МОДУЛЬ II. Архаїчні форми вірування. Етнонаціональні релігії.

СЛОВНИК

РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ

(для самостійної роботи студентів денної і заочної форм навчання)

напрямку підготовки 6.050100 «Облік і аудит», 6.050200 «Менеджмент організацій», 6.050200 «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»

Миколаїв – 2008

Словник релгієзнавчих термінів і понять (для студентів денної і заочної форм навчання напрямку підготовки 6.050100 «Облік і аудит», 6.050200 «Менеджмент організацій», 6.050200 «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» ). – Миколаївський державний аграрний університет, 2008.

Автор-укладач: Кунашенко О.В., асистент кафедри українознавства

Рецензенти:

Букач М.М., професор, кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри соціальної роботи, педагогіки та психології Миколаївського державного гуманітарного університету ім. П. Могили.

Михайлик В.О., кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри українознавства Миколаївського державного аграрного університету.

Відповідальний за випуск:

кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри українознавства Миколаївського державного аграрного університету Михайлик В.О.

Розглянуто на засіданні кафедри українознавства протокол № …. від….

Друкується за рішення методичної Ради МДАУ, протокол №… від « « …… 2008 р.

Надруковано у видавничому центрі МДАУ. Зам.

Наклад 50 прим.

54010, м. Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9.

ПЕРЕДМОВА

Культура України зазнала істотних втрат від того, що десятиліттями цілий її пласт викреслювався з духовного життя суспільства. Ігнорувалася релігія, релігійна філософія, духовна музика, архітектура і мистецтво. Тому нині така підвищена увага людей до релігійної культури, становлення нормальних цивілізованих відносин між державою та церквою, релігійними організаціями й громадянами, справжньої реалізації свободи совісті, коли людина може відверто висловити свої перконання, вільно виявити симпатії тим чи іншим ідеалам.

Важливою проблемою сьогодення є необхідність нормалізації релігійного життя в Україні, а цей процес обумовлений багатьма чинниками, зокрема національним та духовним відродженням, що відбувається в суперечливих умовах, і тому викликає інтерес до вітчизняної історії, а саме до історії релігії, її місця і ролі в культурі України. Тому такої гостри набуває сьогодні відсутність наукового розуміння релігії, хоча термін «релігія» досить часто зустрічається у побутовій мові, художній і науково-популярній літературі. Насправді ж складовими компонентами релігії є культ і сукупність обрядових дій. За допомогою яких релігійна людина виражає своє ставлення до надприродного і вступає з ним у спілкування через молитву, обряди, жертвоприношення.

Оволодіння науковими знаннями про релігію – необхідна умова зростання освіченості та культури фахівця будь-якого профілю, який повинен мати уявлення не тільки про національну культуру, а й про загальнолюдські духовні цінності.

Протягом багатьох років існування різноманітних релігійних систем склалися певні терміни і поняття, які були певний час надбанням лише кола віруючих людей і деяких дослідників історії культури. Сьогодні все більший загал людей використовує певні терміни в повсякденному житті. На нашу думку, пропонований нами термінознавчий словник з «Релігієзнавства» допоможе студентам в оволодінні знань в одній із важливих галузей світової і вітчизняної культури, допоможе грамотно провадити світоглядний діалог, оперуючи тими термінами, які розкриті в даному словнику.

Матеріал розроблено за кредитно-модульною системою і розміщено в алфавітному порядку. Термінологічний словник складається з чотирьох модулів, які відповідають тематиці практичних занять, що включені до робочої програми спеціальностей «Облік і аудит», «Менеджмент організацій», «Менеджмент зовнішньоекономічної організації». Назви термінів подано переважно в однині. Коли ж це відповідає прийнятій науковій термінології, назви подано у множині.

У словнику вміщено біля 500 термінів і понять. Наведено терміни інших гуманітарних наук, що мають відношення до формування релігійного світогляду та філософського осмислення життя.

За час роботи над термінологічним словником широко використовувалася існуюча довідкова література.

ЗМІСТ

Вступ

МОДУЛЬ I. Релігієзнавство як галузь знань і навчальна дисципліна. Предмет, структура і призначення курсу «Релігієзнавство»

МОДУЛЬ II. Архаїчні форми вірування. Етнонаціональні релігії

МОДУЛЬ III. Християнство як світова релігія: загальна характеристика. Буддизм, іслам як світові релігії

МОДУЛЬ IV. Неорелігія. Вільнодумство в історії культури. Релігія і церква в сучасній Україні.

МОДУЛЬ I. Релігієзнавство як галузь знань і навчальна дисципліна. Предмет, структура і призначення курсу «Релігієзнавство»

АГНОСТИЦИЗМ (грец. - знання) - вчення, що заперечує повну чи часткову можливість пізнання світу.

