Процедура та методи оцінки інтелектуальної власності

Оцінка інтелектуальної власності проводиться відповідно до ряду стандартів: стандартів оцінки майна, стандартів по оцінці бізнесу Американського суспільства оцінювачів, стандартів Асоціації оцінювачів інтелектуальної власності.

Об'єктом оцінки є права на об'єкти інтелектуальної власності, причому ці права мають як територіальний, так і тимчасовий характер і повинні бути дійсні, тобто власник правий може їх реалізувати, не порушуючи права третіх осіб.

Предметом оцінки є безпосередні результати творчої діяльності людини – це науково-технічні досягнення, дизайнерські розробки, ділові й виробничі секрети, професійні знання й досвід і т. д.

Оцінка інтелектуальної власності – це процес визначення вартості обсягу прав на конкретні результати інтелектуальної діяльності, володін-ня якими забезпечує їхньому власникові певну вигоду.

Цілі оцінки об'єктів інтелектуальної власності:

купівля-продаж прав на об'єкти інтелектуальної власності;

примусове ліцензування й оцінка збитку від порушення прав власника об'єкта інтелектуальної власності;

вклад об'єктів інтелектуальної власності як внеску в статутний капітал;

визначення частки інтелектуальної власності в інвестиційних проектах;

покупка, продаж, реструктуризація підприємства;

переоцінка нематеріальних активів підприємства;

мінімізація податків, виплачуваних підприємством;

кредитування під заставу;

страхування інтелектуальної власності;

дарування й спадкування прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Залежно від цілей оцінки використовуються різні види вартості: ринкова, інвестиційна, ліквідаційна, первісна, залишкова, відновлена, балансова, оподатковувана, утилізаційна, установча, вартість заміщення, страхова й станова.

Ринкова вартість – найбільш імовірна ціна, виражена в грошовому еквіваленті, за якою в день оцінки власність могла б перейти з рук добровільного продавця в руки добровільного покупця в результаті комерційної угоди на відкритому конкурентному ринку за умови, що обидві сторони діють компетентно й без примусу.

Інвестиційна вартість – вартість власності для конкретного інвестора або групи інвесторів, що мають певні представлення про віддачу планованих капітальних вкладень. Ця вартість розраховується, як правило, виходячи з даних, наданих замовником, без перевірки їх відповідності представленням ринку про параметри й можливих обсягів реалізації оцінюваної власності.

Основними факторами, що впливають на вартість об'єктів промислової власності, є:

надійність правової охорони, патентна чистота, техніко-економічна значимість і промислова готовність об'єкта;

витрати на створення й патентування (реєстрацію) об'єкта про-мислової власності, підтримка охоронних документів у чинності; на організацію використання об'єкта; на страхування пов'язаних з об'єктом ризиків; на розв'язання конфліктів за оцінюваним об'єктом; видатки, пов'язані з необхідністю сплати податків і зборів;

очікувані внески ліцензійних платежів за даним об'єктом промислової власності;

очікувані внески у формі компенсаційних (штрафних) виплат при підтвердженні факту порушення виключних прав власника об'єкта промислової власності;

термін дії охоронного документа (патенту, свідоцтва) на момент оцінки його вартості або термін дії ліцензійного договору;

строк корисного використання об'єкта;

середньостатистичні ставки роялті для даного виду об'єктів правової охорони.

Процедура оцінки інтелектуальної власності з метою купівлі-продажу включає такі етапи:

експертиза об'єктів інтелектуальної власності;

експертиза охоронних документів;

експертиза прав на інтелектуальну власність;

проведення оцінних розрахунків:

вибір методів оцінки;

збір і аналіз інформації, необхідної для оцінки об'єкта;

розрахунки вартості за обраними методами;

узгодження розрахунків, отриманих різними методами;

написання звіту про оцінку.

Експертиза об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ) – перевірка факту наявності об'єктів інтелектуальної власності, а також факту їх використання.

Експертиза охоронних документів (патентів і свідоцтв) проводиться по території й за термінами дії.

Експертиза прав на інтелектуальну власність – перевірка документів, що підтверджують права підприємства на ОІВ: патенти, ліцензії, свідоцтва, установчі договори про передачу майнових прав у статутні капітали підприємства, контракти або авторські договори між підприємством і розробниками ОІВ, акти прийому-передачі при безоплатній передачі прав на ОІВ.

На підприємстві, що використовує ОІВ у якості нематеріального активу, повинен бути акт про передачу першого в експлуатацію й постановці на облік.

