Загальні особливості соціально-гуманітарного пізнання

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

ЛЕКЦІЯ

З дисципліни

«ЕТИКА ТА ЕСТЕТИКА»

ТЕМА №1

«Етика - вчення про мораль і моральність»

(2 год.)

спеціальність 081- «Право»

Для студентів ІІ курсу

Факультету заочного навчання цивільних осіб ННІ ПОЗН

Дніпропетровськ – 2015

РОЗРОБНИК:

Наріжний Ю.О. доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін юридичного факультету, кандидат філософських наук, доцент.

Лекцію обговорено та схвалено на

засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

07.09.2015 року,

протокол № 1.

Тема 1. ЕТИКА ТА ЕСТЕТИКА.

ЕТИКА – ВЧЕННЯ ПРО МОРАЛЬ І МОРАЛЬНІСТЬ

План

1. Загальні особливості соціально-гуманітарного пізнання.

2. Етимологія термінів "етика" та "мораль". Предмет етики. Співвідношення моральних, релігійних та юридичних норм в суспільному житті.

3. Предмет естетики. Співвідношення етики та естетики та їх структура.

4. Місце етики та естетики в духовній культурі людства.

Етика та естетика належать до таких дисциплін, які традиційно викликають зацікавленість багатьох людей хоча б тому, що вони пов´язуються із досить вагомими та авторитетними людьми, наприклад, такими, як Сократ, Сенека, Епіктет, Аврелій Августин, І.Кант, Б.Спіноза та ін. Мало існує освічених людей в усьому світі, які б не чули колись, що Сократ був видатним моралістом, а Христос та Будда взагалі постали засновниками цілих своєрідних етичних світів. Деякі досить відомі філософи настільки високо ставили ці науки, що вважали, що саме вони повинні завершувати та увінчувати собою вершину усіх філософських знань.

Цікаво зазначити – а це є загально відомим фактом, що навіть в тих спільнотах, де нібито проповідуються аморалізм та демонстративне нехтування етикою, як от у бандитських угрупуваннях, серед сукупностей десоціалізованих осіб, існують свої своєрідні етики та моралі, а також і якась своя особлива естетика, що проявляється в манері поведінки, в особливих деталях одягу та ін. – Все це свідчить про певну обов´язковість та нав´язливість етики та естетики, про їх неминучу присутність в людському суспільстві.

Етика - це вчення про мораль, моральність та моральний спосіб освоєння світу. Естетика – вчення про естетичний спосіб освоєння світу, сутність мистецтва, естетичної та художньої творчості. та мистецьку діяльність,

В початковому значенні давньогрецьке слово "етос" позначало місце перебування людини, тобто достатньо точно та проникливо відносило етичні явища лише до людини. Як же пов´язані етичні проблеми із людиною, її особливостями, її природою, її найпершими та власне людськими потребами? – Всі ці питання – із розряду філософських, а тому етику та естетику від давніх часів розробляли саме філософи, та й за переліком основних напрямів людської інтелектуальної діяльності вони відносяться до філософського відомства. Отже, заглиблюватись у ці сфери знання – значить займатись філософією. А тому від самого початку варто зрозуміти, що в цих дисциплінах ставляться та розглядаються дуже важливі, симптоматичні саме для людського самоосмислення питання. Ці науки мають відношення до практики життя, до людських вчинків, особливостей тої території, яку ми можемо назвати територією людськості, проте ми не повинні їх спрощувати та перетворювати на зацікавлене обговорення на дозвіллі, чи ще гірше – на балаканину. Врешті – решт ці науки постають своєрідним людським самоодкровенням. Це значить, що не лише ступінь серйозності при їх вивченні, а й ступінь щирості повинні бути високими.

Даний курс лекцій має на меті сприяти вступу у проблематику етики та естетики, він побудований у відповідності до програми навчального процесу у вищих навчальних закладах.

Етика та естетика належать до дисциплін гуманітарного профілю, який традиційно пов´язується із заглибленням у духовні процеси та явища. Найперші ж підходи до етики та естетики засвідчують їх органічний зв´язок із найважливішими особливостями людського буття, із тим, що вони за змістом та спрямованістю постають сферами проявів внутрішнього людського відношення до дійсності, а значить – сферами свободи, вибору та самоутвердження. Саме ці характеристики постають спільними для етики та естетики, проте між ними існують і відмінності, які як раз і дозволяють їм у людській культурі поставати через єдність та взаємодоповнюваність.

ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНОГО ПІЗНАННЯ

Етика та естетика позначають сфери знання, що мають пряме відношення до людини, людського відношення до дійсності будь-якого роду, хоча на першому плані і в тому, і в іншому випадку, перебувають людські взаємини. Саме взаємини між людьми визначають етичні та естетичні уявлення. Проте сфера людського – тобто, людських стосунків, людських взаємодій, людської життєдіяльності, - це є сфера надзвичайно особлива в плані її вивчення та осмислення. За звичай цю сферу в залежності від того, на що падає наголос, називають сферою соціальних або гуманітарних явищ та процесів. Коли наголос падає на суспільні явища та процеси, на все те, що пов´язане із існуванням суспільства, суспільним порядком, суспільними інститутами, нормами, установами, йдеться про соціальну сферу, а коли на перший план виходить свідомість, міркування, духовні явища та процеси, йдеться про гуманітарну реальність.

