Тема 10. МІСТА У СКЛАДІ АГЛОМЕРАЦІЙ
(лекція)
Агломерація як форма функціонування міських поселень: шляхи утворення, визначення границь, властивості та особливості. Переваги та недоліки агломеративної форми існування міських поселень.
Концепції розвитку міських агломерацій. Форми розселення надагломераційного рівня: конурбація, мегалополіс, стандартні метропольні статистичні територіальні одиниці – великі міста з передмістями, юридичні міста; міста-супутники.
Агломерація – територіальна сукупність близько розташованих поселень, головним чином міських, об’єднаних у систему тісними виробничими, трудовими, культурно-побутовими, рекреаційними та іншими зв’язками. Виникнення агломерацій – це якісне зрушення в розселенні, нова стадія його еволюції, коли мережа поселень перетворюється на систему. Перша ознака, за якою можна стверджувально відповісти на запитання про існування агломерації, – наявність територіального скупчення близько розташованих міських поселень, друга – існування між цими міських поселень (міст) міцних зв’язків – виробничих, трудових, організаційно-управлінських, культурно-побутових, рекреаційних та ін.Свідченням того, що ці зв’язки існують, є маятникова міграція, тобто регулярне переміщення жителів одного населеного пункту до іншого, на роботу або навчання, з обов’язковим поверненням назад. Можливість регулярних та інтенсивних зв’язків стає реальною за умов спільної інфраструктури – виробничої та соціальної. Організуючим центром поселень у складі агломерації є найбільше місто з чисельністю населення не менше 250 тис. жителів – ядро. Воно може бути одне (тоді говорять про моноцентричну агломерацію), або два чи три (поліцентрична агломерація). Ядро слугує центром тяжіння і організує навколо себе функціонування всіх інших поселень у складі агломерації. Між ядром и іншими міськими поселеннями існує розподіл функцій, тобто взаємодоповнення Усі разом вони утворюють локальну систему розселення.
Для агломерації характерні: стрімке зростання від периферії до центру густоти населення і рівня урбанізації, показників соціального забезпечення і добробуту населення, скупченості (концентрації) виробничих і невиробничих потужностей, густоти транспортних магістралей і обсягів перевезень, рівня інженерного облаштування території, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури; зростання рівня інформатизації, інноваційності в міру наближення до агломераційного ядра [Гладкий О.В.].
В усіх розвинених країнах і в більшості тих, що розвиваються, в агломераціях зосереджена більша частина населення й виробництва. Особливо великою є частка агломерацій в концентрації нематеріальної діяльності, вищих форм обслуговування.
Рис. 1. Структура моноцентричної міської агломерації (за Г.М. Лаппо)
У складі агломерацій міста ведуть більш складну і ефективну в соціальному й економічному відношенні діяльність. Це форма функціонування сучасного крупного міста.
Причини виникнення й шляхи утворення агломерацій. Найбільш поширені шляхи утворення агломерацій: «від міста» та «від району».
Розвиток агломерацій «від міста». Велике місто, що динамічно розвивається, на певному етапі починає відчувати брак ресурсів (території, інфраструктури, природних ресурсів тощо). Тенденція зростання територіальних розмірів міст (навіть при зменшенні їх чисельності населення) відбувається з-за збільшення площі квартир (нові квартири мають не лише великі площі, а й потребують якісного покращення благоустрою, а відповідно й площ під інженерні комунікації). Із впливом часу, частина об’єктів великого міста (у вигляді філіалів підприємств, допоміжних виробництв, інфраструктури) переноситься в сусідні поселення, які у зв’язку з цим починають прискорено розвиватись. Фактично, це часточки великого міста, який становлячись центром агломерації, створює систему доповнень і партнерів. З одного боку, все, що не вміщується в місті, «виштовхується» за його межі. З іншої – багато з того, що прямує до нього, осідає на його «приступках» – у найближчих поселеннях. Тобто, агломерація формується двома зустрічними потоками.
