Провідні ідеї, основні проблеми і характерні риси філософії Просвітництва (деїсти: Ш.Л.Монгеск'є, Вольтер, Ж.-Ж.Руссо; матеріалісти: Ж.Ламегрі, Д.Дідро, П.Гольбах, КА.Гельвецій)
В XVIII в. Социальные конфликты привели к буржуазной революции 1789 г. Просвещение объединило всех прогрессивно мыслящих представителей буржуазии. Наиболее яркими представителями которого стали Монтескье, Руссо и Вольтер.
Монтескье(1689-1755) в работе « О духе законов» объяснял сословные принципы развития общества естественным образом. Утверждал, что природная среда, климат имеют влияние на формирование общественного развития физические свойства среды определяют как законы, так и тип устройства общества. Он выделял 3 типа правления : республика, монархия и деспотическое правление. Считал лучшим типом гос. устройства в Европе - конституционную монархию. В обществе должны править законы : естественные( выражающие основной принцип отношения человека к природе и осуществляющие естественные отношения между людьми) и позитивные , т.е. установленные законодателями (политика, международное и гражданское право). Монтескье предложил разделить власть на : законодательную, исполнительную и судебную.
Вольтер(1694-1778) « Философские письма», «Трактат о метафизике» и др. Считал, что философия есть орудие разума в борьбе против отмирающего строя. Он выступал против феодальной идеологии, составной частью которой была религия. Но в тоже время не выступает за ликвидацию религии, а лишь требует религиозной свободы. Т.к. признаёт в Боге творца движущей силы. Человека он понимает как существо общественное и выражает требование буржуазии - равенство людей. Но в отличие от Руссо, понимает равенство людей лишь в политическом аспекте, т.е. равенство перед законами и правами. Социальное и имущественное неравенство явл. предпосылкой сохранения общественного равновесия и нормального развития общества. Если Руссо выступает за уничтожение частной собственности, то Вольтер этого не приемлет. Свободу человека он видит в абстрактном правовом и политическом смысле. Разумным гос.устройством он считал конституционную монархию во главе с просвещённым монархом.
Руссо (1712-1778) « Об общественном договоре», « Рассуждения о происхождении и основаниях неравенства среди людей» .Основным направлением творчества Руссо явл. проблема неравенства людей и пути её преодоления. Неравенство не существует изначально, оно связано с имуществом. Имущественное неравенство и расслоение общества на богатых и бедных явл. 1й ступенью общественного неравенства ; 2я ступень связана с возникновением государства(богатые и бедные заключили договор о образовании гос. власти которая должна гарантировать
21. І. Кант — засновник німецької класичної філософії. Основні проблеми та характерні риси гносеології та етики Канта. Категоричний імператив.
Їммануїл Кант (1724—1804) вважається родоначальником німецької класичної філософії. В його творчості виділяють 2 періоди: докритичний (до 70–х років 18 ст.) та критичний. Для першого властиве захоплення природничими науками та натурфілософською проблематикою (у Канта є гіпотеза про виникнення Сонячної системи з величезної газової туманності, теорія Канта–Лапласа). В загальній формі він стверджував діалектичну думку про те, що природа має свою історію в часі, відкидав ідею першого поштовху, тобто в цей період у філософії Канта переважали матеріалістичні позиції. Другий період — розвивається кантівська філософська система, вивчається походження пізнавальної діяльності, її закономірностей та меж. Кант підносить гносеологію до рівня основного елемента теоретичної філософії. Її предметом має бути дослідження пізнавальної діяльності суб’єкта, виявлення її меж та законів діяльності людського розуму. Головним фактором визначення способу пізнання є суб’єкт з його пізнавальними здібностями. У критичний період Кант створив видатні філософські праці: “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму”, “Критика здатності судження”. Вони присвячені осмисленню філософії як науки, гносеології, проблеми моральності та ін. Під час другого періоду у філософії Канта присутні і дуалізм, й агностицизм, й ідеалізм.
1) “Критика чистого розуму” — обґрунтував теорію пізнання;
2) “Критика практичного розуму” — обґрунтував морально–етичне вчення;
3) “Критика здатності судження” — обґрунтував свої естетичні погляди і вчення про доцільність у природі.
