Поширеними є твердження, що цінності взагалі не піддаються визначенню й алгоритмізації.

Об'єктивістська і суб'єктивістська концепції цінностей зумовили формування двох основних напрямів їх подальшого осмислення. Об'єктивісти прагнуть з'ясувати сенс "справжньої цінності", довести, що далеко не завжди те, що особистість цінує, варте поціновування (проблема хибних цінностей). Суб'єктивісти наполягають на тому, що цінності належать до психічних об'єктів, їхні джерела - наші почуття (емотивізм), ставлення (прагматизм), інтереси (утилітаризм).

Сучасна філософська аксіологія послуговується положенням про суб'єкт-об'єктну природу цінностей, світ яких (аксіобуття) утворює сама людина. Завдяки цьому людина наділяє навколишнє середовище значеннями культури, емоційно-психологічно "перетворює" його. Однак цінності не притаманні, не іманентні самому природному буттю, вони належать до ідеальних сфер розуму. Предмет набуває аксіологічного значення ("благо", "краще", "щастя" тощо), якщо суб'єкт виявляє до нього схильність, надає йому перевагу. Суб'єктивісти доводять, що ціннісна свідомість не цікавиться, чим є об'єкт сам по собі, для неї важливо лише те, яке значення він має, у чому його корисність для людини. Прекрасне і потворне, піднесене і низьке, трагічне і комічне, добро і зло, справедливе і несправедливе не існують самі по собі. Вони сприймаються людьми як оцінки, набувають у зв'язку з цим морального значення. Діалектика об'єктивного і суб'єктивного у змісті ціннісних уявлень проявляється в усіх видах цінностей.

Світ цінностей багатоманітний. Він охоплює матеріальні і духовні, соціальні і політичні, естетичні та етичні цінності. Інколи їх поділяють на "нижчі" (матеріальні) і "вищі" (духовні). Однак матеріальні, біологічні, вітальні, тобто життєво необхідні, життєво забезпечувальні цінності не менш важливі для людини, ніж духовні, інтелектуальні, моральні, естетичні. Протиставляти ці класи цінностей недоречно і некоректно. Нерідко одні види цінностей, зокрема матеріальні, абсолютизуються.

Цінності поділяють також відповідно до їх носіїв на: індивідуальні, групові (колективні, національні), вселюдські. До вселюдських цінностей належать цінності добра (блага), свободи, істини, правди, творчості, краси, корисності, віри, надії, любові. Індивідуальними цінностями є життя (вітальні цінності), щастя, благополуччя, здоров'я, родинний добробут. Національні цінності охоплюють такі доброчесності, як незалежність, добросусідство, патріотизм, гідність, соціальний спокій, мир тощо. У будь-якій сфері людського життя і діяльності функціонує своя система цінностей.

Основною формою, у якій функціонують цінності, є ідеали - уявлення про щось неіснуюче, уявне, досконале, бажане. У змісті ідеалів проявляються такі особливості цінностей, як надії, сподівання на краще майбутнє, очікування бажаного. Такими є ідеали всебічно розвиненої особистості або суспільства, у якому будуть задоволені всі розумні потреби людини. Ідеали як ціннісні установки виконують функцію духовних і соціальних орієнтирів, спонук до практичної діяльності людини, спрямованої на "наближення" майбутнього. Ціннісне проектування людиною своїх життєвих устремлінь у бажане майбутнє, вчення про форми і способи цього планування є одним із основних призначень аксіології. Серед усіх ціннісних механізмів людини аксіологи виокремлюють волю - вияв бажання людини здійснити свою цілеспрямовану, ціннісно визначену діяльність, спрямовану на досягнення власної мети. Згідно із вченням Шопенгауера і Ніцше, воля є найважливішою серед усіх цінностей.

Цінності за своїми функціями не лише націлені у майбутнє. Вони діють також як культурні традиції, звичаї, усталені норми, завдяки чому забезпечують зв'язок з минулим, що має особливе значення до виховання патріотичних почуттів, успадкування родинних обов'язків в їх моральному значенні. Ціннісні уявлення регулюють поведінку людей і стосовно сучасних їм реалій, "спрямовують" її. Обираючи спосіб життєдіяльності, оцінюючи привабливість політичних стратегій, порівнюючи запропоновані суспільні моделі розвитку, громадяни визначають власну програму діяльності, моделюють певний спосіб ставлення до влади, держави, безпосереднього оточення.

Поняття "цінність" пов'язане з аксіологічною категорією "оцінка" - вимірювання (поцінування чи заперечення) цінності. Вона стимулює практичне ставлення до суспільних, політичних, економічних, культурних подій життя.

Німецький філософ Пауль-Фердінанд Лінке (1876- 1955) вважав, що цінність є предметом інтерпретації (витлумачення). Пояснюючи цінність як інтерпретацію, він доводить, що саме засобами інтерпретації людина надає перевагу певній речі або способу дії. Проблема інтерпретації цінностей, вибору "найкращих" з них, перетворення ціннісних уявлень на власні переконання є складною і внутрішньо суперечливою інтелектуально-вольовою процедурою. Адже, як зазначають аксіологи, цінності не піддаються логіці раціонального пізнання і виявляються переважно в особистісних почуттях добра і зла, симпатії і презирства, любові і ненависті, дружелюбності або ворожнечі. Створюючи світ цінностей (аксіобуття), людина мимоволі потрапляє у залежність від нього. Аксіологія наголошує, що такі цінності, як істина, добро і краса, до яких людина прагне заради них самих, виявляються в цінностях-благах культури (наука, право, мистецтво, релігія), що "нормують", "оформлюють" ціннісний зміст і повертаються до самої людини як суб'єкта ціннісних узагальнень в якості вимог належної потреби.

52Постмодерн і вартощі.

Філософія постмодерну — нова ідея буття. Філософія постмодерну.

Термін постмодерн — дослівно «після модерну». Слово модерн — сучасний, уперше вжито ще в V ст. и. е., щоб відрізняти християнство, що набрало офіційного статусу, від язичництва римського минулого. Відтоді модерність як належність до сучасності завжди передбачала необхідність для свідомості епохи співвідносити з античністю.

Нова постановка питання про буття зумовила перегляд стилю та інтелектуальної діяльності. Виникла філософія постмодерну. Постмодерн у філософії — це відмова від парменідівського розуміння буття (як чогось стійкого, непорушного, вічного, що перебуває за світом кінцевих явищ) Постмодерн затребував гераклітівську версію буття (буття як вічна зміна, розвиток, рух), що одразу ж вплинуло на традиційні для Європи форми філософського мислення. До середини XX ст. стало зрозуміло, що філософи, які розвивають ідею буття як становлення, спробували обґрунтувати ідею буття і показати, що справжня природа думки не передається повністю за допомогою логіки. Зовсім навпаки: логіко — категоріальне аранжування приводить до ладу думки, обов'язково вносить зміну до їх змісту, позбавляє пер винної емоційної наповненості, перетворює їх на «вижимки» з повноцінної розумової діяльності. Звичайно, ніхто не заперечує, на думку філософів, що розвивають цю ідею (Фрідріх Ніцше, Мішель Фуко, Моріс Мерло-Понті, Теодор Адорно, Жак Дерріда та ін.), що викладання думок мовою логіки полегшує не тільки виклад думок, але й розуміння іншими, адже категорії та закони логіки універсальні. Але трансформує її, нав'язує їй порядок, не властивий перебуванню її у безформеному стані. Філософи для того, щоб висловити у слові — тексті стан думки, пропонують знайти відмінні від класичних правил інтелектуальної діяльності, новий стиль мислення, тобто потрібна нова категоріальна мова. Буття — це філософська категорія, що визначає реальність, тобто те, що існує об'єктивно, або все існуюче.

Філософія цінностей(вартостей)

· Теорія цінностей охоплює широкий спектр підходів розуміння того, як, чому і до якого ступеня людина цінує певний спосіб життя, духовні цінності, власні переконання.

· Питання цінностей виникло в античній філософії (аксіологія або етика). Ранні філософські дослідження намагалися зрозуміти природу добра і зла.

· Сучасні теорії цінностей за допомогою емпіричних методів психології, соціології та семіотики

· Цінності включають в себе когнітивні та емоційні компоненти, знання та оцінку

Цінність – явище соціальне, критерії ціннісного вибору завжди відносні. Цінності – невід’ємна складова життя людини.

53. Свобода як умова буття вартостей. Проблема ієрархії вартостей.

Оцінне відношення людини до світу вивчає аксіологія, або теорія цінностей.
Цінність— феномен, який об'єктивно, за своєю природою є благом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті, реалізації її творчих можливостей.

Однак таке визначення розкриває лише один аспект цінностей — об'єктивістський. Воно не бере до уваги суб'єкта, його свідомість. За цим визначенням, чисте повітря, здоров'я є цінностями, незалежно від того, усвідомлює це людина чи ні. У суб'єктивістському аспекті цінність залежить від свідомості суб'єкта, оскільки нею вважають лише те, що суб'єкт цінує, чому надає значення. Справді, можна вважати, що корисні копалини, здоров'я, відповідні душевні стани і феномени культури є цінностями, оскільки люди (суб'єкти) надають їм такого значення, вільно їх вибирають з-поміж інших з огляду на конкретні їх переваги. Тому з суб'єктивістської позиції, цінністю є все, що люди вибирають, чому свідомо надають перевагу.

Об'єктивістські концепції цінностей. Визнання і сприйняття цінностей з об'єктивістських позицій пов'язане із з'ясуванням, хто визначив цінності, надав значення блага певним феноменам. Прихильники цієї позиції вважають, що джерелом цінностей є Бог, природа, культура (історія). Так, представники об'єктивного ідеалізму, неотомізму, а також німецький філософ, який застосував феноменологічний метод Е. Гуссерля у сфері етики, культури, релігії, Макс Шеллер (1874—1928) доводили, що саме Бог задав певну шкалу цінностей, а людині потрібно лише адекватно пізнати її і не відхилятись від неї. Матеріалісти виводили цінності з природи. На їх думку, природа речей і природа людини зумовлюють те, що деякі речі мають цінність для людини.
На основівихідних засад об'єктивістських напрямів в Новий час була сформульована концепція природних прав людини, яка задекларувала основні цінності буржуазного суспільства (право на життя, свободу, результати власної праці), хоча ідеалісти виводили ці права від Бога, а матеріалісти — з природи. Ця концепція є яскравим виявом об'єктивізму. Вона проголошує природні права вічними, незмінними, незалежними від свідомості людини, волі законодавців.
Дещо м'якший варіант об'єктивізму репрезентують мислителі, які вважають, що цінності є продуктом культури та історії. На їх погляд цінності (вірніше те, що пізніше стали розглядати як цінності) формуються в певних культурно-історичних умовах.

Однак абсолютизація природних прав є теоретично безпідставною і практично небезпечною. Адже ця концепція, зародившись у Західній Європі, відповідає духу і стилю життя цієї культурної ойкумени. З нею не цілком узгоджуються інші культури, з яких складається сучасний світ (мусульманська, індійська, китайська). Нав'язати силою її цінності (СРСР — Афганістану, США — Іраку), значить свідомо провокувати конфлікт. В сучасних умовах концепція природного права може стати ідеологією глобалізму, який є далеко не однозначним явищем.
Суб'єктивістські концепції цінностей. Позиції суб'єктивізму дотримується насамперед психологізм — течія, представники якої визначають цінності через психічні стани суб'єкта.

Найвпливовішою серед сучасних психологістів є концепція засновника прагматизму, американського філософа Чарлза-Сандерса Пірса, який розглядав цінність як те, що задовольняє потребу людини. Однак такий погляд поділяють не всі філософи. Наприклад, німецький мислитель Франц Брентано вважав, що людина потребує чогось, оскільки надає йому цінність. За його твердженнями, цінність визначає потребу. Попри очевидний зв'язок між цінністю і потребою, багато мислителів переконані в неможливості заснування цінності на потребі як психічному стані окремої людини. Вода, наприклад, є цінністю під час відчуття спраги і перестає бути нею після її задоволення. Загалом, психологізм породжує релятивізм, який заперечує усталений характер цінностей. Його представники вважають, що моральні цінності походять із моральних почуттів (жалості, співчуття, колективізму та ін.). Але імперативний (загальнозобов'язуючий) характер моральних і правових норм не можна вивести з фактів. Люди є різними, а один і той самий факт може викликати в однієї людини почуття жалю, в іншої — зловтіхи, а немало людей можуть залишитися байдужими до нього.

Концепція цінностей неокантіанців ґрунтується на кантівському розмежуванні наявного буття (сущого) і належного (того, що повинно бути). Лейтмотивом неокантіанської концепції є твердження, що із сущого (наявного буття ) не можна вивести належного, тобто з того, що є, не можна вивести те, що повинно бути. В житті моральні люди часто бувають нещасливими, аморальні — щасливими. Тому вимогу «будь моральним» не можна заснувати на фактах життя. Добро, прекрасне, істина, справедливість, свобода є ідеалами, до яких слід прагнути, нормами, за якими слід жити. Їх зобов'язуючий характер виводиться з них самих. Це означає, що людина повинна бути доброю в ім'я самого добра, а не через блага, які можуть у зв'язку з цим стати доступними для неї

До сфери цінностей Кант і його послідовники зараховували вищі цінності, які підносять людину над реальним буттям. На цій підставі вони трактували цінності як те, що повинно бути, не вважали цінностями матеріальні речі, які задовольняють потреби людини.

Близькою до неокантіанської є феноменологічна концепція цінностей. цінності конституюються (творяться) трансцендентальним суб'єктом, але вони утворюють самостійну сферу цінностей, яка набуває об'єктивного характеру. Як і математичні предмети, цінності мають вічний і незмінний характер (у цьому їх позиція близька до об'єктивного ідеалізму). Те, що одну і ту саму цінність у різні часи тлумачать по-різному, на думку феноменологів, не заперечує її незмінного і вічного характеру. Це є лише суб'єктивними розуміннями, яких може бути багато, об'єктивної цінності. В такий спосіб феноменологія намагається примирити історизм, мінливість цінностей і твердження про їх вічний і незмінний характер.

Загалом, серед філософів немає єдиного розуміння цінностей і способу їх буття. Це зумовлено як розмаїттям філософських концепцій, так і складністю предмета дослідження.

2. Класифікація цінностей
За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні і духовні — моральні, релігійні, художні, політичні та ін. Але в продуктах людської діяльності матеріальне і духовне взаємопроникають.

Тому крім цінностей, які задовольняють матеріальні і духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цінності,які задовольняють відповідні потреби.

Соціальні потреби також задовольняються певними цінностями — такими, як соціальна захищеність, зайнятість, громадянське суспільство, держава, церква, профспілка, партія тощо. Їх також не можна однозначно кваліфікувати як матеріальні чи духовні цінності

У суспільстві існує певна ієрархія цінностей, тобто серед усіх цінностей виокремлюють провідні і залежні від них. Ця ієрархія залежить від історичної епохи або типу культури.

Так, у середньовіччі панували релігійні цінності, відчутно впливаючи на мистецтво, філософію, політику.

В Новий час у класичному буржуазному суспільстві провідними були економічні цінності, які впливали на всі інші, в тому числі й духовні.

У сучасному світі, крім економічних, значну роль відіграють науково-технічні, вітальні цінності.

простежується така закономірність: чим вища моральна, правова і політична свідомість людей, тим вищий у них і рівень матеріальних благ. Безперечним є факт, що бути моральним економічно вигідно, а той, хто жертвує мораллю заради нагальної вигоди, програє не лише морально, а й економічно. Крім того, матеріалісти в онтології не завжди надають перевагу матеріальним цінностям, а ідеалісти — духовним

З огляду на роль цінностей у житті людини виокремлюють цінності-цілі і цінності-засоби. Цінностями-цілями вважають найзагальніші життєві орієнтири, які не потребують обґрунтування, а мають значення самі по собі. Їх людина сприймає на віру, вони є очевидними для неї. Такими цінностями є, наприклад, істина, добро, прекрасне, життя, кохання, щастя. Цінності-засоби втілюють у собі певну ситуативну мету, вони служать засобами досягнення інших, значиміших цілей.

Цінності-цілі та цінності-засоби мають узгоджуватися між собою. Благородну мету, наприклад, не можна втілювати ницими засобами, а якщо для її утвердження потрібні саме такі засоби, то вона не є благородною.
До вищих належать і вітальні цінності, адже ставлення до природи як до засобу (інструменту), як до чогось, позбавленого самоцінності, є серйозною загрозою існуванню людини.

54 Праця як вартість. Теорія "сродної праці" як самоствердження особи: Г.Сковорода.

Філософія Г.С. Сковороди. Видатний український філософ Г.С. Сковорода (1722 – 1794), вихованець Києво-Могилянської академії, філософ, поет і мандрівник, посідає особливе місце в історії української філософії. Ще за його життя про нього складалися легенди як про українського Сократа. На противагу Просвітництву і раціоналізму ХVІІІ ст. Сковорода створює вчення про “серце”, як позасвідомі і надрозумові глибини людської душі. Серце – це “безодня” людської душі, через яку відкривається божественна “безодня”, тому “безодня кличе безодню”, через пізнання себе людина пізнає Бога. Серце, а не розум виступає джерелом бажань, почуттів і думок. Разом з тим людське серце є засобом пізнання, саме у ньому повинні з’єднатися розум і віра, розум і воля людини. Таким чином, етичне вчення Г.Сковороди спрямоване на пошук шляху, що веде до дійсної людини, до щастя, до “обожнення”, до уподобання Богу. Людська доля залежить від природних нахилів, а тому у кожній людині є нахил до “сродної” собі справи. Для досягнення внутрішнього спокою і миру потрібно додержуватися правила про “сродність”, жити у злагоді зі своїм характером, з власною природою, не насилувати своїх схильностей і обдарувань. Тому етичним ідеалом Сковороди є ідеал нерівної рівності, адже усі люди є лише “тінню справжньої людини, усі рівні перед Богом, але разом з тим всі є різними, тому що мають свою власну натуру. Єдиною метою всіх людей є наближення до Бога, але кожна людина має свій шлях до Бога, своє призначення.