При такому окресленні цих сфер не може не кидатись у вічі їх страшенна навантаженість суб´єктивними прагненнями, інтересами, бажаннями, адже суспільне та духовне прямо і безпосередньо стосується людини, внаслідок чого тут майже неможливе відсторонення, байдужий, неупереджений підхід. Тут спостерігаються зіткнення думок, інтересів, прагнень, панує дух змагання, а то й прямої, інколи дуже гострої боротьби. За таких обставин мимоволі виникає питання про можливості соціально-гуманітарного пізнання, адже у пізнанні ми ставимо перед собою завдання інтелектуально виявити та окреслити найважливіші риси певних явищ безвідносно до того, чи вони нам подобаються, чи ні. Наприклад, коли мікробіологи вивчають якій смертельно небезпечний для людського здоров´я вірус, вони вивчають його не тому, що він їх подобається, і не так, що те, що їх приваблює, враховується, а те, що не приваблює, заперечується; ясно, що правильне вивчення передбачає всебічне охоплення явища, врахування як можна більшої кількості його властивостей та якостей. Зовсім інше ми спостерігаємо в сфері соціально-гуманітарного пізнання: тут прямі людські інтереси та зацікавлення значною мірою визначають предмет і спрямованість пізнавальних зусиль, тобто пізнання виділяє ті сторони явища, які чомусь перш за все вважаються значущими для того, хто пізнає.

Найпростіший висновок із таким чином поданої найпершої особливості соціально-гуманітарного пізнання може бути зроблений такий: соціально-гуманітарне пізнання як правильне та неупереджене інтелектуальне осмислення явищ дійсності просто неможливе. Або ж у кращому разі воно буде давати викривлену, модифіковану картину реальності. І такий висновок є не дивиною у даній сфері: досить багато науковців, філософів, соціологів робили й роблять відносно соціально-гуманітарних процесів саме такий висновок. Проте, поставимо інше питання: а чи можливо виключити людину із цієї сфери задля того, щоби розглядати її відсторонено? Скажімо, процеси, що їх вивчає та ж мікробіологія, відбуваються поза участю людини, соціально-гуманітарні процеси – це процеси, зумовлені саме людською активністю, поза людиною їх немає ф бути не може. Отже, вилучити із них людину не можна. Окрім того, саме участь людини в цих процесах робить останні відкритими для пізнання, доступними пізнанню. Отже, зацікавлене відношення людини до сфери соціально-гуманітарних явищ і процесів є необхідним моментом для більш органічного проникнення в їх сутність, для більш прямого їх спостереження і дослідження. Ясно, що дослідження при цьому повинно бути не таким, як дослідження природних процесів, але це не значить, що воно є неможливим.

Поставимо питання: яким саме повинно бути соціально-гуманітарне пізнання? – Перш за все, воно повинно володіти особливими засобами пізнавальної діяльності: тут не можна застосувати хімічні реактиви, прилади вимірювання, майже неможливий експеримент. На перший план тут виходять такі специфічні методи пізнання, як системний аналіз, структурно-функціональний аналіз, категоріальний аналіз, опитування, анкетування та ін. При тому дуже важливого значення набувають методи опрацювання знакових процесів і явищ, оскільки чим далі, тим більше і процеси соціально-гуманітарного плану, і їх результати постають перед нами як особлива реальність саме у знаковій формі.

Замислимось над тим, за яких умов ми могли би сподіватись на виправданий результат соціально-гуманітарного пізнання, враховуючи те, що тут завжди присутня зацікавлена позиція та не можливе відсторонене відношення. Напевне, перш за все ми повинні були би брати до уваги не лише свою власну позицію, а максимально враховувати підходи та бачення всіх (по можливості) учасників певних соціальних або гуманітарних процесів, адже якщо включення людини в ці процеси тільки й надає можливість їх сприймати та розуміти, то, умовно кажучи, "більша кількість розумінь" дасть нам і повнішу картину таких процесів. Отже, інтегральний підхід постає бажаним, а то й неминучим у такому пізнанні.

По-друге, відсутність єдино об´єктивної та відстороненої позиції передбачає, що нарощування знань в цій сфері можливе не тому, що ми проводимо нові експерименти або ж застосовуємо нові прилади, а лише завдяки тому, що ми піддаємо інтерпретації вже наявні знання і відомості. Такого роду інтерпретації є не просто довільною балаканиною, а прагненням виявити в обговорюваних питаннях те, що ще не виявлене, залишилось прихованим. Інтерпретаційний характер гуманітарного пізнання базується на припущенні, що ми виносимо на поверхню певні внутрішні можливості у нашому людському ставленні до дійсності, що ще не проявились.

По-третє, навряд чи можна сподіватись на успішне пізнання явищ соціально-гуманітарного плану поза активною комунікацією між численними суб´єктами пізнавальної діяльності, адже навряд чи будь-яка окрема людина може зайняти якесь привілейоване становище в соціально-гуманітарних процесах, тобто таке становище, яке б дозволяло бачити все поле цих процесів "єдино правильно": тут треба об´єднати зусилля різних людей, а, значить, ввести їх у взаємний обмін результатами пізнання.

Нарешті, по-четверте, соціально-гуманітарне пізнання передбачає сповідування позиції толерантного відношення до будь-яких позицій, точок зору, концепцій та методологічних установок.

Всі ці особливості соціально-гуманітарного пізнання складають загалом те, що називається в сучасній філософії пізнавальним дискурсом, тобто формою розгортання міркувань, що відбуваються в режимі обміну домок, їх співставлення та пошуків взаємно прийнятних рішень.

Всі названі особливості соціально-гуманітарного пізнання важливо враховувати й при обговоренні проблем етики та естетики, бо названі науки мають, як вже зазначалось, яскраво виражений характер соціально-гуманітарного знання. Тобто, при розгляді етико-естетичної проблематики ми повинні враховувати як можна більшу кількість різних підходів до них, різних тлумачень, піддавати їх власній інтерпретації, терпимо ставитись до тих інтерпретацій, які не співпадають із нашими або й навіть їм суперечать. В іншому випадку ми будемо зовсім неадекватні природі того, про що ми хочемо мати певні знання.