Методичні рекомендації до практичних занять

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Методичні рекомендації

до практичних занять та виконання курсової роботи

для студентів спеціальностей

7.03050801 "Фінанси і кредит" (за спеціальними програмами)

8.03050801 "Фінанси і кредит" (за спеціальними програмами)

Київ 2014

УДК

ББК

Укладачі: О.В. Ареф’єва, В.О. Ареф’єв

Рецензент Корж М.В.

Затверджено методично-редакційною радою Національного авіаційного університету (протокол від р.).

Фінансовий менеджмент: методичні рекомендації до практичних занять та виконання курсової роботи / уклад.: О.В. Ареф’єва, В.О. Ареф’єв. – К.: НАУ, 2014. – 40 с.

Наведено методичні рекомендації до практичних занять та виконання курсової роботи з дисципліни «Фінансовий менеджмент».

Розроблено плани практичних занять за модулями й темами навчальної дисципліни, основні знання та вміння за кожною темою, основний зміст матеріалу, контрольні запитання по темах. Наведено рекомендації щодо виконання курсової роботи.

Для студентів спеціальностей 7.03050801 "Фінанси і кредит" (за спеціальними програмами), 8.03050801 "Фінанси і кредит" (за спеціальними програмами)

Nbsp;   ВСТУП

Дана навчальна дисципліна є теоретичною основою сукупності знань та вмінь, що забезпечують базову підготовку фахівців з фінансів і входить до циклу обов’язкових дисциплін з підготовки спеціалістів за спеціальностями 7.03050801 "Фінанси і кредит (підприємств транспорту і зв’язку)" і 8.03050801 "Фінанси і кредит (підприємств транспорту і зв’язку)".

Метою викладання дисципліни є формування системи знань управління фінансами підприємств, операційною та інвестиційною діяльністю, визначення стратегії і тактики фінансового забезпечення суб’єктів господарювання.

Завданнями вивчення навчальної дисципліни є:

- вивчення сутності та методологічних основ фінансового менеджменту;

- одержання практичних навичок з організації фінансових операцій;

- вивчення сутності управління фінансовими ризиками та застосування інструментів антикризового управління грошовими потоками, прибутком, інвестиціями, активами;

- оволодіння методикою визначення вартості капіталу та опанування способів оптимізації його структури.

У результаті вивчення даної навчальної дисципліни студент повинен:

Знати:

- сутність та значення фінансового менеджменту, фінансово-економічні механізми, методи та прийоми його здійснення;

- теоретичні та організаційні основи здійснення фінансового управління організацією в ринкових умовах;

- методологію бізнес-планування, фінансового проектування;

- основи капітального бюджетування, управління портфелем цінних паперів;

- методологію оцінки фінансового стану та методи і засоби фінансування розвитку підприємства;

- функції та організаційні принципи функціонування грошових потоків;

- форми та методи залучення капіталу, управління його структурою;

- концепції управління прибутком та ризиком фірми.

Вміти:

- проводити фінансове обґрунтування управлінських рішень;

- оцінювати та прогнозувати фінансовий стан підприємства.

Навчальний матеріал дисципліни структурований за модульним принципом і складається з трьох навчальних модулів. Окремим третім модулем є курсова робота, яка виконується в дев’ятому семестрі.

У результаті засвоєння навчального матеріалу навчального модуля №1 "Управління поточною діяльністю підприємства" студент повинен:

Знати:

- сутність, мету та принципи організації фінансової діяльності підприємства;

- цілі, методи і прийоми фінансового менеджменту, показники, що використовуються у фінансовому менеджменті;

- методологічні основи організації фінансової діяльності підприємства;

- інформаційну базу фінансової діяльності підприємства;

- термінологію і базові показники фінансового менеджменту;

- склад активів підприємства;

- політику формування активів, її зміст і порядок розробки;

- політику формування прибутку та його управління.

Вміти:

- оцінювати сукупну вартість активів діючого підприємства;

- визначати потребу в необоротних і оборотних активах;

- здійснювати аналіз грошових потоків для прийняття довгострокових рішень;

- визначати потребу в грошових коштах, матеріальних запасах;

- визначати швидкість і оновлення необоротних активів.

У результаті засвоєння навчального матеріалу навчального модуля №2 "Управління капіталом та інвестиціями підприємства" студент повинен:

Знати:

- методи оцінки доцільності капіталовкладень;

- основи управління формуванням власних фінансових ресурсів;

- основи управління залученням позикових фінансових ресурсів;

- основи управління фінансовими ризиками;

- основи управління формуванням портфеля фінансових інвестицій;

- основні методи кількісної оцінки ризику;

- основи фінансового прогнозування та планування.

