IV. Основний виклад матеріалу

Урок № 64 ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XX — ПОЧАТКУ XXI ст. НА ШЛЯХУ ДО НОВОГО ВІДРОДЖЕННЯ. ЛІТЕРАТУРНІ УГРУПОВАННЯ

Мета: ознайомити учнів із здобутками української поезії, прози, драматургії кінця XX — початку XXI ст., історією створення й діяльністю літературних угру­повань та з найвідомішими представниками сучасної літератури; розвивати пам’ять учнів, логічне мис­лення; формувати сучасний погляд на світ і людину в ньому.

Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь.

Форма уроку: лекція-огляд

Обладнання: виставка творів сучасних українських письменни­ків, опорна схема для роботи на уроці, епіграф.

Українська література не призначена для читання. Її можна цитувати, за неї можна страждати, її можна любити, за неї боротися. Але для читання вона надто болісна, надто консервативна, надто багатовимірна, надто елітна. Н. Сняданко

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Покоління, яке ввійшло в літературу наприкінці XX — на початку XXI ст. здійснило справжню революцію в мові й тема­тиці, ретельно аналізуючи нову навколишню дійсність та дослі­джуючи експресивні можливості мови. Характерно, що кількість творчих угруповань помітно змен­шилася, що дозволяє зробити висновок про своєрідний потяг до самостійництва і в літературі. Народилося нове покоління в молодіжній творчості.

Сучасна література, як і класична, утверджує вічні цінності, правду, якою б гіркою вона не була, моральність, які б «свободи» їй не протиставляли.

Відомо, що література зосереджує свою увагу передусім на людині, її особистому, громадському житті, ставить і розв’язує кардинальні питання буття; що є добро, а що — зло? У чому сенс життя? Що робить людину щасливою? Тож чи варто говорити про українську літературу останнього двадцятиліття як про постмодернізм? Чи є хоч якийсь зв’язок між серйозним, філософським, теоретичним постмодернізмом і сучасною українською літературою?

III. Оголошення теми й завдань уроку

Слово вчителя

Щоб запам’ятати великий обсяг інформації, її потрібно ко­ротко занотовувати. «Хто записує, той читає двічі»,— говорить прислів’я, що дійшло до нас зі Стародавнього Риму. Наукою дове­дено, що, записуючи думку, людина засвоює її значно краще, ніж у процесі читання.

Для фіксації матеріалу на цьому уроці, а також у подальшій роботі доцільно використовувати опорну схему.

У кінці XX ст. процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбилися й на розвитку літератури. Нове поко­ління письменників прагнуло подивитися на навколишню дій­сність по-новому, а не під кутом зору соцреалізму. У літературі почали з’являтися нові теми, зрештою змінився й підхід до твор­чості.

IV. Основний виклад матеріалу

1. Сучасна українська література, її особливості

Сучасна українська література побудована на фундаменті віко­вих традицій і водночас це якісно новий продукт сучасного гло- балізованого інформаційного світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється в спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми. Сучасні українські письменники намагаються подо­лати «провінційність», «окремішність» нашої літератури. Тому оцінки художніх творів українських митців слова часто неодноз­начні, іноді діаметрально протилежні.

Питання для роздумів. Як ви розумієте слова сучасної пись­менниці Н. Сняданко: «Українська література не призначена для читання. Її можна цитувати, за неї можна страждати, її можна любити, за неї боротися. Але для читання вона надто болісна, надто консервативна, надто багатовимірна, надто елітна»?

Орієнтовна відповідь. Критика виділяє літературу елітну, маргінальну (тобто призначену для вузького читацького кола). На противагу такій літературі визначають також так звану масову, актуальну літературу (призначену для певного читацького кола, яке й визначає читацькі пріоритети).

2. Здобутки сучасної української поезії

Питання для роздумів. Що становить собою сучасна україн­ська поезія?

Орієнтовна відповідь. Сучасну українську поезію творять представники різних поколінь. Поети «старшого» покоління кон­центрують увагу на філософському осмисленні життєвої пробле­матики (І. Драч, Б. Олійник, І. Калинець, Д. Павличко). У тема­тиці й проблематиці акцентують увагу на проблемі взаємозв’язку людини й Всесвіту, ширше — на філософському осмисленні проб­леми людського буття, що виявляється у відповідальності людини перед природою й суспільством.