АГРАРНІ (ЗЕМЛЕРОБСЬКІ) КУЛЬТИ — сукупність релігійно-магічних вірувань і обрядів із метою впливу надприродним шляхом на стихії природи, із метою підвищення продуктивності праці.

АДЕПТ (лат. - той, хто досяг) - втаємничений будь-якого вчення, секти.

АМУЛЕТ(араб.— носити) — талісман — предмет, який наділяється надприродною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від усіляких нещасть. Віра в А. пов'язана з фетишизмом та магією.

АНТРОПОМОРФІЗМ — надання предметам і явищам природи, міфічним істотам людських рис.

АСКЕТИЗМ(гр. — добре навчений) — відмова, відрікання від життєвих благ і задоволень заради служіння Богу.

АТЕЇЗМ (гр. — безбожність ) — усвідомлення марновірності релігії, заперечення й теоретичне спростування її уявлень.

ВІЛЬНОДУМСТВО— ідейно-духовна течія, що визнає право людини на свободу мислення, вільне пізнання сутності світу, критичне ставлення до усталених поглядів і переконань.

ВІРА — бездоказове вираження істинності релігійного вчення, визнання реального існування надприродних сил (Бога).

ВІРУЮЧИЙ— особа, яка є суб'єктом релігійної віри і діяльності.

ВОЛЯ — здатність людини до вибору мети діяльності; внутрішні зусилля, необхідні для її втілення.

ГЕОГРАФІЯ РЕЛІГІЇ — розділ релігієзнавства, що вивчає роль природного фактора у появі й поширенні релігій в різних країнах і регіонах земної кулі, досліджує просторово-часові закономірності взаємодії релігійного феномена із зовнішнім середовищем.

ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙм. – своїм корінням він сягає ще часів середньовіччя, зокрема традицій екзегетики (розділу теології, який тлумачить Святе Письмо – Біблії). Метод охоплює систему різноманітних засобів пояснення сакральних текстів, творів отців церкви, релігійних авторів минулого, релігійних процесів і явищ загалом. Цей метод сприяє не простому поясненню, а розумінню, виявленню сутнісних ознак і властивостей релігійних явищ.

ГНОСЕОЛОГІЯ (гр. — пізнання) — філософське знання про закономірності, механізм процесу пізнання, його можливості й умови вірогідності, істинності.

ГУМАНІЗМ(лат. — людяний)— історично плинна система поглядів, що визнає цінність людини як особи, її право на свободу, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей.

ДІАЛЕКТИЧНИЙ(пізнавальний) метод – дає змогу розглядати явища релігії в динаміці їх становлення і розвитку, у їх взаємозв’язку між собою та з процесами і явищами інших сфер суспільного буття (філософія, політика, мораль, мистецтво).

ЕТИМОЛОГІЯ (гр. - істинне слово) - 1) розділ мовознавства, що вивчає походження слів; 2) пояснення походження якогось слова зіставленням його з спорідненими словами тієї самої або іншої мови.

ЕТНОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ— розділ релігієзнавства, що вивчає місце і роль етнічного та релігійного компонентів у житті певного народу, нації.

ІНТЕГРАТИВНА - здатність релігії сприяти безконфліктному зв’язку, злагоді, солідарності, згуртованості релігійної спільноти чи суспільства.

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ — розділ релігієзнавства, який розглядає плинний у часі релігійний феномен у всьому його різноманітті, відтворює історичні форми різних релігій, нагромаджує і зберігає інформацію про релігії, що існували або існують.

КОМПЕНСАЦІЙНО-ТЕРАПЕВТИЧНА ФУНКЦІЯ РЕЛІГІЇ — здатність релігії своїми специфічними засобами й властивостями («свободою у дусі», «братством у вірі», «рівністю у гріховності й стражданні», особистісним богоспілкуванням тощо) компенсувати обмеженість, безсилля, залежність людей від об'єктивних умов існування, розриви у соціальному житті та ціннісній орієнтації людей, наповнити новим сенсом їхнє життя.

КОМУНІКАТИВНА –здатність релігії впливати на процес спілкування віруючих, їх соціалізацію, передавання та засвоєння інформації та формувати між ними духовні зв’язки.

ЛЕГІТИМІЗУЮЧА – здатність релігії виховувати у віруючих поважливе ставлення до певних суспільних норм поведінки як до Божого промислу, а не суспільного розвитку.

МЕТОДИ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА - шляхи (засоби) вирішення пізнавальних проблем у процесі вивчення релігій і вільнодумство.

