Натурфілософія Відродження

Реальне життя обумовило новий підхід до пізнання світу. В надрах економіки зароджувалися інші відносини. Вони вимагали припливу достовірних знань. Технічні й природні відкриття стали знаменням часу.

Відкриття в природній сфері стали тою основою і базою, на якій зложилася натурфілософія розглянутої епохи. Мислителі XVI ст. додали до предмету натурфілософії не тільки філософію природи, але і природній підхід до пізнання світоустрою. Це вчення було оригінальне і протистояло як книжковій схоластиці, так і теологічним побудовам попереднього періоду.

Найбільшими представниками плеяди італійських натурфілософів були М. Коперник, Дж. Бруно, М. Галілей.

Микола Коперник (1473–1543) – великий польський астроном, праці якого зробили переворот у розвитку наукового знання. «революція Коперника» не зводилася до простої заміни Землі Сонцем у якості передбачуваного центру миру. Була запропонована принципово нова модель світобудови, щобазується на об'єктивно дійсній картині руху планет, що з'явилося каменем спотикання для визнання навчання Коперника теологією. Коперніканська теорія виявилася в непримиренному протиріччі не тільки з текстом Священного Писання. Геліоцентризм Коперника вів до десакралізації космосу, до корінного перегляду всієї фізичної картини миру. Валилася ієрархічна структура світобудови. Микола Коперник вважав, що світ є сферою, невимірний і подібний нескінченності, що всі небесні тіла рухаються по кругових траєкторіях. «Потім ми прийняли, що Земля має деяке обертання, і на цьому, як на фундаменті, прагнемо побудувати всю науку про зірки». Земля разом із планетами й зірками створює єдиний Всесвіт. Закони руху для планет і Землі однакові. Відмова від Землі як від нерухливого центру позбавило її надзвичайного стану у світобудові. Геліоцентричний космос Коперника став обмеженою системою фіксованих зірок, хоча й у тисячі раз більша, ніж припускали раніше астрономи. Відкриття вченого вплинуло на погляди Джордано Бруно (1548–1600).

Заслуга Джордано Бруно полягає в розвитку філософського аспекту теорії Коперника. Він відмовляється від позиції свого попередника, згідно з якою Сонце являє собою абсолютний центр Всесвіту. Такого центру, на думку Бруно, взагалі немає. Будь-яка планета (і навіть будь-яке космічне тіло) може бути витлумачена спостерігачем, що перебувають на ній, як центр Всесвіту. Сонце лише відносний центр, тобто центр нашої планетної системи. Те, що раніше представлялося Аристотелеві, Птоломею, Копернику та схоластам останньою замикаючою сферою нерухливих зірок, є сонцями інших, вилучених від нас на колосальні відстані світів. Всесвіт не має ніяких кордонів, число світів у ній нескінченно. Земля має власний рух, подібний руху небесних тіл.

Джордано повідомляє Всесвіт рівної Богу. Він виключає Бога-Творця, зовнішнього й вищого стосовно неї. Бог укладений у нього в самому матеріальному світі, Він його діяльний і внутрішній початок. Таким чином, Бруно з'являється перед нами як пантеїст, що повстав проти Бога як надприродної сили.

Спадкоємцем епохи Відродження, що продовжили її традиції, що сприяли розвитку нового природознавства, що спирається на експериментально-математичні методи, був Галілео Галілей (1564–1642).

В 1632 р. Галілей створив «Діалог про дві найважливіші системи світу, птолімеєвської і коперніковської», за що був оголошений «в'язнем інквізиції» і підданий «рятівному покаянню». В 1638 р. побачили світ його «Бесіди й математичні докази», що стосуються двох нових галузей науки, що стосуються до механіки та місцевого руху. Галілей досліджував опір твердих тіл вигину й зламу, а також явища пружності. Тим самим він заснував науку про опір матеріалів. Але особливо велике значення його праць в області динаміки й одного з її розділів, пов'язаного із законами падіння тіл, що обезсмертило його ім'я.

Значення творчості Галілея виявилося ще й у тому, що він розробив метод наукового дослідження, який, на його думку, складається із чотирьох етапів:

1) спостереження (почуттєвий досвід);

2) створення робочої гіпотези (аксіоми);

3) висновок законів природи (математичний розвиток);

4) досвідчена перевірка зробленого відкриття, як вищий критерій правильності висновку.

Завдяки тому, що Галілей в XVII ст. створив метод дослідження, в якому необхідною частиною є математика, він вважається засновником наукового природознавства.

При розгляді даного питання студент може використовувати літературу [2; 6; 7].

На закінчення необхідно відзначити наступні особливості натурфілософської думки епохи Відродження:

– відокремлення предмету науки від предмету релігії, що сприяло розвитку наукового світогляду;

– формування навчання пантеїзму, вільного від теології Бога, що зближає, із Природою і розчиняє Його в ній;

– розвиток теорії пізнання, що поєднує почуттєвий і розумовий моменти.

Для кращого засвоєння вищевикладеного матеріалу студент може використовувати джерела [1; 3; 4; 5].

Література

1. Канке, В. А. Философия / В. А. Канке. – М. : Логос, 2000. – 200 с.

2. История философии в кратком изложении. – М. : Мысль, 1994. – 510 с.

3. Скирбекк, Г. История философии / Г. Скирбекк, Н. Гилье. – М.,

2001. – С. 265-272.

4.Философия : учебник / под ред. проф. В. Н. Лавриненко. – М. :