Філософська система і метод Гегеля. Принцип діалектичної логіки Гегеля.

Г.Гегєль (1770-1831 pp.) — німецький філософ-ідеаліст, представник німецької класичної філософії, творець ідеалістичної діалектики.

Основні праці Г.Гегеля: «Феноменологія духу», «Наука логіки», «Основи філософії права», «Енциклопедія філософських наук», «Філософія історії». Філософська системи Г.Гегеля уособлює вчення про природу та суспільство як форми існування «абсолютної ідеї».

В основі світу лежить ідеальне начало — «абсолютна ідея», основними рисами якої є активний і діяльний характер, постійний рух і розвиток. В процесі свого становлення «абсолютна ідея» породжує природу, життя людини та суспільство і культуру. Людська історія є найвищим етапом втілення «абсолютної ідеї». Мета існування «абсолютного духу» — пізнання самого себе. Зробити це він може за допомогою людської свідомості, мислення, філософії. Цю ціль «абсолютний дух» реалізує через діяльність людських поколінь на протязі всієї всесвітньої історії.

Індивідуальна свідомість в ході свого розвитку проходить весь той шлях, всі ті етапи, які пройшло людство на протязі своєї історії. філософ пропонує розглядати процес освоєння світу ніби «драбину», піднімаючись по східцях якої, окремий індивід прилучається до духовної культури, накопиченої людством, і піднімається з точки зору ;нної свідомості до точки зору філософської. На вершині цих t одлнок індивід в змозі подивитись на світ і себе з точки зору світової рії, «світового духу», для якого більше нема протилежності об'єкта і об'єкта, «свідомості» і «предмета», а є тотожність мислення і буття.

Створюючи свою систему і показуючи, як абсолютна ідея породжує свій зміст, а потім і матеріальний світ — природу і суспільство, Гегель, по-перше, показав світ в розвитку. По-друге, він розгорнув зміст основних законів діалектики. Показав, що розвиток здійснюєтьсячерез наявність суперечностей, через боротьбу протилежностей; що в ході розвитку здійснюється заперечення одних понять іншими і повторення пройденого на вищій основі, що розвиток відбувається не по замкненому колу, а поступово, від нижчих форм до вищих, і в цьому процесі відбувається перехід кількісних змін в якісні. Будь-який розвиток, вважає Гегель, протікає за певною схемою: ствердження (теза), заперечення цього ствердження (антитеза) і заперечення заперечення, зняття протилежностей (синтез). В синтезі ніби примирюються між собою теза і антитеза, з яких виникає новий якісний стан. В діалектиці понять, в їхньому взаємозв'язку, взаємопереходах Гегель виразив дійсну діалектику, діалектику речей.

Гегелівський діалектичний метод, таким чином, вступає в протиріччя з вимогою системи, яка обов'язково мусить бути завершена, а це означає, що абсолютна істина повинна бути в кінці кінців досягнута. Гегель розглядав свою систему як філософію, що вінчає собою розвиток всього людства, в якій досягнута абсолютна ідея; тим самим і історія ніби набувала завершення, і досягнутий нею рівень, тобто умови сучасної Гегелю Німеччини, оголошувались вищою точкою історичного руху людства. Тим самим, всі протиріччя дійсності вирішуються і досягається абсолютно істинний стан — якраз цього вимагає гегелівська система. Але це суперечить діалектичному метЬду. Метод вимагає перетворення існуючої дійсності, гегелівська система ж вимагає оправдання дійсності.

Г.Гегель вважає, що розвиток «Світового духу» відбувається не без участі людини, не без людської активності. Важливе місце в історіїналежить «всесвітньо діючим індивідам», історичним героям, інтереси, потреби та ристрасті яких ведуть до подій епохального значення.

Філос Укр. 20 с

Філософська думка України після 1917 р. пережила суворі історичні випробування. її основними творчими центрами виявились Київ та Харків. Соціально-політичні та економічні перетворення спонукали зміни у філософській культурі. Громадянська війна розкидала українську інтелігенцію до різних політичних об'єднань, розірвала її на корінну інтелігенцію діаспори. За межами України опинились багато представників філософської культури. І все ж в Україні формується потужна, суперечлива, революційно-романтична течія, що об'єднувала учених, поетів, письменників, філософів, громадсько-політичних діячів (Михайло Грушевський, Павло Тичина, Остап Вишня, Микола Куліш, Іван Микитенко, Володимир Винниченко, Микола Хвильовий, Микола Скрипник та ін.).
Історіософія Михайла Грушевського

Філософія марсизму

У своїх вихідних засадах філософія марксизму є матеріалістичною концепцією. Матеріальний світ є вічним і безкінечним; його розвиток приводить до виникнення людини, якій притаманна свідомість. Свідомість є похідним від матерії феноменом. За Марксом, сутність і зміст свідомості визначається суспільним буття людей, тими соціально-скономічним умовами, в яких вони живуть. Ця, в цілому вірна думка, була гротескно перебільшена в марксизмі, внаслідок чого будь-які феномени духовної культури людства почали виводитися безпосередньо з економічних факторів, що, звісно, неправильно

Одним із надбань марксизму є подальший розвиток діалектики. Основні діалектичні закономірності (єдності і боротьби протилежностей, взаємопереходу кількісних і якісних змін, заперечення заперечення) були сформульовані Гегелем. Проте Гегель вважав, що вони є законами розвитку ідеї, духу. На протилежність Регелеві Маркс розуміє діалектику як логіку розвитку явищ та процесів, які існують поза свідомістю і незалежно від неї. В марксизмі єдина матеріалістична- діалектика виступає у двох різних, але взаємопов'язаних форма — об'єктивна та суб'єктивна. Перша з них —це діалектика розвитку самого об'єкта, тоді як суб'єктивна діалектика — це відбиток аналогів об'єктивної діалектики у свідомості людини.

Спираючись на здобутки попередньої філософської і економічної думки, Маркс аналізує буржуазне суспільство і виявляє його позитивні та Ця його не-розумність проявляється в тому, що: 1) два основних класи суспільства — робітники і буржуа — мають протилежні інтереси; 2) інтереси окремих власників засобів виробництва не співпадають, внаслідок чого між ними точиться конкурентна боротьба; 3) цілі та інтереси буржуазії не співпадають, а часто і суперечать цілям суспільства в цілому; 4) в цьому суспільстві існує відчуження людини від продукту праці, від самої праці, а зрештою, й від інших людей. Всі ці дисгармонії ведуть до суперечностей між людьми, які переростають в соціальні катаклізми*.

В ході вивчення специфіки капіталістичного способу виробництва Маркс доходить висновку, що в основі всіх соціальних суперечностей, а отже, й не-розумності суспільства, лежить приватна власність на засоби виробництва. Тому, за Марксом, розв'язання і "усунення суспільних конфліктів можливе лише при умові знищення приватної власності. Приватна власність є найглибиннішим джерелом, витоком всіх соціальних бід і тому саме її потрібно ліквідувати. На цьому підґрунті Маркс будує концепцію «розумної» держави й розумного суспільства, в якому всі люди будуть мати рівні права, одинакові соціальні можливості для реалізації своїх сутнісних сил, Саме в цьому суспільстві, за думкою Маркса, будуть створені всі необхідні умови для всебічного гармонійного розвитку кожної людини. Єдиним реальним засобом знищення приватної власності і утворення нового соціального ладу Маркс помилково вважав революціюм