Дискусія про універсалії (загальні поняття). Проблема зв`язку вічних ідей та чуттєвих речей

Універсалії- це ідеї, які існують до речей і є їх прототипами. Універсалії мали дати відповіді па питання щодо природи універсалій (чи існують вони "до речей" і які їх вічні ідеальні прообрази, чи вони існують "у речах", а можливо, "після речей" у людському мисленні), сутності реального буття, способів існування ідеального, умов раціонального (поняттєвого) пізнання, співвідношення загального й одиничного, мислення і дійсності. Активна дискусія з цих питань велась упродовж усього періоду розвитку середньовічної філософії, її учасники відповідали на них по-різному.

Номіналізм (назва) — напрям, який вважав, що поняття є лише назвами речей, і є вторинними по відношенню по самих речей. Вони є нечистими матеріалістами. Тут первинними є речі. Видатний представник цього напряму В. Оккам стверджує, що загальні поняття – це продукти людського мислення, вони є лише іменами, назвами предметів. Існують одиничні предмети, вони є справжніми, дійсними, а універсали – це фікції, що спираються не на справжню самостійну реальність, а лише на подобу індивідуальних речей.

Представником крайнього номіналізму в період ранньої схоластики був Іоанн Росцелі. За його вченням, поза одиничними речами не існує ніяке загальне: немає кольору без конкретного кольору, немає мудрості поза конкретною мудрою душею. Загальне не має власної реальності, універсалії — лише звуки голосу, мова.

У номіналістів істина- це закони природи.

Задача номіналіста відповісти на питання: Чи може розум пізнати природу, опираючись на органи відчуття?

Було зроблено висновок, що пізнати природу, опираючись на органи відчуття неможливо,визнано безсилля розуму. Який сам не здатен пізнати природу. Тут між суб`єктом та об`єктом наявний психічний ряд( комплекс власних відчуттів, який нам і заважає). А транцендентне не можна пізнати розумом!

Бекон захищав ідею єдності філософії та теології. "Філософія і теологія,– писав Бекон,– не суперечать одна одній, оскільки перша вчить як і через що виконується це призначення друга - для чого всі предмети призначенні богом ". Проте єдність теології з філософією мислиться Беконом не як підпорядкування другої першій, а як визнання раціональної необхідності філософії щодо теології.

Всі науки повинні служити теології. У цьому цінність наук. Сама теологія відповідає на питання "божественого" порядку: про сутність Бога, святої Трійці, слави і благодаті божої. Для висвітлення ж усіх інших питань теологія користується філософією (питання руху небесних тіл, матерії і сутності, питання про види тварин і рослин, часу і вічності світу, про перебування душі в тілі людини, питання про нескінченні види матерії проблеми пізнавальності світу). На всі ці питання теологія лише коротко формулює відповіді, взяті з філософії. Теологія вказує на властивості надприродних сутностей, філософія ж розкриває властивості зовнішнього світу.

Заперечуючи проти тертуліонівського принципу "надрозумності" догматів теології Бекон вважає необхідним для торжества теології необхідний розвиток філософії і взагалі позитивного значення, за допомогою знань ми можемо, міркує Бекон, навертати до християнства іновірців, не вдаючись до насильств і хрестових походів. Таким чином, виступаючи з тезою зміцнення теології (цілком щиро), Бекон, по суті розхитує її зсередини шляхом так би мовити "тотальної раціоналізації".

Визначальною в існуванні речей є те, що Бог створював світ не заради універсальної людини, а для кожної окремої особистості; бог створив не людину взагалі, а Адама. Названі номіналістичні засади Бекона мають як бачимо, виразний гуманістичний підтекст. Свою оригінальну позицію, яка по суті, являє собою цілу програму розвитку наукового знання, протиставлену системі ортодоксальної схоластики Бекон виділив у трьох своїх творах – "Великий твір", "Третій твір" і "Менший твір", які разом складають справжню енциклопедію тогочасного знання.

Номіналісти потерпіли поразку також і через економіні причини: відбувалась стагнація всіх сфер виробництва, переважало натуральне господарство.

