Постмодерна культура у рефлексіях Р. Барта, У. Еко, Ж. Дерріди, Ф. Фукуями.

Постмодерністи виділили 4 основних вектори розвитку суспільного життя в період постіндустріалізму:

Агностицизм (істина - це лінгвістичний феномен, сфера знань - це мовні ігри, істини - загальноприйняті судження, а не відображення реальності).

Прагматизм (критерій інтелекту - успіх, тому вираз успіху в сучасному капіталістичному світі - це багатство).

Еклектизм (в прагненні не до істини, а до успіху можливе використання і змішання різних способів і методик, таким чином, кращим відображенням дійсності стає колаж, музейна колекція).

Анархо-демократизм (незбагненність істини перетворює будь-які об'єднання, включаючи державні, в насильство над вільно мислячої особистістю).

· Французький естетик, семіотик і есеїст Ролан Барт (1915-1980) є однією з головних фігур структуралізму. Його погляди зазнали істотну еволюцію. У 1950-і рр. він відчував сильний вплив Ж. П. Сартра і марксизму, в 1960-е ТТ. його погляди знаходяться в руслі структуралізму та семіотики, а в 1970-і рр. він переходить на позиції постструктуралізму і постмодернізму.

· Підхід і вирішення Р. Бартом проблем суспільства і культури в основному визначаються його концепцією мови. Він розглядає мову як фундаментального виміру дійсності. Барт відштовхується від середньовічної ситуації, коли мова і природа сприймалися як рівноправні сфери буття. Більше того, він має намір переглянути цю ситуацію на користь мови і віддати йому повний пріоритет, вважаючи, що існування світу поза мовою слід вважати щонайменше проблематичним: «мир завжди є вже написаним».

· Змінити мову - для нього означає змінити суспільство. Навіть соціальна революція йому бачиться як «революція у власності на символічні системи». Барт вважає, що змінити книгу - рівносильно змінити світ. Тому авангардистських літературу він оголошує революційною. У той же час наука про знаки - семіотика представляється йому основним засобом соціальної критики.

· «Мова - всюди, все є мова»

· Цікаве осмислення культури постмодернізму наявне в працях найяскравішого представника постмодерну Умберто Еко. Уперше проблематика постмодерністського мистецтва була порушена ним у виступі на ХП Міжнародному філософському конгресі в 1958 p., хоч сам термін "постмодернізм" він тоді не використовував. Потім проблематика постмодернізму була викладена в книзі "Відкритий твір" (1962).

· У. Еко обґрунтовує необхідність введення поняття "відкритий твір", яке повинне застосовуватись до мистецтва, якщо воно має намір відповідати запитам сучасного світу, твір повинен бути відкритим у своєму підході до світу. Еко цікавить питання історичного дослідження "моделей культури", які спрямовували й спрямовують художню творчість.

· У поглядах У. Еко на сучасне мистецтво намічені такі підходи: ствердження відкритості художнього твору, викликане новим розумінням картини світу, кардинально відмінним від усіх попередніх. У підсумку мислитель наголошує на елементі множинності, полісемії в мистецтві й на зсуві інтересу до читача в процесі інтерпретації художнього твору. У. Еко підкреслює, що текст містить велику кількість потенційних значень, але жодне з них не може бути домінантним. Текст лише пропонує читачеві поле можливостей, актуалізація яких залежить від його інтерпретативної стратегії.

· Підсумковою працею вченого з етики постмодернізму можна вважати статтю "Інновація й повторення. Між естетикою модерну й постмодерну" (1994).

· Пост модерністська відповідь авангарду криється у визнанні неможливості знищити минуле й запрошенні до його іронічного переосмислення. Одна з відмінних ознак постмодернізму порівняно з модернізмом полягає в тому, що іронія дозволяє брати участь у метамовній грі; і тими, хто її розуміє, сприймається зовсім серйозно. Постмодерністські іронічні колажі можуть бути сприйняті непосвяченим глядачем як казки, перекази снів. В ідеалі постмодернізм піднімається над сутичкою реалізму з ірреалізмом, форми зі змістом, руйнуючи стіну, що відокремлює мистецтво від розваги.

