін «торговельна марка».
Термін «торговельна марка» є прямим запозиченням із англійської мови (від англ. терміна ‘trademark’). По суті, термін «знак длятоварів і послуг» та «торговельна марка» означають одне і те саме поняття і тому можуть вживатися як синоніми. Слід зауважити, що знак для товарів і послуг є засобом індивідуалізації товарів та учасників господарського обігу й, із законодавчої точки зору, є об’єктом права інтелектуальної власності, зокрема його відносять до інституту засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг.
Крім цього, поняття торговельної марки сьогодні є доволі широким, воно виходить за межі лише правової сфери. Це поняття є економічним за своєю природою і лише поступово набуває правового регламентування, необхідного для захисту товаровиробників та осіб, які надають послуги, від недобросовісного використання їх товарів, послуг, що маркуються відповідним торговим знаком. Термін торговельна марка також використовується в соціології, у психології та філософії як один з елементів сучасного світу та суспільних відносин. Таким чином, поняття торговельної марки можна розглядати як у правовому чи соціально-економічному, так і психологічно-філософському значенні.
У науковій літературі головною проблемою пов’язаною з термінами «товарний знак» і «торговельна марка», вважають неоднозначність правового співіснування двох груп законодавчо закріплених понять, таких як «знак» і «марка», «товарний» чи «торгівельна».
До прийняття нового ЦК в Україні існувало єдине збірне «знаки для товарів і послуг» поняття для товарних знаків та знаків обслуговування. Це поняття повністю відповідало міжнародним нормам і Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р.
Положення ст. 420 нового ЦК України 2003 р. визначають, що до об’єктів інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів та послуг). Визначення торговельної марки за новим ЦК України міститься у ст. 492, де вказується, що торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які є придатними для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Таким позначенням можуть бути слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Господарський кодекс України у ст. 155 також використовує поняття «торговельна марка», розуміючи під цим знаки для товарів і послуг.
Більшість Юридичних енциклопедій містять поняття торговельної марки, яка визначається як один із способів ідентифікації товарів або послуг.
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» (1993 р.) не містить визначення торговельної марки як такої, а у ст. 1 це поняття тлумачиться як позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.
Отже, сьогодні склалася ситуація, коли в одній правовій дійсності існує два поняття, а саме: «знаки для товарів і послуг» (або товарний знак) та «торговельна марка». Проте відповідно до нових ЦК та ГК України дані поняття є синонімічними, а отже, їх використання не повинно створювати ніяких проблем на практиці.
Однак, слід відзначити, що поняття «знак для товарів і послуг» у правовому значенні є більш вдалим, оскільки воно базується на міжнародних нормах (як зазначалося вище цей термін вперше було використано у Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р.), які є пріоритетними перед нормами національного законодавства України. Поняття ж «торговельної марки» більшою мірою розкриває економічний зміст та значення товарних знаків та знаків обслуговування.
Систему законодавства України про захист знаків для товарів та послуг марки становлять глава 44 «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» (статті 492 – 500) ЦК; Закон України від 15 грудня 1993 р. за № 3690-ХП «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» зі змінами та доповненнями; інші інструкції та положення прийняті відповідними державними органами, та органами місцевого самоврядування.
Положення ЦК стосуються поняття торговельної марки (ст. 492), суб’єктів права на торговельну марку (ст. 493), засвідчення права на торговельну марку (ст. 494), майнових прав на торговельну марку (ст. 495), строку чинності майнових прав на торговельну марку (ст. 496), дострокового припинення чинності майнових прав на торговельну марку (ст. 497), відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав на торговельну марку (ст. 498), визнання прав на торговельну марку недійсними (ст. 499), права попереднього користувача на торговельну марку (ст. 500).
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» регулює відносини, що виникають у зв’язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні.
В цілому система законодавства України у сфері інтелектуальної власності є досить наповнена та враховує світовий досвід. Однак більшість Законів України потребують перегляду і доопрацювання з урахуванням інтеграційних тенденцій України до Європейського Союзу, стандарти якого у галузі інтелектуальної власності одні з найвищих у світі.