Реалізм — напрям, який вважав, що поняття мають статус реального буття і первинні по відношенню до речей . Доводили реальне існування тільки загального Спочатку існує ідея як загальне поняття, а потім речі. Ансельм Кентерберійський вирішував проблему в дусі платонізму і прагнув довести реальність універсалій, розглядав їх як думки Бога (деякий план)перед актом творення, оскільки творення не могло здійснитися без певного плану та зразку.

Реалісти вбачали роль розуму в процесі пізнання. Вважали його засобом пізнання істин, які знаходяться у світі трансцендентного, носієм яких є Бог.

Зовні диспут між номіналістами і реалістами виглядав як богословська форма суперечки щодо характеру реальності «Святої Трійці”. Реалісти захищали існування ідеального. Це приводило реалістів до визнання єдності Божественної Трійці як істотної реальності.

Номіналісти, стверджували реальне існування конкретних, одиничних речей і явищ, приходили до визнання реальності саме іпостасей Святої Трійці.

Догмат триєдності Бога — один із основних у християнському віровченні. Зміст його полягає в тому, що Бог єдиний у трьох особах: Отець, Син і Дух Святий. Триєдина сутність ликів Бога така ж реальна, як і самі іпостасі.

Номіналізм, який відкидав реальне існування загального, мав тенденцію заперечувати реальність Божественної єдності, а тому був небезпечним для основної догми християнської церкви.

Спробу подолати однобічність номіналізму і реалізму зробив П'єр Абеляр - французький філософ, теолог і поет. Він гадав, що універсали існують у речах, а не до них або після них. Абсурдно стверджувати реальність тільки "людяності", а не людей, "кінності", а не коней. Буол б помилкою вважати реальним лише одиничне, загальним поняттям також відповідають реальні сутності: люди називаються людьми не тільки на підставі загальних ознак, а поняттю "людина" відповідає реальність загальнолюдського, що існує в усіх людях. У цілому Абеляр був представником поміркованого номіналізму, який пізніше був названий концептуалізмом.

Суперечка щодо універсалій у середньовічній філософії— схоластична. Насправді, існують предмети, речі, явища і процеси, об'єктивний світ у цілому. Кожен із них і всі вони разом мають неповторні, лише їм притаманні властивості рис, ознак, що визначаються поняттям "одиничне". Загальне — вираження об'єктивної подібності характеристик предметів, їх однотипності в деяких відношеннях, належності до однієї групи явищ або єдиної системи зв'язків. Одиничне і загальне, отже, — поняттєві вираження певних властивостей і ознак реальних об'єктів. їх зв'язок має загальний характер, охоплює всі предмети, явища і процеси. Фундаментальний він і для людського мислення.

На хід полеміки між реалістами і номіналістами, взаємини релігії та філософії мав деякий вплив і П'єр Абеляр. Розробляючи діалектику як мистецтво відмінності істини від брехні, Абеляр намагався обійти крайності як реалізму, так і номіналізму. Його власна позиція з цього питання отримала назву концептуалізму. Діалектика Абеляра також внесла вклад в розробку діалектичного методу. У центрі його розгляду - сутність гріха. Абеляр розрізнив схильність до поганого і свідоме згоду волі до зла. Гріх тільки в останньому. Тим самим виправдовується можливість прощення язичників, які не відають, що творять зло.

Абеляр звертається до розуму як провідного інструменту й критерію в пошуках істини. Проте у Абеляра це мало дещо інший характер. Через відсутність логічно-змістової аргументації, він викладав у принципово відмінній манері те, що може бути не тільки висловленим, а й зрозумілим.

Абеляр не хотів боротися проти християнського світогляду. Він був все ж таки глибоко віруючою людиною, і тому у звертанні до розуму та обґрунтованості своїх ідей вбачав засоби звеличення авторитету християнського вчення. Абеляр наполягає на раціонально-доказовому розумінні істини, бо її треба не тільки сприймати, але й уміти захищати. Проте застосування до обґрунтування "істин" раціоналістичної аргументації мало привести його раціоналізм до конфлікту із самим змістом християнського вчення. Через раціоналістичний аналіз теологічної літератури, Абеляр знаходить численні суперечності, а то й просто помилки не лише в авторитетних церковних авторів, але й у самому Святому Письмі. Спроба раціоналістичного захисту християнського вчення призвела до критичного його аналізу, що давало можливість звільнення філософії від духовної диктатури церкви. Так як Христос - втілення божественного розуму, він, по суті, прагне урівняти теологію з філософією, що означало виведення філософії з-під контролю теології. Абеляр розглядав міфічного засновника християнства як своєрідного філософа-раціоналіста, який вербує собі прихильників невблаганною силою логічних аргументів. Така інтерпретація не в'язалася з традиційним тлумаченням Христа і тому, природно, викликала звинувачення.

