Рослинний і тваринний світ
Клімат
Середньоєвропейська рівнина розміщена на незначній висоті над рівнем моря, тому кліматична зональність тут не виражена. Різноманітність клімату на рівнині зумовлена її значною протяжністю у широтному напрямку; характерним є наростання континентальності клімату у напрямку на схід. Для західної частин рівнини разом з Ютландією, яка повернена до Північного моря та Алантики, характерним є вологий морський клімат. Східна частина регіону (особливо територія Польщі) вже не відчуває безпосереднього впливу морських повітряних мас та є відкритою для континентальних повітряних мас зі сходу, тому тут панує помірно-континентальний клімат.
| Рис.1.Кліматична карта Європи |
Найяскравіше відмінні риси клімату західної та східної частини рівнини проявляються у зимовому сезоні [Добрынин, 327]. Для заходу рівнини (Голландія, Німеччина, Данія) характерними є додатні температури повітря у січні (від 0ºС до + 3 ºС), відсутність стійкого снігового покриву, короткі періоди льодоставу на річках, що пов'язано із проникненням сюди морського повітря, що приносить зимовий циклон із боку Атлантики. Часті зимові вторгнення континентального повітря з боку Східноєвропейської рівнини у східні райони (Польща, Німеччина) супроводжується значним зниженням температур (середня температура повітря у січні становить - 4 ºС), стійким сніговим покривом (до двох-трьох місяців) та льодоставом на річках у найхолодніші місяці. Літні температури розподіляються більш рівномірно (від + 17 ºС до + 19,5 ºС) по всій території рівнини [Рябчиков, 127].
Також чітко виражені відмінності клімату і у кількості атмосферних опадів. Клімат західної частини рівнини вирізняється значною хмарністю, високою відносною вологістю, доволі частими, рівномірними протягом усього року опадами із максимумом в осінні та зимові місяці; середні річні суми опадів становлять від 600 до 800 мм. У східній частині рівнини випадає від 500 до 600 мм опадів за рік. Максимум опадів припадає на літо, що є ознакою континентальності клімату.
Кліматичні відмінності між заходом і сходом регіону наростають поступово. Типовий морський клімат характерний для Голландії, Данії, північно-західної частини Німеччини; помірно-континентальний тип клімату характерний для Польщі; у межах східної частини Німеччини панує клімат перехідного типу між морським та помірно-континентальним [Добрынин, 327].
| Рис. 1. Річний хід температур, опадів та відносної вологості у східних та західних районах Східноєвропейської рівнини |
Внутрішні води
Для Середньоєвропейської рівнини характерна добре розвинена гідрографічна мережа. Рівниною протікають річки, котрі беруть початок у горах та течуть на північ, впадаючи у Північне та Балтійське моря. Найбільшими річками є Емс, Везер, Ельба, Одер, Вісла. Річки, котрі несуть свої води до Північного моря, мають грила у вигляді естуаріїв; річки басейну Балтійського моря впадають у великі лагуни.
На заході річки мають більш рівномірний режим та значно коротший період замерзання, ніж на сході. Вони живляться, головним чином, за рахунок дощових опадів, хоча значну роль тут відіграє також і снігове живлення. Додатковими джерелами живлення є озера та болота. Найвищий рівень води весною має Ельба за рахунок танення снігів на Чеському масиві. У другій половині літа її рівень сильно знижується через випаровування, а восени буває новий підйом води за рахунок частих дощів. Замерзає Ельба не кожного року і зазвичай, лише на два-три тижні.
Приблизно такий же режим має і річка Одер, але її природні умови сильно змінені людиною. Вона майже на всій довжині сильно зарегульована та зашлюзована. Замерзає дер не кожного року і не більше, ніж на місяць.
На крайньому сході регіону протікає Вісла. Вона бере свій витік у Карпатах, але потім протікає лише рівнинною місцевістю. За режим вона є близькою до українських річок. Для неї характерними є різкі коливання рівнів води. Весною річка стає повноводною. Льодохід супроводжується заторами, тому тут часто бувають повені. Літом спостерігаються підйоми рівня, пов'язані із ливнями, але до кінця літа річка міліє. Замерзає Вісла в середньому на 2-2,5 місяця. Падаючи у Віслінську затоку, вона формує швидко наростаючу дельту, котра частково лежить нижче рівня моря та огороджена дамбами[Власова, 132].
| Рис.4.Річка Ельба |
| Рис.3.Річка Одер |
| Рис.2. Річка Вісла |
Більшість річок мають зигзагоподібні долини із чергуванням повздовжніх ділянок долини, котрі мають напрямок, близький до широтного, та поперечних меридіональних ділянок. Поздовжні широкі долини є «прадолинами» ˗ давніми долинами стоку талих льодовикових вод; зазвичай вони розміщені уздовж улоговин із зандровими пісками. Подібні долини мають Везер та Ельба, а також Одер та Вісла у середині течії.