ПРИНЦИП ІСТОРИЗМУ – вимагає, щоб об’єкт релігієзнавчого пошуку сприймався не як щось усталене й незмінне, а як те, що повсякчас змінюється, розвивається. Цей принцип вимагає вивчати релігійні об’єкти у розвитку, з урахуванням конкретних просторово-часових координат.

ПРИНЦИП ОБ’ЄКТИВНОСТІ – цей принцип, як основна методологічна засада будь-якого наукового знання, є відправним. Його сутність виражає вимога розглядати релігійний феномен таким, яким він є сам по собі, без будь-яких суб’єктивних інтерпретацій, емоційно-уперджених установок. Певний об'єкт має аналізуватися з урахуванням його внутрішньої необхідності, як незалежна цілісна система.

ПРИНЦИП ТОЛЕРАНТНОСТІ – передбачає діалог релігійного й нерелігійного світогляду. Обидва типи світогляду мають низку спільних ознак, елементів (початкові інтегральні уявлення, поняття), ідей, що утворюють структуру, „будівлю” світоусвідомлення й світовідчуття; вони містять загальнолюдські елементи – об’єктивно-істинні знання, моральні уявлення, що виражають необхідні умови суспільного буття, загально значимі духовні цінності. Цей принцип пов’язаний із проблемою свободи совісті, ненасильство у справах віри.

ПРЕДМЕТОМ релігієзнавства є своєрідність вияву релігійного феномена; механізм його дії на індивідуальному та суспільному рівнях буття; особливості його функціонування в історії суспільства; точка дотику й шляхи взаємодії з іншими сферами культури – мораллю, мистецтвом, наукою.

ПРИНЦИПИ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА – основоположні ідеї, що визначають смисл усіх інших понять і суджень у процесі пізнання релігії.

ПСИХОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ — розділ релігієзнавства, що досліджує психологічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування релігійного феномена на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях: зміст, структуру, спрямованість релігійних вірувань, уявлень, переживань тощо; їх місце і роль у релігійному комплексі та вплив на нерелігійні сфери життя конкретних індивідів, соціальних груп, суспільства загалом.

РЕГУЛЯТИВНА – здатність релігії через систему норм, цінностей, примусів, установок, канонів, інститутів управляти поведінкою, вчинками віруючих, діяльністю релігійних організацій, формувати та корегувати міжособистісні стосунки.

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО -галузь гуманітарних знань, спрямованих на осягнення сутності, закономірностей походження й функціонування релігії на різних етапах розвитку культури (суспільства, соціальної групи, особи).

СВІТОГЛЯДНА –здатність релігії формувати у віруючих систему поглядів і уявлень, які виражають її ставлення до різних предметів і явищ дійсності, життєву позицію.

СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ — розділ релігієзнавства, що вивчає суспільні основи релігії, її місце, функції й роль у суспільній системі, вплив релігії на інші елементи цієї системи й специфіку зворотного впливу на релігію певного суспільства.

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ метод – порівняно з діалектичним є відносно новим. Дає змогу проникнути до „чистої суб’єктивності” індивіда. Іншими словами, за допомогою певних засобів вияву сенсів він дає змогу співвідносити мотиви, уявлення, ідеї, мету віруючих.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ - розділ релігієзнавства, що досліджує розуміння смислу релігійного вираження конкретної людини на основі її інтуїції, особистих відчуття і бачення.

ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ — сукупність філософських понять, категорій і концепцій, які дають філософське тлумачення релігії.

ФРЕЙДИЗМ— загальна назва філософсько-антропологічних і психологічних концепцій 3. Фрейда та його послідовників, в основу яких покладено проблему несвідомого.

МОДУЛЬ II. Архаїчні форми вірування. Етнонаціональні релігії.

АВАТАРА –в індуїзмі перевтілення головного божества в образи інших богів, людини або тварин. Наприклад, бог Вішну здійснює багато перетворень, основними з них вважають десять: у перших чотирьох він виступає в образі тварин (вепра, людини-лева, риби і черепахи); п’яте – втілюється в образі карлика-велетня; в останніх п’ятьох – перевтілюється у напівбогів і героїв індійської міфології (Парашу рана, Рама, Кришна, Будда, Месія-Калка). Перевтілення індійських божеств описані у Ведах.

АВЕСТА — священна книга зороастризму.

АНІМАТИЗМ (лат. — уособлений, оживлений) — перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до неї як до живої істоти.

АНІМІЗМ (лат. — душа) — віра й духів і душу.

БРАХМА – вищий Бог в пантеоні індуїзму. Виникнення уявлення про Брахму як творця та охоронця загального порядку припадає на пізньоведичний період (перша половина I тис. до н.е.), коли виникло класове суспільство, виділилися і набули певного впливу жерці-брахмани. Брахмани порушили і розвивали ідею про божественну трійцю – «тримурті», в якій Брахма виступав як творче начало. Проте в очах віруючих Брахма був надто абстрактним образом, тому значного поширення набуло поклоніння двом іншим богам трійці – Вішну і Шиві.

