Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
В даний час існують дві основні демографічні проблеми: демографічний вибух і демографічна криза.
Демографічний вибух (різке зростання населення в останньому столітті) підштовхнув до різних рекомендацій щодо регуляції та обмеження дітонародження. Вирішити дану проблему виходячи, з вічних законів природи, спробував англійський економіст та священик Т.Р.Мальтус. Абсолютизуючи роль біологічного чинника в житті суспільства, Т.Мальтус сформулював закон, за яким населення має тенденцію збільшення в геометричній прогресії, а засоби до існування - лише в арифметичній. Останнє він обґрунтовував законом зменшення родючості грунтів й законом зменшення продуктивності виробничих витрат в промисловості. Через ці закони, за Т.Мальтусом, незважаючи на природні регулятори народонаселення - епідемії, війни, голодомор і т.ін., - настає абсолютне перенаселення, яке можна зупинити шляхом регламентації шлюбів та обмеження дітонароджуваності.
«Нові» мальтузіанці дещо видозмінили гіпотезу свого попередника, але суть її залишилась. Головна теза майже всіх послідовників Т.Мальтуса полягає в тому, що людство принципово не може збільшити засоби до існування для задоволення потреб зростаючого населення.
Демографічна криза (коли смертність населення перевищує природний приріст).
З точки зору демографії є кілька концепцій даного явища: 1) теорія "перешкод"; 2) теорія витіснення потреби у дітях; 3) інтегративна теорія або теорія народжуваності як адаптивної реакції сім'ї до всієї сукупності умов життя людей.
Історично перша — теорія "перешкод" виходить із того, що людям, насамперед молодим людям нема коли народжувати і доглядати дітей. До 17 років вони навчаються в школі, потім — у вузі. Потім — праця нарівні з чоловіками, бо чоловік або батьки не спроможні забезпечити їх необхідними засобами існування; великими перешкодами на шляху збільшення кількості народжених дітей є незабезпеченість молодої сім'ї в економічному плані.
У 70-ті роки XX ст. ця теорія вважалась загальновизнаною. У 90-ті роки демографи дійшли висновку, що ці "перешкоди" впливають на рівень народжуваності не прямо, а опосередковано. Існує багато молодих пар, забезпечених практично всім необхідним, які мають лише одну дитину. На підставі цього демографи вважають, що сучасний рівень народжуваності майже повністю залежить від зниження рівня потреб у дітях. Уже сьогодні є частина сімей, які зовсім не відчувають потреби у дітях, і демографи не виключають, що з часом ситуація в цьому плані може погіршуватись і надалі. Автори концепції зменшення "потреби у дітях" (демографи Л.ЄДарський, В.А.Бєлова) відстоювали такий підхід ще у 70-ті роки XX ст. Свої висновки вони робили на підставі того, що у минулому потреба у великій кількості дітей пояснювалась високою економічною і соціальною вигодою. Багато дітей — багато помічників батькам, розростався рід, посилювався вплив роду у населеному пункті - дітям із цих сімей було легше жити, вони допомагали одне одному. У сучасних умовах багатодітна сім'я перестає бути економічно і соціальне вигідною, а це означає, що вона перестає бути і привабливою.
Є також точка зору, відповідно до якої народжуваність знижується не тому, що знижується потреба у дітях, а тому, що вона витісняється іншими потребами, які вимагають першочергового задоволення або яким надається перевага. тобто потреба у дітях залишається, але вона відкладається на "потім".
Є й інші концепції зниження народжуваності. Так, відомий російський демограф А.Г.Вишневський вважає, що рівень народжуваності — це адаптивна реакція населення на соціальні, економічні, культурні та інші умови життя. Будь-які зміни в умовах життя суспільства впливають на формування демографічних цілей сім'ї. Тут ми маємо справу із концепцією, яка, по суті, поєднує всі попередні. Але головне те, що у цій концепції виявляється важлива особливість процесу самовідтворення народонаселення: реальна кількість дітей у сім'ї — це своєрідна реакція людей на зовнішні умови. Тому рівень народжуваності — це органічна характеристика стану життя суспільства, усіх його сторін.