Основні риси етичного вчення даосів
— наслідування Дао
— недіяння (У Вей)
— гуманність у ставленні до всіх вшанування довголіття
— миролюбність (засудження війн)
На завершення знайомства з етичними системами Стародавнього Сходу розглянемо концепції моралі і моральності, які склалися в межах індійської культури, початки якої йдуть вглиб тисячоліть.
Моральні засади життя індійського суспільства базуються на низці концепцій індуїзму. Це уявлення про дхарму, частину ріти — загального морального закону, який спрямовує життя Всесвіту і всього, що є в ньому. В соціальному житті індусів дхарма здійснюється через карму і касти. Статус індивіда визначений ще до його народження сукупністю добрих і поганих вчинків в попередньому житті (закон карми). Місце людини в космічній еволюції щільно пов'язане з дією сансари, згідно з якого душа — частинка Вищого Духа - перебуває послідовно в різних тілах, наближуючись до повного позбавлення від тілесних оболонок, тобто до чистого Духа. Поняття сансари (в пер. «біг, що повертається до свого початку») означає залучення людини у загальносвітове дійство, в основі якого лежить моральний устрій, адже добрі чи погані вчинки призводять відповідно до вищої чи нижчої форми життя в майбутньому існуванні. Соціальний статус людини обумовлювався кастовою приналежністю батьків. Кастою визначалися професія, соціальні зв'язки, права і обов'язки, норми поведінки. Найкраще, що може робити людина — доброчесно виконувати свої обов'язки, жити у згоді зі своєю дхармою. В іншому разі чекає покарання не лише через народження в гіршій касті, а можливо, і не в людській подобі, але і в цьому житті (моральне засудження, навіть вигнання зі свого середовища).
Вагомий внесок у формування моральних засад культури Індії зробив брахманізм, вчення брахманів, яке в основному спирається на філософські ведичні тексти —Упанішади (в пер. «сидіти біля ніг»). Згідно з уявленнями брахманізму, світ є тільки примарою, це — майя, породжена діяльністю божественної субстанції, безособової і безякісної — Брахмою, тотожним зі світовою душею —Атманом. Брахман розглядається як першопричина всього існуючого, як сутність світу. Атман —індивідуальність, душа, яка є окремою сутністю. Основне завдання людини в цьому світі — досягти знання, що Атман і Брахман, по суті, є одне ціле. Тому в глибинах своєї душі людина може осягнути вічну глибину буття.
Порівняно з попереднім періодом в добу Упанішад людське буття починає оцінюватися песимістично, як неминучо сповнене страждань. Зовнішні життєві блага видаються нікчемними порівняно з вічним Брахманом. Тому визволення (мокша) від ланцюга перевтілень стає найбільшим прагненням і найбільшою цінністю людського життя. З даної позиції навіть добрі діла не мають великої ваги, оскільки не дають визволення. Тому зразком моральної поведінки стає аскеза — утримання від будь-якої діяльності. Аскеза не є самоціллю, але способом життя, який дозволяє пізнати Брахмана і в такий спосіб самому стати Брахманом. На цих засадах базується етика особистого життя і самовдосконалення.
Брахман —це я: хто це знає, той звільниться від усіх пут.
Упанішади
Значний вплив на етичні засади індійського суспільства мав буддизм, започаткований в Індії в VI ст. до н. є. Його основоположник Будда походив із царської родини Гаутама, від народження мав ім'я Сіддхартха. Згодом він покинув родину, багатство і вирушив на пошуки правдивого шляху. Життя Будди, шляхетність і глибока мудрість його вчення зробили його одним з найбільших моральних авторитетів в історії людства. Суть цього вчення, сповненого глибокого етичного змісту, можна сформулювати як чотири благородні істини:
| життя є стражданням;
| причиною страждань є жага життя, бажання;
| можливе звільнення від страждань через подолання бажань;
| восьмиступеневий шлях звільнення від страждань.
Розквіт буддизму в Індії припадає на період правління царя Ашоки (272 — 232 до н. є). Спочатку це був жорстокий правитель. Під час війни з князівством Калінгою він знищив понад 100 тис. людей і захопив у полон ще біля 150 тисяч. За переказом, мужність одного полоненого монаха-буддиста справила на Ашоку глибоке враження, він прийняв буддизм і зазнав морального переродження. Він зробив виконання етичних вимог буддизму метою свого царювання. Якщо буддизм як такий виник як релігія і спосіб життя ченців (бхікшу), засновані на етиці особистого вдосконалення, то Ашока зробив це вчення знаряддям морального перетворення суспільства.
Царювання імператора-буддиста — явище майже неймовірне, і виняткове в усій світовій історії. Своїм прикладом він показав, якою силою можуть стати релігійно-моральні принципи, сприйняті серйозно і реалізовані в житті суспільства. Олександр Мень
Буддизм набув поширення в багатьох країнах світу — Китаї, Тібеті, Японії, Таїланді, Цейлоні, В'єтнамі, Монголії і Камбоджі, а індуїзм довгий час лишався світоглядом переважно індійського народу. Буддизм здійснив відчутний виховний вплив на мораль індійського суспільства, проте дотримання всіх норм буддійської етики суперечило устрою життя, що формувався тисячоліттями на основі індуїзму й авторитету Вед, який був відкинутий Буддою.