Поперечні долини є значно молодшими; відступ льодовиків відкрив для річок ближчий шлях (у північному напрямку) до моря [Добрынин, 327]. Окрім того, розподіл гідрографічної мережі також зумовлений характером дольодовикового рельєфу; так, великі зниження місцевості у нижній течії Одера та Вісли відповідають депресіям ложа четвертинних відкладів [Добрынин, 328].
Подібна решітчаста будова гідрографічної мережі (чергування поперечних та поздовжніх ділянок долин) та низькі вододіли створюють досить сприятливі умови для побудови судоходних каналів, котрі з'єднують Віслу, Одер, Ельбу, Шельду та інші річки в єдину транспортну мережу [Рябчиков, 127].
Великі річки зв'язані між собою каналами. Велике значення має короткий Бидгощський канал, котрий з'єднує Віслу із Одером через притоку – р.Варту. В свою чергу, Одер каналами з'єднаний із річками Шпере, Хафель та Ельбою. Система каналів також з'єднує річки Ельбу, Везер та Емс. У південній частині Ютландії прокладено Кільський канал, котрий з'єднує Північне море з Балтійським [Власова, 133].
Середньоєвропейська рівнина багата на озера, більша частина яких розміщена у північній смузі молодого моренного ландшафту. Є також озера у середній низовинній смузі, але у меншій кількості, оскільки дана частина рівнини сильніше дренується річками. Майже всі озера регіону - льодовикового походження, вони розміщені в улоговинах між моренними горбами [Добрынин, 328].
На сході Середньоєвропейської рівнини, в районах розвитку стадіально-моренного рельєфу, є багато озер; вони формують особливі «озерні округи» або «поозер'я» - Мазурське, Поморське, Мекленбурзьке [Рябчиков, 128].
Невелика кількість озер є також на плоских низовинах давніх улоговин («прадолин»), але значна їх кількість вже перетворилася на болота та торф’яники. Найбільшим озером рівнини є Мюриц (115 
)в Макленбурзі . Більшість озер має або розгалужено-лопасну, або подовжену форму. Деякі озера, розміщені у вузьких глибоких улоговинах, утворені післяльодовиковими водотоками. У межах берегової смуги зустрічаються озера лагунного типу – колишні морські бухти, загороджені піщаними пересипами [Добрынин, 328].
Рис.7.Мазурське поозер’я  |
| Рис.6.Мекленбурзьке поозер’я |
| Рис.5.Поморське поозер’я |
Грунтовий покрив
Зональним типом для Середньєвропейської рівнини є бурі лісові грунти.
Лісові буроземи утворилися під широколістими, змішаними або рідше хвойними лісами в умовах помірний теплого вологого клімату на різних по генезису і механічному складу грунтоутворюючих породах. Зазвичай відрізняються бурим забарвленням, грудкуватим і горіхуватою структурою. У профілі виділяють: горизонт лісової підстилки А про потужністю 2—5 см , гумусовий горизонт A 1 — 15—20, інколи до 30 см , нижче горизонт максимального оглеєння В — від 15 до 40 см . Найбільша кількість гумусу міститься в гумусовому горизонті (6—10%). Кислотність даного типу грунтів залежать від географічного положення; кисліша реакція цих грунтів спостерігається в південних районах [http://uk.wikipedia.org/wiki/Бурі_лісові_ґрунти].
Для підвищеної горбистої частини рівнини характерними є не лише родючі буроземи, а й родючі глинисті та суглинисті грунти частково підзолистого, частково буроземного типу, з різноманітними перехідними варіантами. Найродючішими є чорноземніні грунти на лесах у південній частині рівнини. 
| Рис.8.Грунти Європи |
На плоских піщаних низовинах давніх улоговин та зандрів зустрічаються піщані, малородючі підзолисті та частково напівболотні грунти низовинного морського узбережжя західної частини рівнини [Добрынин, 328].
Рослинний і тваринний світ
Природний рослинний покрив рівнини сильно змінений людиною і на значній частині замінений посівами зернових та технічних сільськогосподарських культур. Для природної рослинності характерним є переважання лісових формацій [Добрынин, 328]. У наш час вони займають незначну частину території. Вологий та м'який клімат західної частини рівнини є сприятливим для росту трав. У Нідерландах, Данії та на північному заході Німеччини природні ліси майже не збереглися і в ландшафті панують природні та засіяні луки, орні землі та штучні лісонасадження, у яких домінують хвойні породи, особливо ялина[Власова , 134].