Через раціоналістичне тлумачення теології, Абеляр, водночас, підходив до ідеї істотної автономії моральних вчинків людини. Автономія розуму й совісті людини, яка відстоювалась Абеляром у його роботах, давала широкі можливості гуманістичній інтерпретації його вчення. Було "розходження" між філософською і теологічною істинамиі тало неможливо охопити теологію і філософію єдиним раціоналістичним підходом. Тому започаткована концепція "двоїстої істини", що і стало надалі світоглядною формою звільнення філософії від ролі "служниці теології".

Разом з тим дискусія щодо універсалій, незважаючи на схоластичність, сприяла розвиткові філософії. У номіналізмі, наприклад, простежувались матеріалістичні й атеїстичні тенденції, а в полеміці номіналістів і реалістів — зародки емпіричного і раціоналістичного напрямів у подальшій філософи.

Існує 2 загальних методи наукового пізнання: індукції( від конкретного до загального) та дедукції(від загального до конкретного).Так як теологія побудована на догмах, а метод індукції- це метод приросту нових знань, то індукцією можна повалити і витіснити ці догми, що є небезпечним для теології

Індукція є повною і неповною. Повною вважається індукція, за якої загальний висновок зроблено з вивчення всіх наукових фактів об'єкт; неповною, або науковою, — коли такий висновок випливає з вивчення деякої кількості фактів. Очевидно, що висновок за неповною індукцією може бути тільки ймовірним. З цієї причини в пауковому пізнанні індукція завжди застосовується разом з дедукцією, вони — діалектичні протилежності.

Розроблення індукції належить англійському філософу і досліднику природи Ф. Бекону, то дедукції — французькому раціоналісту Р. Декарту та німецьким філософам Г. Лейбніцу, І. Канту, Г. Гегелю. Вдосконалення методу індукції та дедукції було зумовлене формуванням і розвитком математичної логіки і математичних методів дослідження.

Тож Бекон порівнює метод дедукції з павуком, який тче з себе павутиння, тобто робить спробу вивести істини з самого себе, здобує знання шляхом роздумів без опори на дані досвіду:(раціоналісти «тчуть павутину думок з свого розуму»)

Френсіс Бекон визначив суть наукового методу пізнання, виділив у ньому значення експерименту і вказав на індукцію - головний шлях до гіпотези. Мета науки Беконом була визначена для принесення користі людству

Більшість законів природи, які здаються універсальними, справедливі лише в певних умовах. "Истина, - писав Френсіс Бекон, - дочь времени, а не авторитета".

Отже, як до висновку можна ще раз зауважити, що вищою благородною метою людини було пізнання істини. До Бога було 2 шляхи: віра та філософія( служниця богослов`я, в основі якої розум).

Можна сказати, що в епоху середньовіччя була вироблена специфічна свідомість, що представляла собою певний синтез розуму і віри, що вилився в теологію і схоластику. У рамках цього синтезу ставилися і по-своєму вирішувались всі проблеми буття, духовності, культури і т. ін. Це не виключає відсутності протиріч усередині середньовічної свідомості. Більш того, сама практика здійснення теологічних ідей і приписів рясніє, як нам відомо з історії, подіями жорстокими і кривавими. Частково це може бути свідченням хиткості середньовічної свідомості.

Взагалі схоластики мали все ж таки позитивну роль в історії становлення філософії, адже розвивався понятійно- категоріальний апарат в теології.

Середньовічна дискусія про природу універсалій мала досить значний вплив на подальший розвиток гносеології (пізнання). Особливо на вчення таких філософів як Гоббс и Локк, Спіноза, Берклі і Юм

Список літератури

1. Касьян В.І.

2. Сидоренко О.П.

3. Щерба С.П.

4. http://auportal.ru/philosofia/philosofia14.php

5. http://wwws.at.ua/load/filosofija_seminari/teocentrizm_serednovichnoji_filosofiji_1/3-1-0-4