Вміти:

- визначати фінансову структуру капіталу;

- аналізувати основні фактори, які впливають на формування фінансової структури капіталу;

- аналізувати склад власного і позикового капіталу;

- визначати потребу і проводити оцінку вартості капіталу;

- визначати загальну потребу у власних фінансових ресурсах;

- оцінювати вартість залученого акціонерного капіталу.

- проводити оцінку ефективності інвестиційних проектів.

1.5.3. У результаті виконання курсової роботи (модуль №3) студент повинен:

Знати:

- принципи організації фінансової діяльності підприємства;

- основи прийняття фінансових рішень;

- облік чинників часу в оцінці витрат і майбутніх доходів;

- основи формування фінансової структури капіталу;

- склад активів підприємства.

Вміти:

- самостійно визначати потребу в необігових і обігових активах;

- оцінювати ефективність прийняття управлінських рішень про придбання або оренду необігових активів;

- розробляти політику залучення позикових фінансових засобів.

Навчальний матеріал дисципліни структурований за модульним принципом і складається з двох навчальних модулів.

Методичні рекомендації складено для надання студентові необхідної методичної допомоги щодо організації раціональної та ефективної роботи під час вивчення дисципліни та підготовки до складання іспиту.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

МОДУЛЬ 1

"УПРАВЛІННЯ ПОТОЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА"

Практичне заняття 1.1

Теоретичні та організаційні основи фінансового менеджменту

Управління грошовими потоками на підприємстві

План

1. Поняття фінансової стратегії підприємства, принципи та етапи процесу формування

2. Сутність тактики фінансового менеджменту підприємства.

3. Об'єкт, мета та завдання фінансового менеджменту.

4. Функції та механізм фінансового менеджменту.

  1. Поняття грошового потоку та його види.
  2. Зміст і завдання управління грошовими потоками.
  3. Управління формуванням виручки від реалізації продукції, робіт, послуг.

Література:[1] – [5]; [8] – [10].

Методичні рекомендації

Мета заняття:вивчення теоретичних засад фінансового менеджменту, його сутності, предмета й об’єкта, основних завдань, методів, функцій, принципів, політики, стратегії та тактики фінансового менеджменту; ознайомлення з основами управління грошовими потоками.

У результаті підготовки до практичного заняття 1.1 студент повинен знати:

– об’єкт та предмет вивчення курсу;

– економічний зміст та основні завдання фінансового менеджменту;

– сутність понять «політика фінансового менеджменту», «стратегія фінансового менеджменту», «тактика фінансового менеджменту» та їхні складові;

– методологічні основи фінансового менеджменту;

– місце фінансового менеджера в основних організаційних структурах підприємств в залежності від їхнього розміру;

– класифікацію грошових потоків, методи та механізми управління грошовими потоками;

– цілі та завдання прогнозування та планування грошових потоків.

уміти:

– розуміти основні поняття фінансового менеджменту;

– виділяти основні завдання фінансового менеджменту на сучасному етапі розвитку підприємств країни;

– визначати принципи та методи фінансового менеджменту;

– аналізувати та обґрунтовувати склад функцій фінансового менеджера;

– розраховувати валовий та чистий грошовий потоки відомими методами.

Підготувавшись до практичного заняття 1.1, студент повинен знати, що фінансовий менеджмент - це система методів і прийомів по формуванню, використанню грошових фондів, контролю за рухом грошових потоків.

У процесі вивчення теми студенти повинні чітко розрізняти об’єкт і предмет вивчення фінансового менеджменту. Можна також виділити наступні функції фінансового менеджменту як об’єкта та суб’єкта. Функції фінансового менеджменту як об’єкта включають відтворювальну і розподільчу. Як суб’єкта (системи управління): фінансове планування (бюджетування); фінансова організація; мотивація на досягнення намічених фінансових показників; фінансовий контроль (контролінг або управлінський облік).

Відтворювальна функція фінансового менеджменту полягає у забезпеченні збалансування матеріальних і фінансових ресурсів на всіх стадіях кругообігу капіталу в процесі простого і розширеного відтворення. На перший план виступає накопичення капіталу для вирішення довгострокових інвестиційних проблем. Тобто реалізація цієї функції фінансового менеджменту дає змогу знайти оптимальну пропорцію між авансованими грошовими коштами, які відшкодовуються протягом одного кругообігу, й інвестиційними грошовими коштами, які надовго вибувають з обігу і повертаються частинами.