Розвиток агломерацій «від району» характерний для ресурсних зон, у яких мережа поселень відрізняється дисперсністю та подібністю спеціалізації. Серед численних поселень, які на начальному етапі схожі, виділяються ті, що мають певні переваги (ЕГП, ресурсні та ін.), що приводить до їхнього перетворення на організаційно-господарські, культурні центри, які починають прискорено розвиватись. З часом, інші сусідні поселення починають виконувати роль супутників по відношенню до більш успішного «сусіда». Слід зазначити, що в таких агломераціях трудові зв’язки дещо слабкіші, ніж в агломераціях попереднього типу. Це пояснюється тим, що населення таких супутників працює в самому ж цьому поселенні [Лаппо Г.М.].
У своєму розвитку міські агломерації проходять 4 етапи. Виникнення агломеративних форм міського розселення пов’язано з етапом індустріалізації. У міру поглиблення внутрішньо агломераційних зв’язків і формування єдиного ринку праці індустріальна агломерація переростає у сформовану. Поява єдиного функціонально зв’язаного простору на фоні поглиблення процесу субурбанізації і розвитку приміської зони, утворення ринку агломерації та перетворення її на важливий вузол у територіальній структурі національної економіки є основними ознаками розвинутої агломерації. Вищий етап формування міської агломерації пов'язаний з її перетворенням її в постіндустріальний центр. На цьому етапі агломерація черпає ресурси і можливості для розвитку за рахунок взаємодії з глобальною мережею світових міст.
Основні властивості й особливості агломерацій. Агломерації розрізняють за переважаючими видами діяльності, розмірам, ступеню зрілості. Разом з тим, як специфічна форма розселення вони можуть мати й деякі спільні риси. До таких фундаментальних рис Г.М. Лаппо відносить такі:
ü Близькість міст і селищ в агломерації, висока густота їх мережі, що сприяє їх інтенсивній та ефективні взаємодії. Агломерація виступає як ареал ближніх зв’язків, що не потребують великих витрат часу та коштів і за рахунок цього забезпечується економічний ефект.
ü Взаємодоповнюваність (компліментарність) складових елементів – центрів різного профілю.
ü Агломерація підсилює динамізм розвитку та функціонування, що відображається її зіркоподібною конфігурацією.
ü Агломерація являє собою концентрацію прогресивних елементів виробничих сил, з якими пов’язані розробки нового в науці, техніці, культурі. Це робить її крапкою росту – джерелом виникнення й розповсюдження інновацій.
З економічної точки зору агломерація – це крупні ринки, цікаві для потенційних інвесторів. Наприклад, єдиний споживчий ринок, що не залежить від меж міст, єдиний ринок праці та нерухомості, землі.
Визначення границь і характеристика рівня розвитку агломерації. Найбільш поширеним методом визначення границь агломерації є метод ізохрон, або визначення границь агломерації за витратами часу, необхідного для поїздки до центру. У якості центрів моноцентричних агломерацій розглядаються, як правило, міста із чисельністю населення 250 тис. осіб і більше. У витрати часу входить час не лише на переміщення в просторі (витрати-нетто), а й час стояння на зупинках (витрати-брутто). Будують ізохрони півгодинні, годинні, півторагодинні та двогодинні, що дає можливість виявити відповідні зони. Найчастіше за границю агломерації береться 2-годинна ізохрона. Таким чином, можна окреслити територію, на якій імовірно формування агломерацій за умовами доступності центру. Потім на цій території встановлюється наявність міських поселень. Якщо таких супутників три й більше, фіксується наявність агломерації.
Для оцінки рівня розвинутості (сформованості) агломерацій можуть бути використані коефіцієнт та індекс агломеративності. Коефіцієнт агломеративності – це відношення густоти мережі міських поселень до середньої найкоротшої відстані між ними. Індекс агломеративності – відношення чисельності міського населення зони супутників до міського населення всієї агломерації. Обчислюються ці показники за формулами:
Ка = N/S l; Ia= P/Pa,
де Ка – коефіцієнт агломеративності; N – кількість міських поселень агломерації; S – розміри території агломерації; l – середня найкоротша відстань між міськими поселеннями агломерації; Ia – індекс агломеративності; Р – чисельність міського населення зони супутників; Ра – чисельність міського населення агломерації.
Серед інших критеріїв виділення міських агломерацій:
· густота міського населення та безперервність забудови;
· інтенсивність трудових та культурно-побутових поїздок;
· частка несільськогосподарських робітників;
· частка працюючих поза місцем проживання;
· кількість телефонних розмов з містом-центром;
· зв’язки з соціально-побутової та технічної інфраструктури (єдині інженерні системи водопостачання, енергопостачання, каналізації, транспорту тощо) [Перцик, с. 32].