БРАХМАН –(неточно – брамін, браман) – жрець, представник вищої касти в Індії. Із введенням культу Брахми та ускладненням релігійного ритуалу обов’язки жерця набули спадкового характеру, і брахмани утворили особливу соціальну групу. Вони монополізували вивчення Вед, оголосивши особливу соціальну групу. Вони монополізували вивчення Вед, оголосивши їхню мову (ведичний санскрит) священною, користуватися якою могли лише брахмани і твердили, ніби вони могли впливати на богів. Нині брахмани займаються не тільки культовим служінням, а й іншими видами діяльності. Проте багато з них живуть за рахунок віруючих.

ВАКХАНАЛІЇ – нічні свята на честь бога Вакса (Діоніса), що мали оргаїстичний характер і користувалися особливою популярністю в Італії з початку II ст. до н.е. У вакханалії брали участь вільні та раби незалежно від статі, віку і належності до тієї чи іншої народності. Жрецькі функції виконувалися переважно жінками. Вакханки в священному шаленстві розривали на частини живого бика і поїдали сире м’ясо заради прилучення до «божественного начала». З цим обрядом безпосередньо пов’язане християнське причастя.

ВІДЬМА – зла чарівниця, служителька диявола, «нечистої сили». Повір’я приписували відьмі чаклунство, надприродні дії на шкоду людям, а також нічні оргії-шабаші в горах, тобто в місцях стародавніх язичеських культів.

ВІШНУ – один з основних богів індуїстського пантеону. У наш час поклоніння Вішну та його аватарам (перевтіленням) є найпоширенішою формою релігійного культу в Індії. З аватар Вішну найпопулярніші Кришна і Рама, до них індуїзм відносить також і Будду.

ДАО- у даосизмі вічне, незмінне, безформне, непізнаванне начало всіх речей і явищ.

ДАОСИЗМ - релігійно-філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао.

ДЕ - у даосизмі опредмечений, конкретний вияв дао в речах і в поведінці людини (міра її доброчинності).

ДЕЗІНТЕГРАТИВНА ФУНКЦІЯ РЕЛІГІЇ- здатність релігії за певних умов послаблювати стабільність і стійкість особи, певних соціальних груп чи суспільства загалом і навіть викликати релігійне протистояння.

ДЕЇЗМ (лат. — Бог) — релігійно-філософське вчення, за яким Бог є безликою першопричиною світу, але заперечує його подальше втручання в хід подій (послідовники - Локк, Руссо, Вольтер, Лессінг, Ломоносов та ін.).

ДЕМОН (гр.— божество, дух) — у давньогрецькій міфології — надприродна істота, дух, що володіє надлюдською силою, належить до невидимого світу і має вплив на життя і долю людей. У християнстві — злий дух, диявол.

ДЕМОНІЗМ — одна з форм давніх вірувань, що грунтувалася на уявленнях про існування надприродних істот — демонів як безплотних сутностей.

ДЕМОНОЛОГІЯ — релігійне вчення про демонів, яке виникло на грунті первісної віри в духів.

ДЕНОМІНАЦІЯ - перехідний тип релігійної організації, яка має риси церкви та секти.

ДОГМАТ — основне положення віровчення, яке визнається незаперечною істиною, має силу непохитного авторитету і не підлягає критиці. Вимога беззастережного визнання Д., сліпого прийняття їх на віру — серед головних вимог християнської церкви.

ДОГМАТИКА— систематичний виклад основних догматів.

ДУХ — у релігії та міфології безплотна, надприродна сутність, яка уособлює людське мислення, свідомість, психічні здібності. В релігійному й ідеалістичному світогляді Д., розглядається як первинне щодо природи. У релігіях під Д. нерідко розуміється особливий нематеріальний початок, розумний і самодостатній, тобто божество. Звідси походить і пункт християнського віровчення про третю іпостась св. Трійці - Дух Святий.

ДУХОВЕНСТВО— служителі культу, які вважаються посередниками між богом та людьми, що здійснюють культові дії — таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення даної релігії. У православ’ї Д. поділяється на чорне (ченці) та біле (священики, яким дозволяється одружуватися).

ДУША— у буденній свідомості — глибинний внутрішній світ людини, її почуття і переживання; у найдавніших віруваннях — таємнича «чуттєво-надчуттєва» істота, яка уявлялася носієм життя та деяких важливих станів людського тіла; у релігійній інтерпретації — безплотна духовна сутність, що визначає життєві стани і здібності людини.