У цей період повертаються до другого мистецького життя твори літератури початку XX ст., актуальними стають багато мистець­ких ідеалів тієї доби.

Поети «середнього» покоління активно розвивають урбаніс­тичну тему, віддають належне футуристичним традиціям, оригі­нально поєднують християнську етику з гуцульською язичниць­кою міфологією (В. Голобородько, В. Герасим’юк, І. Римарук, В. Цибулько). Провідними мотивами стають роздуми про сенс людського буття, про роль рідної мови як чинника становлення особистості.

Ще однією особливістю сучасної української поезії є фемі­ністична течія, представлена іменами О.Забужко, Л. Таран, Л. Голоти, І. Жиленко, Л. Гнатюк.

Другою важливою ознакою цього періоду є розширення жан­рового, стильового, мовного спектру української поезії, яку одні літературознавці називають постмодерном, інші це заперечують.

Отже, сучасна українська поезія віддає данину усім відомим словесно-мистецьким експериментам, усе ж спираючись на літе­ратурні традиції й живлячись народнопоетичними джерелами. Щоб сприймати модерну лірику початку XXI ст., треба, на думку сучасного поета Петра Мідянки, «мати відчуття не тільки мови, а и слова… В поезії рівень «зрозуміле-незрозуміле» не головний. Тут важить чуттєве начало, а не раціональне».

3. Тематика й проблематика сучасної української прози

Питання для роздумів. У чому виявляються особливості сучасної української прози?

Орієнтовна відповідь. У сучасній прозі співіснують різні тен­денції розвитку без чітко визначеної жанрової диференціації. Її жанрово-тематичні пріоритети різноманітні. Це й детективна, і фантастична, і містична, й історична, і філософська проза, що представлена есе, оповіданнями, новелами, повістями, романами. Для визначення загального стилю української прози останніх років найкращим є термін «полістилістика», коли кожен окре­мий авторський художній текст становить собою поєднання різ­ностильових елементів.

Авторське «я» перш за все виявляється в мові, тому вона — це або вишукана, надінтелектуальна, або це свідоме використання суржику, зниженої лексики тощо.

Однією з рис сучасної прози є її двомовність (російськомовна література українських авторів). Ця традиція сягає ренесансної доби з ідеалом «людини трьох мов», проте сьогодні помітним стає прагнення російськомовних українських авторів писати україн­ською мовою.

У віковому зрізі українська проза представлена творчістю митців різних поколінь. Проза класиків української літератури різнотематична й різноформатна. Письменники, з одного боку, дотримуються традицій у виборі тем, з другого — намагаються осмислити реалії сучасного їм буття: П. Загребельний (романи «Зона особливої охорони», «Юлія, або Запрошення до самогуб­ ства», «Брухт», «Стовпотворіння»), А. Дімаров (книги повістей, оповідань, етюдів «Самосуд», «Зблиски»), Є. Гуцало (роман «Тече річка…»), В. Дрозд (роман «Убивство за сто тисяч американських доларів»).

Нову інтерпретацію отримує традиційна історична тема у тво­рах Р. Іваничука (роман «Рев оленів нарозвидні»), Р. Федоріва (роман «Вогняні роки»), Ю. Мушкетика (роман «На брата брат»). Вершинною постаттю сучасної української прози залишається

В. Шевчук, який уміє поєднати історію й сучасність, традицію й модерн, драматизм та іронічність, реальність та «ірреальність» (романи «Око Прірви», «Юнаки з вогненної печі. Записки стан­дартного чоловіка», «Срібне молоко», «Темна музика сосон»; пові­сті й оповідання «Жінка-змія», «Біс плоті: Історична повість», автобіографічні замітки «Сад житейський»).

Прозаїки молодшого покоління перебувають у невтомному творчому пошуку. їхня проза досить умовна щодо жанрового поділу. Український детектив увібрав елементи філософського роману, гостросюжетного бойовика, авантюрного (готичного) роману, поволі перетворюючись на справжню серйозну літературу: Євгенія Кононенко, Ірен Роздобудько, Леонід Кононович. Деякі автори вводять детективний сюжет в історичний контекст: Сер­гій Батурин, Дмитро Білий. Інші, як Василь Кожелянко, Василь Шкляр намагаються через призму авантюрно-пригодницького міс­тичного детективу відповісти на таємничі питання нашої історії й сучасності. Продовжуючи традиції В. Винниченка та Ю. Смо- лича, активно розвивають жанр української фантастики Марина й Сергій Дяченки, Генрі Лайон Олді.