Якщо проводиться монографічне дослідження конкретної агломерації, то виявляються реальні границі, що фіксують зміни в густоті того чи іншого явища, що є суттєвим для визначення даної агломерації. Далі будується система границь, на основі якої виводиться узагальнена границя.
В американській статистиці аналогами міських агломерацій є МСА – метрополітенські статистичні ареали, які виокремлюються за низкою ознак, що характеризують зони впливу крупних міст. Як статистичне поняття «метрополітенський округ» фігурує в американській статистиці з 1910 року. Такі округи спочатку виділялись навколо міст людністю понад 200 тис. осіб. Потім ця гранична величина була знижена до 50 тис. осіб. Метрополітенські ареали стали трактуватися як вузлові райони, що складаються з великих і середніх міст, і територій, що до них тяжіють. Для входження в МСА периферійні адміністративні одиниці (графства) повинні відповідати двом основним умовам: 1) високий ступінь взаємозв’язаності їх в трудовому відношенні з центральним графством; 2) певний рівень густоти населення. У 1970-х рр. було введено поділ СМА на дві великі групи. Одну з них утворюють так звані первинні статистичні ареали (ПМСА), що відповідаю окремим агломераціям. Другу – консолідовані метрополітенські статистичні ареали (КМСА), що відповідають поліцентричним агломераціям, кожна з яких, у свою чергу, складається з декількох первинних МСА.
Переваги та недоліки агломерацій як форм розселення населення. Системна (агломеративна) форма функціонування поселень має значні переваги за рахунок ефекту скорочення відстаней, взаємодоповнюваності (кооперування) промисловості, розвитку науки та вищої освіти, використання спільної інфраструктури (комунікацій, зеленої зони). Агломерації приваблюють населення надзвичайно широким набором послуг, які можуть надати, високим рівнем культурного життя.
Слід зазначити, що чимало вчених указують і на іншу (негативну) сторону функціонування невеликих міст у складі агломераційних утворень. Серед недоліків процесу агломерування виділяють такі: злиття функціональних зон і порушення планувальної структури міст у процесі їх територіального зближення, ускладнення завдання організації систем транспорту й обслуговування населення; подорожчання інженерного обладнання; невпорядкованість розвитку, погіршення екологічної ситуації, віддаленість населення від природи; зростання витрат часу на пересування.
Для агломерації, як системного утворення, характерна стохастичність (непередбаченість) розвитку, що означає дію факторів невизначеності. У міру свого розвитку посилюється складність конструювання агломераційної системи. З часом неминуче змінюється функціональне використання тих чи інших територій. При цьому ціна помилок у плануванні й проектуванні стає більш високою. Слід відмітити й неможливість застосування стандартних (уніфікованих) прийомів для розв’язання проблем тих чи тих агломерацій через географічність, тобто тісну прив’язку агломеративної системи до географічних особливостей місцевості. Кожна агломерація унікальна!
Загальний позитивний ефект агломеративних форм розселення поєднується з певними негативами для окремих поселень. Функціонування малих і середніх міст у складі агломерацій дозволяє використовувати переваги ближніх зв’язків, потенціал великого центру, послаблює недоліки, пов’язані, наприклад, з моногалузевою структурою економіки або із слабкістю соціальної сфери, тобто дає значний економічний, соціальний, екологічний ефект. Разом з тим, ці поселення орієнтуються у функціональному плані на відповідні міста-центри і часто не мають власних економічних структур та відповідних податкових відрахувань. Поширеним явищем є розміщення в малих міських поселеннях екологічно шкідливих та інших виробництв, що не можуть знаходитись в межах великого міста-центра. Деякі урбаністи відмічають і деякий синдром «тимчасовості» для приміських поселень. Так, мешканці багатьох з них зорієнтовані на подальший переїзд до великого міста і розглядають життя в селищах чи містечках як вимушену міру.
