Розуміння німецької класичної філософії як вершини новоєвропейської філософії

"Філософська революція в Німеччині − неминучий наслідок релігійної революції, здійсненої Лютером."

(Г.Гейне).

До якого принципу німецької класичної філософії підводить це положення?

"Все, що почали у духовній діяльності XVIII ст. англійці та французи, було завершено в Німеччині. І там виникла та естетично-філософська система освіти, яка в духовному відношенні визначила в цій країні останні десятиліття XVIII і перші десятиліття XIX ст... В інтелектуальному відношенні − це найвеличніший час німецького, навіть, європейського культурного життя, час високої духовної зрілості та свободи.... Вона була покликана звести в... єдність усе інтелектуальне багатство людства".

(В.Віндельбанд)

"...Систематичний характер філософії постає результатом історичної ситуації... Історія досягла етапу, що давав можливість реалізувати людську свободу. Проте свобода передбачає реальність розуму. Людина може бути вільною та розвинути свої потенційні можливості тільки в тому випадку, якщо весь її світ знаходиться під владою раціональної волі і знання... Будь-яка форма буття постає як форма розуму...".

(Г.Маркузе)

"Геніальні завоювання класичної німецької філософії тісно пов'язані з тим, що в ній знайшли ідейне відображення всесвітньо-історичні події цього періоду".

(Д.Лукач)

Подумайте над змістом наведених положень. Спробуйте узагальнити їх та прояснити, які риси німецької класики в них наголошені. Зверніть увагу на часові межі розквіту німецької класичної філософії. Спробуйте обґрунтувати сучасне значення німецької класичної філософії.

"...Те, чого ми чекаємо в наш час від філософії, − це роздумування про вічні цінності... Сформувалося... життя особистості, яка хоче знов знайти та врятувати свій внутрішній духовний світ. Такі проблеми повернули нас... до великих систем ідеалізму, що сповістили цю віру як основну духовну сутність усієї дійсності. Ми не цінуємо більше в цих системах форму їх логічної конструкції.., але ми знов зрозуміли ту переконливу енергію, з якою їх автори, особливо Гегель, виробили із сукупності історичного розвитку постійне коло культурних цінностей... Відношення здатного до самосвідомості і самоформування індивіда до цих великих образів − наша найзагальніша проблема...".

(В.Віндельбанд)

"Діалектичний спосіб мислення, який розглядає себе як такий, що інтерпретує, є необхідним для вільного суспільства, − якщо останнє ми розуміємо як суспільство, в якому люди можуть критикувати...".

(Ч.Тейлор)

Які особливості німецької класичної філософії виділяють автори останніх фрагментів? В чому вони вбачають незаперечне значення даної філософії?

Завдання 2. І.Кант - засновник німецької класичної філософії.

Уважно перечитайте низку провідних філософських положень І. Канта − засновника німецької класичної філософії. Покажіть, якими саме твердженнями визначаються в них:

- сутність "коперніканського перевороту" у філософії;

- принцип активності людини у пізнанні;

- джерела людського пізнання, знання як синтез.

Спробуйте пояснити та обґрунтувати, які положення критичної філософії Канта зберігають своє значення і в наш час, а які вважають однобічними; яке значення має філософія Канта для розвитку природознавства; які позитивні моменти кантівського агностицизму.

"До цього часу вважали, що будь-які наші знання повинні узгоджуватись із предметами... (Але) природознавці зрозуміли, що розум бачить лише те, що сам створює за власним планом, що він із принципами своїх суджень повинен йти попереду... і змушувати природу відповідати на його запитання... Розум повинен підходити до природи, з одного боку, із своїми принципами,... з іншого боку − з експериментами, вигаданими відповідно до цих принципів для того, щоб черпати із природи знання, але не як школяр, якому вчитель підказує все.., а як суддя, що змушує свідка відповідати на запропоновані питання".

(І. Кант)

"Наше знання виникає з двох основних джерел душі: через чуттєвість предмети нам даються, і лише вона постачає нам споглядання; мисляться ж предмети розсудком, і з розсудку виникають поняття.... Жодній з цих здатностей не можна віддати перевагу в порівнянні з іншою... Думки без змісту порожні, споглядання без понять сліпі... Розсудок нічого не може споглядати, а чуття нічого не можуть мислити. Лише з їх поєднання може виникнути знання".