ЕКЗАРХ - 1. У Стародавній Греції глава жерців, які перебували при храмі. 2. У Візантійській імперії правитель області (діоцезу), а також єпископ, що завідує церквою в діоцезі. 3. В сучасному православ’ї глава церковного округу у межах адміністративно-теріторіальної області.

ЕТНОНАЦІНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ — релігії, чия поява і функціонування, межі поширення та основні символи пов'язані з певною етнонаціональною спільнотою.

ЕТНОС (гр. — народ, плем’я) — історична, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об'єднаних спільним походженням, культурою, мовою, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

ЄРЕСЬ — слово, яке використовується церковниками щодо поглядів і вчень, котрі відступають від прийнятої церквою доктрини в питаннях догматики і культу.

ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ— один із стародавніх релігійних обрядів, принесення жертв духам померлих предків, обожнюваним предметам, богам, злим духам тощо. Ж. виникло в епоху первісного суспільства, коли мисливці кращу частину своєї здобичі залишали для духів померлих предків або духів-покровителів. Ж. набувало часом диких, бузувірських форм. У тій чи іншій формі Ж. збереглося в усіх релігіях й до нашого часу: запалювання свічок і лампад, освячення хліба, плодів, поминання родичів на могилах, причастя, обітниці, калічення себе у бузувірських сектах.

ЖРЕЦТВО — група людей, яка в політеїстичних релігіях виконує функції посередника між віруючими й надприродними силами та здійснює релігійні обряди.

ЗАМОВА – словесні формули, заклинання, магічні молитви, які нібито мають чудодійні властивості визначати сприятливий збіг обставин у житті людей, відвертати нещастя, захищати від ворогів і спокусників. За своєю суттю замова - невід’ємний елемент первісної магії. В сучасних релігіях замова існує у формі молитов і проклять, з якими віруючі та служителі культу звертаються до Бога з проханням врятувати від життєвих негараздів або ж покарати грішників і відступників.

ЗООМОРФІЗМ - надання рис тварин образам реальних або вигаданих об'єктів.

ЗОРОАСТРИЗМ— релігія стародавніх народів Ірану, Середньої Азії, Азербайджану, засновником якої вважається міфічний пророк Заратустра. Зороастризм як релігія складався у І тис. до н. е. Вчення 3. викладене у кн. Авеста. Для цієї релігії характерні: дуалізм (уявлення про наявність у світі двох божественних начал — добра і зла, які ведуть між собою непримиренну боротьбу); поклоніння вогню; осудження жертвоприношень; віра у прихід месії; страшний суд; потойбічне життя. Багато з ідей 3. вплинули на формування іудаїзму та християнства.

ІДОЛ — предмет, що зображає божество, якому поклонялися у глибоку давнину. Ідолопоклонство — пережиток тотемізму та фетишизму — зберігається в сучасних релігіях у вигляді поклоніння іконам, статуям, культовим атрибутам, "священним" книгам, мощам "святих" тощо.

ІНДУЇЗМ— поширена в сучасній Індії релігія, в основу віровчення якої покладено релігійно-філософські ідеї брахманізму та ведичні традиції.

ІНТУЇТИВНИЙ— той, який ґрунтується на інтуїції, зумовлений нею.

ІНТУЇЦІЯ (лат.— уява, споглядання) — безпосереднє осягнення істини без логічного обгрунтування, проміжних ланок аргументації; проникливість, відчуття, здогад.

ЙОГА (санскр.— з'єднання, зосередження) — в індійській традиції один із ортодоксальних (брахманських) напрямів, у якому створено систему послідовного очищення і просвітлення розуму, а також комплекс особливих практичних вправ для досягнення стану "звільнення" душі від тягара тіла, матерії.

КАРМА – поняття, яким у брахманізмі, буддизмі та індуїзмі називають своєрідну містичну силу або автоматично діючий «закон відплати», згідно з яким поведінка людини в реальному житті зумовлює її нинішню долю і посмертний стан душі. Остання зазнає багато перевтілень. За праведне життя людина може досягти мокші, тобто спасіння чи повного звільнення від страждань.

КЛЕРИКАЛИ— фанатичні у вірі і найконсервативніші у практичному житті церковники та богослови. К. розробили власну богословську систему, що набуває дедалі більшого значення. К. мають політичні партії (яким у деяких країнах Заходу належить влада), молодіжні, профспілкові, кооперативні та ін. організації.

КОЛЯДА – цикл стародавніх слов’янських новорічних дохристиянських свят, у період зимового сонцестояння, присвячених аграрному культу, що супроводжувалися веселими звичаями (перевдяганням, іграми, танцями, ворожінням, піснями, висловлюванням господарям щастя та благополуччя й обдаруванням колядників). З поширенням християнства коляди за часом збігалися із святом Різдва. Пізніше церква багато з обрядів коляди асимілювали з християнськими культовими діями.