Кант визначає філософію як науку про відношення будь-якого знання до суттєвих цілей людського розуму. Філософія, з його точки зору, має відповісти на такі питання: “Що я можу знати?” (пізнання), “Що я маю робити?” (етика, мораль), “Чого я можу сподіватись?” (відношення людини до релігії), “Що таке людина?”. Відповідь на ці запитання може дати лише трансцендентальнафілософія, яка є системою усіх принципів чистого розуму. Оскільки розум, з його точки зору, має практичне і теоретичне застосування, то і філософія поділяється на практичну і теоретичну. Практична філософія — філософія моральності, звичаїв — містить принципи, які визначають всю нашу поведінку. Теоретична філософія має бути теорією наукового пізнання, яка б містила в собі усі принципи чистого розуму, побудовані виключно на поняттях теоретичного знання.
Знання — є судження. Судження можуть бути аналітичними та синтетичними. Аналітичні судження є апріорними (не вимагають звернення до досвіду), синтетичні — як емпіричні, так і апріорні — дають нові знання. Кант виділяє 2 види знання: досвідне (апостеріорне) та незалежне від досвіду (апріорне). Апріорні знання існують у 3 видах пізнання: математиці, теоретичному природознавстві та в метафізиці як теоретичній філософії.
Розробляючи проблеми гносеології, Кант відштовхувався від концепції “речей у собі”. Процес людського пізнання, на його думку, починається з досвіду. Суб’єкту протистоїть незалежна від нього об’єктивна реальність (“річ у собі”). Речі у собі, діючи на наші органи чуття, викликають відчуття, які не дають ніякого знання про речі як такі. Світ
материи - совокупность частиц 3) один из основателей механики "движение неотъемлемый атрибут материи" ФИЛОСОФСКИЕ ВЗГЛЯДЫ ДЖ.БЕРКЛИ . Англия, конец 17 нач 18 в. Идет процесс становления бурж общества в зап Европе. Распространяются идеи просвящения. В центре вопр. фил. просвящения стоял вопр. об отнош. знания к вере, об отнош. нового естественнонаучного мировоззрения к сверхесте ств. событиям, о кот говорило свящ писание. Исория английского просвящения оказалась в знач. мере историейразвития религиозного своюодомыслия, а идейной формой этого свободомысл. стал деизм. Деизмом назыв взгляд на религию как на веру, кот ограничивается лишь признанием бога в качестве первопричины, первотолчка, отказываясь отвсех ост положеений религии, КОТ. РАССМАТРИВАЮТСЯ КАК ПРОТИВОРЕЧАЩИЕ РАЗУМУ. Вфил.отношении деисты колебались между непоследов. материализмом и идеализмом. Джон Толанд. Отвергает неподвижность Спинозовской субстанции. Мир как целое вечен, но постоянно изменяется. Жизнь и движение характеризуют не только отдельные вещи, но и субстанцию. "движение есть существенное св-во материи.., столь же неотделимое от ее природы , сколь неотделимы от нее непроницаемость и протяжение." Материя лежит в основе мышления. Деизм и религиозное свободомыслие представляли серьезную опастность для идеологии феод. общества. Именно в это время начинает работать идейный борец против просвящения Дж. Беркли Джорж Беркли (1684 - 1753)- субъективный идеилизм. Родился в Ирландии, дворянин. Окончил Дублинский университет. С 1734 по 1752 г Б. был епископом. Б. отбрасывает материалист. исходный пункт ф. Локка и объявляет ощущения единственной воспринимаемой чел. реальностью. Локк стремился выяснить метод, посредством которого мы приходим к идеям о материи и пространстве. Этот метод есть по Л. - абст ракция. Б. пытается всеми доступными средствами доказать , что ум чел. не способен к образованию опис. Л абстракции. Общая абстр идея протяжения, или пространства невозможна. Она абсурдна и внутренне противоречива. То же самое и с абстр. материи. Док-ву этого Б посвятил "Трактат о началах челов знания" , "Три разговора между Гиласом и Филонусом", где он не скрывает, что его главная цель- борьба против материализма и всех его проявлений в науке. По Б., в основе понятия о мат.