Предмет , методи та функції філософії.
Виникнення філософії стало історичним поворотом у духовному житті суспільства. Він означав розрив з міфологічними уявленнями щодо існування людини і світу, релігійно-моральними уявленнями про них та предметно-образним мисленням па користь теоретико-понятійного мислення. Філософія покликана відповідати па питання, що на них не може дати відповідь жодна наука. У теоретичних побудовах філософія спирається на дані науки, але разом з тим показує основні напрями її розвитку, є надійною методологічною базою її досліджень. Науково-теоретичний і практично-духовний аспекти світогляду у філософії поєднані органічно й доцільно. Крок за кроком філософія з елітарної форми культури перетворюється на серцевину способу життя і мислення кожної людини цивілізованого демократичного суспільства.
Появу терміна "філософія" пов'язують з іменами двох відомих мислителів Стародавньої Греції: за одними джерелами — Геракліта (530—470 до н. е.), за іншими — Піфагора (580—500 до н. е.). Цей термін перекладається з грецької мови як "любов до мудрості", що зрозуміти без пояснення і глибокого наукового аналізу неможливо.
Будь-яке системне знання має об'єкт і предмет. Під об'єктом розуміється те, що у дослідженні протистоїть суб'єкту, тобто свідомості, внутрішньому світові людей, як реальність у її практично-перетворювальній та пізнавальній діяльності. Предметом вважається певна цілісність, що виокремлюється з об'єкта, ті його аспекти, частини, властивості, які вивчаються. В одному об'єкті можуть мати свій предмет багато наук. Наприклад, природу, як об'єкт пізнання, вивчають фізика, хімія, астрономія, природознавство у цілому, причому кожна з них досліджує у природі свій аспект чи предмет. Так, біологія вивчає загальні й окремі закономірності життя в усіх його виявах і властивостях (обмін речовин, розмноження, спадковість, мінливість, пристосування тощо); біогеохімія — хімічний склад живої речовини та геохімічні процеси в біосфері Землі, що відбуваються за участю живих організмів; агрометеорологія — метеорологічні, кліматичні та гідрологічні умови вирощування сільськогосподарських культур і т. ін. Очевидно, що протиставлення предмета й об'єкта вивчення у загальнопізнавальному плані неправомірне. Основна відмінність предмета від об'єкта полягає в тому, що предметові належать лише головні, найсуттєвіші з погляду конкретного дослідження, властивості, якості й ознаки об'єкта. Щодо філософи, то її об'єктом завжди були і є:
1) природа та сутність світу;
2) природа та сутність людини;
3) взаємовідносини між світом і людиною.
Предмет філософії — історично рухливий і конкретний. Він постійно вдосконалюється, уточнюється і змінюється. Ці процеси відбувалися і відбуваються за двома основними шляхами: "відгалуженням", тобто відокремленням від різноманітних систем знань у міру їх накопичення, і "самовизначенням".
У стародавньому світі філософія розглядалась як "наука наук", об'єднання всієї суми позарелігійних знань, мистецтва і тогочасних знань про загальні правила і норми поведінки людей. Так, Арістотель (384—382 до н. е.) виокремлював у філософії теоретичну (умоглядну), практичну і поетичну (творчу) її частини. Мету теоретичної філософії він визначав як "знання заради знання", включав до неї математику, фізику і "першу філософію", або метафізику. У послідовників Арістотеля назва "метафізика" (те, що після фізики) перетворилася па синонім філософії. Тепер цим терміном позначають також й онтологію та загальний метод, протилежний діалектиці. Метою практичної філософії Арістотель вважав "знання заради діяльності" і включав до неї етику, економіку і політику, а поетичної — "знання заради творчості", тобто поетику, риторику, мистецтво.
Розуміння предмета філософії як "науки наук" зберігалося впродовж тривалого історичного часу. Навіть у середині XVII ст. видатний французький філософ і математик Р. Декарт стверджував: "Уся філософія подібна до дерева, коріння якого — метафізика, стовбур — фізика, а гілля, що виходять з цього стовбура, — всі інші науки, які складаються з трьох головних: медицини, механіки й етики". Великий учений І. Ньютон свій твір з механіки назвав "Математичними началами натуральної філософії" (1687), К. Лінней — з основ ботаніки — "Філософією ботаніки" (175Ї), а Ж.-Б. Ламарк — з біології — "Філософією зоології" (1809).