При внесенні ОІВ у якості внеску в статутний капітал поряд з установчим договором одночасно повинен бути укладений ліцензійний договір на передачу прав.

У випадку передачі патентів за офіційно незареєстрованим договором, вони визнаються не дійсними. Також недійсними визнаються й офіційно незареєстрованні ліцензійні договори.

Вихідні дані для оцінки інтелектуальної власності:

витрати на розробку й правову охорону об'єктів із вказівкою року, у якому вони зроблені;

витрати на маркетинг продукції, в основі якої покладений об'єкт оцінки (за роками з дати подачі заявки), протягом строку корисного використання;

географія збуту, обсяг реалізації й ринкова частка продукції, що виробляється на основі об'єкта, що оцінюється;

рік створення фірми — власника інтелектуальної власності;

динаміка зміни статутного капіталу, чисельності працівників, матеріальних і нематеріальних активів фірми з моменту подачі заявки до дати здійснення оцінки вартості об'єкта;

балансовий прибуток від реалізації продукції, що виробляється на основі об'єкта, що оцінюється.

Звіт про оцінку повинен точно відображати цілі оцінки, область застосування, дату оцінки, а також отримані від замовника інструкції та інформацію, що були у його розпорядженні. Повинні бути передбачені випадки недостатньо повного обсягу інформації або наявності спеці-альних відхилень від стандарту, що обумовлені особливими обставинами оцінки.

Процедура оцінки інтелектуальної власності при внесенні в статутний капітал включає такі етапи:

1. Експертиза наявності й правильності оформлення об'єкта.

2. Підготовка статуту й установчого договору до внесення інте-лектуальної власності в статутний капітал.

3. Оформлення документів, що підтверджують передачу майнових прав на інтелектуальну власність і її прийняття як внесок у статутний капітал.

4. Оцінку інтелектуальної власності й оформлення вартісних документів.

5. Оформлення первинних бухгалтерських документів і облік інтелектуальної власності в нематеріальних активах підприємства.

Для оцінки інтелектуальної власності використовуються три підходи: дохідний, витратний і порівняльний (ринковий) (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

Рекомендована перевага застосування підходів до оцінки об'єктів інтелектуальної власності

Об'єкти інтелектуальної власності	У першу чергу	У другу чергу	Слабко- застосований
Патенти й технології	Дохідний	Ринковий	Витратний
Товарні знаки	Дохідний	Ринковий	Витратний
Об'єкти авторського права	Дохідний	Ринковий	Витратний
Програмні продукти	Дохідний	Ринковий	Витратний
Родовища	Дохідний	Ринковий	Витратний
Права по франчайзингу	Дохідний	Ринковий	Витратний
Кваліфікована робоча сила	Витратний	Дохідний	Ринковий
Дистриб’юторські мережі	Витратний	Дохідний	Ринковий
Корпоративна практика й процедури	Витратний	Дохідний	Ринковий
Програмне забезпечення менеджменту	Витратний	Ринковий	Дохідний

Дохідний підхід припускає оцінку вартості об'єкта інтелектуальної власності по майбутніх доходах від його використання.

За витратним підходом вартість оцінюється за витратами на створення (придбання) і правову охорону об'єкта.

Порівняльний підхід базується на визначенні вартості об'єкта за ціною угод купівлі-продажу аналогів.

Вартість об'єкта інтелектуальної власності можна визначити:

методом переваги в прибутку;

методом виграшу в собівартості;

методом надлишкового прибутку;

методом роялті;

методом звільнення від роялті;

методом прямого порівняння продажів;

методом вартості створення.

Метод переваги в прибутку припускає, що при використанні об'єкта інтелектуальної власності прибуток зростає за рахунок зростання якості й кількості продукції, що випускається. Звідси вартість об'єкта рівна:

, (6.1)

де ∆П_і – перевага в прибутку, тобто додатковий прибуток, рівна різниці між прибутком, отриманим при використанні винаходів, і прибутком, отриманим від реалізації продукції без використання винаходу;

r – ставка дисконту;

T – передбачуваний період одержання переваги в прибутку.

Строк корисного застосування об'єкта інтелектуальної власності залежить від строків старіння знань і можливого розкриття їх конфі-денційності. Цей період відповідає 20-літньому періоду дії патенту України на винахід. При визначенні терміну дії договору на передачу ноу-хау в міжнародній практиці прийнятим вважається строк, рівний п'ятьом рокам, а за окремими договорами він змінюється в межах від двох до десяти років.

Метод виграшу собівартості припускає, що при використанні
об'єкта інтелектуальної власності скорочуються витрати на вироб-
ництво продукції:

, (6.2)

де ∆С_і – економія на витратах у результаті використання об'єкта інтелектуальної власності.