· У Дерріда критика метафізики виступає одночасно критикою всього західного мислення (включаючи сцієнтизації розумової та практичної сфер), що виріс з європейської історії і характеризує сучасну цивілізацію. Дерріда хоче критикувати зсередини, з допомогою «деконструкції» (деконструкція - особлива стратегія по відношенню до тексту, що включає в себе одночасно і його «деструкцію», і його реконструкцію ... Вихідний пункт деконструкції - неможливість знаходитися поза текстом. Всяка інтерпретація і критика, допускають внеположенность дослідника тексту, вважається завідомо неспроможною »), тобто шляхом такого прочитання текстів, яке шукає вбудовані в них протиріччя і тим самим дозволяє« розсипатися »смисловим структурам тексту.

· ФУКУЯМА Есіхіро Франсіс Світову популярність Ф. Фукуямою принесла стаття "Кінець історії?" (1989), згодом перероблена в книгу "Кінець історії або остання людина" (1992). У ній розробляється концепція єдиного магістрального шляху людства за зразком демократичного суспільства американського типу. На думку автора, з розпадом світової системи соціалізму зникло останнім серйозне перешкоду, що заважала світу добровільно вибирати цінності західної демократії. Нинішнє безперешкодне поширення ліберальних демократій у всьому світі може стати кінцевою точкою соціокультурної еволюції людства і нарешті отримає реальний шанс на здійснення старовинна ідея світового уряду, здатного наводити і підтримувати порядок у світовому масштабі.

58Культура і цивілізація.

Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізована людина – ще людина, яка не зробить неприємного іншій людині, вона ввічлива, тактовна, люб’язна, привітна, поважає людину в іншій людині. Культуру ж Кант пов’язував з моральним категоричним імперативом (про нього йшла мова раніше, при розгляді філософії І. Канта), який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість.

Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії.

Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку.

Перша ознака цивілізації – рівень розвитку культури – досліджена в етнографічній, історичній, соціологічній та філософській літературі. Але саме при вивченні даної ознаки найчастіше відбувається ототожнення культури і цивілізації.

Друга ознака – спосіб освоєння культури – ще недостатньо досліджена як у західній, так і вітчизняній літературі, хоча знання цієї ознаки надзвичайно важливе: світовий досвід, історія людства свідчать, що який спосіб освоєння культурі, така і цивілізація.

Звернемось до такого прикладу – відмінності Західної і Східної цивілізацій. Цінності у них ті ж самі, способи ж освоєння – різні. З самого початку специфіка цих цивілізацій була пов’язана з особливостями трудової діяльності, на яку впливали географічне середовище, густота населення та інші чинники. Зокрема система зрошування вимагала управління постачанням води з одного центру, вона багато в чому стимулювала розвиток азійського способу виробництва, характерними рисами якого були єдиноначальність і “суспільний” характер праці, ієрархія соціальних привілей, а в духовній сфері – орієнтація на підпорядкування свідомості людини світовому абсолюту – Богу (Небу, Сонцю) і його наміснику – імператору чи феодалу.

На розвиток і особливості цивілізацій впливав зміст релігійних та філософських форм суспільної свідомості, їх використання як найважливіших засобів оволодіння всіма іншими цінностями суспільства в Індії – буддизм, брахманізм, філософія йоги, в Китаї – буддизм і конфуціанство зробили значний вплив на регламентацію всієї людської діяльності.

Західна цивілізація розвивалась під меншим впливом монолітних культових структур і єдиноначальства, вона активніше змінювалась під впливом науки, мистецтва, політики.

Далі, для Східної цивілізації характерне засвоєння матеріальних і духовних цінностей в умовах авторитаризму, всезагальної слухняності, особливого особистісного сприйняття держави, старшого в общині та сім’ї тощо. Тому формування людини як слухняної і доброчесної, відобразилося на всій життєдіяльності людини східних країн, на самій культурі і способах її засвоєння.

Для Західної цивілізації характерні прискорений розвиток науки і техніки, швидкі зміни предметного світу і соціальних людських зв’язків, оскільки в її культурі домінувала й домінує наукова раціональність як особлива самодовліюча цінність.

Водночас сьогодні не викликає сумніву взаємодія східних і західних типів цивілізацій, результатом чого є виникнення так званих “гібридних” суспільств, які на основі своєї культури засвоюють нову культуру.

Сьогодні починає домінувати розуміння цивілізації як єдиного, спільного для всього людства явища. В основі такого обґрунтування – ідея єдності, цілісності та взаємопов’язаності сучасного світу, спільного для всього людства, наявності глобальних проблем та загальнолюдських цінностей.