Розподільча функція фінансового менеджменту полягає у формуванні й використанні грошових фондів, підтриманні ефективної структури капіталу підприємств. Фінансовий менеджер визначає політику щодо розподілу прибутку, від якої залежить загальний концептуальний підхід до розвитку фінансового менеджменту на підприємстві. Результатом розподільчих процесів є створення фондів грошових коштів (фонду відшкодування, фонду споживання, фонду нагромадження), які забезпечують фінансування прийнятих до реалізації програм, підтримку оптимальної структури капіталу, зведення до мінімуму ризику банкрутства.

Метою фінансового менеджменту є зростання добробуту власників за допомогою формування раціональної політики управління капіталом та активами на основі: довгострокової максимізації прибутку; максимізації ринкової вартості фірми.

Під методологією наукового дослідження необхідно розуміти систему принципів, показників, методів дослідження соціально-економічних процесів, обґрунтування оптимальних рішень.

До основних принципів фінансового менеджменту належать: основні - плановості і системності, цільової спрямованості, варіативності, специфічні – диверсифікованості вкладень, фінансової самостійності підприємства; самофінансування; матеріальної зацікавленості; матеріальної відповідальності; забезпеченості ризиків фінансовими резервами.

Під час вивчення цієї теми треба розуміти, що необхідність функціонування і націленість на успіхи у майбутньому вимагають від підприємства будувати власну фінансову політику, на основі фінансової стратегії і тактики. Фінансова політика це формування заходів щодо цілеспрямованого використання фінансових ресурсів для досягнення стратегії підприємства і його тактичних задач. Серед них можна виділити: посилення позицій на ринку товарів (послуг), досягнення прийнятного обсягу продажів, прибуткові і прибутковості (рентабельності) активів і власного капіталу, збереження платоспроможності і ліквідності балансу. Серед напрямків фінансової політики можна виділити наступні: політика управління активами; політика управління капіталом, джерелами фінансування; політика управління інвестиціями; політика управління фінансовими ризиками; політика управління грошовими потоками; антикризова фінансова політика. Фінансова стратегія — довгостроковий фінансовий план, розрахований на перспективу, який передбачає рішення великомасштабних цілей розвитку підприємства. Складовою частиною фінансової стратегії є перспективне фінансове планування, орієнтоване на досягнення основних параметрів діяльності підприємства: обсяг і собівартість продажів, прибуток і рентабельність, фінансова стійкість і платоспроможність. Фінансова тактика це система заходів, спрямованих на рішення локальних, короткострокових задач.

Вивчаючи тему, студент повинен знати, що для дослідження фінансових проблем на рівні підприємства використовують такі методи: системний, діалектичний, нормативний, балансовий, програмно-цільовий, метод комплексного фінансового аналізу, економіко-математичні методи тощо. Всі ці методи поділяються на чотири рівні наукових методів дослідження: загальнонауковий; міждисциплінарний; конкретно-науковий або спеціальний; методико-технічний.

Вивчаючи цю тему, особливу увагу необхідно приділити вивченню механізму фінансового менеджменту. Він включає різні форми регулювання фінансової діяльності (державне, ринкове, внутрішньофірмове); правове, інформаційне, організаційно-методичне забезпечення, а також сукупність фінансових методів, важелів та інструментів.

До складу механізму фінансового менеджменту входять: різні форми регулювання фінансової діяльності (державне, ринкове, внутрішньофірмове); правове, інформаційне, організаційно-методичне забезпечення, а також сукупність фінансових методів, важелів та інструментів.

Контрольні завдання для самоперевірки

1. Розкрити сутність поняття «фінансовий менеджмент».

2. Охарактеризуйте предмет, об’єкт і завдання курсу.

3. Розкрийте методологічні основи науки про фінансовий менеджмент.

4. Суб'єкти фінансового менеджменту та їх характеристика.

5. Принципи фінансового менеджменту.

6. Роль і напрямки фінансової стратегії в розвитку підприємства.

7. Прийняття стратегічних фінансових рішень.

8. Формування тактики фінансового менеджменту.

9. Залежність динамічності розвитку і прибутковості підприємства від джерел фінансування.

10. Взаємодія коротко і довгострокових аспектів фінансової політики підприємства.

Практичне заняття 1.2

Визначення вартості грошей у часі та її використання у фінансових розрахунках

План

1. Врахування фактору часу у фінансових розрахунках.

2. Нарахування простих і складних процентів. Майбутня вартість грошей і її зміст.

