Моністичні концепції розвитку людства

Ці концепції базуються на визнанні лінійності, єдності та прогресу в світовій історії. Оптимізм послідовного розвитку історії має ідеалістичне та матеріалістичне трактування.

Перше представлено з позиції Георга Гегеля, що об'єднує в собі провіденціалізм і есхатологізм, історичний натуралізм (у поясненні регіональних відмінностей єдиного людства), світські ознаки : співучасть людини в історії, наслухування традиції, нова­торство тощо. Основа історичного розвитку - "світовий дух", який послідовно втілюється в дух різних народів. Саме ці народи є "всесвітньо-історичними "; інші народи немовби виключені з історії (не мають сенсу в логіці розвитку "Світового духу").

Історичний прогрес пов'язується Гегелем із прогресом в усві­домленні свободи: у давньосхідньому світі знали, що вільною може бути тільки одна людина, в античності - певна група людей; "сучасні германські" народи усвідомили, що всі люди вільні. Форма розвитку "світового духу" вичерпується, коли приходить розуміння - подолання чинного духу епохи, що відбу­вається через активність історичних героїв, народної маси. Держава є формою об'єктивізації свободи, розвиток держав­ності виступає як зовнішній бік логіки історичного духу.

У гегелівському розумінні давньосхідні народи неісторичні, оскільки нерозвинена індивідуальність (індивід безпосередньо належить спільності, відсутня здатність автономного раціо­нального мислення); людина тут вільна тільки в можливості.

Античний поліс - єдність індивіда та громади, людина щиро довіряє закону (радісне самовідчуття історичної неспокушеності, оскільки людина покладає свою сутність назовні від себе -у спільність). Моральність є безпосередньою, натуральною; не вистачає моральної й інтелектуальної автономії (Сократа страчують за оригінальність думок; воля стародавнього грека не визначається ним самотужки).

Римська держава - політична спільність абстрактно вільних громадян, держава є фатумом і одночасно дарує незалежність громадянину як правовій особі у відносинам власності. У Римі долається почуття безпосередньої належності до спільності, що має два наслідки:

1) людина відчуває тягар власного рішення, пізнає власне єство

2) життя бачить нещасливим (стоїцизм, скептицизм, епіку­реїзм).

Германська епоха починається з проголошення християн­ством абстрактної свободи та ствердження свободи в протес­тантській релігійній формі. Свобода є універсально людським початком політична свобода - історична необхідність. Сучасна Гегелю держава стає посередником реалізації вільних гро­мадян через інститути й закони. Французька революція є не­обхідним кроком світового духу - кроком до усвідомлення свободи. Послідовне втілення світового духу є історією.

У матеріалістичній концепції розуміння історії вирішаль­ним чинником розвитку суспільства визначається рівень роз­витку продуктивності суспільної праці. Її зростання детермі­новане прогресом знання, удосконаленням засобів виробниц­тва розвитком продуктивних сил (і самої людини як голов­ної продуктивної сили). Старі виробничі відносини поступово стають гальмом цього зростання, наступає революція як засіб встановлення відповідальності між ними; співвідношення нових виробничих відносин пов'язане з трансформацією всіх суспільних відносин взагалі.

Сенс історії за Карлом Марксом- у максимальному розвит­ку людини як суспільної істоти, потреби якої задовольняються матеріальним і духовним виробництвом .Саме матеріальне ви­робництво визначає суспільство та вектор його розвитку. Суспільно-економічна формація - історичний тип суспільства з певним способом виробництва, надбудовою та формами сус­пільної свідомості (правом, релігією й ін.)

Закономірність історії - у заміщенні послідовно етапів роз­витку: первісного, рабовласницького, феодального ,капіталі­стичного, комуністичного (так звана "п'ятичленка" формацій). За часів сталінізму формаційний підхід перейшов у вульгарну, схематичну редукцію, яка примітизувала розуміння історично­го розвитку.

Значення марксистського підходу до структурування світо­вої історії полягає в тому, що постає генеральна лінія основних етапів становлення кожної цивілізації. Цей підхід не про­тистоїть теоріям історико-культурних типів, навпаки, дана логіка реалізується цілком чи скорочено в історії реальної цивілізації. Але абсолютизація ролі матеріального виробництва в розгор­танні історії сьогодні вже не є достатнім способом адекватно­го пізнання сучасних суспільних процесів. Філософія XX ст. про­понує альтернативні підходи.

Моністичний підхід до історії ґрунтується на визнанні одного вирішального початку: у Гегеля - це світовий дух , у Маркса - матеріальне виробництво.