У західній частині рівнини переважають дубові та букові ліси, котрі чергуються із зарослями вереску і річковими заплавними луками. На сході переважають мішані ліси; найпоширенішим породам є дуб та сосна, а у східній частині Польщі – також ялина. Для піщаних низовин характерними є соснові ліси та верескові зарослі. У вересових зарослях можна виокремити дві формації: одна – із чагарникового вереску, поширена на заході рівнини у вологих та заболочених місцевостях; друга – напівчагарникового низького вереску, котра поширена у вигляді підліску переважно на сході, росте на піщаних грунтах [Добрынин, 328].
У межах Середньоєвропейської рівнини можна виділити три флористичні провінції:
1)північно-атлантична: займає західну частину рівнини та більшу частину Ютландії; переважають широколистяні ліси середньоєвропейської лісової області;
2)перехідна: розміщена у межиріччі Ельби та деру; характерною є наявність хвойних порід та північних видів рослин;
3)південно-балтійська: займає східну частину рівнини; переважають мішані хвойно-широколистяі ліси [Добрынин, 329].
| Рис.9.Типова рослинність узбережжя Балтійського моря |
| Рис.8.Верескові зарослі Ютландії |
Дикі тварини у межах рівнини були сильно винищені за рахунок вирубки лісів та розширення розораних ділянок земель. У той же час перетворення природних лісових ландшафтів у культурні, близькі до лісостепових та степових, сприяли тут поширенню деяких дрібних степових тварин, головним чином гризунів.
| Рис.13.Куниця (заповідник «Біловезька пуща») |
| Рис.12.Зубр |
| Рис.11.Благородний олень (заповідник «Біловезька пуща») |
Типовими представниками фауни для Середньоєвропейської рівнини є зубр, благородний олень, лось, косуля, кабан, куниця, борсук, білка, різноманітні промислові птахи – глухар тетеря та ін. [Власова, 134].
Для збереження природних ландшафтів у межах регіону створено багато заповідників і інших природоохоронних зон: пташиний заповідник Ваттенмеєр, заповідник Люнебургська пустка, «Мюриц-Зеєн-парк» в Німеччині, Хоге-Велюве і Велювезом в Нідерландах, Біловезька пуща на межі Білорусі і Польщі, Великопольський парк в Польщі і ін. [http://geosite.com.ua/publ/serednoevropejska_rivnina/147-1-0-953].
Біловезька пуща — державне заповідно-мисливське господарство на південному заході Білорусі та на території Польщі, розташоване на вододілі річок Бугу, Німану і Прип'яті. 80 % території Біловезької Пущі Білорусії — незаймані ліси, в яких налічується понад 20 видів деревних рослин. З них найпоширеніші — сосна, ялина, дуб, граб, береза, вільха, ясен. Фауна пущі налічує більше 10 тисяч видів. Тут мешкає 59 видів ссавців, зокрема найкрупніший представник сучасної європейської фауни — зубр. Найчисленніші гризуни — 20 видів. Серед них найбільш примітним є бобер. З хижаків в пущі мешкають вовк, лисиця, рись, куниця лісова. Крупні копитні — дикий кабан, олень благородний, сарна, лось — є мисливськими видами і чисельність їх оптимізується [http://uk.wikipedia.org/wiki/Біловезька_пуща].
y cy9kb3ducmV2LnhtbFBLBQYAAAAABAAEAPMAAAABBgAAAAA= " fillcolor="white [3201]" stroked="f" strokeweight=".5pt">
| Рис.10. Рослинність, типова для заповідника «Біловезька пуща» |
Заповідник “Люнебургська пустка” - найстаріший німецький заповідник на південному сході країни загальною площею 20 тис. га був заснований в 1936 р. Охороняє природні комплекси широколистяних лісів та окультурених ландшафтів, що виникли в XVIII ст. Значну цінність заповідника, разом з різноманітною лісовою і луговою фауною представляє унікальна флора в якій виділяються штучно насаджені соснові бори трьохсотрічного віку [http://lgtinfo.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=69&Itemid=69&lang=uk].
Література:
Добрынин Б.Ф. Физическая география Западной Европы. (??)
Физическая география материков и океанов: Учеб. для геогр. спец. ун-тов/Ю. Г. Ермаков, Г. М. Игнатьев, Л. И. Куракова и др.; Под общей ред. А. М. Рябчикова.— М.: Высш. шк., 1988.— 592 с.: ил.
Власова Т.В. Физическая география материков (с прилегающими частями океанов): В 2 ч. Ч.1. Евразия, Северная Америка: Учеб. для студентов пед. ин-тов по спец. № 2107 «География». – 4-е изд., перераб. – М.: Просвещение, 1986. – 417 с., ил.
http://geosite.com.ua/publ/serednoevropejska_rivnina/147-1-0-953 - сайт вчителя географії
[http://uk.wikipedia.org/wiki/Бурі_лісові_ґрунти]
http://uk.wikipedia.org/wiki/Біловезька_пуща
http://lgtinfo.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=69&Itemid=69&lang=uk – Лабораторія геоінформації та туризму