3. Розрахунок майбутньої вартості грошей з урахуванням ануїтетів.

4. Теперішня вартість грошей і її зміст. Поняття дисконтування. Розрахунок теперішньої вартості ануїтетів.

Література: [1] – [6]; [11]; [12].

Методичні рекомендації

Мета заняття: вивчення вартості грошей у часі, основних закономірностей, принципів, факторів їхньої зміни, використання процентного фактора у розрахункам майбутньої та теперішньої вартості грошей.

У результаті підготовки до практичного заняття 1.2 студент повинен знати:

– необхідність і значення визначення вартості грошей в часі;

сутність Ризику і його вплив на зміну вартості грошей.

– зміст компаундування та дисконтування;

– основні закономірності впливу інфляції на зміну вартості грошей на господарську практику;

– використання процентного фактора у розрахункам майбутньої та теперішньої вартості грошей;

– визначення чистого дисконтного доходу.

уміти:

– визначати майбутню та теперішню вартість грошей;

– розрізняти компаундування та дисконтування;

– характеризувати основні методи визначення вартості грошей у часі;

– виявляти найкращий спосіб вкладання грошей за допомогою ефективної ставки проценту;

– розраховувати майбутню вартість грошей з урахуванням ануїтетів;

– оцінювати вплив фактору часу в розрахунках вартості облігацій і акцій.

Вивчаючи тему, студент повинен знати, що прийняти рішення про правильне вкладання грошей фінансовому менеджеру допоможуть розроблені алгоритми визначення кількісних характеристик фінансових розрахунків, основний з яких є вартість грошей у часі. Визначити майбутню вартість сьогоднішніх грошей можна за допомогою нарахування простих і складних відсотків.

У процесі вивчення теми студенти повинні чітко розрізняти такі поняття: відсотками або процентними грошима називають суму доходів від надання грошей у борг у різних формах (відкриття депозитних рахунків, покупка облігацій і тощо). Збільшення суми боргу за рахунок приєднання нарахованих відсотків називається нарощенням або ростом первісної суми боргу. Відношення нарощеної суми до первісної суми боргу називається множником (коефіцієнтом) нарощення. Інтервал часу, за який нараховують відсотки, називають періодом нарахування. Процентна ставка являє собою виражене у відсотках відношення суми процентних грошей, які виплачуються за певний інтервал часу (частіше за рік), до величини первісної суми боргу.

Сутність нарахування простих відсотків полягає в тому, що вони нараховуються на основну суму боргу, а процентні гроші виплачуються або вилучаються іншим чином і у подальших розрахунках не приймають участь. Дохід приносить лише базова сума.

Відповідно до загальноприйнятої банківської практики термін у днях і розрахункова кількість днів у році при нарахуванні відсотків визначаються по-різному. У так званій німецькій практиці розрахунок числа днів ґрунтується на тривалості року в 360 днів і кожного місяця у 30 днів. При французькій практиці тривалість року приймається рівної 360 дням, а кількість днів у місяцях береться рівним їх фактичній календарній тривалості (28, 29, 30 і 31). При англійській практиці береться в році 365 днів і календарна тривалість місяців. При визначенні строку збереження внеску варто пам'ятати, що день внесення і зняття внеску вважається одним днем.

Вивчаючи цю тему, слід розуміти, що також доводиться вирішувати зворотну задачу, тобто визначати суму внеску при заданих значеннях суми внеску з відсотками або визначати нинішню вартість майбутніх доходів. Визначення нинішньої вартості майбутніх доходів називається дисконтуванням. Дисконтування використовується для приведення різночасних внесків до одного моменту часу й прийняття рішення щодо вибору найбільш вигідного вкладання коштів.

Слід розуміти, що доход банку може бути виражений у процентних грошах, а може бути представлений у вигляді дисконту. Дисконт — це доход, отриманий у виді знижки з ціни товару. Він являє собою різницю між розміром кредиту і видаваною сумою грошей.