(и о пространстве) лежит допущение, будто мы можем отвлекаясь от частных св-в вещей, воспринимаемых посредством ощущений, образовывать отвлеченную идею об общем для них вещ. субстрате. Но это невозможно. У нас нет чу вст. восприятия материи как таковой. Мы восприн. лишь отдельные вещи и каждое из этих восприятий есть сумма отдельных ощущений или "идей". "мы видим отдельные цвета, а не окрашеную материю"... Не может быть и общей отвлеченой идеи о материи и пространстве. Слово становится общим не потому, что оно есть знак отвл. общей идеи, а потому, что оно способно быть знаком многих частных идей. Ум чел. может образовывать общую идею о вещи, но не общую отвлеч. идею. Отвл. идея мат не может прибавить к св-вам вещей ни одного свойства сверх тех, кот. открываются в них в ощущении. Учение это- субъект. идеализм. Признается сущ. лишь челов. сознания, в кот. Б. различает идеи и души. Идеи - это воспринимаемые нами субъект качества. Души - воспринимающие, деятельные нематериальные субъекты дух. деятельности. Идеи- пассивны; это лишь состояния. Души же активны. Б. пытается доказать, что вещи возникают благодаря восприятию и исчезают, когда прекращ. восприятие. Б. путается избежать солипсизма, т.е. вывода о том, что сущ. лишь один воспринимающий субъект. Он утверждает, что субъект сущ. в мире не один. Вещь , кот. перестал воспринимать один субъект может быть воспринята другими. Но даже если бы все субъе кты исчезли, вещи не превратились бы в ничто. Они продолжили бы сущ. как сумма идей в уме Бога. Бог не может исчезнуть. Поэтому не мож исчезнуть и весь сотвор. им мир.Бог вкладывает в сознание отдельных субъектов содержание ощущений. - Это уже шаг по нап р. к объект идеализму.
справедливость для всех) ; 3я ступень появляется с превращением законной власти в деспотизм. Естественное состояние человеческого общества - когда человек не зависит от других людей ни как производитель, ни как потребитель. Такое общество явл. идеальным. Такая идилия была в первобытном обществе, но она исчезла с появлением частной собственности, потому частную собственность следует уничтожить. Поэтому нужно , чтобы люди жили по всеобщему договору. Что ликвидирует частную собственность. С принятием общественного договора человек теряет свою собственную свободу , но зато получает гражданскую свободу. А гражданская свобода есть свободой высшего типа.
Виступав прогресивною iдеологieю буржуазii, яка прийшла до влади. Фр. просвiтителi i мaтерiaлiсти були iдейним попередниками бурж. рев. 1783р. Видатними представниками фр. мат. були Гольбах, Ламетро, Дiдро, Гельвецiй. Вихiдним пунктом поглядiв фр. мат. на природу e поняття матерii. Матерiя - все те, що поза нами, що впливаe на нашi почуття i викликаe вiдчуття. Голов-ним в матерii e рух. Ф.м.виходили з розвитого Декартом принципу збереження руху в свiтi. Визнавали, що сума матерii в природi лишаeться однаковою. Матерiя незни-каe, свiт вiчний i нестворений нiким. Матерiя активна i e творцем рiзноманiтних тiл в природi. Але будучи ме-ханiстами, ф.м. розглядали рух матерii, як кругообiг в природi. Всяке тiло iснуe певний промiжок часу, далi гине з тим, щоб почати знову той же процес свого роз-ку. Рух розглядаeться механiчно. Тiло може прийти в рух тiльки пiд впливом поштовху вiд iншого тiла. В при-тягуваннi i вiдштовхуваннi, в причинностi i iн. ф.м. вбачали загальнi закони природи, якi дiють завжди. Цi закони ф.м. намагались перенести на суспiльство. Людина пiдпорядкована об'eктивниним закономiрностям природи, вiдрiзняeться вiд iнших iстот можливiстю вiдчувати i думати, але це теж дар природи. Дiдро уподiбнював люди-ну iнструменту, який маe чуттeвiсть i пам'ять. Ламетрi в кн. "Людина машина" ототожнюe людину з машиною i ii дiями. Людина безпомiчна перед силами природи, перед ii законами, вона невiльна. Тому в кожен момент часу людина e пасивною зброeю необхiдностi.Вся духовна дiяльнiсть людини - мислення, уява, бажання - виводи-лась з вiдчуттiв. Гельвецiй в працi "Про розум": "Розум - сукупнiсть наших вiдчутiв". Прагнення звести всю дiяльнiсть свiдомостi до сукупностi вiдчутiв, а дiяльнiсть мислення до процесiв порiвняння вiдчутiв од-не з одним було недолiком вчень дiяльностi Ф.М. Однак Дiдро твердив, що людська свiдомiсть e не тiльки почут-тя, але й розум. Ф.М. вiдхилили можливiсть вроджених iдей, як у Декарта, вiдповiдальнiсть за характер i вчинки людини несе середовище i вихователь. Прийшовши до твердження про ннеобхiднiсть змiни суспiльного сере-довища. Для цього треба законодавцям або королю рефор-мувати суспiльство. Гольбах, в хорошому королi бачив eдиний шлях до спасiння. Вел. значення у вченнi про сус-во надавали етицi. Мораль виникаe в результатi чуттeвих прагнень. Гельвецiй: особистий iнтерес e основною пружиною людських дiй. Ф.М. iндив. зацiкавленiсть повина бути зв'язана з державними iнтересами. Критикують релiгiю, церкву, служникiв культу. Релiгiя - матiр безкультур'я, жорстокостi. Ф.М. Був надзвичайно прогресивною ф-ю в Зах.Eвропi XVIIIст. Значно сприяв розвитку суч.природознавства i суспiльних наук.
