Окресліть Провідні ідеї та особливості філософії А. Шопенгауєра. Чому його вважають засновником ірраціоналізму?
Шопенгауєр (1788-1860) у багатьох відношеннях займає особливе місце серед філософів. Він песиміст, тоді як майже всі інші у якомусь відношенні оптимісти. Він заперечує християнство, віддаючи перевагу над ним релігіям Індії: індуїзм і буддизм. Він почавши надавати особливе значення волі, що характерний для багатьох філософів XIX-XX століть. Але для нього воля, хоча і є метафізично основним принципом, з погляду етики - зло; такий контраст можливий тільки у песиміста.
Шопенгауєровськая система - це адаптація системи Канта. Проте Шопенгауєр підкреслював в "Крітіці" зовсім не ті сторони, що Фіхте або Гегель. Шопенгауєр зберіг "річ в собі", але ототожнив її з волею. Він вважав, що ті, що представляється в сприйнятті як моє тіло є насправді моя воля. Подібній погляд більшою мірою, всупереч бажанню основної маси кантіанців визнати це є розвитком філософії Канта. Кант стверджував, що вивчення морального закону може вивести нас за рамки явища і дати нам пізнання, якого плотське сприйняття дати не зможе. Він також стверджував, що моральний закон стосується в основному волі. Відмінність між хорошим я поганою людиною для Канта - це відмінність в світі "мов в Собі", а також різниця у вольових актах. Звідси витікає, що, по Канту, вольові акти повинні належати до реального світу, а не до світу явищ. Явіще, відповідне вольовому акту, - це тілесний рух. Від чому, згідно Шопенгауєру, тіло є видимість, реальністю якого є воля.
Але воля, яка знаходиться за явищем, не може складатися з деякого числа різних вольових актів. І простір і година, по Канту (і у цьому Шопенгауєр погоджується з ним), належить тільки до явищ; річ в собі не існує у просторі або в часі. Тому моя воля, в тому сенсі, в якому вона реальна, не може мати качану і кінця і складатися з різних вольових актів, оскільки саме простір і година суть джерела множинності - це "принцип индивидуации", використовуючи схоластичну фразу, якові віддавав перевазі Шопенгауєр. Моя воля тому єдина і передчасна. Ні, навіть більш того її треба ототожнювати з волею всього Всесвіту; моя "окремість" - це ілюзія, що є продуктом мого суб'єктивного апарату просторово-часового сприйняття. Ті, що реально, - це одна величезна воля, що виявляється у всьому перебігу Всесвіту, в рівній мірі в одушевленій і неживій природі.
Можна було б чекати, що Шопенгауєр ототожнює цю космічну волю з Богом і проповідує пантеїстичну доктрину, що не відрізняється від учення Спінозі, де чеснота полягає в тому, щоб підкорятися Божественній волі. Але тут песимізм Шопенгауєра приходити до іншого розвитку. Космічна воля зла; воля взагалі зла і у будь-якому випадку є джерелом всіх наших нескінченних страждань. Страждання - істотна частина всього життя і воно зростає при шкіряному збільшенні пізнання. У волі немає фіксованого кінця, який, будучи досягнутий, приніс би задоволення. Хоча смерть врешті-решт все одне переможе, мі переслідуємо наші безуспішні цілі, "так прагнемо видути мильний міхур якомога більше, хоча відмінно знаємо, що він лопне". Такої речі, як щастя, не існує, тому що нездійснене бажання заподіює біль, а досягнення приносити лише пересичення. Інстинкт примушує людей породжувати потомство, що викликає до життя нові можливості для страждання і смерті; від чому із статевим актом пов'язаний сором. Самогубство даремне; вчення про переселення душ, навіть якщо воно і не є істинним буквально, все ж таки виражає істину у формі міфу.
Все це дуже сумно, але є вихід і він був відкритий в Індії.
Найкращий з міфів - це міф про Нірвану, якові Шопенгауєр розуміє як згасання. Він згоден, що це противоречит ученню християнства, але "ті, що трапилося в Галілеї, не замінить Стародавньої мудрості роду людського". Причина страждань - це напруга волі: чим менше мі вправляємо волю, тим менше мі страждатимемо. І вісь тут, нарешті, виявляється корисним пізнання за умови, що це пізнання певного роду. Відмінність однієї людини від іншого - це частина миру явищ, воно зникає, якщо бачити мир в дійсному світлі. Для хорошої людини покривало Ваб (ілюзія) робиться прозорим, він бачить, що всі речі - одне і що різниця між ним і іншою людиною що тільки здається. Він приходити до цього розуміння через любов, яка завжди, - співчуття і повинний відчувати біль інших. Колі піднімається покривало Ваб, одна людина приймає страждання всього світу. У хорошої людини пізнання завжди упокорює всі явища. Його воля відвертається від життя і заперечує свою власну природу. "І піднімається в нім огида до природи, виразом якої є його власне феноменальне існування, огида до суті і внутрішньої природи цього світу, який, як визнано, повний нещастя".
