Кант про прекрасне та піднесене
В естетичній теорії систематичне осмислення піднесеного починається з трактату Е.Бьорка "Філософське дослідження про походження наших ідей піднесеного і прекрасного". Е.Бьорк стверджує, що піднесене протилежне прекрасному: якщо останнє ґрунтується на почутті задоволення, то піднесене, навпаки, це незадоволення. Піднесені предмети "величезні за своїми розмірам", шорсткі і недбало оброблені, незграбні, темні, похмурі і масивні. Тому піднесене близько стоїть до категорії потворного, особливо, якщо воно викликає сильний страх. На трактат Е.Бьорка активно спирався І.Кант. На думку останнього, прекрасне в природі залежить від форми предмету, його впорядкованої обмеженості, але почуття піднесеного збуджують, як правило, предмети безформні, безмежні, несумірні із людським масштабом. Почуття піднесеного спонукає душу осмислити недосяжність природи, породжує передчуття поза досвідної природи ідей, що стоять за об’єктом того сприйняття, що оцінюється як піднесене. Людина ніби відчуває шок від усвідомлення неможливості прямого чуттєвого уявлення цих ідей при максимальній ірраціональній наближеності до них в самому акті сприйняття.
Подальший розвиток теорії піднесеного містять трактати з естетики І. Канта:
"Спостереження над почуттям прекрасного і піднесеного" та "Критика здатності судження". Перша праця свідчить про вплив на І. Канта ідей Е. Берка, зокрема щодо відмінностей між почуттям піднесеного і прекрасного. "Піднесене хвилює, прекрасне вабить", — пише І. Кант. Щодо якісних характеристик явищ, що зумовлюють відмінності у почуттях, то їх він характеризує з допомогою понять, наявних у Е. Берка або близьких йому. Йдеться про почуття жаху, подиву, спричинені незвичними явищами. В основній праці з естетики (критичний період) І. Кант суттєво змінює свої погляди на піднесене. Від емпіричних критеріїв піднесеного він переходить до апріорних принципів розуму для аналізу структури почуттів. Розглядаючи піднесене у системі інших понять, І. Кант обґрунтовує системний підхід до категорій естетики. Він не протиставляє піднесене і прекрасне, а зближує їх на підставі об'єктивності якостей (здатність "подобатися самим по собі"); опертя на судження рефлексії (а не чуттєве чи логічно визначене судження); узгодженості уяви та розсудку (чи розуму) при творенні поняття [12, с. 1095]. Відмінності між судженнями щодо прекрасного і піднесеного полягають у тому, що прекрасне в природі стосується форми предмета, тоді як піднесене можна знаходити і в безформному предметі, оскільки у ньому (чи завдяки йому) уявляється безмежність і разом з тим домислюється цілісність її. Відтак, уявлення прекрасного пов'язане з розсудком, а піднесеного — з розумом. Відношення між ними, що утворює категоріальний ряд діалектичних зв'язків, філософ трактує так: задоволення від прекрасного пов'язане з уявленням про якість, а піднесеного — з уявленням про кількість.
Щодо естетичного задоволення від прекрасного та піднесеного, то воно також суттєво різниться. Прекрасне пов'язане з вільною грою почуттів, а піднесене — зі серйозним навантаженням уяви, що не тільки притягується предметом, а й відштовхується ним. Тому задоволення від піднесеного містить у собі не лише позитивне задоволення, а й шанування чи повагу. Такий синтез почуттів філософ характеризує як "негативне задоволення". Цінність могутніх стихійних виявів природи він вбачає у тому, що її велич і могутність викликають у нас ідею піднесеного. Не менш важливим є і такий висновок: основу для прекрасного в природі ми маємо шукати поза собою (в її предметах), а для піднесеного — "лише в нас, у способі наших думок, що вносить піднесене в уявлення про природу (курсив авт. — В. М.)" [12, с. 1098].
Аналіз піднесеного, згідно з І. Кантом, потребує поділу його на "математичне піднесене" та "динамічне піднесене" залежно від рухів душі (прекрасне зберігає її у стані спокійного споглядання). Якщо піднесене через посередництво уяви співвіднесене з пізнавальною здатністю, воно визначається в об'єкті як математичне піднесене; якщо зі здатністю бажання — як динамічне піднесене з огляду налаштованості уяви. Математичне піднесене варто шукати не в речах і явищах природи, а винятково в наших ідеях. Отже, дефініція його формулюється так: "Піднесене те, порівняно з чим усе інше мале" [12, с. 1102]. Щодо динамічного піднесеного, то воно скеровує нас від об'єкта у духовний світ суб'єкта: на налаштованість духу під впливом деякого уявлення, що засіює рефлексивну здатність судження. Відтак, до дефініцій піднесеного можна долучити і таку: "Піднесене те, одна можливість думки про що вже доводить здатність душі, що перевершує будь-який масштаб зовнішніх почуттів". Призначення піднесеного як стану душі: стати вище природи всередині нас самих.
У світі людських відносин предметом інтелектуально-піднесеного є моральний закон, найбільш яскравим і переконливим виявом якого є самопожертва. Отже, інтелектуальне, тобто саме по собі доцільне морально добре, в естетичній оцінці пов'язано не стільки з прекрасним, скільки з піднесеним, адже воно викликає у нас почуття поваги. Оскільки людська природа узгоджується з морально добрим лише через спонуку, яку розум справляє на почуття, то піднесеним у природі й у нас самих є здатність душі завдяки моральним засадам підноситись над деякими перешкодами, що їх спричиняє чуттєвість. Згаданий аспект піднесеного актуальний у контексті завдань формування інтелектуальних засад особистості. І. Кант доводить, що в людині такі якості, як гідність, шляхетність, пов'язані з домінуванням інтелекту над суто чуттєвими спонуками.