КОМУНІКАЦІЯ (лат. — зв'язок, повідомлення) — передавання інформації від однієї людини до іншої; спілкування, яке грунтується на взаєморозумінні.

КОНФЕСІЯ (лат.— визнання, сповідування) — релігійне об'єднання, що має своє віровчення, культ і організацію.

КОНФУЦІАНСТВО— комплекс давньокитайських філософських, релігійних, етичних доктрин, сформованих Конфуцієм (551—- 479 до н. е.). У їх основі — питання моральної природи людини, її життя в родині, державі, суспільстві.

КРИШНА ( з інд. санскр. – чорний, темний, Верховний) – в індуїстській міфології Бог-рятівник, одне з перевтілень верховного Бога Вішну. В релігії Товариства Свідомості Кришни він є втіленням Верховної Особи Господа. Вважається, що Кришна – реальна історична особа, що згаду.ться у ведичній літературі як мудрець і пророк, мудрий політик і хоробрий воїн, який поступово був обожнений. У книзі «Багагавад-гіта» Кришна зображується як втілення найвищого Божества в кришнаїзмі.

КУЛЬТОВА ДІЯЛЬНІСТЬ — система певних обрядів, сукупність стереотипних символічних дій віруючих, у якій втілюються їхні релігійні уявлення. Спрямована на встановлення двосторонніх стосунків між людиною і надприродним.

КУЩІ (інша назва – сукот) – іудейське свято, відзначається восени в пам’ять про сорокарічний вихід євреїв з вавилонського полону. Згідно з традицією свято проводиться у куренях з солом’яною або листяною покрівлею, що називається сукка й символізує вдячність Богу за добрий врожай і щасливий вихід з полону. У синагогах під час свята відбувається процесія, учасники якої тримають гілки пальми і верби, якими потім стукають об підлогу і випрошують дощу. В останній день свята починається річне коло читання Тори у синагозі.

ЛЮЦИФЕР(староєврейське – протидіяти) – диявол або сатана. У різних релігіях трактується як злий дух, глава злих сил, які є винуватцями зла, штовхають людей до гріха, панують у пеклі. У християнстві – супротивник Бога. Віра в Люцифера склалася на основі уявлень у родоплемінному суспільстві про злих і добрих духів.

МАГІЯ— сукупність релігійних уявлень та обрядів, пов'язаних з вірою у надприродну силу, яка нібито здатна чудодійно впливати на хід подій в житті людей, зумовлювати збіг сприятливих чи несприятливих обставин в їхній життєдіяльності. М. поширилася серед усіх народів земної кулі в різних формах: виробнича, лікувальна, зашкодлива тощо. Магічні уявлення та дійства збереглися у формі побутових забобонів до наших днів.

МАРА (вбивати, знищувати) – у багатьох релігіях і міфології народів світу демонічне уособлення зла. У міфах народів Європи мара – втілення нічного страхіття; у слов’ян – смерті, знищення; буддизмі – бог смерті, який панує у світі. Образ мари походить з індоєвропейської культури.

МАСЛЯНА – стародавнє слов’янське свято, приурочене проводам зими і зустрічі весни. Відзначається на тижні, що передує передпасхальному посту. Дні святкового тижня мали традиційні назви: Понеділок – зустріч, Вівторок – загравання, Середа – ласощі, Четвер – гуляння, П’ятниця – тещина вечірка, Субота – Вдовини посиденьки, Неділя – проводи. Обрядові дії мали очищувальний характер і були покликані сприяти швидкому приходу весни.

МАСОРЕТИ –іудейські автори, які переписували, редагували, зберігали та переповідали з покоління в покоління стародавні єврейські й арамейські тексти Старого Завіту. Вони встановили правопис біблійних текстів, упорядкували богословські примітки до старозавітних оповідань. Відредагований Старий Завіт дістав назву масоретського.

МАЦА– пасхальні тонкі коржики з неквашеного тіста, що їх іудеї випікають в пам’ять про скитання євреїв у пустелі. Іудаїзм вимагає вживати мацу замість хліба в дні релігійного свята пасхи. У дійсності випічка маци запозичена зі стародавнього східного магічного обряду приготування хліба з продуктів нового врожаю.

МІСТИКА (гр. — таємничий) — релігійне вчення, яке стверджує можливість спілкування людини з навколишніми силами (духами, демонами тощо).

МІФ (іран. - розповідь, переказ) — духовне відтворення дійсності у формі легенд, розповідей, персонажі й події яких визнаються об'єктивно наявними або такими, що існували в минулому.

МОЛИТВА — вербальне (словесне) звернення людини до об'єкта своєї віри (Бога, святих тощо) із проханням усіляких благ, заступництва, відвернення зла; суттєвий елемент культу розвинутих релігій.

