РОЗДІЛЬНІ РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ – . ? ! , ; – : ...
Принципи української пунктуації
Українська пунктуація, будучи складною і розвинутою системою, ґрунтується на трьох принципах:
1. Синтаксичний (структурний). Згідно з ним розділові знаки ставляться на межі частин складного речення, в реченнях з однорідними членами, відокремленими другорядними членами, вставленими і вставними конструкціями, звертаннями тощо. Вони зумовлені структурою речення і тому є обов’язковими.
2. Смисловий принцип. На цьому принципі, як і на синтаксичному, ґрунтуються розділові знаки у складному і в простому реченні, ускладненому відокремленими другорядними членами, передусім означеннями і прикладками, які порівняно з невідокремленими мають більше змістове навантаження: Вірний син трудової поневоленої України, Шевченко став виразником дум і сподівань народних.
Відокремлена прикладка має додаткове обставинне значення. Смислову функцію виконують і крапки: ...підняв смичок... і скрипка ожила!
Особливо важлива роль цього принципу у складних безсполучникових реченнях: Вогонь перекидається на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату (наявні темпоральні відношення – послідовність подій) – Вогонь перекидається на хату – солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату (причиново-наслідкові відношення).
3. Інтонаційний принцип. Тісно пов’язаний із смисловим, тому розділові знаки можуть бути різними: Я бачу, погляд твій палає від погорди (вставне речення) – Я бачу: погляд твій палає від погорди (складне безсполучникове).
За інтонаційним принципом ставляться розділові знаки в кінці речення – ? ! ., часто і в середині – Тату, візьми мене з собою – Тату!Візьми мене з собою (підвищена емоційність, особлива видільна інтонація зумовлюють знак оклику).
Інтонаційний принцип реалізується у зв’язку зі структурним та смисловим. Здебільшого усі три принципи взаємодіють одночасно. Поєднання принципів розстановки розділових знаків свідчить про розвиток сучасної української пунктуації, її гнучкість, що дає змогу передавати найтонші відтінки змісту та структурне різноманіття.
Система розділових знаків та їхні основні функції
В українській мові розділові знаки становлять усталену систему. У ній розрізняють одиничні (. : ... , ; – ? !)і парнірозділові знаки (дві коми, два тире, дужки, лапки).
Розділові знаки або відділяють частину тексту одну від одної, або виділяють певні відрізки в середині частини. Залежно від цього розділові знаки поділяють на роздільні та видільні.
РОЗДІЛЬНІ РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ – . ? ! , ; – : ...
Крапка ділить текст на речення, вказує на кінець речення.
Знак питання означає питальний характер речення, відмежовує речення.
Знак оклику вказує на емоційний характер речення, відмежовує речення.
Крапка з комою розділяє частини складних багатокомпонентних чи простих ускладнених речень.
Кома розділяє однорідні члени речення, частини ССР, СПР і СБР.
Тире ставиться на місці пропущеного члена речення, при зміні подій, наслідку тощо.
Двокрапка пояснює, розвиває те, про що повідомлялося у попередній частині речення.
Крапки вказують на перерваність, незакінченість речення, можуть ставитися на початку, в середині та в кінці речення.
ВИДІЛЬНІ РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ – це парні розділові знаки: два тире, дві коми, дужки, лапки.
Два тире виділяють відокремлені прикладки, вставлені конструкції.
Дві коми виділяють відокремлені члени речення, вставні конструкції, звертання, підрядні речення у середині головних тощо.
Дужки – це знак виключення елементів речення, які граматично з ним не пов’язані. Ними виділяють вставлені конструкції, ремарки у драматичних творах.
Лапки вказують на незвичність, чужорідність виділених ними елементів. У лапки беруться цитати, слова, вжиті в незвичному значення, умовні назви, пряма мова.
Отже, розділові знаки становлять усталену систему і виконують різноманітні функції.