(І. Кант)

Звернувшись до наведених нижче положень І.Канта, з'ясуйте, як він визначав ті інтелектуальні форми, які приймають участь у створенні знання; поясніть, як доводяться:

- необхідність існування апріорних форм діяльності розсудку;

- відмінність критичної філософії Канта від емпіризму та раціоналізму ХVІІ−ХVIII ст.;

- співвідношення "речей у собі" та явищ (феноменів);

- можливості існування математики та природознавства.

"Без сумніву, усяке наше пізнання починається з досвіду... Але хоч усяке наше пізнання і починається з досвіду, звідси зовсім не випливає, що воно цілком походить із досвіду... Досвід ніколи не дає своїм судженням істинної... всезагальності, він надає їм тільки умовну і порівняльну загальність (через індукцію)... Необхідність і безумовна всезагальність є точними ознаками апріорного знання і невід'ємно пов'язані між собою."

(І. Кант)

"Не важко довести, що людське знання дійсно містить такі необхідні і... всезагальні, отже, чисті апріорні судження. Якщо хочете знайти приклади із галузі наук, то варто лише вказати на всі положення математики, якщо хочете знайти приклад із застосуванням найбільш буденного розсудку, то цим може служити універсальне твердження, що всяка зміна має мати причину".

(І.Кант)

Звертаючись до наступних фрагментів із творів І.Канта, переконайтесь у тому, що його філософія обернена не лише до питань пізнання, а й до фундаментальних питань людського буття:

"Припустимо, що... необхідна відмінність... предметів досвіду і "речей-у-собі" зовсім не була б запроваджена. В такому випадку закон причинності і... механізм природи мали б... обов'язково розповсюджуватись на всі речі взагалі... Тоді не можна було б, не впадаючи у явну суперечність, сказати... про людську душу, що її воля вільна, але в той же час підпорядкована природній необхідності, тобто не вільна."

(І.Кант)

"...Отже, я не можу навіть припустити існування бога, свободи і безсмертя душі для мети необхідного практичного застосування розуму, якщо не звільню спекулятивний розум від його зазіхань на трансцендентне (за межами явищ) знання... Тому я був змушений обмежити знання, щоб звільнити місце вірі..."

(І.Кант)

Зверніть увагу й на те, що І.Кант, всупереч давній традиції, почав тлумачити простір і час як форми, що постають необхідними для оформлення будь-яких чуттєвих сприйняттів, тобто ці форми, за І.Кантом, суб'єктивні:

"Саме час і простір є такими спогляданнями, які математика кладе в основу всього свого пізнання і суджень... Але вони саме тим, що є чистими апріорними спогляданнями, доводять, що вони є лише формами нашої чуттєвості, які мусять випереджувати будь-яке емпіричне споглядання."

(І.Кант)

Подумайте над змістом наведених нижче положень, спробуйте окреслити основні засади вчення Канта про мораль. З якими аспектами кантівського "категоричного імперативу" (остаточного морального повеління) можна погодитись, а з якими − ні?

"Дій так, щоб максима твоєї волі могла водночас мати силу принципу всезагального законодавства... Дій так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі будь-кого іншого лише як до мети і ніколи б не ставився до нього як до засобу."

(І.Кант)

Завдання 3. Лінія розвитку ідей в німецькій класичній філософії після І.Канта.

Ознайомтесь з деякими положеннями філософії Й.Г.Фіхте; прокоментуйте їх, звертаючи увагу на відношення Й.Г.Фіхте до вчення І.Канта про "річ у собі", на дальший розвиток ідеї активності суб'єкта пізнання та ідеї свободи як принципу практичного розуму.

"Яка людина, така її філософія."

"Діяти! Діяти! − ось для чого ми існуємо."

"Якщо б науковченню було поставлене питання: які речі самі по собі (речі-в-собі), то воно змогло б відповісти тільки так: такими, якими ми їх повинні зробити. Від цього науковчення аніскільки не стане трансцендентним тому, що ми знаходимо в нас все те, що ми при цьому встановлюємо; ми виносимо це із нас самих назовні..."

(Й.Г.Фіхте)

Спробуйте пояснити, як пов'язані наведені твердження Й.Г.Фіхте із поняттям творчості. Якою мірою виправдані намагання виводити всі аспекти реальності із активності Я? Яка характеристика філософії Й.Г.Фіхте є більше виправданою: це є філософія активності, творчості чи активізму?