Заслуговує на увагу прозова творчість письменниці, пере­кладача, автора літературно-філософських студій, есе Оксани Забужко. Її проза тематично різноманітна, гостропроблемна. Вона перша серед сучасних письменниць досліджує психо-інтимний світ жінки, виявляючи себе продовжувачкою Лесі Українки та О. Кобилянської. Інтерпретація традиційного оповідного жанру — повість-інтермедія «Казка про калинову сопілку» являє собою «жіночу» версію трагедії Каїна й Авеля, що є філософським осмисленням вічної проблеми боротьби Зла за душу людини. «Жіноча» проза є досить потужною течією в українській літе­ратурі. Вона представлена також іменами Алли Сєрової (трилер «Правила гри»), Марини Гримич (роман «Варфоломієва ніч»), Наталі Шахрай (роман «Сутінки удвох»), Марії Матіос (роман «Солодка Даруся»).

Особливої уваги заслуговують також твори авторів, що продо­вжили традиції шістдесятників і водночас спробували зруйнувати класичні форми, засвоюючи нові модернові (Юрій Андрухович, В’ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Олесь Ульяненко, Ана­толій Дністровий та ін.). Українська інтелектуальна проза кінця XX — початку XXI ст. багато в чому набуває транснаціонального характеру.

Сучасні українські автори намагаються бути в одній жанрово- тематичній площині зі світовою прозою, знайти спільну мову зі «світовим» читачем.

Юрія Андруховича часто називають «патріархом української модерної літератури», «живим класиком», «постмодерним скан­далістом». Своєю прозою (романи «Рекреації», «Московіада», «Перверзія») письменник творить майстерну ілюзію посткому­ністичної, постколоніальної дійсності.

2004 р. вийшла друком перша за останні десятиліття поетична збірка Ю. Андруховича «Пісні для мертвого півня», що складена з оригінальних віршів-верлібрів, у яких кожен перший рядок написано англійською мовою. Насправді головною темою рома­нів є вічна тема любові й смерті.

Юрій Андрухович — автор поетичних збірок «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991). Як прозаїк дебютував армійськими оповіданнями, написаними в середині 80-х років і опублікованими в журналі «Прапор» (1989). Вони відбивали світ буднів радянської армії.

Актуальною в сучасній прозі стає урбаністична тема, яку автори осмислюють у контексті людських стосунків та взаємин людини з викривленою пострадянською дійсністю. Це перш за все проза Олеся Ульяненка, Олександра Ірванця.

Часто прозу останніх десятиліть називають новим спалахом модерну, з його алегоричністю, химерністю, епатажем, вигадли­вістю форм. У контексті полеміки про центральність/провінцій­ність української літератури чи творчості її окремих представників важливою ознакою сучасного прозового дискурсу є виокремлення в ньому так званого Станіславського феномену (Ю. Андрухович, Ю. Іздрик), «житомирської» прози, яку творить у Києві найперше В. Шевчук, «галицької» прози (В. Кожелянко).

Мова сучасної української прози різновимірна: це й висока, патетична, поетизована, і низька (аж до нецензурної), і суржик, і навіть російська. Свідоме використання таких мовних елемен­тів свідчить про спроби авторів звільнити літературну мову від будь-яких обов’язків і протистояти цензурі.

4. Сучасна українська драматургія

Питання для роздумів. Чи існує новітня українська драма­тургія?

Орієнтовна відповідь. Сучасна українська драматургія, за визначенням критиків, перебуває в стані пошуку нових тем. Сучасні українські драматурги звертаються до історичного мину­лого (В. Шевчук, О. Пасічник, М. Негода). Людину й світ дослі­джують у своїх драматичних творах Ярослав Стельмах, Олександр Ірванець. Основним художнім засобом стає для О. Ірванця вну­трішній монолог героїв або словесні баталії у формі діалогу чи полілогу, коли дія майже відсутня сучасній українській драматурги представлені такі традиційні жанри: трагікомедія, трагедія, історична драма, драматична поема, містерія та ін.

Сучасні українські драматурги, часто зорієнтовані на євро­пейський театр з його модерними експериментами, при цьому помітно втрачають національну самобутність.

