Зародження стародавніх цивілізацій

Ще в ХІХ ст. американський історик і етнограф Л. Морган розділив історію людства на три великі епохи: дикунство, варварство і цивілізацію. Перехід від варварства до цивілізації здійснювався поступово.

Що таке цивілізація? Чи є цивілізація і культура синонімами? Головна риса, що відрізняла світ давніх цивілізацій від первісної епохи – організована виробнича діяльність людей після неолітичної революції, наслідками якої було зародження нового типу суспільних відносин, становлення державності, ускладнення соціальної структури, виникнення нових видів праці, нового типу свідомості. Одночасно змінювався і спосіб життя людини, її побут, звичаї, поняття про мораль. Всі ці риси притаманні цивілізації.

Відносно хронологічних рамок епохи стародавніх цивілізацій у вчених немає повної згоди. Початковим періодом їх розвитку вважають орієнтовно ІІІ – ІІ тис. до н.е., періодом розквіту – І тис. до н.е. і першу половину І тис. н.е.

Російський географ Л.І. Мечников, досліджуючи еволюцію освоєння людиною географічного простору, виділяє цивілізації:

І. Цивілізації гірських річок (неоліт).

ІІ. Цивілізації великих річкових долин (бронзовий вік, початок залізного віку).

ІІІ. Цивілізації внутрішніх морів (розквіт залізного віку, античні часи) - Середземномор’я.

IV. Всесвітня „цивілізація океанів”, яка пов’язує всі народи Землі (з кінця ХV ст., епоха Великих географічних відкриттів).

Стародавні цивілізації зароджувались там, де в дикому стані росли зернові та плодові культури, були поширені стада копитних (баранів, кіз, биків). Всі найдавніші цивілізації тяжіють до гір тропіків та субтропіків: Середземномор’я, Передня Азія, Індія, Індокитай, Абіссінія, Мексика, Перу.

Зростання кількості населення та погіршення екологічних умов середовища в горах зумовили поступове заселення великих річкових долин: Нілу, Євфрату і Тигру, Інду. Погіршення екологічних умов могло бути спричинене як кліматичними факторами, так і господарською діяльністю людини: збіднення біологічних ресурсів для забезпечення продовольством, ерозія на схилах гір перешкоджала розвитку землеробства та ін.

На зміну заплавному землеробству гір приходить зрошуване землеробство низов’їв річок, де були родючі ґрунти, можливості для зрошування в умовах аридного клімату, різноманітність рослинного і тваринного світу річкових долин. Річки також забезпечували транспортні зв’язки з іншими регіонами.

Заселення та підкорення великих річок було можливе лише при розвинутій гідротехніці. Будівництво зрошувальних систем та земляних валів з метою захисту від повеней потребували технічних знань та засобів, а також ефективної організації праці. Найбільш прийнятною формою правління була сильна одноосібна влада (диктатура, деспотія, монархія).

Визначальними факторами, що сприяють аби стримують поширення технічних знань, є природні умови, психологічна готовність людини до нововведень та міграція елементів культури і народів.

Необхідність застосування техніки для зрошуваного землеробства зумовлювала розвиток ремесла. 5 – 4 тис. р. до н.е. в Месопотамії починають застосовувати будівельний матеріал цеглу-сирець, гончарний круг, колісні повозки, зрошувальні системи. Ці технічні засоби застосовують також у Єгипті, у 3 тис. до н.е. – в Індії та Китаї.

Важливим фактором розвитку давньогрецької цивілізації були природні умови, відмінні від природних умов, в яких формувалися інші стародавні цивілізації:

1) Субтропічний клімат з вологою зимою забезпечував суцільну заселеність території, а не оазисний тип поселень. Відсутність зрошуваних систем виключала поширення деспотії як форми державного правління. Відсутність степів не давала можливості зародитися кочівництву як фактору ризику для землеробської цивілізації.

2) Значна розчленованість країни у вертикальному (рельєф) і горизонтальному напрямі (берегова лінія) зумовлювала виникнення дрібних держав, які відрізнялися культурними особливостями. Разом з тим часто виникали міжусобні війни.

3) Зв’язок з морем сприяв заснуванню колоній, розвитку мореплавства та торгівлі.

Поширеною формою правління була демократія, в суспільстві розвивалась громадянська свобода, індивідуалізм. Дух свободи сприяв розвитку філософії. Наука починає відокремлюватися від практики, мистецтво набуває більш благородних форм.

Висновки. На територіях, де процвітали більшість стародавніх цивілізацій, нині знаходяться пустелі. Механізм занепаду стародавніх цивілізацій має багато спільних рис:

- інтенсивна експлуатація грунтів без їх „оновлення” призводила до їх виснаження, ерозії, а також засолення (Месопотамія, долина Інду);

- вирубування лісів на схилах гір посилювало процеси ерозії, карстування (Середземномор’я), викликало катастрофічні паводки;

- випасання худоби перешкоджало відновлюванню природної рослинності на місці вирубаних лісів, що призводило до опустелювання;

- економічно ослаблені цивілізації не могли протистояти приходу інших народів (кочівників у Месопотамію) або природним катастрофам (занепад Мінойської цивілізації після катастрофічного цунамі, зумовленого землетрусом і виверженням вулкану на о. Санторін в Егейському морі).

Отже, стабільність природних умов була визначальним фактором стійкості типів господарств та соціальних структур перших цивілізацій.

Контрольні запитання:

1. Коли виник другий суспільний поділ праці? З чим він був пов’язаний?

2. Охарактеризуйте послідовність освоєння металів.

3. Чим зумовлена активізація товарообміну між регіонами, починаючи з бронзового віку?

4. Що називається цивілізацією? Які риси їй притаманні?

5. Як поділяються цивілізації за етапами їх виникнення в залежності від рівня освоєння географічного простору? (за Л.І. Мечниковим).

6. Назвіть стародавні цивілізації у світі.

7. Як природні умови визначали характер господарської діяльності і культурні особливості окремих цивілізацій?

8. Які причини занепаду окремих стародавніх цивілізацій?

Література:

1. Баландин Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. – М.: Мысль, 1988.