Форма проведення:комплексне семінарське заняття

Семінарське заняття №8

Змістовий модуль 7. Сучасна світова філософія

Год.

Тип:семінар, що має основною метою поглиблене вивчення теми та ознайомлення з основними ідеями сучасної світової філософії.

Форма проведення:комплексне семінарське заняття.

Види діяльності:розгорнутабесіда, опитування, доповіді, дискусія.

Ключові терміни теми: позитивізм, емпіріокритицизм, прагматизм, логічний позитивізм, екзистенціалізм, ірраціоналізм, воля, життя, психоаналіз, несвідоме, ерос, лібідо, сублімація, архетип.

Основні питання семінарського заняття

1. Класичний позитивізм як “філософія науки”: філософсько-світоглядні засади, ідеї, поняття, методологічні принципи. Пост- і неопозитивізм: основні ідеї.

2. Прагматизм: світоглядні засади, ідеї, поняття, методологічні принципи.

3. Філософія екзистенціалізму: світоглядні засади, ідеї, поняття, методологічні принципи.

4. Психоаналітична філософія: світоглядні засади, ідеї, поняття, методологічні принципи.

5. «Філософія життя»: основні ідеї.

6. Модернізм та постмодернізм як явища в сучасній світовій філософії: світоглядні засади та основні ідеї.

Теми доповідей

1. “Синтетична” філософія О. Конта.

2. Радикальний емпіризм Е. Маха (“емпіріокрітицизм”).

3. Логічний позитивізм “Віденського гуртка” (М.Шлік, Р.Карнап, О.Нейрат).

4. Аналітична філософія Б. Рассела.

5. Критичний раціоналізм К. Поппера.

6. Філософія науки Т. Куна.

7. Філософське вчення “волі до влади” Ф. Ніцше.

8. Психоаналітична філософія З. Фрейда.

9. Філософія модернізму в культурі сучасної Європи.

Питання для обговорення

1. Філософія прагматизму Ч. Пірса.

2. Філософія лінгвістичного аналізу Л. Вітгенштейна.

3. Аналітична психологія К. Юнга.

4. Теорія «маргінальних» станів К. Ясперса.

5. Філософія «абсурду» А. Камю.

6. Філософія модернізму і постмодернізму.

Проблемні питання

1. Який зміст вклав Ф. Ніцше в вислів Заратустри: «Бог – вмер».

2. Про яку свободу говорив Ж.-П. Сартр: «Людина приречена на свободу».

3. Що мав на увазі З. Фрейд, говорячи про природну анти культурність людини.

Підведення підсумків: оцінювання роботи студентів, відповіді на запитання.

Література:

1. Діденко Н.Г. Філософія: Навч.-метод. Посібник. – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – С.80-99.

2. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2005. – С.143-162. С.162-200.

3. Філософія: Навч. посіб. / Л.В.Губерський, І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко та інш.; За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2005. – С.101-103.

4. Кононов А.А. Философия: Учебное пособие для самостоятельного изучения дисциплины. – Харьков: ИД ИНЖЭК, 2005. – С.115-117, 121-127.

5. Философия: Учебник для вузов / Отв. ред. проф. Кохановский В.П. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – С.87-91, 91-106.

6. Философия: Учебник для вузов / Под ред. проф. Лавриненко В.П., проф. Ратникова В.П. – М., 2004. – С.194-203, 207-225..

7. Радугин А.А. Философия. Курс лекций. – М.: Центр, 2001. – С. 192-208.

8. Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М.: Гардарики, 2004. – С. 161-191, 192-200.

9. История философии. Учебник для вузов / Под ред. Проф. Кохановского В.П., Яковлєв В.П. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – С. 224-240, 266-279, 280-302, 303-343, 409-418.

Філософія є засобом критичного аналізу, усвідомлен­ня найзначніших, універсальних процесів і проблем, від яких залежить розвиток сучасної цивілізації.

