Антропоцентризм і природничонаукові орієнтири філософії епохи Відродження. Наступним за Середньовіччям періодом людської історії є епоха Відродження (Ренесансу),яка розпочались у XIV ст

Наступним за Середньовіччям періодом людської історії є епоха Відродження (Ренесансу),яка розпочались у XIV ст. Італії. Історичні параметри епохи Відродження – XV–XVI ст.

Відродження вважають одним з найпрогресивніших періодів, пережитих людством. Культура Ренесансу позначена боротьбою з релігійною ідеологією, боротьбою проти її безумовного панування. Відродження означало духовне оновлення, створення такої культури, яка б ґрунтувалася на земних устремліннях людини. Але його не можна розглядати як просте, метафізичне заперечення релігійного світогляду і релігійної моралі: прогресивна культура цього часу характеризується антицерковними, але аж ніяк не антихристиянськими настроями. Не відмовляючись від християнських цінностей, провідні діячі епохи пропагували відкритість всьому розмаїттю культури, вбачаючи сам спосіб її існування у діалозі її різних форм. Особливе значення для культури Відродження мала антична спадщина.

В цілому філософське мислення даного періоду прийнято називати антропоцентричним. В центрі його уваги була людина, тоді як антична філософія цікавилась передусім природою. Світоглядні ж пошуки середньовічних теоретиків зосереджувались навколо проблеми Бога. В духовному житті епохи Відроджен­ня надзвичайно велику роль відігравало мистецтво. Якщо Середньовіччя можна назвати епо­хою релігійною, то Відродження – епохою художньо-естетичною. Адже передусім за допомогою мистецтва в цей час відтворюється розмаїтий світ людсько­го буття, підкреслюється його цінність.

Пріоритетним в ієрархії цінностей стає не походження чи матеріальне багатство, а особисті досягнення індивіда, його честь, благородство. Метою життя виступає тепер не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння іншим людям, суспільству. Однією із сутнісних рис епохи Відродження є гуманізм..

Стрижнем цього руху було усвідомлення величі та можливостей людини. Вона розглядається як центр світу і головний предмет пізнання. Сенс життя людини філософи епохи Відродження вбачають у творчій діяльності. Серед найвідоміших гуманістів цього періоду слід виділити Д. Аліґ’єрі ,Ф. Петрарка . Світоглядною спрямованістю епохи Відродження є самоцінність особистості та гуманістична спрямованість пізнання. Її сила, влада над усім існуючим і над самою собою не потребує ніяких зовнішніх сил – ні природи, ні Бога.

Природа трактується пантеїстично. Бог зливається з природою, не­начебто розчиняється в ній, внаслідок чого сама природа обожнюєть­ся.

Справжній світоглядний переворот в епоху Відродження здійснили М. Копернік (1473—1543 рр.) та Д. Бруно (1548—1600 рр.). Вони обґрунтували нові принципи світобудови.

Геліоцентрична теорія, створена М. Коперніком, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії.

Д. Бруно, розвиваючи вчення М. Коперніка, висунув ідею безкі­нечності Всесвіту та множинності в ньому світів. Він стояв на позиціях пантеїзму, вважав, що при­рода – це і є Бог. Природознавець стверджував, що Всесвіт єдиний і нескінченний; ніким не створений і не може бути знищений. В цілому Всесвіт нерухомий, але в його про­сторі рухаються тіла.

Нове бачення світобудови вимагало пошуку та обгрунтування адекватного методу пізнання дійсності. Слід сказати, що в цілому концепціям мислителів Відродження була властива діалектична тен­денція. Філософи цього періоду розвивали думку про єдність при­роди та взаємодію всіх її складових, визнавали вічність руху і зміну буття, висловлювали геніальні здогадки про внутрішні суперечності та їх боротьбу як головну причину руху. Цікаві думки з цього приводу висловлювали М. Кузанський (1401–1464 рр.) та Б. Телезіо (1509–1588).

Мислителі епохи Відродження піддають перегляду також середньовічні погляди на суспільство. Формування нових виробничих відносин, суттєві зміни в соціально-класовій структурі суспільства ставили на порядок дня створення сильних націо­нальних держав, здатних подолати феодальний сепаратизм та еконо­мічну ізольованість. Робляться спроби теоретичного обгрунту­вання ідеї громадянського суспільства, незалежного від релігійно-тео­логічних настанов.

Філософія Відродження - яскрава сторінка в історії світової культури. Це - епоха сильних особистостей, сильних характерів, сміливих відкриттів і пошуків, революційних спрямувань у сфері людського духу. Це епоха мужніх людей, котрі не лише мислили, а й діяли революційно, створюючи нове, незважаючи на будь-які перепони, на спротив всьому.