Різниця писемного мовлення і усного

Писемне мовлення — мовлення, зафіксоване на папері за допомогою спеціальних графічних знаків.
Специфіка писемного мовлення полягає в тому, що воно є вторинним стосовно усного. Писемне виникло пізніше від усного і спирається на нього, як на своє джерело.

Головними особливостями писемного мовлення є:
1. Писемне мовлення спирається на своє джерело - на усне мовлення. Це пов'язане з тим, що писемне мовлення вторинне, воно виникло пізніше.
2. Писемне мовлення дає нам можливість фіксувати кимось висловлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось мовлення у просторі і часі ( тобто значно пізніше від того, як воно було висловлене).
3. Писемність фіксується знаками, символами, графіками, літерами, цифрами. Та сприймається зором.
4. Користуючись писемною формою мовлення людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст. Тому й писемне мовлення відзначається більшою регламентацією мовних засобів, ніж усне. Отож, невдалий вибір слова, слово неточне, невідповідне в даному контексті, слово випадкове – не повинні мати місця в писемному тексті, де є можливість повернутися до написаного й виправити невдалі місця.
5. У писемній формі особливо чітко проявляється поділ текстів за сферами спілкування.
6. У зв”язку з тим, що в писемній формі мовлення відсутні такі важливі елементи усного мовлення, як інтонація, жест, міміка, безпосередня ситуація мовлення та ін., важливу роль у писемних текстах починають відігравати засоби суб'єктивно-емоційних оцінок. Вони досить яскраво проявляються у художньому стилі.
7. Значну роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення, як потенціально необмежена кількість відтворення й дублювання того чи іншого тексту.
8. У писемному мовленні діють загальнообов”язкові норми графіки, орфографії, пунктуації. Набагато більше уваги та праці витрачається на спеціальну обробку тексту. Автор повинен пам'ятати, що твір, який він створює, виступає одностороннім контактом по відношенні до невизначеної аудиторії. Тому слід дбайливо, ретельно добирати мовні засоби.
9. У писемному тексті наявна ще така його особливість, здатність бути відтвореним у живій звуковій мові. Звукове відтворення тексту не завжди буває точною копією писемного тексту.

Усне мовлення - форма мовної діяльності, що включає розуміння звучала мови і здійснення мовних висловлювань у звуковій формі (говоріння).

Усне мовлення може здійснюється при безпосередньому контакті співрозмовників або може бути опосередкована технічним засобом ( телефоном і т. п.), якщо спілкування відбувається на значній відстані.

Для усного мовлення, на відміну від письмовій, характерні:

· надмірність (наявність повторів, уточнень, пояснень);

· використання невербальних засобів спілкування ( жестів, міміки),

· економія мовних висловлювань, Еліпс (мовець може не називати, пропускати те, про що легко здогадатися).

Усне мовлення завжди обумовлена ​​мовною ситуацією.

Розрізняють:

· непідготовлену усне мовлення ( бесіда, інтерв'ю, виступ в дискусії) і підготовлену усне мовлення ( лекція, доповідь, виступ, звіт);

· діалогічну мова (безпосередній обмін висловлюваннями між двома або кількома особами) і монологічну мова (вид промові, зверненій до одного або групи слухачів, іноді - до самого себе).

Відмінність між усною і писемною формами зовнішнього мовлення переважно функціональна: усне мовлення відбувається у вигляді сприйманої органами слуху усної артикуляції мовних звуків і розраховане на передачу інформації іншим людям з метою впливу на їхню поведінку й діяльність, писемне ж мовлення відбувається у вигляді умовного відображення цих звуків на письмі і має таке ж призначення. Обидві форми мають свої переваги, що не дають можливості вважати жодну з них багатшою чи виразнішою. У писемному вияві мовлення більш організоване, відзначається ретельністю добору лексики, граматично оформляється складніше, чіткіше, різноманітніше, дотримання норм тут строгіше. В усному мовленні може безпосередньо застосовуватись інтонація, паузи і жести; так само може здійснюватись правка тексту (застосовується варіативність мовних елементів). Отже, усне мовлення твориться ( і відтворюється) у кількох виявах: словесному, інтонаційному і візуальному ( міміка, жести). Писемному мовленню два останні вияви не властиві. Усне мовлення вважається ситуативним, писемне-контекстуальним.