Одиниці фізико-географічного районування

І критерії їх виділення

Одним із найважливіших завдань науки є систематизація знань про природні об’єкти. Завданням фізико-географічного районування є виділення і дослідження системи об’єктивно існуючих співпорядкованих природних регіонів, для яких притаманні водночас і внутрішня єдність і своєрідні індивідуальні риси природи. Чим дрібніша одиниця районування, тим більше спільних рис природи в межах регіону, і навпаки.

Фізико-географічне районування базується на комплексному підході. Воно проводиться як результат детального вивчення ландшафтів і природних компонентів території. Головний метод фізико-географічного районування - використання ландшафтних карт, а також накладення карт окремих природних компонентів. Фізико-географічне районування відображає нерівнозначність впливу чинників ландшафтоутворення і природних компонентів. Між критеріями виділення одиниць класифікації ландшафтів та одиницями фізико-географічного районування є певна відповідність. Тобто в межах фізико-географічної зони переважає один тип ландшафтів тощо.

Зональні одиниці фізико-географічного районування: географічні пояси, природні зони, природні підзони. Географічні пояси визначаються величинами радіаційного балансу (ккал/см² рік), тобто залишкової сонячної радіації, яка продуктивно використовується у кожному географічному поясі на різноманітні процеси — випаровування, нагрівання, переміщення повітря і води, літогенезу, продукування біомаси, утворення ґрунту тощо. Географічні пояси мають наскрізний характер, розповсюджуються по широті і на суходолі, і на океанічну поверхню у зв’язку з аналогічним (кількісно) енергетичним базисом взаємодії природних компонентів.

У межах географічних поясів на суходолі виділяються природні зони, обумовлені відмінностями у співвідношенні тепла і вологи, тобто гідротермічними умовами. Природні зони меншою мірою, ніж географічні пояси, мають субширотне простягання. Причина полягає в тому, що при формуванні природних зон важливе місце посідають, поряд з теплоенер­гетичними чинниками, умови зволоження.Оостанні кількісно оцінюються за допомогою показників зволоження:

а) коефіцієнта Висоцького—Іванова - К_зв.

К_зв. =Х/Е, де X — річна сума атмосферних опадів в мм; Е — річна випарову­ваність в мм;

б) радіаційного індексу сухості — К_R

К_R= R/ Lr, де R — радіаційний баланс; Lr — кількість тепла, необхідна для випаровування опадів.

Природні зони – це великі зональні природні комплекси, що характеризуються певними кліматичними умовами (співвідношенням тепла та вологи, річним ходом температури повітря, кількістю та режимом випадання атмосферних опадів), зональними типами грунтів та біоценозів, водним режимом гідрологічних об’єктів, особливостями екзогенних рельєфотвірних процесів та утворених ними морфоскульптурами.

Азональні одиниці фізико-географічного районування:: материки, фізико-географічні сектори, фізико-географічні країни, фізико-географічні краї, фізико-географічні області. Материк – це найбільший азональний природний комплекс з індивідуальними рисами оротектоніки та зонально-дандшафтної структури, що сформувалися унаслідок певних розмірів, географічного положення та історії розвитку.

Під фізико-географічним сектором розуміють крупну частину материка, яка займає специфічне місце в системі континентально-океанічної циркуляції повітряних мас і відрізняється показниками континентальності, зволоження, сезонної ритміки природних процесів, і характерним набором (“спектром”) природних зон. Широтно-зональний спектр — найбільш суттєвий критерій обособлення кожного сектора. Наприклад: в Євразії виділяють приатлантичний західно-Європейський сектор, перехідний помірно-континентальний Східно-Європейський сектор, мусонний Далекосхідний (Східно-Азіатський), сектор Центральноазіатський сектор тощо. Межі більшості секторів проходять по меридіонально витягнутих хребтах.

Основні критерії виділення фізико-географічних країн:

1) єдність геоструктури (древні плити, щити, орогенні області і переважаюча тенденція неотектонічних рухів);

2) загальні риси макрорельєфу (обширні низовинні рівнини, височини, плоскогір’я, гірські споруди);

3) макрорегіональні особливості атмосферних процесів і макроклімату, пов’язані з положенням відносно океану і гіпсометричним рівнем (співвідношення морських і континентальних повітряних мас, умови їх трансформації, континентальність клімату);

4) структура широтної зональності (кількість природних зон, особливості їх простягання);

5) наявність або відсутність висотної поясності.

Фізико-географічний край— відтинок природної зони у межах фізико-географічної країни. Виділення фізико-географічних краївобумовлюється довготно-кліматичними змінами, пов’язаними з віддаленням від океану до середини материків, а також змінами в літогенній основі.

При виділенні в межах провінцій фізико-географічних областей враховуються геолого-геоморфологічні відмінності (гіпсометричний рівень, характер розчленування рельєфу, літологічний склад антропогенних відкладів) які ведуть до місцевих змін теплового, водного та геохімічного балансів і обумовлюють відмінності ф/г процесів.

Фізико-географічні райони – особливі одиниці районування (зонально-азональні). Виділяється як складова частина фізико-географічної області у зв’язку з місцевими відмінностями у характері, інтенсивності та спрямованості сучасних природних процесів, які зумовлюють місцеві зміни у фізико-хімічних властивостях ґрунтів та рослинних угрупуваннях.