Така ситуація є наслідком і мовної проблеми в сучасному українському суспільстві, де відсутній україномовний театраль­ний діалог як частина суспільної розмовної практики.

Висновок. Поняття «літературний процес», «літературне яви­ще» сьогодні, безперечно, одні з найуживаніших термінів у літе­ратурознавстві, але попри активне вживання не мають чіткого визначення та не подаються в спеціалізованих словниках і енци­клопедіях. Оперуючи ними, більшість науковців послуговується загальномовними значеннями.

Дослідження сучасного літературного процесу ускладнюється його незавершеністю, неможливістю поглянути на нього на від­стані часу, з позицій нового художнього досвіду. Адже ледь не щоденно змінюється ситуація нуртування текстів та ідей, ево­люціонують погляди й тенденції, створюються та «відмирають» угруповання, імена, часописи, творчі принципи, змінюються художня актуальність і літературна «мода».

5. Сучасні літературні угруповання

Початок XXI ст. ознаменований активним створенням різних літературно-мистецьких гуртів (як і на початку XX ст.), які поста­вили собі за мету привернути увагу й шокувати читача опозицій­ністю до традицій, універсальністю проблематики, епатажністю.

АУП (Асоціація українських письменників) (1997)

Ідея утворення Асоціації українських письменників (АУП) виникла під час роботи III з’їзду Спілки письменників України в жовтні 1996 р. Літератори, незгодні з творчими та організацій­ними принципами й традиціями, «совєцького», як вони вважали, об’єднання письменників, подали заяви про вихід із СПУ.

Асоціація утворена 6-8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників). До складу АУП увійшли, зокрема: Юрій Андрухович, Наталка Білоцерківець, Юрій Винничук, Василь Герасим’юк, Павло Гірник, Василь Голобородько, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Олександр Ірванець, Анатолій Кичинський, Дмитро Кремінь, Олександр Кривенко, Мирослав Лазарук, Іван Лучук, Іван Малкович, В’ячеслав Медвідь, Петро Мідянка, Воло­димир Моренець, Костянтин Москалець, Віктор Неборак, Борис Нечерда, Юрко Покальчук, Василь Портяк, Ігор Римарук, Микола Рябчук, Дмитро Стус, Людмила Таран, Тарас Фе дюк та інші.

Організація АУП має за мету подолання структурно-ідеоло­гічного змертвіння в письменницькому середовищі України, що виникло через неспроможність керівництва СПУ реформувати структуру та концептуальні засади Спілки письменників до рівня відповідності вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і сві­тоглядної).

Першим президентом АУП було обрано Юрія Покальчука, віце-президентами Володимира Моренця, Юрія Андруховича, Ігоря Римарука й Тараса Федюка.

13 листопада 1997 р. Міністерством юстиції України було зареєстровано Всеукраїнську громадську організацію «Асоціація українських письменників».

Протягом перших двох років Асоціація провела низку широ­ких презентаційних заходів: у Львові — «Наші в місті», «Вогні великого міста», в Одесі — фестиваль сучасного українського мистецтва «Південний хрест», АУПівські фестивалі відбулися в Києві, Харкові, Чернівцях, Кіровограді.

Протягом 4 років АУПівці тричі ставали лауреатами Націо­нальної премії ім. Т. Г. Шевченка.

19 квітня 2001 р. Асоціація набула статусу Всеукраїнської творчої спілки.

За роки існування АУП до неї долучилися такі відомі україн­ські письменники як Василь Шкляр, Олесь Ульяненко, Марина та Сергій Дяченки, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська та інші.

На сьогодні членами Асоціації є 158 письменників, що пра­цюють у 17 регіональних організаціях України.

«Бу-Ба-Бу» (1985)

1985 року у Львові Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Вік­тор Неборак заснували літугрупування, яке назвали «Бу-Ба-Бу».

Віктор Неборак у своїй книжці «Введення у “Бу-Ба-Бу”» дає пояс­нення, що звукосполучення бу-ба-бу виникло як своєрідне склад- носкорочення слів бурлеск, балаган, буфонада і з того часу обростає новими значеннями. Основоположники літугрупування поясню­ють, що бу-ба-бу — це стиль художньої літератури, де немає обме­жень. Бубабісти вважають, що й політика, і економіка, і мистецтво можуть стати об’єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя.

