Тема 5. Проблеми пізнання та істинності наукового знання у філософії (4 год.)
План
| |
1. Основні проблеми класичної гносеології.
2. Провідні гносеологічні напрями некласичної філософії:
a) Марксизм
b) Прагматизм
c) Позитивізм
d) Феноменологія
3. Методологія наукового пізнання.
4. Моделі розвитку науки: класичної, некласичної, постнекласичної.
Питання 1.
Гносеологія має предметом свого дослідження сутність, закономірності та межі знання й пізнання. Вона прагне дати відповідь на питання: що таке пізнання, який його механізм та які його джерела? Чи можливе пізнавання поза межами людського досвіду, тобто трансцендентально? Що є істина та який її критерій?
Основні питання класичної гносеології:
Ø чи може людина пізнати світ ?
Ø які засоби для цього вона має ?
Ø що є істина ?
На ці питання у класичній філософії ми розглянули такі варіанти відповідей:
І питання - чи може людина пізнати світ ?
Ø гносеологічний оптимізм (Гегель): пізнання можливе, воно реально здійснюється безперервно у процесі саморозвитку світу і не має меж, тобто сягає аж до граничних засад буття
Ø скептицизм (Кант): пізнання можливе, але лише до певної межі. Ми ніколи не матимемо гарантії, що наше знання є істинним
Ø агностицизм (Берклі, Юм): пізнання в принципі неможливе, те, що ми називаємо знанням про об’єктивні речі – це витвір наших власних відчуттів
ІІ питання - які засоби має людина для пізнання?
Класичний підхід, який бере початок від філософії Аристотеля і стає домінуючим у філософії Нового часу, стверджує: пізнання є адекватним відбитком предмета в розумі людини.
Ø Емпіризм (Ф.Бекон): Пізнання – це відображення об’єктивної дійсності у розумі суб’єкта, розум подібний до дзеркала: «Немає нічого у розумі, чого перед тим не було б у відчутті».
Ø Раціоналізм (Р.Декарт): знання – це результат діяльності розуму, абстрактного мислення.
Емпіризм та раціоналізм розглядають дві реальні сторони процесу пізнання, але кожен бере за основу лише один бік, тому не можуть показати цілісну картину. Причина на це – те, що вони не можуть пояснити, яким чином у пізнанні поєднуються чуттєвість та racio – у класичній філософії це зробив лише Кант, проте некласична філософія буде змушена ще не раз повернутися до цього питання.
ІІІ питання - що є істина ?
У розумінні істини класичні філософи дотримувалися кореспондентної теорії Аристотеля:
істинне знання – це правильне відображення зовнішнього предмета в розумі людини.Істинне знання - це “точне” віддзеркалювання предметів і процесів природи.
Питання 2.
|
До цього спричинилося нове, порівняно з попередньою гносеологією, розуміння пізнання: це не дзеркальне відображення об’єктів, а творча конструююча діяльність, свідомості.
|
Започаткований І. Кантом підхід покликав до життя низку некласичних теорій пізнання, що їх розробили зокрема такі течії:
· (а) марксизм
· (b) прагматизм
· (c) позитивізм (аналітична філософія)
· (d) феноменологія
Питання 2 / а.
Марксизм розглядає пізнанняяк більш або менш адекватневідображення дійсності свідомістю людини.
Пізнання є взаємодія суб’єктаз об’єктом.А основу цієївзаємодіїстановитьпринцип відображення.Отже, пізнання – це процес відображення об’єкта суб’єктом.
Відображення- це здатність матеріальних об’єктів, процесів і явищ при взаємодії змінювати свою структуру, що дозволяє відтворювати властивості однієї речі в іншій.
Головною своєю відмінністю від попередніх теорій пізнання марксисти вважали теорію про вирішальну роль суспільно-історичної практики у пізнанні: завдяки практиці формуються пізнавальні здатності і можливості людини, адже людина навчається мислити й пізнавати разом із засвоєнням форм і способів людської діяльності, суспільно-історичного досвіду, нагромадженого попередніми поколіннями.
Марксизмові притаманний гносеологічний оптимізм- віра в усесильність людського пізнання, визнання його необмежених можливостей.
Ленін у роботі “Матеріалізм і емпіріокритицизм” сформулював три засадничі висновки:
1. Існують речі поза і незалежно від нашої свідомості і вони є джерелом нашого пізнання;
2. Ніякої принципової різниці між «річчю для нас» і “річчю в собі” немає, а є непринципова різниця між тим , що вже пізнане, і тим, що ще не пізнане.
3. У теорії пізнання треба мислити діалектично, тобто не припускати готовим і незмінним наше пізнання, а досліджувати, яким чином з незнання постає знання.
Основні принципи марксистської гносеології:
1. Пізнання – це процес відображення об’єкта суб’єктом.
2. Пізнання як відображення – це не пасивне споглядання, а результат активної практично-перетворюючої діяльності людини.
3. Гносеологічний оптимізм: пізнання всесильне, його можливості необмежені.
4. Пізнання – діалектичний процес, результатом якого є істина. Вона завжди об’єктивна, тобто її зміст залежить тільки від об’єкта, завжди конкретна і являє собою діалектичну єдність абсолютного та відносного.
Марксистська модель пізнання визначена формулою: від живого споглядання до абстрактного мислення, а від нього до практики:
|
|
|
Істинав марксистській теорії пізнання - це такий зміст наших знань, який відповідає дійсності. Таке визначення істини не виходить за рамки класичного, оскільки є відповідність змістові пізнання буттю предметів. На основі принципу відповідності тут істина постає як діалектичний процес акумулювання знання про об’єкт.
Головні недоліки марксистсько-ленінської теорії пізнання:
Ø віддаючи пріоритет раціональному мисленню, вона ігнорує такі аспекти людського освоєння світу, як почуття, віра, сумнів, совість тощо;
Ø процес пізнання зведений до схем незнання → знання, об’єкт → суб’єкт.
Поза увагою залишене так зване апріорне знання, тобто соціальний досвід, що його людина засвоює через сферу інтерсуб’єктивної комунікації.
Питання 2 / b.
На відміну від марксистської гносеології, яка розглядає процес пізнання передовсім як відображення, прагматизм розглядає його як ТВОРЧІСТЬ.
Представники прагматизму: Чарльз Пірс, Вільям Джемс, Джон Дьюї.
Вихідний принцип гносеології прагматизму: