Філософія про роль і місце людини в історії.
У різні історичні епохи сутність самої історії визначали по-різному. Від давнини до сучасності існувало щонайменше три основні моделі історії.
Антична модель історії та її особливості:
1) описовість. Люди античності, на відміну від нас, прагнули не стільки аналізувати причини тих чи інших подій, скільки розповісти про самі ці події, особливо якщо вони бачили їх на власні очі або чули про них на власні вуха. Завдяки цій описовості античність подарувала нам історіографію — письмові свідчення про історію. Біля витоків історіографії стояв Геродот(V ст. до н. е.), який залишив після себе «Історію» в 9 книгах. До речі, слово історія давньогрецькою мовою означало «дослідження», «дізнання», «розповідь»;
2) природний історизм. Згідно з античними уявленнями, історичний розвиток відбувається не лінійно від минулого до майбутнього, а по колу, проходячи стадії, що повторюються. Людина античності була позбавлена загостреного почуття історії, мінливості, скороминущого характеру свого життя. Причина цього — повільний характер історичних змін у суспільстві. За 30 років (середній строк життя одного покоління) не встигали статися дуже вже різкі зміни в існуванні людини і суспільства, а всі незначні події здавалися такими ж рутинно-звичними, як схід і захід сонця, зміна пір року тощо;
3) некритичність. Поряд із достовірними описами в історичних творах античності повсякчас зустрічаються легенди, перекази, причому автори їх теж видавали за достовірні.
Християнська модель історії та її особливості:
1) ідея всесвітньої історії. Щоб підкреслити свій універсальний характер, християнська модель історії запроваджує особливу хронологічну шкалу, що збереглася до наших днів, —»християнську еру». Це пов'язано з претензіями самого християнства на те, щоб стати світовою релігією, яка б об'єднувала людей незалежно від їх расової, національної або класової приналежності;2) відкриття історичного часу, честь якого належить Аврелієві Авґустину. На відміну від циклічного природного часу, час земної історії, згідно з А в густи н ом, іде лінійно — від Створення світу через Воскресіння Христа до Страшного Суду;3) розрізнення природи і суспільства. Хоч і природа, і суспільство уявлялися як складові частини божественного творіння, між ними зауважили істотну різницю: природу Бог уже створив, а історія весь час твориться; 4) ідея сенсу історії. Християнський погляд на призначення історії дістав назву провіденціалізму — вчення про те, що Бог наперед визначив долю світу і кожної окремої людини.-Без Божого дозволу, написано в Біблії, навіть волосина не може впасти з голови людини.
Уважається, що підвалини сучасних поглядів на історію заклала її християнська модель.
Класична модель історії остаточно складається в XIX ст. у філософії історії Ґ. Геґеля. Геґель вносить в історію:1) ідею прогресу — не так матеріального, як духовного, спрямованого на здобуття свободи для людини і людства;2) телеологію — учення про мету і закономірність історії. Згідно з уявленням Геґеля, сенс історії перебуває не поза історією, як у християнському провіденціалізмі, а всередині самої історії. Цей внутрішньо закладений сенс поступово розкривається в перебігу історичного розвитку, роблячи його закономірним і впорядкованим;3) ідеєю об'єктивного історичного пізнання. Якщо рух історії відбувається відповідно до внутрішніх закономірностей, то їх джерелом може бути тільки розум. А розум прозорий для самого себе, отже, історія може бути відтворена так, як вона відбувалася насправді.
2. Двома крайнощами у філософсько-історичному підході до ролі та місця людини в історії були:а) суб'єктивістський підхід (історичний волюнтаризм) — концепція, згідно з якою історія здійснюється виключно завдяки діяльності видатних людей (монархів, полководців, діячів науки і мистецтва);б) об'єктивістський підхід, відповідно до якого історія твориться народними масами, а історичній особистості залишається тільки вловлювати об'єктивну суспільну потребу і вести за собою народні маси. Об'єктивісти, обґрунтовуючи свої погляди, вдаються до історичних прикладів. Наполеон І Бонапарт ніколи б не зміг прийти до влади і 15 років руйнувати підвалини старої Європи, якби в молодої французької буржуазії, яка після Великої Французької революції стала панівним класом, не виникла потреба «сильної руки», здатної закріпити Ті статус, привести країну до ладу після бурхливих революційних подій і завоювати для неї нові ринки в усій Європі. Усе це, на думку об'єктивістів, замість Наполеона міг зробити будь-який інший — аби, тільки молодий, честолюбний, талановитий і енергійний — революційний генерал. А єгипетський фараон Ехнатон у XIV ст. до н.е. — уперше у відомій нам історії світової релігії та культури — започаткував релігію єдиного бога — Атона. Однак ця реформа зазнала невдачі і ім'я фараона було прокляте, оскільки ні народні маси, ні впливова жрецька верства не були готові до таких радикальних нововведень і віддавали перевагу традиційному вшануванню багатьох богів. На думку К. Маркса, «історія є ніщо інше, як діяльність людини, яка домагається своїх цілей». Людина — як суб'єкт історичного процесу — творить історію, а потім — як суб'єкт історичного пізнання — намагається її усвідомити: які причини спонукали до дій, які помилки зроблено, які позитивні наслідки те чи інше явище матиме, які загальні тенденції історичного розвитку знайшли своє втілення у конкретному факті. У другій половині XX ст. філософія історії переглянула свої погляди на роль і місце людини в історії. Сутність цього перевороту полягає у переході від історії людини до людини в історії, від історії подій до історії людей.
Основні параметри сучасного погляду на людину в історії:
1) людина творить власну історичну епоху тією ж мірою, якою ця епоха творить особистість людини. Однак у переломні моменти історичного розвитку роль «людського чинника» стає вирішальною. І окремо взята людина здатна змінити напрям розвитку цілих держав, навіть більше — загрожувати існуванню всього людства;
2) образ людини завжди історично своєрідний. Люди інших епох не просто інакше одягалися чи їли — вони мислили, відчували світ по-іншому. Історично зумовлене світосприйняття дістало назву ментальність. Значна кількість історичних досліджень останніх десятиліть якраз і присвячена аналізові ментальності різних людей і культур;
3) «життя переживають, а історію тільки розповідають». Отже, на перший план для людини виходить її особисте життя, а не історія людства взагалі. Людське життя коротке, але ми мусимо встигнути знайти своє призначення саме в ньому, а не ховатися за історичні абстракції.