МОНІЗМ (гр. — один, єдиний) — принцип пояснення світу у світлі єдиного начала, єдності основи (субстанції) всього сущого. Монізм може бути матеріалістичний (начало — матерія) й ідеалістичний (начало — дух).

МОНОТЕЇЗМ (гр. — єдиний Бог) — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу.

МОНОТЕЇСТИЧНІ РЕЛІГІЇ — християнство, іудаїзмі, іслам.

НЕСВІДОМЕ — сутність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою свідомості (розуму) та формуються опосередковано через генетичне закодований еволюційний досвід, без безпосередньої участі індивіда.

ОКУЛЬТИЗМ (лат. — прихований, таємний) — містичне вчення, яке визнає існування надприродних сил, можливість безпосереднього спілкування з ними за допомогою магічних обрядів, таємних ритуалів.

ОРТОДОКС (гр. — правовірний) — людина, яка неухильно дотримується принципів певного вчення, поглядів, світогляду.

ОРТОДОКСІЯ (гр. — правильна думка) — тверда послідовність у поглядах, без будь-яких відхилень (православна церква відстояла свою "ортодоксію" від єресі).

ПАНТЕЇЗМ — філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим у всій природі.

ПАНТЕОН (гр. — місце, присвячене всім богам) — сукупність богів певної конфесії; у стародавніх греків і римлян — храм, присвячений усім богам; нині — місце поховання видатних людей,

ПОЛІТЕЇЗМ (гр. — багатобожжя) — уявлення про існування кількох або багатьох богів та поклоніння їм.

ПРОВИДІННЯ (промисл) — цілеспрямована дія божества. Згідно з релігійним вченням, це недоступна людському розумові воля, діяльність "всемогутнього Бога", спрямована до найбільшого блага творіння взагалі, а людини особливо.

РАБИН – священнослужитель в іудейській релігії, керівник іудейської громади: він і «законовчитель», і суддя в усіх релігійних і нерелігійних питаннях.

РЕЛІГІЙНА СВІДОМІСТЬ — система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументів, концепцій, сенсом яких є здебільшого віра у надприродне.

РЕЛІГІЙНА ТОЛЕРАНТНІСТЬ — такий характер взаємовідносин представників різних конфесій, який базується на принципах взаємоповаги та свідомої відмови від зверхності, ущемлення прав і приниження гідності один одного.

РЕЛІГІЙНИЙ КУЛЬТ — реалізація віри у діях груп людей, індивідів.

РИТУАЛ — сукупність і порядок обрядових дій, церемоній релігійного культу, що передбачають безумовне виконання твердих правил здійснення молитви віруючими та ін. Ритуал, виступаючий зовнішнім проявом релігійного акту (богослужіння, весілля та ін.), нібито надає можливість, вступити в контакт з духами, богами і т. п. Р. має магічне значення, притаманний усім релігійним культам.

САМОСВІДОМІСТЬ — спрямованість свідомості людини на саму себе або усвідомлення нею кожного акту свідомості, свого становища у світі, власних інтересів і перспектив.

САНСАРА (санскр. — мандрівка, теча життя) — брахманізмі, буддизмі, джайнізмі й ін. — вчення про неминучі страждання у земному житті та переселення душ, померлих в інші тіла. Теж само, що і метемпсихоз (гр. — переселення душ).

СВЯТЕ ПИСЬМО — кодифіковане віровчення розвинутих релігій: в індуїзмі — Веди, в зороастризмі— Авеста, в іудаїзмі — Тора, в буддизмі — Трипітака, у християнстві — Біблія, в ісламі — Коран тощо.

СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ (лат. — світський) — звільнення суспільної, групової та індивідуальної свідомості, соціальних інститутів і відносин від впливу релігії.

СИНКРЕТИЗМ— злиття вірувань та обрядів різних релігій. Наприклад, християнство від самого початку мало синкретичний характер, поєднуючи елементи іудаїзму, стоїцизму Сенеки й античних культів. Такий самий характер має іслам, іудаїзм, сектантські віровчення та культ. С. свідчить про спільність і земний характер причин, які породжують релігію.

СИНТОЇЗМ (япон. — шлях богів) — національна релігія японців, що сформувалася в VI—VII ст. на основі анімістичних культів.

СІОН— частина Єрусалима (пагорб), де, згідно з Біблією, розташовувався цар Давид і храм Ягве. У Біблії неодноразово зазначається, що на С. "живе Бог". Тут відображено поширене серед стародавніх народів вірування, нібито гори є житлом богів. З часом слово "сіон" стало в іудаїзмі символом "вірності" Богові, у цьому ж значенні воно перейшло до християнства і одержало значне поширення в християнському сектантстві.

