Зародження експериментальної науки:Ф. Бекон і Р. Декарт.
Вже на початку XVII в. Ф. Бекон і Р. Декарт виступили пропагандистами науки, природознавства, яке виникло як особливий духовний феномен, оформилося і відокремилося від філософії, виробило свої особливі методи, принципи і орієнтири. Бекон і Декарт розглядали науку як такий реальний соціально-духовний феномен, який існує самостійно і за своїм методом пізнання принципово відрізняється від традиційної філософії. При цьому вони не тільки осмислювали логаку розвивається природознавства, але також були творцями його методів і принципів пізнання, різко критикували схоластичний метод дослідження. Вони закликали філософів і вчених прислухатися до фактів, закономірностей природи. Головне завдання науки вони бачили у випробуванні природи, в ретельному аналізі предмета дослідження та узагальнення, поясненні реальних фактів.
Згідно Бекону, наукове пізнання природи можливе тільки на основі досвіду, експериментального методу дослідження. І тому він піддав нищівній критиці схоластичний метод дослідження, який в міркуванні виходив із загальних ідей, необґрунтованих, умоглядних положень, пустопорожніх абстракцій і сприяв розробці неадекватних теоретичних висновків.
Бекон намагався закласти основи нової філософії, мета якої повинна виражатися в тому, щоб «зробити розум адекватним матеріальному речей». Англійський мислитель одним із перших усвідомив необхідність реформації розуму з метою пристосувати його до природи, і для цього запропонував критико-рефлексивний метод «очищення розуму» від різного виду ідолів і привидів.
Не зупиняючись докладно на вчення Ф. Бекона про ідолів (воно добре відомо), слід зазначити, що він висловлює впевненість у необхідності відкинути їх «твердим і урочистим рішенням». Для нього завдання пізнання світу полягає не у висловлюваннях чергових схоластичних пропозицій про світ, а у розгляді і з'ясуванні природи самого цього справжнього світу.
Ф. Бекон з'явився піонером досвідченого природознавства, і для нього досвід виступає як спосіб слухняності природі. Вища мистецтво пізнання і полягає в тому, щоб навчитися вставати на точку зору нового абсолюту — природи. Бекон неодноразово підкреслював, що наука не є самоціллю і не може задовольняти один тільки пізнавальний інтерес, а її головне завдання — задоволення потреб і покращення життя людей, тобто наука через свої винаходи повинна принести користь людству.
В цьому відношенні англійський філософ зробив крок вперед і зробив істотний вплив на стиль мислення своєї епохи. Піддаючи рішучій критиці умоглядно-схоластичну діяльність, Бекон закликав дослідників займатися конкретними, емпіричними питаннями і давати корисні практичні рекомендації. Сама по собі така постановка проблеми вже виходила за межі традиційного схоластичного способу розгляду предмета. Найважливішою заслугою Бекона перед розвивається наукою є і те, що він рішуче відстоював роль досвіду, експерименту в науковому пізнанні. При цьому філософ не просто говорив про важливість чуттєвого пізнання, а доводив продуктивне значення цілеспрямованого організованого досвіду, експерименту, який він розглядав як світоча в пізнавальної діяльності.
Бекон надавав особливого значення тим дослідам, які розкривають причини зв'язку явищ. Він розрізняв світлоносні досліди, спрямовані на одержання нових результатів, від плодоносних дослідів, які зазвичай приносять практичну користь. У науковому дослідженні, на його думку, найважливішим є вміння аналізувати дані досліду, експериментальні факти, які дозволяють досліднику проникати в суть розглянутих явищ.
У своїй філософії Бекон також розробив новий науковий метод, який дозволяв йому концентрувати увагу на емпіричних фактах, одиничних і особливих явищах. Критикуючи силлогистическое умовивід, його зв'язок зі схоластичним методом пізнання, філософ обґрунтовував велике пізнавальне значення індуктивного методу, за яким у пізнанні відбувається рух від приватного до загального. При цьому він не тільки описав схему своєї наукової індукції, але також намагався довести можливість отримання достовірного знання про природу допомогою індуктивного аналізу, узагальнення, за допомогою методу аналогії і виключення.
Декарт був основоположником дедуктивно-раціоналістичного методу пізнання. Роздуми від загального до часткового. Дедукція – це ланцюг достовірних логічних висновків, що спираються на “абсолютно достовірні положення” (аксіоми). В теорії пізнання Декарт – засновник раціоналізму. Висунув на перше місце розум, а роль досвіду звів до перевірки даних інтелекту. За Декартом чуття часто вводить нас в оману. Все що викликає сумнів має бути відкинуте. Його гасло: “Я мислю, отже я існую”. Це означає, що істина засвідчується тільки розумом. Засобами мислення є інтуїція і дедукція. Декарт прихильник “вроджених ідей”. До них належать ідеї Бога, числа, принципи логіки, категорії. Декарт перебільшував можливості раціонального пізнання відривав його від чуттєвого від емпіричного ступеня і цим штовхав раціоналізм до ідеалізму, визнаючи існування особливого, чисто раціонального джерела знань. Декартова позиція є позицією дуалізму, подвоєння світу на дві реальності, що існують незалежно одна від одної:
- природну, матеріальну субстанцію (ознакою є протяжність, кількісна вимірюваність);
- духовну, мислячу субстанцію (ознака – мислення). Над обома субстанціями підноситься Бог, як вища і самостійна реальність. Субстанції є похідними. Першопочатковий імпульс до існування і розвитку світу дає Бог, але потім його розвиток визначається самостійно, творчою силою матерії. Заклав засади механічного світогляду. У межах такого світогляду світ мислився одноманітним, простим і зводився до чисел. Все можна було пояснити на основі механіки. Проблема людини: Вважав, що людина є зв’язком між тілесним механізмом і розумною душею, яка має волю і мислення. Він опинився перед проблемою узгодження їх в людині.