Період найактивнішої діяльності «Бу-Ба-Бу» (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987-1991 рр. Апофеозом став фести­валь «Ви-вих-92», коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки поезоопери «Бу-Ба-Бу» «Крайслер Імперіал».

1995 р. у львівському видавництві «Каменяр» вийшла книга «Бу-Ба-Бу». Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію.

Наше життя — Бу-Ба-Бу.

Наша історія — Бу-Ба-Бу.

Наша політика — Бу-Ба-Бу.

Наша економіка — Бу-Ба-Бу.

Наша релігія — Бу-Ба-Бу.

Наше мистецтво — Бу-Ба-Бу.

Наша країна — Бу-Ба-Бу.

І це Бу-Ба-Бу потрібно перебороти… (Віктор Неборак)

«Нова деґенерація» (1991-1994)

Літературне угруповання за участю Івана Андрусяка, Сте­пана Процюка та Івана Ципердюка. Утворене 1991 р. в Івано- Франківську, де І. Андрусяк та І. Ципердюк у той час були сту­дентами, а С. Процюк — викладачем педагогічного інституту ім.В. Стефаника (нині — Прикарпатський університет).

Перші публікації гурту — 1991-1992 рр. у місцевому тижне­вику «Західний кур’єр», додатком до якого вийшло 3 альманахи, які так само звалися «Новою деґенерацією». Наприкінці 1992 р. у видавництві «Перевал» вийшла поетична збірка літугруповання, яка теж звалася «Нова дегенерація». Передмову до неї написав Юрій Андрухович. Навесні 2003 р. відбувся вечір літгурту в Києві в Спілці письменників, який спричинив чималий резонанс у пері­одиці й роздратований, відверто лайливий відгук Олеся Гончара. Книжка ж «Нова дегенерація» була визнана найкращою книж­кою 2003 року за опитуванням критиків.

НОВА ДЕҐЕНЕРАЦІЯ

ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені ідемо до людей у вінках недоспілих олив у простертих долонях несемо гріхи як окрушини ми останні пророки в країні вчорашніх богів ми останні предтечі Великого Царства Диявола ми зчиняємо галас і це називається гімн ми сякаємось в руку і це називається правила…

(Іван Андрусяк)

«Пропала грамота» (к. 80-х — п. 90-х рр. XX ст)

Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Поза- яка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х — на початку 90-х рр. XX ст. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. (Авангардизм — термін на означення так званих «лівих течій» у мистецтві. Авангардизм виникає в кризові періоди історії мистецтва, коли певний напрям або стиль існують за рахунок інерції, тиражуючи вчорашні творчі здобутки, пере­творені на кліше).

1991 р. вийшла книга з однойменною назвою. Книга «пропа- лограмотіїв» мала шалений успіх і колосальний резонанс.

Приходьте до мене завтра!

Я розкажу вам правду!

Приходьте до мене автра

Я розкажу вам равду!

Пи одьте о мее авра

Я оза жу ам аву!

Пи о те о мее ава

Я ао жу а ау!

И о е о ее аа!

Я оа у а ау!

(Юрко Позаяк)

«Західний вітер» (1994)

Український літературний гурт. Створений 1992 р. в місті Тернопіль.

1994 р. видав однойменну збірку, куди як розділи увійшли поезії його членів Гордія Безкоровайного «Місцевість принагідної зорі», Василя Махна «Самотність Цезаря», Бориса Щавурського «…Правий берег сумної ріки».

«ЛуГоСад» (1984, Львів)

Літературна група, до складу якої входять Іван Лучук, Назар Гончар і Роман Садловський. Група заснована у Львові 19 січня 1984 р. (датування за першою писемною згадкою назви в листі Н. Гончара до І. Лучука).

Назва складається з початкових літер прізвищ учасників: ЛУчук, ГОнчар, САДловський. Існують різні варіанти написання назви: ЛУГОСАД, Лугосад, ЛуГоСад, Лу-Го-Сад. Усі учасники групи народилися у Львові, в один рік закінчили Львівський уні­верситет (1986). Поетичний доробок лугосадівців найпоказовіше представлений у канонічному корпусі їхніх поетичних текстів — книжковому виданні «ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард» (1996), що складається з трьох частин: «Ритм полюсів» Лучука, «Закон всесвітнього мерехтіння» Гончара, «Зимівля» Садловського.

