Собливості використання займенників у діловому мовленні.

Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Займенники в мові вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов’язково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов’язати речення в тексті.
За значенням займенники поділяються на дев’ять розрядів:

1. особові – указують на особи: я, ми (1-а особа), ти, ви (2-а особа), він, вона, воно, вони (3-я особа);

2. зворотний себе – указує на ту особу, яка виконує дію;

3. присвійні – указують на належність предмета 1-й особі: мій, наш; 2-й особі: твій, ваш; 3-й особі множини: їхній; особі, яка виконує дію – свій; на належність предмета 3-й особі однини указують особові займенники в Р. відмінку – його, її;

4. вказівні – указують на предмет: цей, той (оцей, отой); на ознаку: такий (отакий); на кількість: стільки;

5. означальні – весь (ввесь, увесь), всякий (усякий), кожний, інший, сам, самий;

6. питальні – являють собою запитання до іменника: хто? що?; до прикметника: який? чий?; до числівника: скільки? котрий?;

7. відносні – ті, що й питальні, але вживаються для приєднання підрядних речень до головних: ^ Благословен же той, хто від грози не никне, і пісня, що летить до радісних небес (В.Сосюра);

8. Неозначені – утворюються від питальних за допомогою часток аби-, де-, ось- (пишуться разом)та хтозна-, казна-, бозна-, будь-, -небудь, невідь- (пишуться через дефіс): абиякий, дехто, щось, хтозна-скільки, казна-яка, бозна-що, будь-що, котрий-небудь, невідь-скільки та ін.;

9. Заперечні – утворюються від питальних за допомогою частки ні- (пишуться разом): ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий.

У неозначених і заперечних займенниках, якщо в них між часткою й займенником є прийменник, усі частини пишуться окремо: у декого – де в кого, абиким – аби з ким, до будь-кого – будь до кого, про ніщо – ні про що, нікого – ні від кого, дечим – де з чим. Особливості використання займенників у ділових паперах

1. Слід уникати використання займенників (якщо можна) або в їх значенні вживати інші частини мови (особливо в автобіографії, заяві, службових записках).

2. Слід уникати вживання займенників:

• із суфіксами зменшеності: такесенький, самісінький, нікогісінько;
• складних неозначених форм: абиякий, абихто, казна-хто, сякий-такий, хтозна-який, хто-небудь і под.;
• усічений форм прикметникових займенників: на моїм, у тім, на цім, тої, тою, у всім, на чим і под.

3. Треба використовувати тільки нормативні форми займенників, уникати розмовних, діалектних варіантів:

4.Дійова особа в реченні, виражена займенником, повинна стояти в Н., а не в Ор. Відмінку.

5.Не слід використовувати займенники 3-ї особи в присутності тих, про кого йдеться.

Без займенника, як правило, укладаються ділові листи, які починаються дієсловом у 1-й особі множини (від імені організації, установи, закладу – Нагадуємо..., Надсилаємо..., Повідомляємо...). Паралельно вживається форма 3-ї особи однини (Адміністрація повідомляє..., Ректорат просить..., Об’єднання інформує...).
Без займенника я укладаються розпорядження і накази, які розпочинаються дієсловом у 1-й особі однини (Доруяаю..., Пропоную..., Наказую...).
Науковий стиль вимагає заміни авторського я на ми, залучаючи читача (слухача) до участі в міркуваннях.
Пам’ятайте: використання чи невикористання займенників змінює тональність ділових текстів, може підсилювати або пом’якшувати категоричність наказу, вимоги, прохання, поради тощо.
Увага! Запам’ятайте правильну форму займенників у таких словосполученнях:
Неправильно правильно
Вибачити його. Вибачити йому.
Правильний наголос у займенниках – це не тільки культура мовлення, а й засіб уникнення двозначності.
У Р. й Д. відмінках однини займенників то, те, цей наголос падає на кінцевий склад: того, тому, цього, цьому. А в М. та Р. відмінках із прийменниками наголос переходить на перший склад: на тому, у цьому, біля того, для цього, із цього, не без того, не від того.

7. Для уникання зайвого паралелізму, краще в діловому мовленні додержуватися Р. чи З. відмінків їх ніж присвійного займенника їхній.

6. Особливості використання дієслів та дієслівних форм у діловому мовленні.
Дієслово – самостійна частина мови, що означає дію або стан чи процес і відповідає на питання що робити? що зробити?
У систему дієслова входять такі форми:

1. неозначена форма (інфінітив): прочитати, написати;

2. форми в дійсному, умовному та наказовому способах: прочитаю, малюйте, смійся, прочитав би;

3. дієприкметник: прочитаний, битий;

4. безособові форми на –но, -то: прочитано, бито;

5. дієприслівник: прочитавши, сміючись.

Усі дієслівні форми мають доконаний або недоконаний вид, є перехідними чи неперехідними. У них розрізняють дві основи: основу інфінітива й основу теперішнього часу. Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінна або незмінна й виступає тим чи іншим членом речення.
Дієслова в теперішньому часі доконаного виду змінюються за особами й числами. За характером особових закінчень дієслова поділяються на першу, другу та архаїчну дієвідміни.