Поступово від філософії відгалужувалися і набували відносної самостійності такі науки, як механіка земних і небесних тіл, астрономія, математика, фізика, біологія та ін. Одночасно самовизначалась і сама філософія. Вже у стоїків (IV ст. до н. е.) філософія починалася з логіки, а етика вважалась головним ученням щодо осмислення долі людей та їх ставлення до вічного і нескінченного світу. Основоположник німецької класичної філософії І. Кант розумів філософію як вчення про єдність істини, добра і краси, а провідна постать цієї філософії Г. Гегель — як систему діалектичної логіки, філософії природи і філософії духу, під якою віп розумів комплекс філософських вчень про державу і право, всесвітню історію, мистецтво, релігію і саму філософію. Представник матеріалістичного напряму в німецькій філософії Л. Фейербах вважав єдиним, універсальним і вищим предметом філософії вчення про людину, а основоположники марксистської філософії К. Маркс і Ф. Енгельс доводили, що предметом філософії є найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і свідомості людей.
Наповнення предмета філософії новим змістом триває і нині, тому що філософська думка — цс вчення про вічне. Упродовж всієї своєї історії вона розвивається і збагачується, але зберігає водночас спадкоємність пізнаного. Об'єкт її вивчення невичерпний. Він реалізується у предметі, який включає:
• онтологію — вчення про буття;
• гносеологію — вчення про пізнання;
• аксіологію — вчення про природу цінностей та їх місце в реальності, про структуру ціннісного світу, тобто про зв'язки різних цінностей між собою, з соціальними і культурними факторами та змістом особистості;
• методологію — вчення про систему принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності;
• логіку — вчення про засоби доведення і спростування, про загальнозначущі форми і засоби мислення, необхідні для раціонального пізнання;
• соціальну філософію — вчення про суспільство та особистість;
• етику — вчення про мораль як форму суспільної свідомості;
• естетику — вчення про прекрасне, ставлення людини до світу з погляду досконалості — недосконалості, прекрасного — негідного, трагічного — комічного та її художньої діяльності;
• філософські питання науки взагалі та окремих наук.
Отже, філософія — це теоретичне світорозуміння, вчення про загальні принципи буття і пізнання, про ставлення людини до світу, система її узагальнених поглядів на світ у цілому і своє місце в ньому. Об'єктом вивчення філософія утверджує цінність людини як особистості, гуманізм суспільних відносин, соціальний прогрес і наукову творчість. Філософська думка є науково-теоретичною і духовно-практичною думкою про вічне. Об'єкт філософського осмислення залишається, він існує завжди. Разом з тим філософська думка постійно відображає потреби часу, впливає на уми і серця сучасників. Численні напрями, течії та школи у філософії є спадкоємцями її предмета. Вплив філософії на життєдіяльність людини і суспільства виявляється в її функціях.
Метод(грец. methodos — спосіб пізнання) — сукупність правил дії (наприклад, набір і послідовність певних операцій), спосіб, знаряддя, які сприяють розв'язанню теоретичних чи практичних проблем.
Діалектика.Це один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває у процесі зміни, розвитку, в основі якого – взаємодія (боротьба) протилежностей. Спосіб мислення попередніх філософів, який будувався на незмінності понять і виключенні суперечностей, Гегель назвав метафізикою. Однак діалектичному методу властиві й деякі вади. Діалектика намагається з'ясувати зміст найзагальніших понять, залишаючись у сфері самих понять (визначаючи поняття через його протилежність), реальна дійсність не береться нею до уваги.
Феноменологічний метод. Головним своїм завданням вбачає формування понять, якими оперує філософія. На думку його прихильників, це відбувається шляхом інтуїтивного вбачання (схоплення) сутностей (загального) в одиничному. Феноменологічний метод найбільш плідно спрацьовує в естетиці, філософії культури, філософській антропології, психології — там, де загальні поняття, типи, види не виводяться логічно одне з одного і не мають чіткої, як у науці, залежності від фактів. Вадою цього методу є довільність інтуїції. Часто його прихильники на основі інтуїції вбачають відмінні сутності.
Трансцендентальний метод. Запроваджений у філософію німецьким мислителем І. Кантом. Суть його полягає в тому, що визначення сущого дається через розкриття суб'єктивних умов (засад) його конституювання (формоутворення). Але він передбачає певний ракурс бачення – суб'єкт виступає «творцем» сущого, що часто межує із суб'єктивізмом.
Герменевтика. Цей метод набув значного поширення останнім часом. Він передбачає проникнення в смисл деяких феноменів на основі з'ясування їх місця та функції в культурі, тобто в контексті культури.
Функції філософії:
– світоглядна функція, пов'язана передусім із системним абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу;
– загальнометодологічна функція, що полягає у формуванні загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції;
– пізнавальна (гносеологічна) функція, що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення;
– прогностична функція, яка розкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу;
– критична функція з її принципом «піддавай усе сумніву», виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань;
– аксіологічна функція з її вимогою дослідження об'єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей;
– соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;
– гуманістична функція, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії.
– освітня функція, пов'язана з впливом філософії на свідомість людей.