Знання закономірностей руху грошей дозволяє вибрати оптимальний варіант розміщення капіталу на підставі компаундування, тобто процесу нарахування складних відсотків. Під складними відсотками розуміється таке нарахування процентних грошей, при якому відсотки нараховуються не тільки на первісну суму внеску, але і на вже нараховані відсотки. Це означає, що доход приноситиме не лише первісна сума внеску, але і процент від неї, який було нараховано в минулому періоді. При фіксованій номінальній процентній ставці, але з різною кількістю нарахувань у році, абсолютна нарощена сума буде значно відрізнятися. У той же час різними кредитними установами може бути запропоновано широкий діапазон характеристик депозитних внесків, цінних паперів. Прийняти рішення про інвестування коштів у той чи інший актив досить складно при непорівнянності основних показників вартості грошей. Для рішення даної проблеми використовується річна ефективна процентна ставка. Ефективною називається річна ставка простих чи складних відсотків, що дає однакове співвідношення між вкладеною сумою P і виданою сумою S, яка може бути отримана при будь-якій схемі виплат. Ефективна ставка використовується для порівняння вигідності різних способів вкладення коштів. Тому доцільно щоб уникнути розчарувань при інвестуванні або одержанні кредиту оцінювати і порівнювати саме ефективну ставку.

Під час вивчення цієї теми треба приділити увагу тому, що для реального життя підприємств характерне використання не разових платежів, а наявність послідовності грошових надходжень і виплат. Наприклад, виплата заборгованостей, внески при створенні цільових фондів, премії по страхуванню, виплати по облігаціях тощо. це являє собою потік платежів.

Послідовність періодичних платежів, здійснюваних через рівні проміжки часу і рівних по величині, називається рентою (аннуїтетом). Інтервал часу між двома послідовними платежами називається інтервалом ренти. Термін від початку першого періоду до кінця останнього називається терміном ренти. У залежності від того, платежі здійснюються на початку чи наприкінці періоду розрізняють звичайні ренти (постнумерандо) і вексельні ренти (пренумерандо). Для рент визначають поточну і нарощену суми. Поточним значенням ренти називається сума, еквівалентна множині всіх платежів у початковий момент часу. Нарощеним значенням ренти є сума всіх платежів наприкінці всього терміну ренти.

Закономірності і принципи руху капіталу втілюються в практику через врахування інфляції в грошово-кредитних розрахунках використовують наступні показники: рівень інфляції, індекс інфляції.

Контрольні завдання для самоперевірки

1. Сформулюйте основний принцип вартості грошей у часі.

2. Що розуміється під нарощенням і дисконтуванням грошей?

3. Як змінюється майбутня вартість грошей при збільшенні тривалості інвестування?

4. Яка вартість грошей є реальною: сучасна чи майбутня?

5. Як варто коректувати очікувані грошові потоки в зв'язку з інфляцією?

6. Коли процес інвестування стає невигідним?

7. Який грошовий потік називається ануїтетом?

8. Як визначити поточне і майбутнє значення ануїтету?

9. Що таке нескінченний ануїтет і яке його сучасне застосування?

10. Як побудовані і навіщо використовуються фінансові таблиці?

11. Як вигідніше вкладати гроші: водночас чи рівним частками через рівні проміжки часу?

Практичне заняття 1.3

Управління прибутком

План

  1. Процес управління прибутком.
  2. Етапи та показники операційного аналізу.
  3. Аналіз і планування прибутку.
  4. Сутність політики розподілу прибутку.

5. Теорії дивідендної політики.

Література: [2]; [4]; [7] – [9].

Методичні рекомендації

Мета заняття:вивчення питань, пов’язаних з управлінням прибутку; опанування основ операційного аналізу, сили дії операційного важеля; вивчення економічного змісту порогу рентабельності та запасу фінансової міцності підприємства; факторів, що визначають підприємницький ризик та вибір дивідендної політики.

У результаті підготовки до практичного заняття 1.3 студент повинен знати:

– класифікацію витрат підприємства та методи їх диференціації;

– наукові засади, підходи та проблеми управління прибутком;

– головні показники операційного аналізу;

– принципи дії операційного важіля;

– сутність поняття та дію підприємницького ризику;

– основні типи економічних районів;

– особливості поглибленого операційного аналізу;

– методики формування дивідендної політики;

уміти:

– визначати формування прибутку за видами діяльності;

– проводити операційний аналіз за його елементами;

– виділяти сучасну мережу районів України;

– визначати взаємодію фінансового та операційного важелів;

– оцінювати сукупний ризик, пов’язаний з підприємством;

– розробляти напрямки при управлінні використанням прибутку;

– обґрунтовувати методичний підхід до вибору дивідендної політики.

Вивчаючи тему, студент повинен знати, що за критерієм залежності від зміни обсягів виробництва усі витрати підприємства поділяються на: змінні; постійні; сумарні. Класифікація витрат на постійні і змінні необхідна для рішення наступних задач: оцінити окупність витрат; оптимізувати розмір прибутку; визначити ціну виробу; розрахувати запас фінансової міцності підприємства; оптимізувати масу сплачених податків.

