Філософія як теоретична форма світогляду. Різновиди і типи світогляду.
Крім того, що філософія є наукою, але специфічною, філософія є ще й одним із різновидів світогляду. Слово світогляд запровадив німецький філософ Кант, розуміючи під ним систему людських переконань про світ та місце людини у ньому.
Світогляд – складний феномен, він має багато різновидів і вивчається багатьма науками – психологією, педагогікою тощо. Попри свою специфіку у будові (структурі) світогляду всі вони виділяють два основні елементи: ядро і периферію. Ядро – це центр світогляду, представлений чіткими людськими знаннями і переконаннями. Периферія – горизонти, межі світогляду, представлені людськими надіями, сподіваннями, мріями, уявленнями, вірою. Без ядра немає світогляду. Без світогляду немає людини як вільної істоти. Світогляд важко і болісно піддається змінам, втім процес його формування триває впродовж усього життя, протікаючи як безупинне зіткнення того, що знаходиться у центрі і на периферії.
Вчені виділяють різні види світогляду, у залежності від критеріїв його дослідження. Так за носієм світогляд буває індивідуальний і колективний, національний і релігійний, а за рівнем науковості – теоретичний і життєвобуденний. Прикладом життєво буденного світогляду є так звана мікрофілософія – людський колективний досвід, зафіксований у короткий влучних висловах (афоризмах): сім раз відмір, раз відріж; не знаєш броду, не лізь у воду. А протилежною до нього формою світогляду є власне філософія – теоретичний світогляд, світогляд, спертий не на практичний досвід, а на аргументи, докази, певну логіку. Таким чином філософія постає як теоретична форма світогляду.
Подібно до інших наук, філософія вивчає світогляд, досліджуючи різні його види. Перш за все, філософію цікавлять історичні форми світогляду, бо сама філософія постає як результат їх еволюції. Виділяють такі історичні форми (типи) світогляду.
Міф – такий історичний тип світогляду, суть якого можна виразити формулою «Людина = Природа». Людина сприймає світ за аналогією до своєї власної природи: природа жива, дихає, відчуває біль, хоче їсти (жерти, звідси поняття жертви). Природа сприймається як далекий прародич людини, тому людина не бере від неї більше, ніж потрібно для виживання: м’яса для їжі, дерева для вогню тощо. Людина не бере від природи з надлишком, не бере, щоб продати. Натомість складає вдячність природі за те, що та її годує, і ця вдячність – у формі жертви Богам. Звідси ідеали рівності, братерства, соціальної ідилії, «золотих часів», коли всі жили у мирі та злагоді і не воювали між собою. Центр міфічного світогляду складає поняття довіри.
Релігія – такий історичний тип світогляду, суть якого можна виразити формулою «Людина > Природа». Людина підноситься над природою і розуміє, що між нею і природою лежить колосальна різниця – на відміну від природи, людина після завершення життя може сягнути безсмертя і потрапити у потойбіччя, однак не автоматично, а за умови виконання певних вимог:
- вірити, що потойбіччя (надприродне) існує;
- вести гідний людини моральний спосіб життя, виражений у системі певних заборон (табу): не вбий, не вкради і т.д.
Центр релігійного світогляду складає поняття віри у щось надприродне.
Філософія – такий історичний тип світогляду, суть якого можна виразити формулою «Людина = + ≠ Природа». Людина усвідомлює, що між нею і природою закладена як подібність (симетрія лівого і правого, ріст, обмін речовинами…), так і відмінність (людина має вибір, свободу, природа – ні, людина керується свідомістю, природа – інстинктами…). І ця позиція повністю визначається кутом зору, спертим на аргументи, докази, факти.
Таким чином філософія не є первинним типом людського світогляду. В еволюції людства існував тривалий дофілософський світоглядний період. Філософія з’явилась тоді, коли довіри до світу і віри у щось краще, потойбічне стало замало. На зорі цивілізації, вступаючи у складніший світ, у нові виміри соціального життя, людина потребувала певних гарантій та аргументів безпеки власного буття. З філософії людина не вийшла до тепер, інші, пізніші, форми світогляду не змогли витіснити філософію, зрештою як філософія не змогла витіснити тих світоглядних форм, що передували їй – ні міфу, ні релігії.
«Основне питання філософії». Поняття матеріалізму, ідеалізму, дуалізму.
Поняття «основне питання філософії» запровадив німецький мислитель Енгельс. Основний зміст цього питання складає таке: «що первинне – матерія чи ідея?». Під матерією він, вслід за усталеною на той час філософською традицією, розумів певне матеріальне першоначало – атом, стихію (воду, вогонь) тощо, під ідеєю – першоначало ідеальне, до прикладу Бог, воля, бажання.
Дискусії зазначеного роду у філософії точилися завжди, з часів її зачинателів – Піфагора, Платона, Арістотеля ін. Але гостроти звучання зазначена проблема набула саме у часи Енгельса, у ХІХ ст., що давало йому всі підстави закликати філософську спільноту раз і назавжди покінчити з цим «проклятим питанням».
«Основне питання філософії» має три розв’язки, кожен з яких в усі історичні часи мав свою когорту прихильників:
- матеріалізм – світ виник з матеріального начала (матерії, атома…);
- ідеалізм – світ виник з ідеального начала (ідеї, Бога…);
- дуалізм – світ виник з двох незалежних первоначал матерії й ідеї.
Сьогодні «основне питання філософії» не стоїть на першому плані, не має тієї гостроти звучання, що у часи Енгельса. Однак сказати, що воно втратило свою актуальність – неправильно, бо його відголоски знаходять своє місце у різних сферах нашого життя. На найнижчому, буденному, рівні «основне питання філософії» заявляє про себе проблемою «що первинне – курка чи яйце?», у державотворчій сфері – «що головніше – людина чи держава?», у законодавчій – «закон чи право?» і т. д.