Вчення про людину і суспільство

Філософія Нового часу формує нове уявлення про людину і суспільство. Уже Бекон і Декарт закладають основи, а англійські філософи, насамперед Гоббс і Локк, економісти А. Сміт і Д. Рікардо, французькі філософи-просвітителі (Вольтер, Монтеск'є, Гельвецій, Руссо й ін.) завершили формування нової парадигми в розуміння людини і суспільства, що і сьогодні визначає наше бачення цих проблем.

Раніше уже вказувалося, що філософія Нового часу розуміє пізнавальний процес як об'єкт-суб'єктне відношення, де суб'єктом є індивід, тим самим усуває з цього процесу й античний логос, і християнського Бога. Перше правило методу Декарта мірилом істинності знання визначає людину, ясність її розуму, а успіх її практичної діяльності ставить у пряму залежність від її знань. Таким чином, хоча у філософській системі Декарта Богові відведена значна роль і він виступає творцем і гарантом існування світу й інших людей, Бог, власне кажучи, виключений із життя людини і її діяльності, він виноситься за дужки. Декарт поклав початок тій ситуації, про яку Ніцше наприкінці XIX століття скаже: «Бог помер. Ми самі його вбили».

Але філософія Нового часу по-новому бачить місце і роль людини не тільки в пізнавальному процесі, але й у житті суспільства взагалі. Основні положення філософії Нового часу щодо людини зводяться до такого: «За своєю природою люди добрі. Метою їхнього життя є добробут у цьому світі, а не блаженство в загробному світі. Цієї мети можуть досягти самі люди за допомогою науки («знання – сила»). Найбільшими перешкодами тут є неуцтво, марновірство і нетерпимість. Стаючи більш освіченою, людина автоматично стає більш моральною. Отже, світ за допомогою освіти буде рухатися вперед...

Розум мають усі, а не тільки обрані, тобто привілейовані. Природне право захищає права індивіда (від станових привілеїв і тиранії).

Предметом моральної теорії є освічений особистий інтерес: кожний шукає і повинен шукати найкраще для самого себе.

Соціологічна теза про гармонію особистих інтересів полягає в тому, що «боротьба кожного за його особистий інтерес повинна сприяти загальному добробуту» [4, с. 395–396].

Таким чином, відповідно до нового світогляду людина сама є творцем своєї долі. Маючи почуття і розум, вона здатна пізнати закони світобудови і свою власну постійну природу і на основі знання, науки побудувати справедливе суспільство, у якому всі люди будуть рівними, не буде станового розподілу, буде забезпечене право власності і свобода особистості.

Держава у своєму виникненні має суто земні, природні причини. Найбільш широко розповсюдженою теорією держави у філософії Нового часу стала теорія «суспільного договору», розроблена англійськими філософами Гоббсом і Локком і французьким філософом Руссо. На думку цих мислителів, у природному своєму стані суспільство характеризується відсутністю держави. Таким чином, філософія Нового часу пориває з античною традицією, що ототожнює суспільство і державу. У природному стані всі люди були рівними і вільними, тому що «природа створила всіх людей рівними щодо фізичних і розумових здібностей...» [1, с. 334]. У цьому згодні всі три філософи. Але в розумінні причин виникнення держави їхні погляди розходяться.

На думку Гоббса, у природному стані, «…поки люди живуть без загальної влади, що тримає всіх їх у страху, вони знаходяться в тому стані, що називається війною, і саме в стані війни всіх проти всіх» [1, с. 335]. Там немає поняття справедливого і несправедливого, адже там немає закону, ніхто не може гарантувати безпеки, а всі люди прагнуть до самозбереження. Тому люди уклали договір, відповідно до якого вони наділили одну людину або зібрання людей бути їхніми представниками й уповноважили їх керувати собою в обмін на забезпечення безпеки, збереження миру і загального захисту.

Локк, на відміну від Гоббса, не вважає, що в природному стані йде війна всіх проти всіх. І перехід до держави відбувається не через страх людей за своє життя, а тому що люди починають розуміти, що в політично організованому суспільстві їхні права і, насамперед, право на приватну власність і безпеку будуть гарантовані в більшому ступені, ніж у природному стані. Держава, на думку Локка, повинна підтримувати порядок і захищати приватну власність, але не втручатися в господарську діяльність і торгівлю, де панує приватний інтерес. Локк по праву вважається основоположником ідеології лібералізму, що зводить роль держави до ролі «нічного сторожа».

На думку Руссо, у природному стані, поки люди не навчилися землеробству й обробці металів, вони жили «вільними, здоровими, добрими і щасливими». Але в міру поділу праці виникають приватна власність і розходження інтересів, виникає суспільна нерівність. У цих умовах багаті пропонують бідним укласти договір, покликаний бути запорукою миру і справедливості. Таким чином, була створена держава, що поступово відокремлюється від суспільства, перетворюється в узурпатора влади, що зневажає закон. Але Руссо, на відміну від Гоббса і Локка, стоїть на позиції народного суверенітету і тому вважає, що народ має право скинути правителя, якщо він не служить його інтересам. Суверенітет народу є невідчужуваним.

У XVIII столітті французьким політичним теоретиком Шарлем-Луї Монтеск'є (1689–1755) був сформульований один із найважливіших принципів побудови держави, що і сьогодні лежить в основі всіх цивілізованих держав і виступає одним із показників демократичності держави – принцип поділу влади. На думку Монтеск'є, оскільки будь-яка влада прагне до абсолютизму, необхідно, щоб три види державної влади – законодавча, виконавча і судова були відносно самостійними. Тоді кожна буде виступати противагою до двох інших і це буде перешкоджати концентрації політичної влади в якомусь одному з органів держави.

Література

1 Антология мировой философии : в 4 т. – М. : Мысль, 1970. – Т. 2. – 776 с.

2 Бэкон, Ф. Соч. : в 2 т. – М. : Мысль, 1972. – Т. 2. – 582 с.

3 Декарт, Р. Соч. : в 2 т. –М. : Мысль, 1989. – Т. 1. – 654 с.

4 Скирбекк, Г., Гилье, Н. История философии / Скирбекк Г., Гилье Н. – М. : Владос, 2001. – 800 с.