Загальна характеристика давньогрецької філософії

Предмет, об’єкт і функції філософії

Предмет філософії – це загальні закони розвитку природи, людського суспільства, мислення, всієї духовної культури.

Предмет філософії був сформрваний в 19 ст.

Об’єкт знання у філософії і науці – все те, що протистоїть суб’єкту, тобто свідомості, внутрішньому світові людей, як реальність у її практично-перетворювальній та пізнавальній діяльності.

Фукнції філософії:

- пізнавальна (полягає в пізнанні навколишньої двяльності);

- світоглядна (розширення світогляду людини);

- методологічна (основні методи дслідженняфілософії були перетенічними науками);

- практично – діяльна (перетворення людиною навколишнього світу, практичне значення яке грунтується на досвіді)

Античність

Філософські погляди Епікура

Епікур — давньогрецький філософ-матеріаліст. Епікур створив зовсім нову атомістичну теорію. Епікура хвилювало не саме по собі вчення про Космос як сукупність атомів, а проблема можливості відхилень, випадків, суб'єктивного водіння. Послідовно дотримуючись атомістичної теорії, Епікур робив висновок, що душа людини — тілесна. Смерть тіла є смерть душі, бо сутність душі — рух атомів у тілі. Епікур створив життєствердну етику, яка за своїм спрямуванням оптимістична й утилітарна.

Згідно з вченням Епікура, тілесні задоволення мають бути підкорені розуму.

А жити розумно, по Епікуру, значить - не прагнути до багатства і влади як до самоцілі, задовольняючись мінімально необхідним для того, щоб бути задоволеним життям.

Епікур ділив потреби людини на 3 класи:

1) природні і необхідні - їжа, одяг, житло;

2) природні, але не необхідні - сексуальне задоволення;

3) неприродні - влада, багатство, розваги і тому подібне.

Загальні риси античної філософії

Філософія античності — це перша самостійна форма універсальної теоретичної рефлексії, яка прийшла на зміну міфології і ритуалу.

Загальні риси:

Космологізм античної філософії. Всесвіт, Космос — це всеосяжний образ, головне поняття і центральний об'єкт світогляду стародавніх греків. Філософія в цьому випадку — прагнення до мудрості, тобто до пізнання Космосу, розуміння природи і світу в цілому.

Онтологізм.Теоретико-пізнавальна і етична проблематика в античній філософії не існують самі по собі, поза рамками онтологічної системи, тобто загального вчення про буття.

Натурфілософічність – характерний стихійно-матеріалістичний натуралізм, зверненість до проблем побудови світу, пошуки першоречовини і природних причин всіх змін.

Інтелектуалізм в осмисленні етичних проблем. Щастя і сенс життя убачаються в задоволенні, насолоді, які розуміються як відсутність страждань, інтелектуальне споглядання або безтурботність духу.

Споглядальність.Пізнання, пізнавальна діяльність мислителя розглядається як пасивно-споглядальне осягнення реальності, яка виступає як щось очевидно дане знаючому суб'єктові.

Фаталізм.Людська активність розуміється тільки як діяльність по деякому перегрупуванню природних речовин, без порушення загального космічного порядку.

Загальна характеристика давньогрецької філософії

Філософія зародилась у Стародавній Греції близько 6 століття до н. е., як новий раціоналістичний спосіб бачення світу на противагу міфологічному світогляду попередніх століть.

Особливістю філософії Стародавньої Греції була схильність до космології, тобто до пояснення природи речей. Цим вона відрізняється від філософій Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, які почали складатися приблизно одночасно, в період, що одержав назву осьової доби. Індійська філософія бачила головну проблему в особистому вдосконаленні людини на шляху до просвітлення, тоді як китайську в основному цікавили питання управління державою. У давньогрецькій філософії психологія та етика обґрунтовувалися космологією.

Завдяки своєму ухилу до космології давньогрецька філософія містила в собі зачатки природознавства, яке виділилося з філософії набагато пізніше. Давньогрецька філософія має фундаментальне значення для всієї західної філософії.