У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конферен­ція «Літературний ар’єргард», присвячена 10-літтю ЛуГоСаду. Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами.

МАТЕМАТИЧНА ЛІНГВІСТИКА

Плюси: Гарна, хороша, красива, пригожа, вродлива, прегарна, красна, чудова, розкішна, чарівна, тендітна, прекрасна, зграбна, тонка, елегантна, уміла, метка, делікатна, файна, чутлива, струнка, незрівнянна, чудесна, предобра, лепська, зичлива, прудка, доброчесна, діяльна, активна, чула, приємна, розсудлива, мудра, тямуща, дотепна.

Мінуси: Зла, дрібничкова, недобра, погана, огидна, паскудна, кепська, противна, мерзотна, плюгава, дурна, осоружна, підла, підступна, лиха, навіжена, потворна, жахлива, в’яла, страшна, страховинна, аска, балакуча, криклива, дика, бридка, нечупарна, пихата, чванлива, бундючна, млява, облудна, брехлива, похабна, тупа, горопашна, скритна, фальшива, гидка, вайлувата, нещира, бездушна, а все одно… див. плюси. (Іван Лучук)

Творча асоціація «500» (1994, Київ)

Представники: М. Розумний, С. Руденко, Р. Кухарчук, В. Квіт­ка, А. Кокотюха та ін.

Творча асоціація «500» утворилась в 1993 році в Києві. Од­нією з цілей створення нової асоціації, за С. Руденком, стало «подолання неуваги» старших письменників до літературного покоління 90-х років.

Творча асоціація «500» разом із Національним музеєм літе­ратури України організувала ряд поетичних вечорів під гас­лом «Молоде вино». У 1994 р. учасники асоціації упорядкували й видали антологію поезії 90-х років минулого століття «Молоде вино». 1995 р. з’явилася антологія прози 90-х «Тексти».

У 1997 р. під егідою ТА «500» було проведено Всеукраїнський фестиваль поезії «Молоде вино». Популяризації творчого доробку учасників асоціації посприяло активне співробітництво з видав­ництвом «Смолоскип» та численні літературні вечори, проведені у великих містах України в 1994-1996 рр. 1997 р. вийшла ще одна антологія учасників асоціації «Імен­ник. Антологія дев’яностих».

«Червона фіра» (1991)

Літературна корпорація харківських поетів Сергія Жадана, Ростислава Мельникова та Івана Пилипчука, створена в 1991 р.

Літературною концепцією «Червоної Фіри» згідно із заявами її членів став неофутуризм. Провокативно-епатажні твори черво- нофірівців стали своєрідним східноукраїнським аналогом літера­турного карнавалу Бу-Ба-Бу. Поєднання пародій на публіцистичні штампи створило своєрідний стиль «Червоної Фіри», у якому гро­теск здебільшого перемагає професійну роботу з текстом.

Дим по деревах, вода.

Небес остуда тверда не зрушиться ні на мить, доки ця крона стоїть.

Доки із височини

Насиченість

деревини

дотягується гіллям до темних небесних ям.

Доки ця сув’язь чіпка високо перетіка,

протискуючись углиб з умінням підводних риб.

Зелень дражлива, як ртуть, мов русла вгору течуть, і їхніх

розмитих меж нізащо не перепливеш. (Сергій Жадан)

V. Підбиття підсумків

Тож чи варто говорити про українську літературу останнього двадцятиліття як про постмодернізм? Чи є хоч якийсь зв’язок між серйозним, філософським, теоретичним постмодернізмом і сучасною українською літературою? (Учні порівнюють відпо­віді з тими, що дали на початку уроку.)

Сьогодні ми живемо в суспільстві, перенасиченому книгами. Ми стали свідками вільної української літератури. Тепер головне, щоб українська література не просто була, а була якісною.

Творча робота

Скласти сенкан про сучасну літературу.

Література.

Постмодерна, оригінальна.

Дивує, насичує, змінює.

Створює нову художню реальність.

Мистецтво.

VI.Оголошення результатів навчальної діяльності учнів

VII.Домашнє завдання

Опрацювати матеріал конспекту.

Підготувати повідомлення про сучасні літературні угрупо­вання, які не розглядалися на уроці, або про творчість пись­менників (Г. Пагутяк, І. Римарука, В. Слапчука та ін.).