СОФІЯ — (гр. — знання, мудрість) — поняття-символ, міфологема в античній і середньовічній філософії. У вітчизняній релігійно-філософській і богословській думці насамперед асоціювалася з біблійною "Премудрістю Божою". С. знайшла відображення у богослужінні, храмовій архітектурі, іконопис, її іпостасна природа зумовила розуміння С. як богині. Вона являє собою ідею вічної жіночості, яку греки пошановували в образах Афродити, Деметри, а східні релігії обожнювали як Ісиду, Кібелу, Іштар. У слов'янській міфології вона відобразилася в культах Лади і Мокоші. Саме ця богиня давала назву першим християнським храмам в Русі-Україні.

ТАБУ— релігійна заборона у первісних народів на речі або дії, вимовляння певних слів, на їжу, відвідування певних місць у храмі, святилищі і т. п., за порушення якої загрожує "надприродна" кара, хвороба або смерть.

ТЕЇЗМ (гр. — Бог) — релігійне вчення, яке визнає буття Бога як абсолютної надприродної особи, що створила світ і керує ним.

ТЕОЛОГІЯ(гр. — Бог і вчення) систематизований виклад релігійного вчення про Бога; сукупність вироблених певною релігією доказів істинності власних догм, правил і норм життя духовенства і віруючих, боговстановленості віровчення і церкви. Інша назва — богослов'я.

ТОТЕМІЗМ (індіан. — його рід) — віра в надприродну спорідненість груп людей (роду, племені) із певними видами тварин, рослин чи якимись речами.

ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ (лат. — переступати) - той, що лежить за межами людського буття, свідомості й пізнання і перевищує їх. У богослов'ї — недоступна людині сфера потойбічного, зовнішнього щодо релігії.

УПИРІ- перевертні в релігійних повір’ях. Вважалося, що упирі можуть перекидатися на звірів, птахів, набувати чоловічого вигляду. Їх основне заняття висмоктувати кров у людей, молоко в корів, вони крадуть дощ, насилають неврожай. Уява про упирів сягає корінням в анімістичні і тотеміністичні вірування. Близькими до упирів є образи русалок, водяників, відьом, лісовиків, чортів тощо. Залишки уявлень про «нечисті сили» й досі зустрічаються у народних повір’ях.

ФЕНОМЕН (гр. — те, що з'являється) — явище, за яким приховується певна закономірність, сутність.

ФЕТИШИЗМ(франц. — ідол; порт. — зачарована річ) — віра в існування у матеріальних об'єктів надприродних властивостей.

ХЕДЕР– традиційна початкова релігійна школа у єврейській громаді. Навчання у хедері зводиться до вивчення Біблії і Талмуду. В Україні існували до кінця XIX ст.., потім були закриті, а учні переведені до шкіл національних меншин.

ХЕРЕМ - прокляття, відлучення від синагоги тих, хто порушив настанови і правила єврейської громади, бере під сумнів положення Талмуду.

ХІЛІАЗМ(гр. - тисяча) - віра в "тисячолітнє царство" бога і праведників на землі, в здійснення містичного ідеала справедливості ще до кінця світу. Термін звичайно застосовується до ранньохристиянських вчень, що засуджувались церквою в III ст., але відродились в середньовіччі і сучасному секстантстві.

ЦЕРКВА (гр. — Господній дім) — релігійна організація зі складними, централізованими та ієрархізованими стосунками між священиками І віруючими, що виробляє, зберігає, передає релігійну інформацію, організовує та координує релігійну діяльність і контролює поведінку віруючих.

ЧАКЛУН (волхв, маг, чарівник) — згідно з марновірними уявленнями, запозиченими з язичества, особа, яка нібито володіє здатністю за допомогою магічних обрядів впливати на сили природи й суспільства.

ШАМАНСТВО — форма релігії, культ головним чином злих духів, які викликають хвороби. Особливо поширене у народів Північної Азії (чукчів, бурятів та ін.). Для Ш. є характерним особливий релігійний ритуал — камлання, до якого віруючі звертаються з метою лікування хвороб, забезпечення успіху в промислі і т. п. Під час камлання шаман викликає у себе нервово-психічний стан, який призводить нібито до того, що духи входять в його тіло або мого душа відправляється в світ духів.

ЯЗИЧНИЦТВО— різні релігійні вірування, що існували у всіх народів до прийнятті ними світових релігій.

ЯХВЕ(Ягве, Єгова) – верховний бог в іудаїзмі. У пантеоні богів він був висунутий на перше місце єврейськими племенами приблизно X ст. до. н. З культом Яхве пов’язані виникнення і розвиток іудейського монотеїзму.