Аналізуючи сучасний стан світової філософії, слід мати на увазі, що в наявних концепціях знайшли спе­цифічне відображення,

по-перше, суперечності нинішньо­го суспільства і,

по-друге, об'єктивні тенденції розвитку сучасного світу в цілому: проблеми людини, культури, глобальні проблеми і т.д.

Тому основне завдання су­часної філософії — вивчення глибинних зрушень у куль­турі, динаміки співвідношення між різними її сферами (наука, технологія, політика, мораль та ін.) в усій різно­манітності та суперечливій взаємодії різних пластів.

Су­часна філософія містить у собі широкий спектр про­блем і підходів до їх вирішення. Можна виділити три ідеї, які мали вплив на філософську думку XX ст. По-перше, людина — це істота, яка володіє даром створю­вати символи. Жодна жива істота на землі не будує між собою і природою символічного середовища. Це здатна робити тільки людина (Е.Кассірер).

По-друге, людина, отримавши відносну свободу від природи, набу­ла можливості саморозвитку, перевтілення (М.Шелер).

По-третє, спонтанність людської природи, здатність лю­дини змінювати людське буття ніби знову відтворює саму людину не тільки духовно і екзистенціально, а й як біологічний вид (Е.Фромм).

Сучасна філософія характеризується наявністю ве­ликої кількості різноманітних напрямків та шкіл зі свої­ми специфічними ідеями, принципами, підходами до ре­алій життя. Наявна певна класифікація, що об’днує три групи сучасних концепцій: 1) філософію буття, 2) філософію людини3) філософію пізнання.

Уході змін, що сталися у ХХ ст..( революції, світові війни, розкол світу на дві системи, зліт і крах тоталітаризму, боротьба людства за виживання, пошуки світового правопорядку та формування світового співтовариства, в якому права і свободи визнаються головними імперативами)., показали, як легко можна зламати людські досягнення чи обернути їх проти людини, сформувалося переконання,, що філософія нашого часу, якщо вона прагне бути дієвим засобом для вирішення складних задач сучасної історії, має бути “філософією людини.”

Сучасна філософія характеризується двома основними парадигмами:

- перша - заснована на раціоналізмі, довірі до інформації, яку забезпечує експериментальна логіка, на моністичному явленні про світ, який сприймається як світ усталених структур;

- друга – заснована на почуттях, визнанні значимості тих процесів і явищ, які не піддаються раціональному впорядкуванню.

Сучасність у філософії має свій внутрішній масштаб. За звичкою, початком сучасного етапу вважають кінець XIX ст., коли з'явилися "некласичні" форми філософствування, що стали в Європі домінуючими на початку XX ст.

Сучасний стан розвитку філософії є спадщиною кри­тичного переосмислення класичної буржуазної філософії і філософії марксизму. Перш ніж детально розглядати її основні течії та школи, слід простежити, в якому на­прямку пішов розвиток філософської думки після Кан­та, Гегеля, Фейєрбаха, Маркса.

Некласична філософія кінця XIX—початку XXст.

Філософія кінця XIX — початку XX ст. в основно­му відійшла від принципів класичної філософії.

Класична філософіявиходила із головного принци­пу раціоналізму — з визнання розуму основою пізнан­ня та поведінки людини, яка за своїми внутрішніми на­хилами та здібностями є розумною істотою і усвідом­лює власні можливості, організовує своє життя на раціо­нальних засадах. Більшості представників класичної філософії властиві пізнавальний оптимізм, впевненість у тому, що раціональне пізнання є тією силою, яка зго­дом дасть змогу вирішити всі проблеми, які стоять пе­ред людством.

Особливістю класичної філософії є також те, що, розглядаючи людину та історію, вона сконцентрувала свою увагу навколо проблеми свободи та інших гумані­стичних цінностей і стверджувала необхідність раціо­нального пізнання загальнолюдських моральних прин­ципів та ідеалів.

Проте вже в момент найвищого розквіту класичної буржуазної філософії в її надрах почали діяти тенденції, спрямовані на її заперечення.