Метод надлишкових прибутків застосовується для оцінки ділової репутації фірми (гудвілу). Вартість гудвілу визначається шляхом капіталізації надлишкового прибутку:

, (6.3)

де П_Ф – фактичний чистий прибуток оцінюваного підприємства;

П_о – очікуваний чистий прибуток, обумовлений шляхом множення середньогалузевої рентабельності власного капіталу на величину ринкової вартості чистих активів підприємства;

r – коефіцієнт капіталізації, розраховується як величина, зворотна кількості, що приносять надлишковий прибуток, років.

Метод звільнення від роялті припускає, що при використанні приналежної підприємству інтелектуальної власності з'являється до-датковий прибуток у вигляді невиплаченої винагороди за її використання:

, (6.4)

де В_t – виторг у t-й рік;

R – ставка роялті по галузі;

З_t – видатки, пов'язані з підтримкою патенту або ліцензії в чинності в рік (юридичні, організаційні, адміністративні витрати);

Т – термін дії патенту, років.

Вартість ліцензії методом роялті обчислюється як:

, (6.5)

де B_t – виторг від реалізації продукції по ліцензії в t-й рік;

Rt – розмір роялті в i-м року, %;

Т – термін дії ліцензійного договору, років.

Розмір роялті залежить від таких факторів:

обсягу правової охорони (продаж незапатентованої розробки знижує ціну ліцензії до 30 %);

обсягу переданих прав використання (найбільш дорога – повна ліцензія, найбільш дешева – проста ліцензія);

обсягу виробництва й можливості контролювати випуск продукції по ліцензії (якщо контроль утруднений, то ціна ліцензії зростає);

строку (чим більше строк, тим менше ставка роялті);

науково-технічної значимості й комерційних можливостей ви-користання нововведення (передова розробка коштує дорожче);

розміру капіталовкладень, необхідних для організації проведення продукції по ліцензії;

обсягу переданої технічної документації: чи в повному обсязі (конструкторська, технологічна, експлуатаційна), чи частково (тільки конструкторська);

залежності ліцензіата в поставках матеріалів, інструментів, що комплектують деталі для організації проведення продукції по ліцензії, а також від обсягу технічної допомоги з боку ліцензіара в освоєнні об'єкта;

ситуації на ринку: наявності конкурентних пропозицій на покупку аналогічних за економічною ефективністю технологій.

Розмір роялті може бути визначений емпірично (на базі стан-дартних середньостатистичних значень) або розрахунковим шляхом. Стандартні ставки роялті становлять 20 – 25 % від додаткового прибутку ліцензіара або 0,5 – 14 % від обсягу продажів, собівартості або ціни продукції.

При відсутності даних за конкретною галуззю промисловості або об'єкту ліцензії розрахунки ставок роялті виконуються з урахуванням рівня рентабельності проведення й частки ліцензіара в прибутку ліцензіата:

, (6.6)

де Р – рентабельність проведення й реалізації продукції по ліцензії;

d – частка прибутку ліцензіара в загальному обсязі прибутку ліцензіата від проведення й реалізації продукції по ліцензії (від 10 до 50 %).

Метод прямого порівняння продажів припускає визначення вартості об'єкта за ціною угод купівлі-продажу аналогів з урахуванням виправлень на відмінність характеристик. Цей метод має обмежене застосування в чинність унікальності й специфіки об'єктів.

Метод вартості створення використовується для оцінки цільових організаційних видатків, витрат на НДДКР, ліцензії на право заняття певним видом діяльності.

Вартість об'єкта інтелектуальної власності розраховується як сума всіх витрат, скоректована з урахуванням коефіцієнта техніко-економічної значимості для винаходів і корисних моделей, коефіцієнта морального старіння, індексу цін на дату оцінки:

При покупці об'єкта інтелектуальної власності враховуються витрати на придбання майнових прав, на освоєння в проведенні товарів з використанням нематеріального активу, на страхування ризиків здійснення проекту.

При створенні об'єкта на самому підприємстві враховуються витрати на пошукові роботи й розробку теми; на створення експе-риментальних зразків; на послуги сторонніх організацій; на сплату патентних мит; на створення конструкторської, технологічної, проектної документації; на складання й затвердження звіту.

Видатки на створення товарних знаків містять у собі видатки на забезпечення якості товарів, рекламу й захист товарних знаків, формування іміджу фірми, що досить складно оцінити. Тому застосовність даного методу є обмеженою.