Антропологічні та онтологічні аспекти релігії.

Антропологічний переворот, уже відзначений в літературі, перетворився у досить стійку тенденцію апологетичної релігійної ідеології. Звичайно, з одного боку, це приклад пристосування, оновлюючих тенденцій, як вже не раз відмічалось. А з другого боку — можливість діалогу і співробітництва. Звичайно ж, гуманістичний світогляд в релігійному тлумаченні частковий, неповний і непослідовний. Загальна оцінка християнського гуманізму як породження суспільної системи насильства, експлуатації, гноблення продовжує залишатися вірною. Але тим більше не можна не бачити, що людська направленість деяких тенденцій в сучасній теології і філософії релігії, проникнення елементів гуманістичного світогляду в релігійну систему мислення, особливо в наш час, розкладає її, підриває, деформує закостенілі форми християнського світогляду. Це свідчить не тільки про кризу релігії, але й про експансії чужих природі релігії ідеалістичних тенденцій всередині її. Це відображає реальне протиріччя між історично необхідним та практично нездійсненним в межах буржуазного суспільства і релігійним осмисленням його реалій. Це також означає, що релігійна оболонка стає більш зовнішнім та відчуженим від реального життєвого змісту, історично-перехідним додатком до прогресивних спрямувань народів (наприклад, "теологія звільнення", "теологія революції").

Найважливіше місце в філософських дебатах з приводу релігії у буржуазних філософів займає, як і раніше, проблема віри й розуму. Але якщо в минулі часи вона частіше вирішувалася розведенням цих понять, протиставленням їх одне одному, то зараз, навпаки, у спробах укріплення віри саме до розуму звертаються апологети від руйнування: "Сьогодні більше ніж будь-коли необхідно звертатися до розуму перед обличчям секуляризованого, а отже, ворожого чи байдужого по відношенню до віри світу", — пише один з католицьких філософів. Інший автор обґрунтовує саме необхідність філософії для релігії, апелюючи до розуму, раціональності: для християнина головне, говорить він, не віра, а інтуїція, сенс і цінність, які лежать за межами досвіду і поза мирським. Отже, зріла фаза християнської свідомості потребує розуміння, переконання, осмислення, раціоналізації віри: "До чого ж велика сьогодні потреба у філософській підтримці раціоналізації християнської віри". Головна його думка — це не протиставлення, а наближення одного до іншого. Здійснюється воно по лінії "впровадження" віри у розум, науку, філософію, де обгрунтовується необхідність віри для теорії пізнання, здійснення комунікації, для будь-яких дискусійних логічних операцій. З іншої — раціоналізується віра, виявляються одно типові елементи в науці, філософії та релігії, а ними якраз і є раціональні парадигми. В суспільно-історичному значенні спроба поєднати в єдиному синтезі непоєднувані розум та релігійну віру — явно приречена на поразку, хоча, звичайно, безпосередньо вона й може принести користь релігії, сприяючи якийсь час продовженню її життя, створюючи видимість переконливості її аргументів..З іншого боку, використання "аргументів від розуму", проникнення розуму у віру — це троянський кінь, який ніяк не сприяє "чистоті" віри, а вільно чи невільно сприяє її розладнанню. Це двозначність проблеми "розум-віра" в сучасній її інтерпретації.

Секуляризація— основна риса нашого часу, що характеризує зміни в релігійному комплексі. Досить цікавий поворот отримала свідомість останнім часом. Якщо раніше вона була феноменом, з яким релігія повинна була боротися, протиставляти йому свою ідеологічну силу, то зараз секуляризація уявляється, навпаки, новою рисою релігійної свідомості. Характеристика сучасної релігії в вимірі її секуляризованості, стверджує П.Брецці. До речі, це значить, що вже зараз релігія буде в змозі дати відповідь на складні історичні і земні питання. Насправді це лише нове оформлення для вічного, невикорінного релігійного змісту. Сакратизація світського — так можна було назвати цей новий ідеологічний міф апологетів релігії.

Вже не раз відмічався і аналізувався так званий процес дехристиянізації західної культури. Щоб запобігти труднощам, пов'язаним з його поясненням на користь релігії, його оголошують неіснуючим; дехристиянізації немає, тому що ніколи не було християнізації в значенні справжнього християнства. Звідси напрошується висновок, що процес дехристиянізації не має ніякого відношення до суті християнства, бо він означає дискредитацію лише несправжніх, спотворених, невластивих йому форм.

З цим же пов'язано розмежування традиційних, історичних форм християнства від справжнього, аутентичного. Виникає питання, на яке теоретики від релігії поки що відповіді не дають: чи було коли-небудь втілено в історії аутентичне християнство, і якщо так, то чи несе воно відповідальність за спотворення справжньої релігійності в історичних формах цієї релігії.

Виникає новий тип християнства. Іноді його називають інтимним, іноді антицерковним. Але суть його полягає в тому, що справжня релігійність тільки тепер, в нових історичних умовах, находить свій притулок не в різного роду конфесіональних організаціях установах, а в маргінальних утвореннях, що протиставляють себе офіційній церкві та її ортодокси.

Якщо раніше християнство претендувало на володіння абсолютною істиною, то зараз християнські філософи схильні вважати що ніхто, жодне вчення, ні одна філософська доктрина не володіють істиною в повному обсязі. З цієї тези виводиться необхідність для християнства йти назустріч земним проблемам, бути відкритим для будь-якого філософського чи іншого вчення. Але останнім часом в західній літературі з'явилась певна "контр-секуляризована" течія. Деякі соціологи стурбовані песимістичними перспективами майбутнього релігії, випливаючими з узагальнення чисельних емпіричних даних стану релігійності в капіталістичному суспільстві, тому намагаються зробити сумнівною тезу про секуляризацію. З точки зору аналізу цієї важливої проблеми значний теоретичний інтерес представляє збірник матеріалів зальцбурзької дискусії з проблем гуманізму, виданий під загальною назвою "Чи має релігія майбутнє?" (1971). Авторами статей збірника є такі видатні філософи і теологи, як А.Тойнбі, П.Бергер, Т.Лукманн, А.Гелен, Г.Кокс, М.Хоркхаймер: Розглядаючи питання про перспективи релігії в світі концепції секуляризації, більшість з них вкладає в основу аналізу визначення релігії Так, А.Тойнбі вказує, що прогнозування майбутнього релігії залежить від визначення змісту самого терміна "релігія". На його думку, релігія є "відповіддю людини, її почуттів, мислення і діяння на засіб переживання нею в космосі". Особливість цієї ситуації постає в труднощах та незвичайності буття людини, неможливості пізнання суті космосу, відношення різних аспектів людської природи, стверджує Тойнбі, іманентне природі людини. Звідси висновок про вічність та зміни лише її традиційних форм. Німецький соціолог Т.Лукманн вважає необхідним створення функціонального визначення релігії, яке б не було субстанціональним, не базувалося на історичній релігії, не мало змістовних релігійних постійних, типу віри в надприродне. Згідно Лукманна, релігійна "постійна" в людині є соціалізація в трансцендируючу єдине існування змістовну структуру, "що надає людині життєздатність". Німецький філософ та антрополог А.Гелен також вважає за необхідне шукати поняття релігії. За його твердженням функція релігії є "в стабілізації народу в доступному йому секторі начального середовища. Американський соціолог П.Бергер розглядає релігію як "здібність, необхідність для людини трансцендирувати свою безпосередню ситуацію та конструювати охоплюючі світи сенсу".