Особливості будови дна Індійського океану
Площа океану 76,17 млн км2.Материкові окраїни майже скрізь виражені досить чітко. Береги материків облямовує вузька смуга шельфу. Лише в Перській затоці, поблизу берегів Пакистану, Західної Індії, а також у Бенгальській затоці, в Андаманському, Тіморському та Арафурському морях шельф розширюється до 300—350 км, а в затоці Карпентарія —до 700 км. Монотонність рельєфу цих ділянок порушується кораловими спорудами та затопленими річковими долинами.
На глибині 100—200 м утворюється крутий материковий схил, розчленований вузькими глибокими каньйонами, що починаються здебільшого в гирлах річок. Особливо багато їх на африканському схилі вздовж Кенії та Сомалі. Нерідко каньйони розгалужуються на кілька рукавів, через які виноситься річковий намул. Осідаючи біля підніжжя схилу, намул утворює величезні підводні дельти, що зливаються в нахилену акумулятивну рівнину. Особливо великі конуси сформувалися в пригирлових частинах Гангу та Інду.
Австралійський схил на відміну від африканського більший і ускладнений кількома плато — Ексмут, Натураліста, Кюв'є та ін.
Перехідна зона виражена лише на північному сході. Тут знаходиться улоговина Андаманського моря, внутрішня острівна дуга Зондського архіпелагу, паралельний до дуги крутий підводний хребет, що включає Андаманські й Нікобарські острови, та глибоководний Зондський жолоб, що простягається на 4000 км уздовж островів Ява й Суматра від Малих Зондських островів до узбережжя М'янми (Бірми). В цьому жолобі встановлено максимальну глибину Індійського океану — 7729 м на дні Зондського жолоба. Для перехідної зони характерні виверження і вулканізм. У Зондській затоці знаходяться острів і вулкан Кракатау, який став всесвітньо відомим внаслідок його катастрофічного вибуху в серпні 1883 р.
Серединний хребет — одна з визначних форм рельєфу дна. Загальна довжина серединно-океанічних хребтів близько 20 000 км, ширина—від 150 до 1000 км, висота—від 2,5 до 4,0 км.
Важливою особливістю рифтових зон Серединно-Індійського хребта є продовження їх на материках. У західній частині Аденської затоки зона розломів розгалужується на дві частини. Одне відгалуження прямує на північ у вигляді Червономорського рифту, друге повертає на захід, утворюючи систему східноафриканських розломів.
Серединний хребетподіляє ложе Індійського океану на трисегменти: Африканський,Азійсько-Австралійський та Антарктичний. В кожному з цих сегментів виявлено ряд інших хребтів. Так, посередині Азійсько-Австралійського сегмента над ложем океану здіймається високий Східно-індійський хребет, що прямолінійно простягнувся в меридіональному напрямі більш як на 5000 км. Це система вузьких горстів з плоскими вершинами. До нього на півдні прилягає широтний Західноавстралійський хребет. Це також горст, але асиметричний, із пологим північним і крутим південним схилами. У північній частині сегмента знаходиться Мальдівський хребет, що складається із серії платоподібних неглибоких банок із кораловими рифами.
В Антарктичному сегменті вирізняється хребет Кергелен із підводними вулканами. Один із масивів цього хребта утворює базальтовий острів Кергелен.
В Африканському сегменті найвищими є хребти Мадагаскарський та Маскаренський. Крім того, тут виокремлюють плато Агульяс, хребти Чейн, Амірантський та Мозамбіцький.
Ложе океану системою підводних хребтів поділено на великі улоговини. Найважливіші з них — Центральна, Західноавстралійська, Південно-австралійська, Австрало-Антарктична, Мадагаскарська, Маскаренська, Мозамбіцька, Сомалійська, Аравійська. Є ще ряд менших, а всього в океані 24 улоговини.
Рельєф дна улоговин різний. Його складають переважно абісально-горбисті рівнини, серед яких вирізняються групи підводних гір. В окремих улоговинах рівнини хвилясто-горбисті, як-то рівнина Агульяс. Плоскими абісальними рівнинами можна вважати Аравійську та Центральну улоговини, заповнені наносами річок Інд і Ганг.
У багатьох улоговинах над дном здіймаються окремі підводні гори: Афанасія Нікітіна, Бардіна, Курчатова та ін.