Для управління ціновою і асортиментною політикою доцільно в рамках окремих видів постійних витрат виділяти ті, котрі прямо пов'язані з виробництвом продукції і можуть бути віднесені до змінних, і ті, котрі більше відбивають витрати всього підприємства, цеху, тобто постійні. Існують три методи диференціації витрат: метод максимальної і мінімальної крапки; графічний метод; економіко-математичний метод.

Підготувавшись до практичного заняття 1.3, студент повинен знати, що Управління прибутком містить у собі наступні етапи: управління формуванням прибутку; управління розподілом прибутку. Кожний з цих етапів заснований на формуванні цілей, задач. Саме правильне їхнє визначення дозволяє надалі адекватно використовувати потенційні можливості підприємства, позиціонувати його в середовищі конкурентів, розробляти стратегію розвитку.

Операційний аналіз є могутнім інструментом оперативного і стратегічного планування підприємства, прийняття управлінських рішень. В основі механізму управління доходами лежать складові: планування виручки від реалізації; оптимізація постійних і змінних витрат у собівартості; формування цінової політики. Усі ці фактори визначають також і масу одержуваного прибутку. Тому операційний аналіз ще називають аналізом “Витрати — обсяг — прибуток” (“Costs — Volume — Profit” — CVP).

До показників операційного аналізу відносяться: валова маржа, поріг рентабельності, порогова кількість товару, запас фінансової міцності, сила впливу операційного важіля. Поріг рентабельності — це така виручка від реалізації, при якій покриваються усі витрати, а прибуток дорівнює нулю. Запас фінансової міцності (безпеки підприємства) показує, наскільки може бути знижена виручка від реалізації, забезпечуючи при цьому беззбиткову діяльність.

Вивчаючи тему, студенту слід звернути увагу на те, що визначення прогнозного розміру прибутку при наявному співвідношенні постійних і змінних витрат. Найбільш використовуваними в цих цілях методами варто вважати: метод виробничого (операційного важеля); метод граничного аналізу. При використанні методу виробничого важеля необхідно розуміти, що зміна виручки від реалізації веде до зміни прибутку. Однак ця зміна не носить пропорційний характер, а зміна виручки від реалізації спричиняє більш сильна зміну прибутку. Така залежність зветься ефект операційного важеля.

Ця взаємна обумовленість має місце як при рості, так і при падінні виручки від реалізації внаслідок зміни цін, конкурентного середовища та інших факторів, тобто мова йде про те, що при збільшенні виручки від реалізації, наприклад, на 3% прибуток збільшиться на більше число відсотків. Але на скільки? На це питання допоможе відповісти показник, який називається сила впливу операційного важеля (СВОВ). Саме він показує, на скількох відсотків зміниться прибуток підприємства при зміні виручки від реалізації на один відсоток. Необхідно пам'ятати, що СВОВ розраховується для конкретного обсягу реалізації, структури витрат, прибутку. При зміні хоча б однієї його складової СВОВ зміниться, і для правильності подальших розрахунків його необхідно визначити знову.

Співвідношення приросту суми прибутку і суми обсягу реалізації, одержуване при визначеному значенні коефіцієнта операційного лівериджу, називається ефектом операційного важеля (ЕОВ).

У процесі вивчення теми студенту необхідно розглянути сутність підприємницького ризика. Ризик вкладень у конкретне підприємство дозволяє визначити підприємницький ризик. Він визначається як добуток сили впливу операційного важеля (СВОВ) на силу впливу фінансового важеля (СВФВ).

Його ще називають сукупним ризиком, тому що він дозволяє врахувати дві важливі характеристики підприємства: структуру витрат і структуру капіталу, який використано при функціонуванні підприємства. Таким чином, управляти підприємницьким ризиком можна, змінюючи величини операційного і фінансового важелів.

Практичне значення дивідендної політики полягає в тому, на її підставі обирається стратегія розвитку підприємства в цілому. Це обумовлено можливою необхідністю в інвестиційних ресурсах. Їх можна одержати ззовні у виді банківських кредитів, додатковому випуску чи акцій чи облігацій використовувати основне внутрішнє джерело — прибуток. При ухваленні рішення на користь того чи інший варто розрахувати їхня вартість.

Дивідендна політика — сукупність методів і прийомів по раціональному розподілі прибутку і формуванню дивідендного фонду. Реінвестування прибутку має ряд переваг, а саме: є щодо дешевою формою фінансування підприємства; дозволяє зберегти сформовану систему контролю над підприємством. Основною задачею дивідендної політики є визначення раціонального співвідношення часткою при розподілі прибутку на споживання і нагромадження.

