Філософія свободиі М. Бердяєва

Одним з найцікавіших послідовників Соловйова був М. А. Бердяєв (1874–1948). Філософію він вважає чистою творчістю на відміну від науки, яка завжди повинна пристосовуватися до необхідності буття. Виходячи із творчої природи філософії, Бердяєв пропонує свою концепцію світоустрою, зорієнтовану на людину. Його основні праці про свободу: «Філософія свободи», « Про рабство і свободу людини», «Зміст творчості», «Філософія вільного духу», «Самопізнання» і т.д.

У якості першої реальності він висуває історію і природу. Вони вічні і містять у собі нестворену свободу.

Усе зло у світі минає із цієї свободи. Зло представляє свого роду випробування благого Бога, послане людям. У підсумку – Бог світ створює, Себе у світі проявляє, але не керує світом. Людині Бог необхідний як моральний ідеал і надія на порятунок, а Богу потрібна людина як грішник , що кається, що прагне до Боголюбського зразку. Правда, досягатися такого результату людина може лише через катастрофу, кінець світу, Страшний Суд. У результаті настане новий мир вічне царство свободи і духу, людського безсмертя.

Бердяєв розрізняє три види свободи:

1) ірраціональну первинну свободу, тобто довільність;

2) раціональну свободу, тобто виконання морального боргу;

3) свободу, перейняту любов'ю Бога.

Бердяєв пише, що «Бог – творець є всемогутнім над буттям, над створеним світу, але в нього немає влади над небуттям, над нествореною свободою». Ця свобода первинна стосовно добра і зла, вона обумовлює можливість, як добра, так і зла. З погляду М. Бердяєва, дії людини, що володіє свободою, не може передбачити навіть Бог, оскільки ці дії вільні.

В основі світу в нього лежить безодня (Ungrund) — нічим не обумовлена ірраціональна стихія, що передує буттю. Із цього початку народжується Бог, що творить всесвіт. Природа вторинна. Свобода, воля не є природа. Свобода присутня в глибині божого і до божого. Тому Бог не несе відповідальності за всі прояви цієї свободи, за зло, що панує у світі.

Вищим вінцем утвору (в ієрархії сущого) є людина, як захід усієї дійсності й розгадка створеного буття. Людина — мікрокосм, мала подоба всесвіту, шляхом безпосередньої інтуїції, що схоплює буття. Тому людина і макрокосм. У ньому дана розгадка таємниці буття. У ньому є все від каменю до Бога.

Людина може прорватися через природну і соціальну необхідність до універсального буття. Тому що вона створена по образу і подобі Бога, тому є творцем. Зміст її життя — творити нове у світі. Творчість — це еманація (витікання, прояв) волі. Творчість людини — це триваюче разом з Богом творення. А творчість можлива тільки при допущенні свободи, не детермінованої буттям і не виведеної з буття.

Філософія Бердяєва — це виправдання людини у творчості і через творчість.

Додаткову літературу студент може знайти в наступних джерелах [2; 3; 4].

В основі теорії пізнання у нього теж лежить ідея свободи. Розум людини – малий розум, він не може довести реальність буття. Він завжди протиставляє суб'єкт і об'єкт. Він заснований на знанні, а знання завжди примусове. Великий розум – Логос осягає тотожність суб'єкту і об'єкту. Він містичний, заснований на вірі, а віра вільна. Знання засноване на вірі, воно харчується тим, що дає віра. (Наприклад, уся наука спочиває на законі збереження енергії, але він даний лише вірі, як і атомістична теорія.) Тому віра і є дійсний розум. Потрібно відректися від малого розуму на користь великого – Логосу. Тоді людина пізнає Розум світу, Зміст світу, який даний лише в божому одкровенні. Лише релігійні філософи піднімаються над «мудрістю світу цього» і стають «божевільними», тобто «мудрими». «Тому що мудрість світу цього є божевілля перед Богом».

У природньому одкровенні ( тобто в природознавстві) філософи доторкаються до світового розуму, але раціоналісти і позитивісти заперечують світовий розум, поклоняються безстрасності людини, відтинають його від об'єкту, від космосу, від всесвіту. Наукове знання теж відкриває таємниці природи, але це неповне знання об'єкту, повнота живого досвіду дана лише в містичному сприйнятті. Без релігійного харчування філософія марніє, перетворюється в паразита.

Особистість у Бердяєва являє собою зосередження індивідуальних духовних сил і сферу свободи. Вона постійно зазнає утиску з боку суспільства, яке прагне поневолити особистість, включивши її в яку-небудь спільність. Дійсна ж свобода особи полягає в «соборності», концентрації індивідуальної духовної сили і свободи.

Ідеї Бердяєва вплинули на розвиток французького екзистенціалізму.

Додаткову літературу студент може знайти в джерелах [5; 6].

Література

1. Бердяев, Е. А. Философия свободы. Смысл творчества / Е. А. Бердяев. – М., 1989. – С. 248.

2. Три свободы Н. Бердяева. – М., 1990. – 81 с.

3. Лосский, Н. О. История русской философии / Н. О. Лосский. – М., 1991. – 714 с.

4. Философский словарь. – 1980. – С. 385.

5. Вадимов, А. В. Николай Бердяев : изгнание / А. В. Вадимов // Вопросы философии. – 1994. – № 1. – С. 104–115.

Релігійна філософія ХХ ст

ПЛАН

2.10.1. Неотомізм – офіційна сучасна філософська доктрина Ватика-

ну.

2.10.2 Еволюційна концепція Тейяра де Шардена.

2.10.3. Етичні проблеми релігійної філософії.

Основні філософські категорії: томізм, неотомізм, тейярдизм, «крапка Омега», «град земний», «град божий», креаціонізм, еволюція.