Цитата! Соображения, высказываемые У. Алонсо (США): «Широко распространенное убеждение, разделяемое многими специалистами, о нерациональности роста крупных городов не имеет убедительных оснований… Обычно доказывают, что подобная концентрация является излишней по экономическим соображениям, – полагают, что по достижении определенной величины города дальнейшее строительство связано с увеличением затрат на душу населения, особенно для вложений в инфраструктуру. Однако по вопросу о том, какова эта пороговая величина, согласия нет; кроме того, нет серьезных оснований, что вместе с величиной города затраты действительно возрастают». Политика ограничения роста больших городов, по мнению У. Алонсо, не опирается на ясное понимание исходных предпосылок, основанных на фактах. Политика, стремящаяся направить развитие подальше от урбанизированных территорий, «может нанести ущерб экономическому росту страны». Алонсо отрицательно относится к тому, что «экономические центры должны быть распределены подобно чесночным головкам в ветчине». По его мнению, более эффективен «путь поощрения географической концентрации капитальных вложений», который позволяет предотвратить размазывание инвестиций по стране и стимулирует наиболее эффективное развитие производства в стране в целом.
Для запобігання зазначених негативів у розвитку агломераційних утворень слід планувати розвиток і максимально використовувати ринкові механізми регулювання складних відносин між центром (ядром агломерації) і окремими містами (податкова та інвестиційна політика, обмеження та стимулювання, заборони і т. ін.)
Концепції розвитку міст і міських агломерацій. Необхідно відмітити різноманіття концепцій розвитку планувальної структури міст і міських агломерацій, розроблених у нашій країні та за рубежем. Серед найважливіших з них Є.Н. Перцик виділяє такі:
Ø Поясне зонування – створення навколо міста зеленого кільця, що стримує розростання міської забудови. За межами цього кільця проектується кільце міст-супутників з їх власною місто утворюючою базою. Приклади: Великий Лондон, Париж, Токіо.
Ø Секторальний розвиток – розширення міста уздовж радіальних напрямків (пальцеподібний план Великого Копенгагену), або розвиток уздовж цих напрямів ланцюгів міст-супутників (план 2000 р. Великого Вашингтона). При цьому в секторах поміж радіальними напрямками забудови зберігаються зелені клини.
Ø Паралельне місто – створення великого міста поруч з основним для відтворення в паралельному місті таких само умов «суспільного середовища»; вперше запропонована в одному з проектів Паризької агломерації, де пропонувалось створити паралельний Париж з населенням 2 млн. осіб.
Ø Спрямований розвиток уздовж однієї або декількох спеціально підібраних осей. У проекті розвитку Паризького району передбачалось прямувати паризьку агломерацію вздовж «національної вісі» Франції – р. Сена.
Аналіз різних планувальних стратегій показує, що концепція розвитку вздовж головної осі в поєднанні із секторним розвитком отримала найбільше поширення в проектах розвитку агломерацій Парижу (вісь вздовж р. Сена), Лондона (сім «коридорів росту» з підкресленим значенням напряму в сторону Ла-Маншу, у тому числі у зв’язку із будівництвом тунелю під протокою), Копенгагена (південно-західний напрям), Варшави (розвиток уздовж р. Вісли в сторону Модліна), Гамбурга (розвиток уздовж р. Ельби), Ханоя (уздовж р. Хонгха), Стокгольма (західний напрям).
Агломерації надзвичайно різноманітні (рис. 2 – 3).
 |  |
| Рис. 2. Міська агломерація Ранстад у Нідерландах (іноді виділяють окремо агломерації Амстердама і Роттердама) | Рис. 3. Міська агломерація Рейн-Рур у Німеччині |
Стратегії розвитку агломерацій мають максимально враховувати географічну й господарську специфіку регіонів та самих агломерацій (приморські райони, ресурсні райони, рекреаційні районі, приграничні тощо).
Контрольні запитання
1. Назвіть характерні ознаки агломерації, тобто вкажіть, що відрізняє міську агломерацію від простого територіального угрупування поселень?
2. Поясніть, чому процес концентрації населення в крупних містах та агломераціях набув у другій половині ХХ ст. глобального характеру?
3. У чому полягає агломеративний ефект?
4. Якими шляхами відбувається утворення агломерацій?
5. Які існують підходи до визначення меж агломерацій?
6. Визначте переваги і недоліки функціонування міст у складі агломерації.
7. Яким чином регулюють розвиток агломерацій?
8. Наведіть приклади найбільших агломерацій для різних регіонів світу (Європа, Північна Америка та ін.).