"Джерелом будь-якої реальності постає Я, оскільки воно є безпосереднім. Тільки через посередництво Я і разом з ним надасться і поняття реальності.... Я має розглядатися не як чистий суб'єкт, як його дотепер майже всюди розглядали, а як суб'єкт-об'єкт ...Я покладає необхідно саме себе, і тому суб'єктивне та об'єктивне складають в ньому єдине ціле... Моя система − це перша система свободи; як та нація (французька − М. О.) звільнила людину від зовнішніх кайданів, так і моя система звільняє від речей самих по собі"

(Й.Г.Фіхте)

Подумайте над змістом наведених нижче положень трансцендентального ідеалізму Ф.Шеллінга. Спробуйте визначити, чим філософія Ф.Шеллінга відрізняється від філософії Й.Г.Фіхте, які характерні особливості системи Ф.Шеллінга; в яких положеннях філософії Ф.Шеллінга можна побачити елементи ірраціоналізму.

"...Кінцевою метою усіх моїх праць був перехід від роз'єднаності часткових знань до повноти знання тому, що я бажав пізнати істину у всіх часткових напрямках, щоб вільно і без перепон дослідити глибину абсолютного."

(Ф.Шеллінг)

"Або немає суб'єкта, а є абсолютний об'єкт, або немає об'єкта, а є абсолютний суб'єкт. Як же розв'язати цю суперечку?.. (Лише) досягаючи абсолюту, усі принципи, які борються один проти одного, усі суперечливі системи стають тотожними. Це абсолютне є дійсною основою гармонії між об'єктивним та суб'єктивним у вільному діянні не тільки індивіда, але й усього (людського) роду."

(Ф.Шеллінг)

"...(Абсолютно тотожне)... ніколи не може бути об'єктом знання, але тільки об'єктом... віри... Як високо ми не підносимо розум, ми все ж вважаємо, що ніхто через чистий розум не став доброчесним, або взагалі великою людиною... Тільки в особистості − життя, а все особистісне базується на темній основі"

(Ф.Шеллінг)

Отже, якими саме якостями наділяє Ф.Шеллінг абсолютне? Які протилежні сутності він вводить у його зміст? Чому він вважає абсолютне об'єктом віри? Поясніть, приймаєте ви чи не приймаєте лінію міркувань філософа, аргументуйте свої твердження. Познайомтесь із тим, як класифікує Ф.Шеллінг найперші філософські дисципліни:

"Якщо первинним вважають суб'єктивне, тоді задача полягає в тому, щоб пояснити, як до нього приєднується об'єктивне... Якщо кожне знання базується на їх поєднанні, то пояснення цього поєднання, безперечно, є найвищою задачею для кожного знання, а оскільки філософія є... найвищою і головною наукою, то й основною задачею філософії..."

(Ф.Шеллінг)

"Подавати в якості первинного об'єктивне і виводити з нього суб'єктивне є... задачею натурфілософії... Отже, якщо трансцендентальна філософія існує, їй залишається прямувати у протилежному напрямку − виходити із суб'єктивного як первинного і абсолютного і виводити з нього об'єктивне. Таким чином, натурфілософія і трансцендентальна філософія розділили між собою два можливих напрямки філософії... Трансцендентальна філософія є другою необхідною основною наукою філософії."

(Ф.Шеллінг)

Завдання 4. Філософія Г.Гегеля.

Уважно перечитайте наведені нижче положення, що характеризують співвідношення субстанції і суб'єкта, абсолютну ідею, вихідні принципи системи Гегеля. Зверніть увагу на принципову зміну у розумінні субстанції, суб'єкта в порівнянні з попереднім розвитком філософії.

"На мій погляд, який можна виправдати тільки викладанням самої системи, вся справа в тому, щоб зрозуміти і виявити істинне не тільки як субстанцію, але так само і як суб'єкт... Жива субстанція... є буття, яке справді є суб'єкт або, що те ж саме, яке справді є дійсне буття лише остільки, оскільки... вона є опосередковування становлення для себе іншою... Мислення становить не тільки субстанцію зовнішніх речей, але також і всезагальну субстанцію духовного..."

(Г.Гегель)

"Істинне є ціле. Але ціле є тільки сутність, що завершує себе через свій розвиток. Про абсолютне треба сказати, що воно по суті є результат, що воно лише вкінці є тим, чим воно є справді; в тому то і полягає його природа, що воно є дійсне, суб'єкт або становлення самим собою для себе"

(Г.Гегель)

"Істина не є викарбувана і покладена до кишені монета. Вона − процес... Все, що розумне, те є дійсне, а що дійсне, те є розумне."

(Г.Гегель)

Спираючись на наведені положення, спробуйте чітко усвідомити відповіді на такі важливі питання: а) як розуміє Г.Гегель засади дійсності − натуралістично чи метафізично? б) якими є ці засади − рухливими, динамічними чи сталими, незмінними? в) як ці засади пов'язані із істиною?