людини, це предмети та явища (“світ речей для нас”), які упорядковуються людською свідомістю. У Канта 2 світи: перший — світ явищ, який існує в нашому досвіді, у просторі та часі; і другий – світ речей у собі, який не досліджений для пізнання і перебуває поза простором і часом, за межами людської свідомості. Цей останній Кант визначає як трансцендентний світ.
Кант виділив 3 сходинок пізнання: чуттєвеспоглядання, розсуд та розум. Чуттєве споглядання та розсуд діють у світі природи, а розум — за межами природи. Через відчуття предмети нам даються, через розсуд — уявляються. Розум — це найвища пізнавальна здатність суб’єкта. Розум керує діяльністю розсуду, ставить перед ним цілі. Розум оперує ідеями. Ідеї — це уявлення про ціль, до якої прагне наше пізнання. Розсуд залежить від розуму, але, в кінці кінців розсуд заплутується у протиріччі. Розсуд утворює категорії, а розум утворює свої поняття – трансцендентальніідеї. Трансцендентальні ідеї Кант поділяє на 3 види:
1) Світ психологічнихідей, де досліджується абсолютна єдність мислячого суб’єкта; це мікросвіт людського “Я”.
2) Світ космологічнихідей, де вибудовується абсолютна єдність зовнішнього світу. Це макрокосмос: природа, космічна цілісність, “людина в природі”.
3) Світ теологічнихідей, де фіксується абсолютна єдність усіх предметів взагалі: вони вводять людину у світ віри, в якому центральне місце відведене поняттям Бога та безсмертя душі. Застосування понять абсолютного, безкінечного, співвідносних лише із світом “речей у собі”, до світу досвіду, де наявне лише перехідне, кінечне і зумовлене, призводить до антиномій.
Антиномія – суперечність у законі. Кант виділяє 4 антиномії:
1) світ є кінечним у просторі і в часі (теза) – світ є безкінечним у просторі і в часі (антитеза);
2) все у світі є простим і неподільним (теза) – все у світі є складним, і все можна розділити (антитеза);
3) в світі існує свобода (теза) – в світі немає свободи, все відбувається за законами природи, тобто з необхідності (антитеза);
4) існує Бог як першопричина світу (теза) – не існує ніякої першопричини світу (антитеза).
Згідно з Кантом, і тезу, й антитезу можна довести однаково успішно. Таким чином розум людини за природою антиномічний, тобто роздвоюється у суперечностях.
В етиці Кант вимагає керуватися таким правилом, яке незалежно від морального змісту вчинка могло б стати всезагальним законом поведінки (категоричний імператив), проголошує самоцінність кожного індивіда як особистості. В естетиці він зводить прекрасне до “незацікавленого” задоволення.
Згідно Канта, категоричний імператив є всезагальним загальнообов’язковим принципом, яким повинні керуватись всі люди незалежно від їх походження, стану та ін.
Прогресивним було також вчення Канта про необхідність вічного миру. Засобом до встановлення миру він вважав розвиток міжнародної торгівлі та взаємовигідне спілкування різних держав.