Основні методики нарахування та виплати дивідендів: метод залишкових виплат, метод стабільного співвідношення дивідендних виплат, метод стабільної величини дивідендів, метод постійної і змінної частки дивідендів, метод постійного зростання величини дивідендів. Крім перелічених методів грошових виплат дивідендів з метою впливу на ліквідність акцій і утримання їх ринкової ціни в межах оптимального діапазону фірма може використовувати операції подрібнення й укрупнення акцій.

Контрольні завдання для самоперевірки

1. У чому зміст загальної класифікації витрат?

2. Опишіть процедуру формування собівартості зроблених і собівартості проданих товарів.

3. У чому розходження витрат, що відносяться до продукту, і витрат, що відносяться до періоду?

4. Перерахуйте основні показники операційного аналізу?

5. Які ви знаєте методи для виділення перемінної і постійної компонент у змішаних витратах? Який з них є найбільш точним? Обґрунтуйте чому.

6. У чому сутність аналізу "витрати – об’єм – прибуток " (СVР - аналізу)?

7. Дайте визначення порогу рентабельності. Які ви знаєте підходи для його розрахунку?

8. Що таке операційний важіль і чому його значення може служити мірою операційного ризику? Дайте визначення операційного ризику.

9. Які вам відомі графічні способи визначення порогу рентабельності?

10. Що таке запас фінансової безпеки і як його розрахувати в рамках СVР - аналізу?

11. Як визначити обсяг продажу, що відповідає заданому обсягу прибутку?

Практичне заняття 1.4

Управління активами

План

1. Оборотні активи, їхня класифікація.

2. Аналіз оборотності оборотних засобів.

4. Методи управління товарно-матеріальними запасами.

5. Методи управління дебіторською заборгованістю.

6. Політика фінансування оборотних активів.

7. Методи розрахунку постійної потреби підприємства в оборотних активах.

Література: [2]; [4]; [6]; [9].

Методичні рекомендації

Мета заняття:вивчення питань, пов’язаних із складом і структурою активів підприємства, визначенням політики формування активів, її зміст і порядок розробки; опанування управління виробничими запасами, запасами готової продукції. дебіторською заборгованістю та грошовими коштами.

У результаті підготовки до практичного заняття 1.4 студент повинен знати:

– сутність поняття «активи» та «управління активами»;

– основні типи, підходи та етапи управління виробничими запасами та запасами готової продукції;

– методи визначення потреби в запасах сировини, матеріалів і готової продукції;

– основні показники оцінювання ефективності управління активами;

– сутність, підходи та типи правління дебіторською заборгованістю;

– основні фактори, які впливають на управління грошовими коштами;

уміти:

– розрахувати власні оборотні кошти;

– розрахувати потребу в запасах сировини, матеріалів і готової продукції, оптимальну партію замовлення;

– обчислити поточні фінансові потреби;

– оцінити ефективність управління активами;

– визначити потенційний надлишок/дефіцит коштів;

– розрахувати реальний надлишок/дефіцит коштів;

– розрахувати суму необхідного короткострокового кредиту.

Підготувавшись до практичного заняття 1.4, студент повинен знати, оборотний капітал являє собою мобільні активи, які можуть бути перетворені в грошові кошти в плині одного фінансового циклу або календарного року. Оборотні кошти (оборотний капітал) можуть бути охарактеризовані наступними показниками: ліквідність; обсяг; структура.

Оборотний капітал у процесі виробничо-фінансової діяльності трансформується і проходить такі стадії: виробничі запаси; незавершене виробництво; готова продукція; дебіторська заборгованість; грошові кошти.

Для фінансування поточних пасивів доцільно використовувати поточні активи. Тому для роботи підприємства важливим є наявність чистого оборотного капіталу. Його ще називають робочим капіталом, або власними оборотними засобами. Відомі чотири моделі управління оборотним капіталом підприємства: ідеальна, агресивна, консервативна, компромісна. В основі побудови тієї чи іншої моделі (стратегії) лежить визначення величини довгострокових пасивів, необхідних для фінансування активів, і розміру кредиторської заборгованості, яку варто підтримувати для безперебійного функціонування підприємства. Кожній із зазначених стратегій відповідає система балансових рівнянь. Основною відмінністю зазначених моделей є те, якими джерелами фінансування буде покритий змінний оборотний капітал, і, виходячи з цього, визначається потреба у довгострокових кредитах.

