Джордано Бруно та його тантеїстичні та природонаукові переконання

Іншим мислителем, що сильно вплинув на сучасну йому епоху, був молодший сучасник Монтеня – Джордано Бруно. Він народився в 1548 р. в місті Нола поблизу Неаполя і був спалений на вогнищі на Площі Квітів 17 лютого 1600 р.

Джордано народився в сім'ї дрібного дворянина, вчився в місцевій латинській школі, потім слухав лекції в Неаполітанському університеті. Щоб продовжити освіту, поступив в домініканський чернечий орден в 1565 р. Проте Бруно не вписувався в рамки ордена. Він проявляє вільнодумство, починається інквізиційний процес, і Бруно в 1576 р. біжить до Риму , потім мандрує по Італії, а потім виїжджає до Женеви, де його починають переслідувати вже не католики, а кальвіністи. Він потрапляє у в'язницю, вийшовши з якої, виїжджає до Франції і живе в Тулузе, викладаючи в місцевому університеті. Після цього він виїжджає до Парижа, де також викладає філософію. У 1583 р. він переїздить до Лондона (зрозуміло, не по своїй волі), де живе до 1585 р., і це один з найбільш плідних періодів його життя. Він пише тут більшість своїх творів у формі діалогів. Виділяються два діалоги – «Про причину, початок і єдине» і «Про нескінченність, всесвіт і світи»; обидва написані в 1584 р. в Оксфорді. Джордано Бруно викладає в Оксфордському університеті. Але знов виїжджає із Англії – спочатку до Франції, потім до Німеччини. Викладає у Вюртемберзі, де піддається переслідуванням з боку лютеран. Бруно знову мандрує і вимушений врешті-решт повернутися на батьківщину, до Італії.

У Венеції він влаштовується домашнім вчителем до одного з патриціїв (у Падуанській університет його не допускають). Господар починає дошкуляти Джордано вимогою, щоб той розповів йому про його таємне знання і посприяв його владі над світом. Бруно вимушений виїхати. Господар, образившись, заявляє інквізиції про те, що у нього жив єретик. Інквізиція хапає Бруно і в 1592 р. ув'язнює – спочатку в місцеву, венеціанську, а через рік – в римську в'язницю. Вісім років він перебував в ув'язненні, але не відмовився від своїх переконань. 17 лютого 1600 р. Бруно був спалений на вогнищі. Відома його фраза після того, як виголосили вирок: «Вам повинно бути набагато страшніше ухвалювати свій вирок, чим мені його вислуховувати».

Що ж це за єресь, в якій звинуватили Джордано Бруно? Атеїстична пропаганда найчастіше говорила, що він був спалений за свої наукові переконання.

Основна проблема Бруно обумовлена його філософськими переконаннями. Його головним вчителем був Микола Кузанській. Вплинули на нього і мусульманські середньовічні філософи Авіценна і Аверроес, а також природничонаукові погляди Миколи Коперника. Названі вчення він і намагався синтезувати в своєму вченні, яке в цілому є відродженням неоплатонізму.

У роботах Бруно весь час зустрічаються відомі нам неоплатонічні терміни: «єдине», «розум», «душа», «матерія». Правда, розуміє він їх не як Плотін (не як рівні буття), а у дусі Кузанського, для якого Бог є максимум і мінімум, вища єдність світу. Для Джордано Бог також є Єдиним, що являється початковим пунктом для розуміння світу. Єдине є і причина буття, бо Бог Єдиний, як і саме буття. Все буття єдине. Тому Бог і світ є одне і те ж. В світі з'єднуються всі його протилежності – можливість і дійсність, дух і матерія. Світ не народжується і не знищується, оскільки світ і Бог є одне і те ж.

У Джордано Бруно один з найбільш послідовних виразів пантеїстичної концепції. Оскільки Бог нескінченний, остільки і світ нескінченний; оскільки Бог, будучи максимум, є і мінімумом, остільки Він міститься і в кожній точці цього світу. Кожна частина, кожен атом світу одночасний і Бог. А оскільки рушійним механізмом світу (тим початком, який приводить світ в рух і одушевляє його) є Бог, остільки ж через збіг мінімуму і максимуму кожна частина світу є Богом і тому кожна частина, кожен його атом мають джерело руху самі в собі. Світ і Бог тотожні, тому світ розвивається сам.