1. До І дієвідміни належать дієслова, що в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають –е (-є), а в 3-й особі множини – закінчення –уть (-ють):

Особи	Однина	Множина
1-а 2-а 3-а	Пиш-у Пиш-еш Пиш-е	Малю-ю Малю-єш Малю-є	Пиш-емо Пиш-ете Пиш-уть	Малю-ємо Малю-єте Малю-ють

2. До ІІ дієвідміни належать дієслова, що в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають –и (-ї), а в 3-й особі множини – закінчення –ать (-ять):

Особа	Однина	Множина
1-а 2-а 3-а	Ходж-у Ход-иш Ход-ить	Мовч-у Мовч-иш Мовч-ить	Сто-ю Сто-їш Сто-їть	Ход-имо Ход-ите Ход-ять	Мовч-имо Мовч-ите Мовч-ать	Стоїм-о Сто-їте Сто-ять

Типова ознака ділового стилю – використання віддієслівних іменників. Вони створюють загальне уявлення про дію. Наприклад – провести огляд машин до 15 вересня 2004 року; подати звіт до 20 серпня 2003 року.
Віддієслівні іменники забезпечують однозначність, узагальненість змісту і надають документам певної офіційності. Вони здатні називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї: давати вказівки – вказувати, провести операцію – оперувати; зробити огляд – оглянути і т.ін. дієслово називає дію вужчу, конкретнішу; іменник – широку, узагальнену.
Особливості використання дієслівних форм у ділових паперах

1. Треба використовувати тільки книжні дієслова та їхні форми: активізувати, дезінформувати, символізувати.

2. Уникати умовного способу: підприємства виконають – а не – підприємства змогли б виконати.

3. Уживаючи ті чи інші форми наказового способу, слід ураховувати конкретну ситуацію, умови спілкування та норми мовного етикету.

4. В актах, наказах, розпорядженнях, службових листах, інструкціях, дорученнях та под. уживають неозначену форму дієслова (інфінітив). Слід пам’ятати, що нормативною є форма на –ти, а не –ть: виступати, говорити, запроваджувати.

5. У документах більшість дієслів має форму 3-ї особи однини, але неприпустиме використання коротких форм: допомагає, оббігає.

6. Надавати перевагу активним конструкціям над пасивними або ж використовувати безособову конструкцію з дієслівними формами на –но, -то: головну увагу він приділив, завдання було виконано.

7. Не вживати розмовних (калькованих) та дієслівних форм теперішнього часу: носе – носить, просе – просить.

8. Уживати теперішній час на позначення майбутнього, якщо акцентується обов’язковість чогось: Мітинґ розпочинається завтра об 11.00.

9. Уникати вживання форм давноминулого часу: я виконав був – я виконав; проект були узгодили – проект узгодили.

10. Не порушувати норми вживання форм залежного слова: свідчити факти – свідчити про факти, відзначати про успіхи – відзначати успіхи.

11. Надавати перевагу складеним формам дієслів недоконаного виду в майбутньому часі: завтра будемо відпочивати; будемо перераховувати.

12. Широко використовувати дієприкметники та дієприслівники, але уникати ненормативних форм або заміняти їх іменниками, іменниками із прийменниками (описова конструкція), дієсловами: обізнаний працівник, колишні учасники, граючий – який грає.

13. Окремі форми активних дієприкметників теперішнього часу з суфіксами –уч (-юч), -ач (-яч) почали використовувати, але у функції означення, а не головного компонента дієприкметникового звороту: зростаючий щороку добробут, керуючий новим відділом академік.

14. Форми 2-ї особи однини, 1-ї та 2-ї особи множини дозволяють уникати форми давайте в наказовому способі. Обійтися без неї можна й за допомогою додаткових слів: проголосуймо, побажаймо.

15. Існує дві рівнозначні форми написання дієслів із числівниками: ^ Шість бригад не виконало (не виконали) план. Але за непрямого порядку слів лише – Не виконало план шість бригад.

16. Із кількісними словами ряд, низка, більшість, меншість, багато, мало, кількість дієслова вживаються в однині: ряд підприємств надіслав, більшість працівників з’явилося. Це стосується також дієслів, що вживаються із числівниками сто, тисяча, мільйон: сто гривень було витрачено, тисяча тонн була завезена

17. За наявності слів разом, спільно дієслово (присудок) ставиться в однині: ^ Адміністрація заводу спільно із профкомом розглянула… але ставиться у множині, коли однорідні підмети вжиті через кому або через сполучники і, й, та (у значенні і): Адміністрація заводу та профком розглянули…

18. дієслово вибачаюсь (-ся) має у своєму складі колишній займенник ся, що був формою від себе – я, порівняймо: збираюся (я збираю себе), умиваюся ( я вмиваю себе).

2. Найпоширенішою частиною мови в ділових паперах є дієслово теперішнього часу І і ІІ особи множини: запевняємо, вимагаємо… Недоконаний вид виражається складеними формами: будуть розпочинатися… Доконаний вид частіше вживається з префіксами: негайно розглянути.
Наказовий спосіб у ділових паперах передається здебільшого за допомогою інфінітивної форми для категоричніших висловлювань: палити заборонено. Менш категоричні вислови виражаються за допомогою безособових форм дієслова: не рекомендується виходити… забороняється голосно розмовляти…