Вивчаючи тему, студент повинен знати, що Запаси являють собою матеріальні цінності, якими володіє підприємство для використання у виробничому процесі. Для промислового підприємства запаси можна умовно розбити на такі однорідні групи: сировина і матеріали, напівфабрикати, необхідні для виробництва продукції; незавершене виробництво, що виникає після початку виробничого циклу. У цю групу включаються сировина або заготовка, яка пройшла хоча б одну технологічну операцію, і не є ще готовою продукцією; готова продукція.

Метою управління запасами є оптимізація величини фінансових ресурсів, вкладених у них, щоб мінімізувати загальні витрати. З запасами пов'язані наступні види витрат: витрати на збереження (складські приміщення, заробітна плата персоналу складів); страхування; ризик псування; пов'язаних із заморожуванням засобів(тобто замість того, щоб покласти тимчасово вільні засоби на депозит, вони знаходяться в запасах); витрати на використання кожного замовлення (складання документів, їхній облік); виникаючих при недостачі запасів, що може привести до зупинки процесу виробництва (немає сировини і матеріалів) або втрата клієнтів.

У цілому, існує 2 види моделей управління запасами: класична; «канбан» або точно- у – строк.

Виділяють Грошові кошти підприємства містять у собі гроші в касі і на розрахунковому рахунку в комерційних банках. Виникає питання: чому ця готівка залишаються вільними, а не використовуються (наприклад, для покупки ЦП, що приносять, доход у вигляді відсотку). Ці грошові кошти можуть використовувати для: того, щоб вчасно оплатити рахунки постачальників і для здійснення інших поточних розрахунків; термінових відряджень; покриття непередбачених витрат;забезпечення можливого чи прогнозованого розширення діяльності.

В економічній науці є кілька підходів до визначення залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства: 1) на основі розрахунку питомої ваги грошових коштів у загальному обсязі оборотних коштів; 2) коефіцієнта від обороту грошових коштів; 3) модель О. Стоянової; 4) модель В. Баумоля; 5) модель М.Міллера і Д.Орра; 6) модель Б.Стоуна.

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на визначену дату (відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №10).

Управління дебіторською заборгованістю набагато ширше ніж кредитна політика і містить у собі систему методів проведення розрахунків за відвантажену продукцію, послуги; стягнення прострочених боргів; політику взаємин з факторинговими компаніями, з комерційними банками, з товарними і валютними біржами. Фінансовий менеджер має здійснювати постійний моніторинг величини дебіторської заборгованості, тому що її надмірне збільшення приводить до падіння платоспроможності підприємства.

Рівень дебіторської заборгованості залежить, в основному, від умов розрахунків з контрагентами підприємства. У теорії і практиці виділяють два підходи до управління дебіторською заборгованістю в залежності від того, що є предметом оцінки. Їм може бути: додатковий прибуток при зміні умов продажів і розрахунків; порівняння й оптимізація величини і термінів дебіторської і кредиторської заборгованості.

Вивчаючи цю тему, слід звернути увагу на те, що для цілей управління дебіторською заборгованістю (відповідно до Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №10) виділяють: поточну дебіторську заборгованість; довгострокову дебіторську заборгованість; безнадійну дебіторську заборгованість; сумнівний борг.

Ухваленню рішення про зміну кредитної політики має передувати її оцінка з погляду впливу на прибуток підприємства. Для цього необхідно розробити прогнозні оцінки для кожної із запропонованих політик, виходячи з таких змінних: стандарти кредитоспроможності або максимальний ступінь ризику, прийнятний для кредитних розрахунків; передбачуваний обсяг продажів; політика інкасації підприємства; адміністративні витрати, зв'язані з поверненням дебіторської заборгованості; кредитний період, рівний терміну надання кредиту; обсяг сумнівних і безнадійних боргів; суми наданої знижки, які надаються для початкових виплат; середній термін повернення грошових коштів.

Контрольні завдання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте склад і структуру активів підприємства

2. Наведіть зміст і задачі управління оборотними активами.

3. Назвіть узагальнюючі показники оцінки активів підприємства.

4. Вкажіть етапи та підходи до управління грошовими коштами.

5. Дайте характеристику методам визначення потреби в запасах сировини, матеріалів і готової продукції.

6. Розкрийте сутність управління виробничими запасами та запасами готової продукції.

7. Назвіть і охарактеризуйте основні етапи управління необоротними активами.

8. Визначте показники та критерії оцінки ефективності управління активами.

Модуль 2

Наши рекомендации