Проблема буття у філософії

... Думка співвідноситься з буттям, як зір із світлом. Я мислю, отже, буття є, оскільки моя думка потребує буття. Вона не охоплює його аналітично, але перебуває у відношенні до нього.

Габріель Марсель

Поняття буття є вихідним для філософії. Воно має найширший, граничний ступінь узагальнення і тому постає як наріжний світоглядний орієнтир. Завдяки цій якості воно виконує функцію сенсоутворен-ня у людському світорозумінні. У XX cm., коли людство відчуло можливість свого самознищення, буття постає як вища цінність та міра моральної відповідальності людини за свої дії. Нарешті, у реальному виявленні буття постає перед людиною у контексті питання про смерть, безсмертя та шляхи людського самоутвердження.

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

\ основні функції, що їх виконує поняття буття у філософії;

\ як пов'язане поняття буття із людським способом самоутвердження в світі;

^ послідовність категоріальних визначень буття в історії європейської філософії;

% відмінності між філософським та науковим розумінням буття.

®° проводити порівняння класичного та некласичного розуміння буття;

■*" використовувати у конкретних випадках основні ознаки наукового та філософського визнання реального існування чогось;

^ аналізувати переваги та недоліки конкретно-наукового та філософського тлумачення буття.

♦ особливості та основні аспекти філософського трактування буття;

♦ рівні осмислення буття у різних науках та у філософії;

♦ зв'язок основних категорій, якими історично визначалося буття у європейській філософії;

♦ особливості розуміння буття у сучасній некласичнІЙ філософії;

♦ основні аспекти розуміння буття у сучасній науці.

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

11.1. Фундаментальне значення проблеми буття для філософії. Людські виміри проблеми буття.

11.2. Проблема буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття.

11.3. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське окреслення).

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

* АНТРОПНИЙ ПРИНЦИП - у деяких сучасних науках: початкове припущення того, що без урахування факту наявності людини в світі природні процеси не можна зрозуміти в їх єдності та провідних характеристиках, а наукова картина світу не зможе набути логічного та змістового завершення; і навпаки, поза цим принципом із стихії природних процесів появу людини пояснити просто неможливо.

* БУТТЯ'- НЕБУТТЯ"- гранична межа філософського узагальнення; співвідношення, через яке визначається буття, проте не лише внаслідок позначення межі, за якою буття вже немає, а й тому, що такого роду межа вказує на ті якості сущого, втрата яких рівнозначна втраті самого такого сущого; означена межа позначає також: граничну щирість людської думки, її вміння утримуватись у власних актах при бутті, а не зриватися в небуття.

* ІН ТЕНЦІЯ - властивість людської думки та свідомості, пов язана із їх принциповою спрямованістю на певний предметний зміст; визнання того факту, що не може бути думки "ні про що " свідомості "із нульовим змістом ".

* МЕТАФІЗИКА ТА ОНТОЛОГІЯ-заусталеною традицією філософіїXX cm. -основні філософські науки про буття; метафізика розглядає найперші, позачуттєві та позафізичні засади буття, а онтологія - види, рівні, форми проявів буття. Метафізика у дослідженні буття тяжіє до вирішення питання "Що? " ("'Що ^є буття? ", "Що є перше буття?"), а онтологія - до вирішення питання "Як?" ("Як проявляє себе буття? ").

11.1. Фундаментальне значення проблеми буття для філософії. Людські виміри проблеми буття

Проблема буття є однією з найдавніших тем філософських роздумів і досліджень. "Чому взагалі є суще, а не навпаки - ніщо?" -це запитання М. Хайдеггер, один із найавторитетніших філософів XX ст., вважав основним питанням метафізики як науки про фундаментальні основи всього сутнього. З XVIII ст. розділ філософського знання, пов'язаний із дослідженням буття, отримав назву «онтологія» (від давньогрецького «онтос» - буття, сутнє). У сучасній філософії метафізику та онтологію найчастіше розводять у такий спосіб: онтологія вивчає прояви буття, те, яким воно постає перед людиною та осмислюється нею, а метафізика шукає коренів буття; умовно кажучи, онтологія ставить питання "Яким та як є буття?", а метафізика — "Чому та що є буття?". Внаслідок цього проблематика онтології ніби перебуває на перехресті дисциплін "антропологія - онтологія - епістемологія (або гносеологія)".

