Тому «все розумне – дійсне, все дійсне - розумне»

Дух як субстанція та суб’єкт

Мислення, що перебуває поза окремим суб’єктом, Гегель означує поняттям «об’єктивний дух». Воно існує у формі системи понять, системи знання взагалі, тобто поняття «дух» означає систему категорій мислення, репрезентованих як об’єктивна реальність.

Буття духу Гегель розглядає як три послідовні етапи його саморозгортання:

1. Абсолютна ідея (поняття «ідея» як синонім поняття «дух» тут слід розуміти в його Платонівському смислі) «в собі» – це об’єктивна логіка, яка існує у світі скрізь і завжди, незалежно від того, чи існують предметні носії, в яких вона може виявитися, вона не виникає і не зникає, тобто є вічною, і несе в собі в згорнутому вигляді прообраз можливого буття абсолютно усього.

Ця логіка перебуває у постійному історичному розвитку: дух не з’являється у світ у готовому вигляді, а створює себе, постає через свою власну діяльність. Цю особливість духу Геґель висловлює через категорії «субстанція» і «суб’єкт». Система категорій постає водночас як першооснова мислення – субстанція – і як саме мислення, що осягає світ, – суб’єкт. Дух, за Геґелем, є субстанція, яка сама себе осягає, створює себе, і лише як така субстанція дух є суб’єкт.

2. Дух у своєму «відчуженому бутті» – це таке буття духу, в якому він втілився у чужу йому самому форму матеріальної природи. У природі абсолютна ідея у перетвореній формі матеріальних явищ та процесів проходить такі сходинки розвитку: механіка, фізика, органіка. Пізніше послідовники Гегеля К. Маркс та Ф. Енгельс більш розлого охарактеризували стадії цього процесу: механічна, фізична, хімічна та біологічна форми руху матерії. На другому етапі абсолютна ідея розгорнула й втілила у формі наявно існуючих предметів той зміст, який на попередньому етапі існував у ній лише як можливість. Тепер цей зміст постав як чуттєво дане буття неживої та живої природи. Кожен закон природи, кожне явище та істота – це спосіб буття абсолютної ідеї, яка раніше була лише «в собі» (нерозгорнута, недоступна для вивчення), а тепер постала «для себе» – готовою для дослідження й осягнення розумом. На цьому етапі сформувався і сам розум, здатний пізнати природу – виникає свідомість людини, яка в закономірному перебігові природних процесів здатна упізнати свою власну логіку. Розвиток природи припиняється, бо, породивши людську свідомість, вона виконала свою місію.

3. Філософія Духа, в якій дух проходить такі стадії розвитку:

Ø Суб’єктивний дух – психічне життя окремого індивіда, його формування та розвиток.

Ø Об’єктивний дух – колективний розум людства, який розгортає себе у всесвітній історії через удосконалення форм державного устрою, в яких реалізується ідеал свободи.

Ø Абсолютний дух – процес розвитку самосвідомості людського духа, в якому мистецтво, релігія та філософія (найвищі щаблі втілення абсолютної ідеї у людському розумі) витворюють цілісну картину буття світу.

Таким чином, втілившись у матеріальний світ, пройшовши в ньому шлях розвитку у вигляді природи та людського суспільства, пізнавши на цьому шляху всі свої реалізовані в ньому можливості, абсолютна ідея доходить до відкриття граничних основ усього сущого – тобто до пізнання самої себе як субстанції та суб’єкта усього,

Що відбувається в світі.