Цінності, їх природа, ієрархія та співвідношення з ідеалом.

Філософське вчення про природу цінностей, їх структуру та місце в життєдіяльності людини називається аксіологією (від гр. аксіс – цінність і логос – вчення).

Починаючи з освоєння знарядь праці, а потім вдосконалюючи їх, людина навчилася задовольняти власні елементарні потреби, почала виокремлювати головне і другорядне, необхідне, постійне і тимчасове у своєму житті. Поступово осмислювалася значимість предметів і явищ навколишнього світу для окремого індивіда, групи, суспільства, тобто визначалася їх цінність.

Цінність – це поняття, яке вказує на людську, соціальну і культурну значимість певних явищ і предметів діяльності.

Цінність є особливим типом світоглядної орієнтації людини, уявленнями, які склалися в тій чи іншій культурі про ідеал, моральність, добро, красу. Будь-які події та явища в природі, суспільстві, житті індивіда сприймаються ним не лише за допомогою науково обґрунтованих теорій, а й пропускаються через призму власного ставлення до них.

Цінності поділяються на матеріальні й духовні — так само, як і діяльність, культура, бо культура — це і є сукупність цінностей, створених самою людиною, людським співтовариством.

З урахуванням того, що одні цінності мають для людини більше, інші - менше значення, утворюється ієрархія цінностей. Йдеться про таку їх систему, в якій вони розташовані залежно від міри їх значення. В цьому розумінні можна говорити про вищі й нижчі цінності. Кожній людині треба навчитися правильно визначати для себе систему, ієрархію цінностей, щоб керуватися нею в своєму житті, діяльності, прагненнях, орієнтаціях. Вибір залежить і від загальнолюдських уявлень про цінності, що склалися історично, і від особливостей цивілізації, культурного середовища, до якого належить людина, і від її власних інтересів, нахилів, уподобань тощо.

У літературі існують різні способи і принципи класифікації і ієрархії цінностей. Так, виділяють цінності-цілі, або вищі (абсолютні) цінності, і цінності-засоби (інструментальні цінності). Говорять про цінності позитивні і негативні, маючи на увазі їх соціальне значення і наслідки їх реалізації. Можна виділяти матеріальні і духовні цінності і т.д. Важливо підкреслити, що всі вони знаходяться в тісному взаємозв'язку між собою і в єдності, і утворюють цілісність світогляду кожної людини.

Проте, не дивлячись на різні форми диференціації цінностей і їх релятивний характер, є найвища і абсолютна цінність – це сама людина, його життя. Ця цінність повинна розглядатися тільки як цінність-мета, і ніколи до неї не повинне бути відношення як до цінності-засобу, про що так переконано писав Кант. Людина – це самоцінність, абсолютна цінність.

Вона є суб'єктом цінностей і ціннісного відношення, і сама постановка питання про цінності поза людиною втрачає зміст, якщо, звичайно, не впадати в містичні спекуляції.

Таку ж цінність представляють і соціальні спільності і суспільство в цілому, які також є суб'єктами цінностей. Основа цього укладена в соціальній суті людини і діалектиці суспільства і особи, що звідси витікає.

Крім цього до вищих цінностей слід віднести такі «граничні» і найзагальніші для людей цінності, як значення життя, добро, справедливість, краса, істина, свобода і т.д. Цей тип цінностей робить першорядний вплив на соціалізацію особистості. Їх реалізація, по суті, тотожна реалізації найглибиннішого шару структури особи, її самоактуалізації. Без цього не тільки не може відбутися особистість, але і саме життя для більшості буде нестерпним.

З проблемою вищих цінностей і перш за все із значенням життя пов'язана і проблема «екзистенціального вакууму», в якому опиняється людина, що заплуталася в цінностях або не знайшла їх. Цей стан особливо поширений в наші дні. Традиційні і сталі цінності швидко руйнуються, і не тільки молодим, але і навченим життям людям часто не зрозуміло, для чого жити, до чого прагнути, чого хотіти.

Входячи до складу найскладніших духовних утворень, цінності трансформуються, конкретизуються через ланцюжок станів свідомості, що доводять їх до реалізації в процесі діяльності. Основні форми, що вбирають цінності: ідеал, вибір, мета, прагнення тощо.

Основна форма, в якій функціонують цінності, — ідеал. Ідеал — ціннісна характеристика певного явища у вигляді належного і виконує роль стратегічного орієнтира на шляху досягнення мети.

Особливістю ідеалу є його нездійсненність. У цьому проявляється абсолютність ідеалу, його безкінечність, принципова недосяжність. Саме завдяки безкінечності ідеалу можлива ціннісна ієрархія, певна градація, що визначається відповідністю, ідеалу; ідеал же не має ступенів.

Прийомом конструювання ідеалу є ідеалізація, що абстрагується від полярності позитивного і негативного. Ідеал є завжди мисленим запереченням існуючого недосконалого етапу дійсності, і як ідеалізоване відображення має й свої обмеження. Формуючись у запереченні дійсності, він до певної міри відбиває історично обмежене уявлення про бажане життя.

Ідеал є гранично вираженою цінністю, організуючим, цільовим началом людської життєдіяльності. В ідеалі риси цінності більш загострені, чіткіше виявлений момент доцільності, імперативності, спонукальності. Найяскравіше в ідеалі виражена його закличність, імперативність; він виступає цементуючим началом життя, його організуючою силою, що перетворює буття людей у структурно-упорядковане ціле, цілеспрямований процес.

Дослідники зазначають, що в ідеалі виражена особистісно інтеріоризована ідея. Ця ідея носить надосібний характер. Вона має мати в свідомості індивіда таке всебічне обгрунтування, щоб він приймав її за істину.

Наши рекомендации