і Проблема буття - це проблема сутності всього існуючого, а також • проблема єдності світу як цілого.

Фундаментальність проблеми буття для філософії пов'язана насамперед із тим, що філософія виконує функцію людського світо-орієнтувант, а буття - це найширше філософське поняття, і тому воно постає як граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир.

Умовою визначення буття як гранично широкої категорії є зіставлення його з небуттям. Але в реальному життєвому досвіді ми ніде й ніколи безпосередньо не стикаємося із небуттям як таким. Коли зникають певні матеріальні речі, змінюються природні явища, умирають живі істоти, ми розуміємо, що все це ще не є переходом у небуття, адже при цьому немає повного зникнення, а є лише перетворення певних форм та вимірів того, що існує, в інші форми та виміри.

*- Отже, у такому розумінні й небуття, і всі матеріальні форми, що підлягають змінам, постають як відносні. Вони визначають не буття як таке, а лише його прояви. Для того, щоб визначити буття, слід було б знайти його не відносні, а абсолютні межі. З такими межами конкретні науки ніколи не стикаються хоча б тому, що для них і саме поняття буття не є предметом дослідження. Коли філософія ставить питання про абсолютні межі буття, вона намагається вивести на рівень людського розуміння те, що не є предметом або елементом практичного та пізнавального досвідів. Тому тут починається та галузь знання і пізнання, яка дістала назву метафізики, тобто галузь знання, що перевершує фізику, перебуває понад фізикою. М. Хайдеггер, коментуючи деякі міркування Арістотеля, визначав метафізику як науку про "суще у самому сущому", а філософію — як тлумачення такого "останнього сущого", як узгодження такого тлумачення з усім комплексом наших знань та уявлень. Філософія у такому підході постає як теорія, що поєднує знання про > реальне та > позамежне, про > часткове та > всезагальне. Певна річ, що в такому разі тлумачення, дослідження, розуміння буття є для філософії її змістовим та смисловим епіцентром. Філософія повинна виводити всі свої теми, проблеми та міркування на певну граничну межу - межу буття та небуття, тобто визначати, за яких обставин певна річ може бути саме такою, а за яких вона неминуче втрачає свою внутрішню якість, свою специфікацію. Зрозуміло знову-таки, що зробити це можна, лише розглядаючи кожну річ як фрагмент світової цілості, тобто крізь призму поняття буття.

І* Отже, можна сказати, що філософом є той, хто виводить колену річ на рівень її розгляду з позиції світового цілого або з позиції зіставлення буття та небуття.

Життєві орієнтири, якими користується людина, лише тоді можуть

?бути надійними, коли вони є не скороминущими, не частковими, а фундаментальними за значенням, обсягом та концентрацією наших • знань і прагнень. Оскільки філософське розуміння буття відповідає усім названим вимогам, воно й постає водночас і фундаментальним, і універсальним, і цільовим орієнтиром для людини.

Усі названі характеристики поняття буття дозволяють окреслити його найважливіші функції. Перш за все воно постає як чинник сенсоутворення у людській свідомості. Справді, якщо це поняття охоплює усі аспекти людського знання та досвіду, воно все це водночас і концентрує, об'єднує, а тому надає усьому певного кінцевого спрямування, що для свідомості постає у статусі отримання певного сенсу. У зв'язку з цим розкриваються людські виміри проблеми буття: буття, по-друге, постає як універсальна цінність.