В світі, як і в Богу, співпадають всі протилежності, тому не можна розділяти світ на матерію і форму. Будучи протилежностями, вони співпадають, тому не можна помислити матерію без форми, як і форму без матерії. Тому ж не можна і визначити Бога, бо визначення припускає деяке обмеження, а Бог, включаючи всі визначення, всі протилежності, перевершує яке-небудь одне визначення. У Богу співпадають єдиність і множинність, мінімум і максимум, пряма є одночасно і кривою (явне запозичення у Миколи Кузанського), холод одночасно є теплом, виникнення припускає знищення. Весь світ постійно змінюється, і ніщо не тотожно самому собі. Така ж зміна є і в Богу.

Джордано Бруно заперечує проти арістотелівського розділення матерії і форми і указує, що не існує ніякої першоматериї. Матерія і форма існують завжди разом, тому матерія вічна. Світ не створений в часі, він так само нескінченний і вічний, як і Бог.

Матерія розгортається самостійно (повторення терміну Миколи Кузанського про розгортання світу із єдиного). Матерія має сама в собі здібність до утворення форм і тому не мислиться поза формою. Саме так – як здібність матерії до самоформування – і розуміє Бруно душу світу, плотинівську третю іпостась буття. Душа – це загальна форма світу. Вона є і усередині матерії як форма, властива матерії, і деякий початок, об'єднуючий матерію. Тому весь світ одушевлений, весь світ сам несе в собі життєве начало.

У всесвіті, який, як і Бог, є нескінченним, немає ніякого центру. Ні землю, ні людину ми таким вважати не можемо. У всесвіті все однорідно, будь-яка крапка може бути одночасно названа і центром, і колом (і тут очевидно вплив Миколи Кузанського). Земля не знаходиться в центрі світу, а є однією з планет, яких в світі нескінченна множина. Тут на підставі агрументів, що черпнуті у Кузанського, Бруно одночасно критикує і концепцію Коперника, який зупинився на зміні геоцентричної системи на геліоцентричну, залишивши проте сферу нерухомих зірок. Джордано заперечує проти цього і услід за Миколою Кузанськім стверджує, що світ нескінченний. Зірки – це такі ж сонця, вони теж можуть мати навколо себе планети, на яких теж може бути життя.

Таким чином, замість плотинівської еманації і розгортання Миколи Кузанського Бруно ототожнює Бога і природу. Бог не знаходиться зовні речей, а міститься в самих речах; Він є внутрішній початок світу, а не знаходиться над світом.

У теорії пізнання Бруно слідує за думкою Миколи Кузанського і повторює ту ж саму ієрархію здібностей людини: відчуття, узагальнення, розум, інтелект. Кожного разу людина, починаючи свої пізнання від чуттєвих речей, узагальнює відчуття, абстрагується від них, а потім проводить розсудливий аналіз, сходячи від них до деяких визначень, а потім від визначень сходить ще вище – до містичного споглядання всього у всіх протилежностях. Перевершуючи обмеженість дискурсивного мислення, розум споглядає Бога, об'єднуючого в Собі всі протилежності.

Проте пізнання людиною Бога не самоціль. Бруно розходиться із| Плотіном, стверджуючи, що знання мають, окрім спасіння людської душі, ще і практичну мету: пізнаючи світ, людина може створювати якусь практичну магію (по термінології Бруно) і таким чином управляти природними явищами і удосконалювати людське життя.

Бруно заперечує особисте безсмертя. Душа після смерті з'єднується із Єдиним, тому людина повинна шукати сенс життя в самому житті. Головне для людини – постійна праця по вдосконаленню себе і світу. Саме в праці, в пануванні над світом і полягає призначення людини. Замість релігії одкровення Бруно наполягає на тому, що повинна бути релігія розуму.

Таким чином, переслідування Джордано Бруно з боку католицької церкви не було переслідуванням за його природничонаукові переконання. Бруно не був самостійним ученим, його природничонаукова теорія була лише фрагментом, запозиченим їм у Миколи Коперника, аспектом його пантеїстичного філософсько-релігійного вчення.