Тут Шопенгауєр приходити до повної згоди, принаймні в тому, що стосується практики, з аскетичним містицизмом. Екхарт і Ангелій сілезький краще за Новій заповіт. У ортодоксальному християнстві теж є деякі хороші речі, особливо, наприклад, вчення про первородний гріх, що проповідує проти "вульгарного пелагианства" св. Августином і Лютером; але євангелісти сумно недосконалі в метафізиці. Буддизм, говорити Шопенгауєр, - це сама вища релігія; етичні учення буддизму загальноприйняті але всій Азії, виключаючи ті райони, де переважає "огидне учення ісламу".
Хороша людина житиме в досконалій строгості в добровільній бідності, постивши і піддаючи собі самокатуванню. Всім цим він доб'ється придушення своєї індивідуальної волі. Але він робить це зовсім не для того, щоб досягти гармонії з Богом, як західні містики, він не шукає ніякого позитивного добра. Ті добро, якого він шукає, цілком і повністю негативно.
"Мі повинні прогнати похмурі враження ні про те "що", яку мі розрізняємо за всією чеснотою і святістю як їх кінцеву мету і якого мі боїмося, як діти боятися темноти; мі не повинні навіть вислизати від нього, як індійці, за допомогою міфів і нічого не значущих слів, таких, як всепоглинаюча Брахма або Нірвана буддистів. Мі досить вільно розуміємо, що ті, що залишається після повного знищення волі є ніщо для всіх, ще виконаних воля; але і, назад, для тихий, в кому воля заперечує собі, цей наш такий реальний світ зі всіма його сонцями і чумацькими шляхами є ніщо".
Тут є неясне припущення, ніби святі бачать щось позитивне, яку недоступне іншим, але ніде не немає ні натяку, що це таке і я думаю, що це чисто риторичне припущення. Мир зі всіма його явищами, як говорити Шопенгауєр, - це тільки його воля. З відмовою від волі:
"...все ці явища також зникають, зникає ті постійна напруга і нескінченні спроби - без відпочинку на всіх ступенях об'єктивності, в яких і через яких полягає мир, зникають різноманітні форми, поступово наступні одна за однією, всі прояви волі і, нарешті, універсальні форми цього прояву - година і простір, а також його остання фундаментальна форма - суб'єкт" і об'єкт, - все зникає. Немає волі, немає думання, немає миру. Перед нами тільки небуття".
Отже, по Шопенгауєру, мета святого - підійти якомога ближче до "неіснування", якого, з якоїсь заподій, ніде ясно не з'ясовною, не можна досягти шляхом самогубства; мі не можемо тлумачити цей уривок інакше. Нелегко також зрозуміти, чим такий святий краще гіркого п'яниці; ймовірно, Шопенгауєр вважав, що моменти протверезіння, на шкода, дуже часты.
Вчення про волю А. Шопенгауєра розкриває подивися філософа на світ і місце в ньому людини з життевої позиції, що головним чинником в людині головною причиною всіх її дій і вчинків є воля.
Головні пункти вчення Шопенгауєра - визначення поняття Світової волі,з'ясування того, як вона існує, як і де проявляються наслідки, яким вона є причиною; його анторопологічні, естетичні та етичні подивися.
Значної школи учнів Шопенгауєр не створив. Але до числа його найбільших сподвижників можуть бути віднесені Ю. Фрауєнштендт і П. Дейсен. Під його вплив підпав і Ю. Базен. Поєднаті Гегеля з Шопенгауєром, намагався у свєму варіанті всесвітнього песимізму Едуард Гартмен. Відголоськи шопенгауеровської концепції виявляються у прагматика У. Деймса, французського "Філософа життя" А. Бергсона, неогегел'янця Б. Кроче, нім. екзистенціаліста До. Ясперса, австрійського психоаналітика З. Фрейда. Ше ближче, ніж Фрейд до Шопенгауєра підійшов інший психоаналітик - К.Г. Юнг. Але перш за все потрібно пригадати Фрідріха Ніцше, котрий у молоді роки вважав Шопенгауєра своїм наставником і
Немінущю є завжди повчальна критика Шопенгауєровою і недоліків людини сучасного індустріального суспільства - корисна для всіх тихий, хто відверто прагне до їх подолання і виправлення у нових генераціях, використовуючи уроки минулих сторіч і створеноі їм культурної спадщини.