Зазначений аспект проблеми буття досить очевидно постає у рамках релігійної свідомості та теології. У більшості розвинених релігій основною життєвою метою людини постає або досягнення вищого буття, або його збереження від небуття та руйнування. Наприклад, у релігійному напрямі індійського джайнізму запорукою спасіння людської душі та досягнення стану блаженства постає ненасильство, незаподіяння шкоди будь-якому життю. У християнстві вважається, що людина своєю вірою та непохитним бажанням позбутися гріха може врятувати не лише себе та свою душу, а й змінити стан усієї природи, сприяти переходу її до існування у стані гармонійного та нічим не ушкодженого буття.

Це релігійно-теологічне прозріння у XX cm. набуло загальнопоширеного визнання: загрозлива екологічна ситуація, що стала наслідком науково-технічного поступу, наблизила людство до загибелі та до розуміння саме такої міри відповідальності - відповідальності людини за стан буття узагалі. Отже, по-третє, буття постає мірою відповідальності людини за стан себе і світу. Людина, отже, опинилася віч-на-віч із буттям; тепер вона змушена ставитись до буття не лише як до абстракції, а як до реального складника своєї життєдіяльності. Звичайно, що за таких обставин людина вже не може задовольнятися надто туманними уявленнями про буття; з явилась необхідність визначити більш однозначно, що можна вважати підвалинами буття та яким чином людина з ними пов 'язана.

ОСНОВШ ЗМІСТОВІ АСПЕКТИ У ФІЛОСОФСЬКОМУ ПОНЯТТІ БУТТЯ

БУТТЯ

гранично широке поняття що фіксує характеристики та прояви світу та ояюки оуттячерт і ставлення і небуттям та як міра її моральної відповідальності і постає як чинник сенсоутворення, найвшца цінність для людини

Що залишається від людини після закінчення її фізичного існування? З давніх часів люди сповідували тезу про те, що ніщо в цьому світі не виникає з нічого (таке, як відомо, можливе лише в акті божественного творення світу) і не зникає без наслідків. Отже, і те основне, що становить центр і зосередження буття людини людиною, також не може зникнути безслідно. Факт смерті, його усвідомлення, осмислення змусив людину вже в давні часи замислитися над проблемами буття та небуття і зрозуміти ці проблеми як свої глибинні, вихідні, поза якими для людини навряд чи можливе свідоме регулювання своєї життєдіяльності.

Ці проблеми настільки важливі і фундаментальні, що деякі культурологи вважають: культуротворення починається лише після того, коли здійснюється свідоме поховання людини, тобто коли смерть усвідомлюється як явище надзвичайне, особливе, а людина при цьому не зводиться до тілесного існування. І справді, культуру неможливо створювати поза історичною зміною людських поколінь, окремих етносів і цивілізацій. У цьому плані культура постає як зосередження, концентрація людських способів утвердження у бутті, тому що, з одного боку, у культурі акумулюються людські досягнення, а з іншого -тому що культура існує як деяка неперервна тривалість у процесі розвитку історії, як певна сфера переборення часу та мінливості сутнього. Культура тримається на людському зусиллі, і це є наочною демонстрацією того, що й людина перебуває в активному, дійовому ставленні до буття.

Проблема буття — це передусім проблема, що виникає і розкривається перед нами в гамлетівському окресленні: бути чи не бути? Що означає бути і як можна утриматися у бутті за мінли-

вості та минущості будь-яких форм сущого? Чи може людина вважати себе чимсь особливим щодо цих процесів, чи може уникнути розпаду та зникнення у світових метаморфозах? Усі ці питання є із ряду вічних і фундаментальних.

Значення проблеми буття для філософіїпроявляється в тому, що:

Ця проблема окреслює граничну межу і специфіку

філософського узагальнення та сутнісного

розгляду будь-яких явищ реальності.

Від розв 'язання проблеми буття залежить

розуміння та розв 'язання усього кола

філософської проблематики.

Постаючи гранично можливим орієнтиром для

людського самоздійснення та філософствування

проблема буття стає фактором сенсоутворення

та масштабом людських цінностей.

Проблема буття концентрує найважливіші аспекти й чинники людського самоутвердження та свідомого регулювання людської життєдіяльності.